Файл: тема 4 черновик на 03.02.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 27.11.2019

Просмотров: 369

Скачиваний: 1

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Повторювані процеси передбачають виробництво, яке часто повторюється. До них відносять складальні лінії, процеси виробництва їжі в ресторанах швидкого харчування. Ці процеси використовують модулі, тобто набір деталей і компонентів, які попередньо виготовлені за допомогою інших процесів. При необхідності з цих компонентів виготовляють той чи інший продукт (піца з сиром, піца з шинкою і т.д.).

Перемінні процеси (сфокусовані на процесі) використовуються найчастіше. Вони придатні як для виробництва, так і для сервісу.


Виділяють чотири види діяльності, які розглядають як функції операційного менеджменту: виробництво, постачання, транспортування і сервіс.

1. Виробництво

Найбільш показовим видом операційної діяльності є виробництво. Виробництво поєднує технологічні процеси й допоміжні операції, пов'язані з виготовленням продукції. У процесі виробництва операційні ресурси безпосередньо перетворюються в продукти, які потім продаються покупцям. Покупець може використовувати їх для подальших виробничих операцій, а загальний ланцюжок – від одержання сировини до постачання продукту кінцевим споживачам – може бути досить довгим.

2. Постачання

У вузькому значенні постачання представляє собою придбання матеріалів на стороні. Виконання цієї операції пов’язано з дослідженням надійності постачальників, визначенням того, які матеріали необхідні, узгодженням строків поставок з календарним планом операційної діяльності, а також пошуками нових матеріалів і технологій.

В організаційно-економічному відношенні постачання пов'язане головним чином зі зміною права власності на фізичний товар. Найбільш яскравим прикладом є дистриб'юторські мережі.

Операційна функція постачання стосується таких видів діяльності, як укладення договорів із субпідрядниками, контроль матеріальних запасів, організація приймання матеріалів та відвантаження готової продукції й, нарешті, внутрішні перевезення.

3. Транспортування.

Основними операціями виступають вантажно-розвантажувальні роботи, одержання, зберігання і транспортування сировини, готової продукції, машин, знаряддя, запчастин та інструментів. Операційна діяльність, пов'язана головним чином з переміщенням товарів чи людей з одного місця на інше, при якому не відбувається ніяких фізичних перетворень переміщуваних об’єктів.

4. Сервіс

Діяльність, пов'язана зі зміною стану покупця. Мова може йти про фізичний стан, як у випадку з технічними і технологічними послугами, інтелектуальним, як у випадку зі стоматологією і консалтингом, або, частіше, про складне поєднання їх.


Було б помилкою розглядати ці види діяльності як відособлені. Усі виробники займаються постачаннями своєї продукції покупцям, що також може потребувати транспортування, а при цьому завжди будуть присутні деякі елементи сервісу стосовно прийому замовлень і надання інформації. Найбільш зручний спосіб наочного представлення взаємозв'язків між перерахованими видами діяльності – це тетраедр операцій.




Підприємство може застосовувати одну із комбінацій двох чи більше операцій. Проте, операційна діяльність не може бути організована на основі однієї операції, оскільки елементи сервісу є у будь-якому виробництві і жодне велике підприємство не може бути винятково сервісним.





3. Організація операційного процесу в просторі й часі

Ефективність виробничого процесу залежить від часу здійснення і ступеня його неперервності. На ефективність виробничого процесу значний вплив має форма його організації, яка визначається диференціацією і розміщенням операційних процесів у просторі й часі.

Диференціація операційного процесу на підприємстві характеризується насамперед співвідношенням трьох основних факторів:

1. обсягом і змістом виробничої програми;

2. часом, який може виділити підприємство на організацію операційної діяльності та встановленим режимом роботи і термінами виконання програми;

3. простором, який виражений в операційній площі – робочих місцях і машинах.


Склад виробничих дільниць та інших підрозділів цеху і форми їх зв’язку формують операційну структуру цеху. Відповідно до операційної функції, яку виконують цехи, виділяють основні, допоміжні й обслуговуючі цехи підприємства, у яких здійснюються відповідно основні, допоміжні й обслуговуючі процеси, про які йшлося раніше.


Операційний процес у просторі – виробнича структура підприємства

Організацію операційного процесу у просторі необхідно розглядати як формування виробничої структури підприємства на основі комплексу основних, допоміжних цехів, обслуговуючих підрозділів, а також характеру їх взаємних зв'язків. Підприємства залежно від галузі економіки, виду економічної діяльності, рівня спеціалізації і кооперування мають різну структуру і склад операційної системи.

