Файл: Тема 9. Управління продуктивністю операційної діяльності.doc
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 203
Скачиваний: 1
Тема 9.
Управління продуктивністю операційної діяльності
1. Поняття продуктивності організації
2. Комплексний підхід до питань продуктивності.
3. Технологія управління продуктивністю виробничої системи
1. Поняття продуктивності організації
Завдання підприємства полягає в тому, щоб зробити ресурси продуктивними.
Продуктивність підприємства (організації) — баланс між усіма чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо), що забезпечує найбільші обсяги виробництва за найменших витрат. Це зовсім інше поняття, ніж традиційний, загальновідомий показник продуктивності: на одного працюючого або на одну людино-годину.
Продуктивність у широкому розумінні — відносна ефективність та економічність організації, причому одним із головних чинників ефективності є якість.
Виходи репрезентують результати, входи — ресурси, використані з метою отримання цих результатів.
Детальніше розглянемо входи та виходи операційної системи.
Ринкова вартість виходів визначається такими чинниками:
-
кількість виробленої продукції;
-
відповідність асортименту продукції до попиту на неї;
-
якість продукції;
-
своєчасність виробництва продукції, врахування характеру попиту та зобов'язань з її доставки споживачам;
-
гнучкість операційної системи у процесі задоволення різних вимог окремих споживачів тощо.
Загальна вартість входів визначається багатьма чинниками:
-
кількість спожитих матеріалів;
-
ціну закупівлі;
-
затрати на зберігання матеріалів;
-
вартість замовлення матеріалів;
-
обсяг видатків, що виникають у зв'язку з недопоставкою матеріалів;
-
обсяг видатків, пов'язаних із низькою якістю матеріалів.
Інші виходи також оцінюються з урахуванням багатьох чинників.
Ричард Б. Чейз визначає продуктивність таким чином:
Дієвість визначається як досягнутий бажаний результат, що характеризує кількість виходів операційної системи з урахуванням їх якості.
Економічність має місце, якщо певні виходи операційної системи досягнуто за умови мінімальних входів.
Продуктивність можна визначати за допомогою різних показників:
-
часткова продуктивність характеризується кількістю готової продукції, віднесеної до одного певного входу;
-
багатофакторна продуктивність виражається кількістю виготовленої продукції, що припадає на певну кількість входів;
-
загальна продуктивність характеризується співвідношенням усіх товарів/ресурсів.
Підвищення продуктивності – результат управління і втручання у вирішальні перетворення. Воно відбувається за дотримання будь-якої з перелічених нижче умов:
1. продукція зростає, затрати зменшуються;
2. продукція зростає, затрати залишаються незмінними;
3. продукція зростає, затрати зростають, але повільнішими темпами;
4. продукція залишається незмінною, затрати зменшуються;
5. продукція скорочується, затрати скорочуються, але швидшими темпами.
2. Комплексний підхід до питань продуктивності
Комплексний підхід до питань продуктивності охоплює:
1. Системний погляд на продуктивність. Продуктивність, або ефективність, потрібно розглядати не тільки як переробку ресурсів, які надходять у систему, кінцевий продукт, а й як процес, що перебуває під впливом багатьох зовнішніх чинників. Згідно з формулою продуктивність — відношення вартості вхідних ресурсів до вартості вихідної продукції. Все, що впливає на вхідні або вихідні величини, зумовлює зміни у продуктивності. Це означає, що на одному рівні з процесом переробки необхідно розглядати вхідні величини, вихідні величини, а також будь-які фактори зовнішнього середовища, що впливають на них.
2. Якість та продуктивність. Найчастіше помилка керівників під час оцінювання продуктивності організації полягає в тому, що вони визначають лише показники обсягу виробництва, ігноруючи питання якості.
Висока якість безпосередньо зменшує витрати шляхом збільшення частки продукції, яку можна продати, зменшення випадків повернення виробів покупцями внаслідок дефектів, а також за допомогою скорочення обсягів гарантійного ремонту. У результаті компанія одержує більше грошей, які вона може витратити на заходи з підвищення конкурентоспроможності. Це підтверджує потребу високої якості нових продуктів з метою збільшення обсягів продажу.
