ЛЕКЦІЯ №3.

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ М’ЯЗОВОЇ СИСТЕМИ В ДРІБНИХ СВІЙСЬКИХ ТВАРИН

I. Особливості будови м’язів тулуба в дрібних свійських тварин

Маса м’язів кроля складає половину його ваги, що значно більше ніж у інших видів тварин. М’язи кроля більш ніжні, без значних міжм’язових сполучнотканинних прошарків, більш світлого кольору на відміну від зайця.

До особливостей будови м’язів у гризунів (кроля) відносять:

• особливості жувальних м’язів, у зв’язку з їх гризучими рухами нижньої щелепи:

• різко виражену куполоподібність діафрагми;

• особливість грудинноплечового м’язу та грудних м’язів з наявністю слабої ключиці;

• наявність дрібних м’язів-обертачів і коротких м’язів на лапах;

• сильно розвинута група привідних м’язів тазової кінцівки, у зв’язку з різноманітністю рухів при ритті.

М’язи голови поділяються на мімічні та жувальні. Лицева мускулатура розвинута незначно, тому мімічні можливості в собаки та кішки менші і простіші, ніж у людини. Завдяки тому, що довгі дилятатори розвинуті слабо, собаки не володіють диференційованою рухливістю губ і лише можуть оголювати різцеві зуби та ікла шляхом розкриття ротової щілини. Довгі дилятатори ніздрів у собак – це пучки, які відокремлюються від м’язів ротової щілини. Вони підходять до рухливої частини носа, розділяються на тонкі гілки, які закріплюються навколо ніздрів і за одночасної право- та лівосторонньої дії можуть злегка розширювати ніздрі, а за односторонньої дії – повертати верхівку носа праворуч або ліворуч. Для цієї ж функції в собаки пристосований і спеціальний підіймач верхньої губи. Короткі дилятатори ніздрів рудиментарні або зовсім не розвинуті. Щічні м’язи задіяні під час обробки в пащі захопленої їжи. Виличний м’яз у собак та кішок починається від щитка вушної раковини, у гризунів від виличного гребеня і закінчується в куті рота.

Один із сфінктерів - коловий м’яз ока служить для змикання повік та захисту ока, з допомогою слізної рідини підтримує передню поверхню ока постійно зволоженою та здійснює механічну очистку ока. Коловий м’яз рота, який утворює губи у гризунів в ділянці розщеплення верхньої губи преривається.

Завдяки добре розвинутим м’язам вушної раковини тварини володіють можливістю дуже тонкої локалізації акустичних сигналів.

Жувальна мускулатура(m. masticatores) малочисельна, проте більш масивна. Вона в собак забезпечує лише змикання та розмикання щелеп, так як зуби собак пристосовані для простого розрізування корму.Складається із 4 м’язів: великого жувального, вискового, крилоподібного та двочеревцевого. Особливості: двочеревцевий м’яз має лише одне масивне черевце.

З огляду доброї рухливості хребта в м’ясоїдних м’язи хребетного стовпа в цілому добре розвинуті і диференційовані. Вони поділяються на дорсальний та вентральний м’язові тяжі, а також короткі м’язи голови і шиї. Дорсальні м’язи підіймають шию та голову, розгинають, вигинають у боки та обертають хребет, фіксують хребетний стовп і в зв’язку з місцем їх ембріональної закладки називаються м’язами осьової зони або автохтонними м’язами. Вентральні м’язи – згинають та фіксують хребет, філогенетично відносяться до м’язів бічної зони. Короткі – забезпечують рухи голови відносно шиї (праворуч, ліворуч, доверху, донизу), а також рухи голови з атлантом відносно епістрофея. Здійснення більш диференційованих рухів хребетного стовпа в собак можливе за рахунок розміщення м’язів у ділянці попереку не лише зверху та знизу, а й збоку. М’язи хвоста в собак рівномірно розвинуті по всьому його периметру, поділяючись на підіймачі та опускачі. Вони забезпечують активні різноманітні рухи хвоста у всіх чотирьох напрямках.

---

У кроля є три специфічні м’язи в ділянці шиї: потилично-плечовий м’яз (m. basihumeralis) у вигляді вузької стрічки тягнеться від основи черепа до зовнішньої частини ключиці, розміщений вище плечоголового). Вище розміщений підійма кута лопатки (m. levator anguli scapule), який йде від останніх 5 шийних хребців каудально– на внутрішню поверхню дорсального краю лопатки. Зовні від них розміщений вузький м’яз – більший піднімач лопатки (m. levator scapulae major), який починається від основи потиличної кістки вздовж трапецієподібного м’язу до задньо-лопаточного відростка (позадуакроміального).

