ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 01.12.2019
Просмотров: 450
Скачиваний: 1
Відомий дослідник діяльності Кирило-Мефодіївського товариства Г.Сергієнко, визначаючи особливості поглядів товариства на проблему самостійного державно-політичного існування України, писав: "Питання про самостійне існування України в статуті розглядалось як частина загальнослов’янського і ставилося в залежність від утворення республіканської федерації слов’янських народів".
Основою для встановлення справедливого суспільного та державного ладу у слов’янських народів, на думку учасників Кирило-Мефодіївського товариства, повинні були стати непорушні і керівні принципи християнської моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті "Головних ідей" статуту зазначалося про те, що " . правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов’ян повинні основуватись на св[ятій] релігії господа нашого Ісуса Христа". Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.
Для вирішення нагальних, життєво важливих справ передбачалось утворення спільного вищого законодавчого органу влади — загальнослов’янського собору з представників всіх народів. Однак його функції та повноваження не визначено більш детально. Враховуючи, що попередніми пунктами статуту особливо наголошувалось на державно-політичній самостійності кожного з народів, то можна припустити, що цей "собор" повинен був би стати деяким наддержавним органом, члени якого обирались би не пропорційно від кількості населення, а від державно-територіальних утворень.
Хоча М. Костомаров, описуючи дискусії щодо майбутнього устрою слов’янської федерації, у "Автобіографії" дещо інакше трактував це питання. Він писав: "Ми почали уявляти собі всі слов’янські народи з’єднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або З’єднаних Держав у північній Америці з тим, щоб усі находилися у тіснім зв’язку з собою, але щоб кожна зберігала свято свою окрему автономію. Федерація тільки по одним народностям не видавалася нам зовсім придатною з багатьох причин, а зокрема з огляду на чисельну нерівність мас, що належали до народностей. Яке союзництво могло існувати в дійсності на підставі взаємної рівності між незначними щодо кількості Лужичанами й великою масою російського народу з незмірними просторами його батьківщини? Ми прийшли до думки, що з збереженням права народностей потрібний конче інший поділ частин будучої слав`янської держави для її федеративного ладу. Таким робом поставала думка про адміністративний поділ земель заселених славянським племенем, незалежно від того, до якої з народностей належить це плем’я в тій чи іншій полосі заселення простору. Ми не могли вияснити собі потрібно картини в якій мала з’явитися наша уявна федеративна держава; утворити цю картину ми полишили будучій історії. В усіх частинах федерації пропонувалися однакові основні закони та права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торгівлі, загальне скасування кріпосного права й невільництва, в якій ні було б формі, єдина центральна влада, що завідувала б зовнішніми справами союзу, військом і флотом, зате повна автономія кожної частини у відношенні до внутрішніх уладжень, внутрішньої управи, судівництва і народної освіти".
У другій частині Статуту — "Головних правилах товариства" — розкриваються його головні принципи організації братства, а також тактичні цілі на шляху утворення майбутнього союзу слов’янських народів. Так у сьомому пункті зазначалось, що оскільки "в теперішній час слов’янські племена сповідують різні віросповідання і мають упередження одне до одного, то товариство буде старатись про знищення всякої письмової та релігійної ворожості між ними і розповсюджувати ідею про можливість примирення розбіжностей в християнських церквах". Це, на думку його авторів, повинно було сприяти зближенню слов’ян та встановлення між ними справді братерських, дружніх і рівноправних відносин.
У сфері суспільних відносин Статут особливу увагу звертав на необхідність ліквідації соціальної нерівності та її особливо потворного прояву — кріпацтва. Восьмий пункт "Головних правил" відзначав, як одну з цілей братства те, що "Товариство буде старатись заздалегідь про викорінення рабства і всякого приниження нижчих класів, рівним чином і про повсюдне розповсюдження грамотності".
Просвітництво широких народних мас визнавалось головним засобом досягнення мети, яке ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського товариства. Ця, здавалось би далека від політики, культурно-просвітницька діяльність викликала значні підозри у царських слідчих. Вони ретельно підшивали до справ заарештованих братчиків проекти облаштування народних шкіл, нарівні з революційними прокламаціями та патріотичними художніми творами.
Будучи у своїй масі ревними християнами, автори Статуту Кирило-Мефодіївського товариства особливо наголошували на моральності своїх дій та дотримання духу християнського віровчення. У дев’ятому пункті "Головних правил" спеціально зазначалось про те, що "Як все товариство в цілому, так і кожен його член повинні свої дії узгоджувати з євангельськими правилами любові, покірливості і терпіння; правило ж "Мета освячує засіб" товариство визнає безбожним".
Відозва "Брати українці", відображаючи в цілому ідеї відбиті в Статуті Кирило-Мефодіївського товариства, дає більш уточнене трактування основоположних ідей діяльності братства.