3. Цінність, якість та продуктивність. Цінність (це функція відповідних експлуатаційних характеристик та ціни; саме вона) визначає якість. Незважаючи на якість, можна легко збільшити обсяг продукції, що випускається, та лише іноді це спричинює збільшення цінності продукції.
Цінність стосовно якості є поняттям відносним. Споживач порівнює продукцію організації з продукцією її конкурентів, іншими товарами або послугами, що задовольняють такі самі потреби, або з продукцією цієї самої організації, яку випускали раніше. Споживачі не завжди об'єктивні у визначенні цінності. Важливу роль відіграє характер сприйняття, на який впливають такі фактори, як імідж і репутація в суспільстві. Сприймана якість може фактично збільшити об'єктивну цінність товару.
Сприймана цінність, як і всі інші параметри, залежить від змін, що відбуваються. Отже, з метою збереження якості (істинної продуктивності) менеджери мають діяти відповідно до змін у зовнішньому середовищі.
4. Позитивні та негативні результати на виході. На виході процесу виробництва або переробки завжди є як позитивні, так і негативні результати. До позитивних належать: якість товарів або послуг, прибуток, зайнятість населення. Серед можливих негативних результатів розрізняють дефекти, втрати, безробіття, що можуть мати позитивне значення для організації, але негативне для суспільства. Майже всі управлінські рішення, навіть ті, які загалом мають позитивний характер, мають певні негативні наслідки.
У процесі порівняльної оцінки продуктивності керівники не повинні зважати на прямі затрати, пов'язані з негативними результатами, щоб знайти істинну продуктивність.
5. Продуктивність і взаємозалежність організацій. Оскільки організації взаємозалежні, низька продуктивність під час випуску якого-небудь основного економічного продукту зумовлює одразу зниження продуктивності в багатьох галузях.
Низька якість комплектуючих виробів безпосередньо впливає на продуктивність організації, яка їх закупила. Низька продуктивність у державному апараті призводить до вищих, ніж потрібно, податків, що залучає засоби, які можна було б інвестувати для збільшення ефективності економіки.
6. Продуктивність та зовнішнє середовище. Представляючи організацію як відкриту систему, відомо, що середовище в тій чи іншій мірі впливає на вхід, вихід і процес переробки в системі.
Розглянемо деякі фактори зовнішнього середовища, що зумовили зменшення продуктивності в американській промисловості в 70-ті роки XX ст.:
— висока вартість енергії. Експлуатація обладнання і транспорту за незмінного обсягу виробництва коштує дорожче;
— жорстке державне регулювання. Для організацій, щоб наймати службовців, аби стежити за дотриманням норм І писати сотні звітів владі на підтвердження того, що норми додержано, потрібні великі витрати. Але вони не сприяють швидкому вдосконаленню випуску та залучають той капітал, який можна було б витратити на обладнання з метою підвищення продуктивності;
— економічні цикли. Високі темпи інформації знецінюють гроші та зменшують продуктивність;
— податкова політика. Податки — лише витрати, що майже завжди перекладаються на споживача у вигляді вищих цін. Ця сама продукція коштує більше, отже, продуктивність буде нижчою;
— розширення сфери послуг. Відволікає ресурси з промислового сектора та знижує продуктивність;
— соціальні фактори. Низка сталих соціальних установок, цінностей і моментів соціального життя мали негативний вплив на продуктивність праці — алкоголізм, наркоманія, крадіжки робітниками та покупцями в магазинах;
— зниження накопиченого капіталу. Внаслідок інфляції, податкової політики та впливу соціальних факторів темпи зростання накопичень стійко зменшувались. Це означає істотне скорочення обсягу стабільного довготермінового капіталу, який могли б використати банки для позик.