Залежно від ступеню участі м’язів грудного і, особливо, поперекового відділів тулуба в локомоції собак відносять до дорсомобільних тварин. Вони мають сигароподібний тулуб, добре розвинуту мускулатуру хребетного стовпа (25% від маси м’язів кінцівок), довгий поперек, округлий на сегментальному розрізі з краніо-вентральним напрямом поперечнореберних відростків поперекових хребців. Мускулатура на попереку розміщується не лише знизу й зверху, а й з боків. Поперек активно бере участь в акті руху (виносі тіла вперед), пружиноподібно згинаючись і розгинаючись.

М’язи грудних стінок та живота Розвинуті слабо, так як відносна ємність черевної порожнини невелика.

У кроля м’язи живота, у зв’язку з незначною товщиною, мають додаткові прошарки фіброзних волокон. Зовнішній та внутрішній косі м’язи утворюють значних розмірів пахвинні кільця. Поперечний м’яз приймає участь в утворенні зовнішнього підіймача сім’яника, при скорочені якого у кроля сім’яники входять (вжимаються) в пахвинний канал.

II. Особливості будови м’язів кінцівок у дрібних свійських тварин

У собак і кішок як пальцеходячих під час поступального руху, окрім скелета і мускулатури хребетного стовпа, використовуються і підняті від землі відділи лапи в складі зап’ястка і п’ястка, тобто при цьому способі ходьби нема необхідності попереднього піднімання лапи на пальці і наступного розгинання зап’ясткового суглоба, що характерно для стопоходячих.

Ведучу роль у локомоції собаки та кішки відіграють тазові кінцівки, які штовхають тулуб уперед за рахунок одночасного та масивного розгинання кульшового і колінного суглобів. Суглоби грудних кінцівок (передусім плечовий і ліктьовий) в цей час також розгинаються, в результаті чого кінцівки виносяться в напрямі руху, охоплюють чергову ділянку поверхні і створюють опору, яка необхідна для реалізації наступного циклу. Хоча більша частина м’язів грудної кінцівки виконує функцію згиначів або розгиначів суглобів, все-таки деякі м’язи в кішки, меншою мірою в собаки, можуть здійснювати легкі обертальні рухи, відводити та приводити кінцівку. В цілому, м’язи тазової кінцівки розвинуті більшою мірою, ніж грудної. Вони формують конус, вершина якого доходить до фаланг пальців. М’язи грудної кінцівки утворюють трикутник, вершина якого доходить до фаланг пальців.

---

В результаті того, що локомоція реалізується переважно за рахунок розгинання проксимально розташованих суглобів, наймасивніші і найміцніші м’язи локалізуються в собаки та кішки на кінцівках в ділянках поясів і стилоподіїв. За структурою в цих ділянках переважають динамічні м’язи, що мають більшу, але відносно короткочасну силу. За сильної редукції скелету плечового поясу м’язи плечового поясу розвинуті особливо сильно і в собаки та кішки представляють собою досить рухливі синсаркозні з’єднання між тулубом та передньою кінцівкою. М’язи беруть початок на спині та шиї, бічних грудних стінках та передгрудку, прикріплюються до лопатки або плечової кістки і розміщуються більш-менш радіально навколо лопатки. Їх межі можна розрізнити, особливо в короткошерстних собак, через шкіру, інколи лише в напруженому стані. М’язи тазового поясу розміщуються вентрально на поперековому відділі хребта, краніально простягаються до двох-чотирьох останніх грудних хребців, а каудально з’єднуються з кістками таза або із стегновою кісткою. М’язи, які беруть участь у рухах кульшового суглобу, порівняно із м’язами плечового суглобу, багато чисельні і сильніше розвинуті, так як кульшовий суглоб відіграє важливу роль у передачі зусиль під час руху вперед. Проте, так як передача зусиль на тулуб здійснюється не лише розгинанням кульшового суглобу, а також і всієї кінцівки, то частина м’язів кульшового суглобу простягається дистально так далеко, що за їх скорочення разом з кульшовим суглобом одночасно розгинаються колінний та заплесновий суглоби.

В ділянці зейгоподіїв розміщуються «сухі» статодинамічні м’язи, сухожилки яких стабілізують зап’ястковий та заплесновий суглоби і навіть суглоби пальців у стані статики. Дані групи м’язів забезпечують розгинання та згинання зап’ясткового і заплеснового суглобів під час локомоції. Крім того, в собак у ділянці зейгоподіїв локалізуються м’язи, що обертають лапи (пронатори і супінатори).

В ділянці автоподіїв у собак розміщуються сухожилки вище розміщених м’язів, а також короткі м’язи, що приводять і відводять пальці. М’язи, які відповідають за рухливість пальців, поділяються на дві групи: або це довгі м’язи, черевця яких розміщені між м’язами зап’ясткового суглобу на передпліччі і які діють на пальці лише завдяки довгим сухожилкам, або це короткі м’язи, розміщені з пальмарного боку або між окремими п’ястковими кістками.