У структурі промислового підприємства бувають цехи змішаної . спеціалізації, наприклад, механоскладальні, цехи механічного оброблення та ін. Під впливом науково-технічного процесу, з розвитком спеціалізації і кооперування виробнича структура підприємства змінюється: з'являються нові цехи, змінюються їх взаємозв'язки.

У літературі здебільшого розглядають три форми організації виробництва: групову (технологічну), предметну і потокову. Деякі автори Дотримуються іншої класифікації: індивідуальна, групова (непотокова) і потокова.

Непотокова форма організації ефективна в цехах, де є багатономенклатурне виробництво, а програма цеху з невеликим обсягом випуску виробів кожного типорозміру; вона характерна для одиничного і дрібносерійного виробництв.

При потоковій організації виробництва первинною структурною ланкою є потокова лінія виготовлення деталей або складання виробів.


Формування підрозділів підприємства в просторі

Формування підрозділів підприємства у просторі відбувається переважно за двома принципами:


1. за однорідністю виконуваних ними технологічних процесів (технологічна спеціалізація);

2. на основі технологічної послідовності операцій виготовлення виробів (предметна спеціалізація).

При технологічній спеціалізації у виробничих підрозділах виконують частину технологічного процесу, яка складається з однієї або декількох операцій при дуже широкій номенклатурі деталей (виробів). Така форма спеціалізації має свої переваги і недоліки. При невеликій різноманітності операцій і обладнання полегшується технічне керівництво і створюються можливості регулювання завантаження обладнання. Але при технологічній спеціалізації подовжуються маршрути руху предметів праці з багаторазовим їх поверненням в одні й ті дільниці. Це порушує принцип прямоточності, утруднює узгодження роботи дільниць і призводить до збільшення тривалості операційного циклу.


Предметно-замкнуті дільниці

В організаційному й економічному аспекті предметно-замкнуті дільниці мають низку переваг: поліпшуються спеціалізація робочих місць, скорочується операційний цикл, підвищується відповідальність за виконання завдань.

Під час формування предметно-замкнутих дільниць виникають два типи екстремальних завдань: знаходження раціонального варіанта розміщення обладнання, оптимізація програмних завдань.

На підставі викладеного раніше можна виділити шість різних форм організації операційної діяльності в просторі й часі.

Із шести можливих форм організації операційної діяльності у просторі й часі на практиці реалізуються три: 1,5 і 6, тому що при формуванні дільниць із групи технологічно однорідних робочих місць (машин) паралельно-послідовне й, особливо, паралельне поєднання операцій недоцільне.

Предметна спеціалізація виробничих підрозділів характерна для підприємств вузької предметної спеціалізації. Такі підрозділи мають різноманітне обладнання і оснащення при вузькій номенклатурі оброблюваних деталей. Узгодження роботи виробничих дільниць значно простіше, тому що всі операції оброблення сконцентровані в одному підрозділі. Це спрощує оперативно-календарне планування, територіально зближує окремі стадії процесу і, зрештою, скорочує операційний цикл.


Операційний цикл і його структура

Організація операційної діяльності в часі характеризується структурою і тривалістю операційного циклу.

Операційний цикл – це період часу, протягом якого вироби або партії виробів проходять усі операції виробничого процесу і перетворюються на завершений продукт (послугу). Тривалість операційного циклу визначається в одиницях календарного часу (годинах, днях, місяцях).

Тривалість циклу складається з таких елементів: тривалості циклу виготовлення деталей, у який входять заготівельна, механічна, термічна, гальванічна та інші стадії оброблення; часу складання деталей у вузли та монтажу; часу складання вузлів у групи, груп – у виріб і його регулювання; часу випробування і приймання готових виробів; часу комплектування і упаковування.







4. Управління операціями та алгоритми управління

Змістом організації операційної діяльності виступає управління операціями. Операційна діяльність як управлінська проблема виникає із потреби організації використання економічних ресурсів з погляду оптимізації внутрішніх умов на вимогу системи обмежень ринку, тобто на вимогу споживача виробленої продукції (товару, послуг).

Система обмежень є прямим відображенням внутрішніх критеріїв у раціональному веденні бізнесу. Таким чином, управління операціями припускає пошук безпечних оптимізаційних алгоритмів побудови діяльності фірми, які забезпечували б динамічну рівновагу організації і середовища. Такий перехід уможливлює застосування до завдань управління базових положень «дослідження операцій», де основним є пошук шляхів досягнення мети.