За невеликих обсягів доступного капіталу ціна грошей зростає, що ускладнює та робить більш дорогими капіталовкладення в розвиток виробництва;
— характер власності в економіці. Якщо власники зацікавлені в одержанні якомога більшого доходу на вкладені ними кошти, вони не роблять особливої ставки на успіх компанії у тривалій перспективі, для них важливі дивіденди.
Якщо для власників стале зростання та стабільність мають значніший інтерес, ніж негайні фінансові дивіденди, то вони заохочують капіталовкладення в науково-дослідницькі роботи, програми покращання умов праці, від яких протягом багатьох років не буде ніякої віддачі, а також дають змогу керівництву компанії здійснювати політику повної зайнятості під час економічних спадів, хоча це означає, що дивіденди за акціями не виплачуються;
— міжнародна конкуренція. За умов спаду економіки, коли зменшується загальний обсяг попиту, організації, що працюють з меншою продуктивністю, можуть зазнати серйозних збитків.
7. Продуктивність і внутрішнє середовище. Зовнішнє середовище визначає тільки основні правила, пов'язані з управлінням продуктивності. Внутрішнє середовище, створене численними рішеннями та нерішучістю керівництва, визначає, хто виграє.
3. Технологія управління продуктивністю виробничої системи
Управління продуктивністю як фактична частка ширшого процесу управління передбачає планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, основою яких є співвідношення кількості продукції, випущеної системою, і витрат на цю продукцію. Воно нерозривно пов'язане з управлінням якістю (процесом забезпечення якості), плануванням виробництва (процесом, який визначає, що має бути зроблено для підвищення ефективності), вимірюванням затрат праці і складанням кошторису витрат (процесом оцінювання економічності), бухгалтерським обліком і фінансовим контролем (процесом оцінювання прибутковості) і кадровою службою.
В умовах ринкової економіки першочерговим завданням управління продуктивністю є забезпечення здатності підприємства до виживання, його здатності пристосовуватися до несподіваних змін і використовувати нові можливості. Ці завдання стоять не тільки перед менеджерами з управління продуктивністю, а й перед усіма іншими менеджерами.
Водночас продуктивність – це джерело всіх економічних результатів, і першим «пробним каменем» результативності виробництва слугує продуктивність. Дуже важливим є те, що результативність виробництва не впливає на продуктивність, а навпаки, оскільки результат здебільшого проявляється у зовнішньому середовищі, у споживача, а продуктивність характеризує внутрішній процес виробництва.
Сам процес управління продуктивністю видається доволі простим, хоч і потребує ретельного обмірковування й аналізу. Це передусім розробка моделі процесів управління продуктивністю для конкретної виробничої системи.
Моделювання процесу управління продуктивністю передбачає такі етапи:
1. Вибір виробничої системи.
2. Визначення зовнішнього середовища - постачальників і покупців даної виробничої системи. Необхідно врахувати, що в деяких системах постачальники і покупці перебувають усередині самого підприємства.
3. Установлення основної мети виробничої системи, яка випливає і процесу стратегічного планування, якщо воно ведеться.
4. Визначення ресурсів (енергія, капітал, праця, матеріали, інформація).
5. Виявлення характеру і виду перетворень, які відбуваються у виробничій системі для перетворення ресурсів на продукцію. У більшості виробничих систем здійснюються тисячі видів перетворень. Тому з позиції вимірювання на цьому етапі необхідно провести не надмірну конкретизацію видів перетворень, які б характеризували відповідний рівень результативності.
6. Визначення основної продукції виробничої системи. Нею можуть бути товари або послуги.
7. Формулювання бажаних результатів, які мають бути отримані під реалізації продукції виробничої системи.
8. Визначення показників або вимірювачів результативності системи та їх пріоритети.
9. Установлення коефіцієнтів чи індексів продуктивності, які, будучи розробленими, обчисленими, проконтрольованими й оціненими, забезпечать менеджера додатковою корисною інформацією про те, наскільки раціонально функціонує чи функціонувала виробнича система.
10. Оцінка процесу управління, зворотного зв'язку і планування поліпшення функціонування виробничої системи для підвищення її продуктивності й результативності.