ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 760
Скачиваний: 1
громадські роботи;
виправні роботи;
службові обмеження для військовослужбовців;
конфіскація майна;
арешт;
обмеження волі;
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
позбавлення волі на певний строк;
довічне позбавлення волі.
Треба зауважити, що у розділі XV Загальної частини КК "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх" є ст. 98 КК, яка наводить систему покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх. Вона складається з шести видів покарань, які за строками і розмірами відрізняються від загальної системи покарань у бік їх пом'якшення (про це — у відповідному розділі) [1,с.186].
Вказані види покарань можуть бути класифіковані за певними підставами. Найважливіше значення має класифікація покарань за самостійністю застосування і виконання: а) основні; б) додаткові; в) змішані (ст. 52 КК).
Основні покарання. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Вони не можуть бути додатковими до інших. З ними пов'язуються основні сподівання на досягнення цілей покарання. Це — громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі (всього — вісім).
Додаткові покарання — призначаються на розсуд суду з урахуванням особи винного. Це позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна (всього — два). Вони не можуть призначатися самостійно, а призначаються тільки у додаток до основних (субсідіарно) і мають допоміжний характер у досягненні цілей покарання. Зокрема, конфіскація майна може бути призначена тільки у випадках, передбачених відповідними статтями Особливої частини Кримінального кодексу за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини; завдання додаткового покарання пов‘язане з індивідуалізацією покарання. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань [4,с.237].
Змішані покарання можуть застосовуватися як основні і як додаткові покарання. Це — штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (всього — два). Штраф може призначатися тільки у випадках, передбачених Особливою частиною Кримінального Кодексу, позбавлення права обіймати певні посади – лише на розсуд суду.
Отже, значення системи покарань полягає у тому, що вона сприяє реалізації принципу індивідуалізації покарань, призначенню покарань за ступенем їх впливу на злочинця.
2.2 Сутність класифікації покарань
У межах системи покарань види покарань класифікуються за різними ознаками. На практиці види покарання часто поділяють:
За зв'язком з ізоляцією від суспільства покарання поділяються на а) пов'язані з ізоляцією від суспільства і б) не пов'язані з ізоляцією від суспільства. До перших відносяться арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. До других відносяться всі інші види покарання.
За часом (тривалістю) виконання покарання поділяються на разові (одноактні) і строкові. До перших відносяться штраф і конфіскація майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. До покарань, призначуваних на певний строк, відносяться позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські, виправні роботи, обмеження у військовій службі, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк. Окремо існує виконання довічного позбавлення волі, що не має заздалегідь визначеного конкретного терміну [3,с.156].
Відповідно до ст.. 52 КК України покарання поділяються на основні і додаткові. При цьому види покарань поділяються не на дві, а на три групи.
Першу групу становлять основні покарання, що можуть призначатися тільки як самостійні види і не можуть приєднуватися на додаток до інших видів покарання. Зокрема, це – громадські, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі[1,с.189].
Призначаючи покарання за вчинений злочин, суд призначає одне з основних покарань, передбачених у санкції відповідної статті, за якою кваліфікується це соціально небезпечне діяння.
Другу групу становлять додаткові покарання, що самостійно не можуть призначатися, але в передбачених
Законом випадках приєднуються до основного покарання. Зокрема, це конфіскація майна і позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Додаткові покарання призначаються як для посилення виправного впливу на винного, так і для повнішого і ефективнішого досягнення мети покарання. При цьому закон визначає суду доволі широкі межі при застосуванні ( незастосуванні) додаткових покарань. Це робиться як шляхом використання в санкції статті особливої частини Кримінального кодексу висловів типу « … з конфіскацією майна або без …», так і шляхом прямих вказівок у статтях Загальної частини Кримінального кодексу.
Третю групу утворюють покарання, що можуть бути призначені судом в одних випадках як основні, в інших – як додаткові до основного покарання. До них належить штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Якщо санкція певної статті Кримінального кодексу передбачає можливість застосування додаткового покарання, суди зобов‘язані обговорювати питання про його призначення і вказувати у вироку мотиви прийнятого рішення [3,с.156].
У теорії кримінального права поряд з основними і додатковими розрізняють ще й спеціальні види покарання. Спеціальними вважаються покарання, які застосовуються тільки стосовно конкретного кола суб‘єктів злочинів. За цією ознакою тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців можна визнати спеціальним видом покарання, тому що воно застосовується тільки стосовно військовослужбовців термінової строкової служби.