Так, зокрема, повторюючи думку про те, що з’єднання слов’ян в один союз є їхнім історичним призначенням, відозва чітко наголошує на тому, що це утворення повинно мати міждержавний характер, не позбавляючи жоден з народів, що до нього ввійдуть, статусу державно-самостійного: " .так, щоб кожен народ скомпонував свою Річ Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну .". Союзним органам делегувались права вирішувати виключно ті справи, які мали загальне для всіх членів об’єднання значення: "Щоб був один сейм або рада слов’янська, де б сходились депутати оду всіх Речей Посполитих і там розважали б і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союзу слов’янського". На чолі союзу мав стояти керівник обраний на певний і цілком визначений термін: "Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на роки, і над цілим союзом був правитель вибраний на роки" і влада, таким чином, не могла б перетворитись у спадкову.
Особлива увага у цій відозві зверталась на необхідність ліквідації станів та станових привілеїв, забезпеченні громадянської ("посполитої") рівності та свобод. Реальним проявом цієї рівності повинен був стати доступ по всіх державних посад в слов’янськім союзі та республіках що ввійдуть до нього не за "родом і достатком", а "по розуму і просвіченості народними виборами".
Невелика за обсягом відозва "Брати великоросіяни і поляки" проникнута закликом до двох слов’янських народів з якими історія найбільш тісно пов’язала долю української нації подолати історичну ненависть та суперечності в ім’я майбутнього об’єднання всієї Слов’янщини на засадах свободи та рівності громадян і народів.
У цілому програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства носили революційний і визвольний, як в національному, так і в соціальному відношенні, характер з наголосом на використанні просвітницьких, ненасильницьких методів реалізації: "Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства, висловлена в ряді документів і творів, була прогресивною і в основному революційною. Найголовніші вимоги її зводилися до ліквідації кріпосництва і самодержавства, визволення і об’єднання слов’янських народів у республіканську демократію, запровадження загальної народної освіти. Однак здійснення програми ліберальна більшість кирило-мефодіївців намічала мирним шляхом. Лише найрадикальніша частина членів товариства (Шевченко, Гулак та ін.) дотримувалась революційних методів боротьби".
Хоча у вище означених програмних документах братства організація майбутнього союзу слов’янських народів не розглядалась детально, все ж варто відзначити, що особливу роль в ньому відводилась Україні і Києву. Останній розглядався в ряді творів членів товариства саме як столиця планованого слов’янського союзу, місце розташування його головних керівних органів.
Києвоцентричні погляди учасників Кирило-Мефодіївського товариства можна розглянути як своєрідне продовження у XIX сторіччі ідеї Києва "Другого Єрусалиму", що лягла в основу державницьких прагнень гетьманської доби і, навіть, більш давньої — "Андріївської легенди" софійських книжників Києворуської держави.
4. Наукові розвідки найактивніших членів
Кирило-Мефодіївського товариства
Окрім ідей західноєвропейських, російських та польських революціонерів, до своєрідних джерел "Книг буття українського народу" можна віднести також і ряд наукових розвідок членів Кирило-Мефодіївського товариства, присвячених питанням слов’янофільства та історичній долі слов’ян.
Серед них особливе місце належить праці "Юридичний побут поморських слов’ян" одного з лідерів так званого "революційно-демократичного крила" Кирило-Мефодіївського товариства М. Гулака.
Микола Гулак народився в 1822 року на Полтавщині в небагатій дворянській сім’ї. У 1843 році він закінчив юридичний факультет Дерптського (Тарту, Естонія) університету. 16 липня 1844 року цим університетом йому було присвоєно ступінь кандидата права.
М. Гулака прийнято вважати лідером радикального крила Кирило-Мефодіївського товариства, яке виступало за рішучі дії в справі ліквідації російського самодержавства та кріпосництва.
Після викриття Товариства на слідстві він намагався взяти на себе максимальну відповідальність, вигороджуючи товаришів. За вироком отримав найважче покарання — 3 роки ув’язнення в одиночній камері Шлісельбурзької фортеці і подальше заслання на 5 років в Перм. Після відбуття заслання, працював певний час на півдні України, а з 60-х років XIX сторіччя — на Кавказі. Займався педагогічною діяльністю, автор ряду праць з історії, філології, філософії, математики, історії літератури, перекладів з грузинської та азербайджанської мов. Довів місцеве походження славнозвісної поеми "Витязь в тигровій шкурі". Помер 1899 року в м. Єлизаветполі (Гянджа, Азербайджан).