Формування «дослідження операцій» як наукового напряму припадає на період другої світової війни. У прагненні вирішити проблему вибору найефективніших рішень у ході ведення бойових дій у збройних силах США й Англії були створені спеціальні групи учених (в основному математиків) задля розробки методів кількісного оцінювання й оптимізації прийнятих командуванням рішень. Це був 1940 рік. Узагальнення цього досвіду вилилося у виникнення нової галузі наукової діяльності – «дослідження операцій».

Через кілька років методи цієї науки стали використовуватися в промисловості, підприємницькій і комерційній діяльності. Суть їх полягає в моделюванні майбутніх дій досліджуваної організації (системи) із застосуванням різноманітного математичного апарату: теорії ймовірностей, математичної статистики, теорії ігор, математичного програмування, теорії масового обслуговування та ін.

Характерна риса «дослідження операцій» – системний підхід до вивчення явищ, що вимагають розгляду певних питань.

«Дослідження операцій» – це методологія залучення математичних кількісних методів для обґрунтування рішень у всіх галузях цілеспрямованої людської діяльності. «Дослідження операцій» – це математичні методи, що дають змогу визначати закономірності й оцінювати очікувану ефективність процесів, що протікають у виробничій, економічній, військовій сферах, і одержати рекомендації для обґрунтування рішення щодо управління цими процесами.

Методи дослідження операцій використовуються не тільки для прийняття рішень з управління в економіці та виробництві. Вони широко застосовуються й у разі забезпечення календарного планування виробництва, управління запасами, експлуатації й ремонту устаткування, комплектування штатів підприємств. Але, оскільки будь-яке підприємство є цілісною системою, управління операціями має забезпечувати інтеграційні та координаційні ефекти, тобто внаслідок операційного менеджменту підприємства повинні розглядатися як єдине ціле. У той час критерій ефективності управління обов'язково слід узгоджувати зі стратегією підприємства (не зводячи його тільки до поточної ефективності). Тому завжди необхідно прагнути досягти компромісу між поточними і стратегічними цілями організації. Вирішення цього завдання спрощується використанням операційного підходу, до основ якого покладені процедури:


1. вибір способу дій, зорієнтованого на прийняття «бажаного рішення»;

2. оцінювання ефективність діяльності за заздалегідь визначеними критеріями;

3. формування адекватної математичної моделі і процедури її реалізації;

4. використання сучасних обчислювальних засобів з метою автоматизації обчислювальних процесів.

Для характеристики певної послідовності дій, які вибирає менеджер для розв'язання конкретної проблеми (завдання) з метою досягнення очікуваного результату (або досягнення поставленої мети) і виконання призначення операційної системи у менеджерській практиці використовують термін «алгоритм управління операціями».

Операційна діяльність менеджера передбачає час від часу, залежно від робочої ситуації, алгоритмізацію процесів управління. Під алгоритмізацією розуміється створення алгоритму, який здатний реалізував конкретний управлінський процес чи його частину.

Алгоритмізація має місце при виконанні кожної з розглянутих функцій операційного менеджменту – планування, організації, мотивації, координації. Вона розкриває конкретні дії менеджера, які забезпечують досягнення стратегічних цілей управління операційною системою під час здійснення тієї чи іншої функції. Таким чином, алгоритм управління слід розуміти як намічену та прийняту менеджером послідовність методів у ході вирішення певної управлінської проблеми (у даному випадку – управління операціями чи операційною системою).

У процесі управління операціями та операційними системами можуть бути використані різні типи алгоритмів: лінійний, циклічний, розгалужений, адаптивний.

Вибір і використання того чи іншого алгоритму визначається ступенем популярності управлінської проблеми, що виникла.


Лінійний алгоритм

Суть лінійного алгоритму полягає в тому, що за такою схемою відтворюється процес управління, який складається з ланцюжка послідовних дій. До того ж, кожна з них залежить від результату попередньої, але не залежить від результатів наступних етапів.

Операційному менеджеру доводиться вирішувати проблеми, як правило, за «знайомим» сценарієм, тобто процес управління операціями буде проходити за умовами, що досить часто виникають, відомі йому чи керівникові. Причому, привносити в даний процес щось нового не потрібно. У такому разі ефективним може бути лінійний алгоритм.


Циклічний алгоритм

Циклічний алгоритм практично завжди є похід від лінійного, тобто за умови, що отриманий проміжний результат від проведених дій (дії) буде незадовільним (небажаним) виникає потреба повернутися до однієї з попередніх дій з метою поліпшення отриманого раніше результату. Таким чином, виникає деякий цикл у процесі управління.

Циклічний алгоритм може включати декілька циклів, що залежать від якості дій, які розпочато, рішень щодо керування операціями чи операційною системою. Трапляються випадки, коли дві чи більше «циклічних дії» повернення до «похідного» об'єднуються.