2.3 Окремі види покарань
А. Основні покарання
1. Громадські роботи. Вони полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 56 КК) [1,с.200].
Строк громадських робіт встановлюється судом у межах від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбувається не більш як чотири години на день.
Громадські роботи передбачені в основному за злочини невеликої тяжкості. Вони відбуваються за місцем проживання засудженого і полягають здебільшого у виконанні фізичної малокваліфікованої роботи: прибирання вулиць та приміщень, виконання обов'язків помічника санітара в медичних закладах тощо.
Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Ухилення від відбування вказаного покарання тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.
Виправні роботи
Виправні роботи застосовуються тільки як основне покарання, полягають у тому, що відносно засудженого за місцем його роботи здійснюється певне обмеження трудових і пов'язаних з ними економічних прав, застосовуються до осіб, що можуть бути виправлені без ізолювання від суспільства. Крім того, виправні роботи можуть бути призначені за рішенням суду у зв‘язку із заміною штрафу в разі неможливості його виплатити ( ч. 4 ст. 53 КК України) та позбавлення волі у зв‘язку із заміною невідбутої частини покарання м‘якшим ( ст..82 КК України).
Обмеження полягає в тому, що із суми заробітку засудженого до виправних робіт протягом строку їх відбування (від шести місяців до двох років) провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків (ч. 1 ст. 57 КК).
В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи (ч. 2 ст. 45 КВК). Особи, які не мають постійної роботи, до покарання у виді виправних робіт засуджуватися не повинні. Засудження до цього виду покарання не передбачає переміщення з будь-якої посади на іншу. Виправні роботи застосовуються в основному при вчиненні злочинів невеликої тяжкості. В деяких випадках вони передбачені і за злочини середньої тяжкості [4,с.238].
Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна чергова відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання (ч. 2 ст. 42 КВК). Як захід заохочення час щорічної чергової відпустки може бути зарахований судом у строк відбування покарання (ч. 2 ст. 46 КВК).
Час відбування покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи (ч. 2 ст. 42 КВК).
Засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням, а також виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції (ч. 1, 4 ст. 42 КВК).
Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, до тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК) [4,с.239].
Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (зараз один мінімум — сімнадцять гривень) за один місяць виправних робіт (ч. З ст. 57 КК).
Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про звільнення такої особи від відбування покарання (ч. 6 ст. 42 КВК).
Ухилення від відбування виправних робіт тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.
Службові обмеження для військовослужбовців.
Це — специфічний різновид виправних робіт, який застосовується до за суджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк (ч. 1 ст. 58 КК) [1,с.203].
Застосуванням такого виду покарання законодавець дає можливість військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), що вчинили злочини невеликої і в деяких випадках середньої тяжкості, продовжувати військову службу, в чому зацікавлені як вони самі, так і держава. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання (ч. 2 ст. 58 КК).
Арешт.
Цей вид покарання полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановляється на строк від одного до шести місяців (ч. 1 ст. 60 КК).
Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах (ч. 1 ст. 50 КВК).
Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі [4,с.240].
На засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 51 КВК).
Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК, ч. 1 ст. 50 КВК).
Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей до семи років (ч. З ст. 60 КК).
Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством не більше як дві години на день (ст. 52 КВК).
Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді арешту, тягне кримінальну відповідальність за ст. 393 КК.
Обмеження волі.
Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці (ч. 1 ст. 61 КК). Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років (ч. 2 ст. 61 КК).
Як правило, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження (ч. 1 ст. 56 КВК).
Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (ч. 1 ст. 60 КВК).
Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи (ч. З ст. 61 КК).
Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 390 КК. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 390 КК [4,с.241].
6. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
Тримання в дисциплінарному батальйоні полягає у направленні засуджених за вчинення злочину військовослужбовців строкової служби до спеціального військового підрозділу — дисциплінарного батальйону, де вони відбувають покарання, продовжуючи проходити військову службу в умовах, порядку й режиму, встановлених Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94).
Тримання в дисциплінарному батальйоні має за мету виправлення засуджених у дусі точного виконання законів, військової присяги, військових статутів, наказів начальників, чесного ставлення до праці та служби, правил співжиття, а також попередження вчинення ними нових злочинів.