Робота "Юридичний побут поморських слов’ян" була вилучена у М. Гулака під час обшуку і включена до карної справи. Вона присвячена, в основному, проблемам традиційної правосвідомості слов’янських народів взагалі і слов’ян Померанії в V-ХІІ сторіччі. Значна увага в цій роботі приділяється питанням політико-правової організації життя давніх слов’ян. Центральний об’єкт дослідження — поморські слов’яни — був обраний М. Гулаком недаремно. Саме це давнє населення сучасної Східної Німеччини було найбільш повно описане в науковій літературі, особливо німецькомовній, а Дерптський університет на той час був одним з кращих німецьких університетів. І не лише на території Російської імперії. В той же час орієнтація на німецькі наукові джерела не заважає М. Гулаку активно використовувати доступний йому матеріал з наукових розробок чеських вчених, давньоруських літописів і т.п.
Князівська влада, підкреслює М. Гулак, виростаючи з патріархальної влади родового старшини, присвоює і її права та обов’язки. Наближені будують князеві град або двір, подібно як це робить челядь для владики, з його дозволу служебники і наближені засновують нові двори та гради, так як з дозволу родового старшини відділяються та засновують нові господарства і роди ближники.
Найбільш цікавим для нас, з точки зору розвитку української політичної думки, є останній, VI розділ цієї роботи — "Державне право", в якому аналізуються особливості політичного устрою у поморських слов’ян.
Підводячи підсумки розгляду особливостей політичних традицій, підстав та джерел влади у давньослов’янських народів М. Гулак робить важливий висновок: "З двох начал розвилась у слов’ян вся будова державного устрою: начало патріархальне і начало демократичне. З патріархального начала виникла родова влада князів, з демократичного устрій общин і федеративні союзи республік, які зустрічаються в нас в удільний період, в Померанії і, може бути, на Адріатичному морі. В основі своїй ці ідеї одна одній не суперечать і [перші] ті общини слов’янські, котрим обставини дозволили розвиватись за природним племінним напрямком, являють нам гармонійне злиття обох принципів. Але боротьба цих елементів неминуча. Внутрішня історія слов’ян є не що інше, як ця боротьба. Незабаром одне начало отримало перевагу над іншим. З демократичного вийшла анархія, як в Польщі, Малоросії (XVII сторіччі), і навіть Богемії, з патріархального деспотизм" .
З цієї посилки М. Гулака сам собою випливає висновок про те, що для України, як складової слов’янського світу, спадкоємниці політичних традицій Київської Русі дуже важливим є гармонійне поєднання колективних форм організації влади з персоніфікацією політичної відповідальності.
Другий важливий висновок, який робить М. Гулак, про те, що "з цих двох начал розвилася у слов’ян двояка судова влада, общини і князя. Всяк своєї челяді воєвода, владика у своєму роді. Князь над усім народом, з іншого ж боку, всяк громадянин, як член общини, правами своїми гр[омадянськими] і політичними рівний всім іншим, тому що рівний тільки може судити рівного". І хоча висновок про юридичну рівність у давніх слов’ян є швидше висновком про бажане ніж про дійсне, все ж певні традиції громадянської рівності у них існували.
Робота Миколи Гулака є глибоким і цікавим дослідженням важливої проблеми політичних традицій та менталітету на формування і функціонування політичної системи суспільства. Його висновки знайшли своє відображення у програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства — Статуті, відозвах і в центральному — "Книгах буття українського народу". Під час арешту М. Гулак, намагаючись врятувати своїх товаришів, взяв на себе відповідальність за авторство "Книг .". І хоча в подальшому наукова традиція стала визнавати основним автором центрального програмного документа Кирило-Мефодіївського товариства М. Костомарова, вплив М. Гулака та його ідей на цю роботу є незаперечним.
Серед документів, що були конфісковані у членів Товариства при арешті, такими, що їх можна розглядати як, до певної міри підготовчі, для написання програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства, є проекти конституції підготовлені студентом Київського університету Г. Андрузьким.
Документи, що отримали у дослідників назву "проекти конституцій" представляють собою швидше своєрідні нотатки з деякими пропозиціями щодо найкращого устрою майбутньої держави та способів його досягнення, викладені часто без дотримання логічної послідовності.
Г. Андрузький особливого значення надає соціально-психологічним факторам, їх ролі у розгортанні реформ з покращання суспільного життя. Саме тому, серед "корисних" станів він особливу увагу приділяє стану духовному, як такому, що відповідає за духовність народу і душу кожного громадянина. Г.Андрузький особливо наголошує на тому, що до духовного стану необхідно відносити людей високоморальних та порядних, походженням переважно з осіб освічених "простого стану", здатних стати авторитетом та прикладом для інших. Забезпечення духовності суспільства та кожного громадянина, разом з освітою, повинні сприяти уникненню двох лих, що загрожують суспільству на етапі сутнісних соціально-політичних реформ — народної сваволі і анархії внаслідок різкого падіння авторитету влади та надмірних очікувань і не менш глибоких розчарувань тих, хто не був готовий до змін, але приєднався і підтримав їх.