III. Особливості будови статичного апарату в дрібних свійських тварин

У тварин на допомогу м’язам-розгиначам формуються особливі сухожилкові пристосування, які допомагають утримувати суглоби в розігнутому стані – статичний апарат. Статичний апарат у стані спокою приймає на себе більшу частину дії сил тяжіння, а так як сухожилки і зв’язки, що знаходяться в натягнутому стані не стомлюються, дає можливість відпочити м’язам. У цілому, статичний апарат у хижаків розвинутий слабше, ніж у копитових.

---

А. Статичний апарат осьового скелету

Представлений сухожилково-зв’язковим комплексом хребетного стовпа і додатковими сухожилками та сухожилковими волокнами шийних м’язів.

Сильне вентральне прогинання хребетного стовпа, особливо в поперековому відділі, запобігається наявністю щільних міжхребцевих дисків, особливим з’єднанням суглобових відростків, не вираженням голівок та ямок (вкрай обмежена рухливість), а також поздовжніми дорсальними і вентральними поздовжніми та надостистими зв’язками. В собаки та кішки відсутні міжпоперечні та міжостисті зв’язки в грудному і поперековому відділах хребетного стовпа, замість яких є м’язи, тому ці ділянки хребетного стовпа в них більш рухливі.

Робота шийних м’язів по утриманню шиї та голови значно полегшена наявністю каркової зв’язки і наскрізних сухожилкових волокон, що пронизують напівостистий м’яз голови. В собаки черевце м’язу має 4-5 сухожилків, а в кішки – 2-3.

Б. Статичний апарат грудних кінцівок

1. Фіксація пояса грудної кінцівки відбувається за допомогою м’язів, що прикріплюють її до тулуба. Головним утримувачем тулуба між кінцівками є зубчастий вентральний м’яз. Статичну функцію при фіксації тулуба між кінцівками виконують фіброзні сухожилкові пучки, які пронизують його зубці і обмежують втомлюваність під час стояння тварини.

2. Фіксація плечового та ліктьового суглобів забезпечується, в основному, сухожилковим тяжем – lacertus fibrosus, який пронизує двоголовий м’яз плеча, переходить з нього на променевий розгинач зап’ястка і закінчується на кістках зап’ястка і п’ястка.

● Крім того, статичне закріплення плечового і ліктьового суглобів забезпечується пасивним натягуванням внутрішньом’язових фіброзних наскрізних тяжів стато-динамічних м’язів, зв’язок і фасціальних утворів.

3. Фіксація зап’ясткового суглоба і суглобів пальців забезпечується сухожилково-зв’язковим комплексом, розміщеним в ділянці відповідних суглобів, в якому умовно можна виділити три основних тяжа:

а) глибокий сухожилковий тяж – представлений третім міжкістковим м’язом і зв’язками сезамоподібних кісток першої фаланги, які перешкоджають дорсальній флексії п’ястково-фалангового суглобу;

б) середній сухожилковий тяж – глибокий згинач пальців, який фіксує суглоб третьої фаланги разом із дорсальними сухожилковими тяжами третього міжкісткового м’яза, котрі зливаються із сухожилком загального розгинача пальців;

г) поверхневий сухожилковий тяж – поверхневий згинач пальців, який фіксує суглоб другої фаланги разом з пальмарними зв’язками цього суглоба, приймає також участь фіксації зап’ясткового суглоба разом з його зв’язками і сухожилками м’язів, що проходять через суглоб.

В. Статичний апарат тазових кінцівок

1. Пояс тазової кінцівки з’єднаний практично нерухомо з осьовим скелетом тугим, малорухливим крижово-клубовим суглобом.

---

2. Фіксація кульшового суглоба забезпечується м’язами і зв’язками, що діють на цей суглоб, так як спеціального сухожилка для його фіксації немає. Кульшовий суглоб сам по собі не вимагає особливих зусиль для утримування кутового сполучення стегнової кістки з клубовою, так як лінія напряму сили тяжіння проходить безпосередньо через суглоб.

3. Фіксація колінного суглоба здійснюється надколінком з його прямою зв’язкою і сухожилковим тяжем, який пронизує медіальну голівку чотириголового м’яза стегна. Надколінок при скороченні чотириголового м’яза стегна, особливо його медіальної та прямої голівок, заходить за медіальний гребінь блока, на якому утримується додатковим хрящем, і натягуванням прямої зв’язки надколінка, а також невеликим зусиллям медіальної голівки чотириголового м’яза стегна.

Таким чином, для фіксації колінного суглоба необхідна деяка затрата м’язової енергії.

4. Заплесновий суглоб фіксується пасивним натягуванням третього малогомілкового м’яза і поверхневого згинача пальців.

Особливу будову має третій малогомілковий м’яз, який у собак як самостійний не існує, проте є сухожилковий тяж, що починається на медіальній поверхні великогомілкової кістки. Опускаючись вниз, він утримується поперечною зв’язкою разом із сухожилком великогомілкового переднього м’яза і закінчується на плесновій кістці, обмежуючи таким чином розгинання в скакальному суглобі (заплесновому) суглобі.

5. Фіксація пальцевих суглобів на тазовій кінцівці відбувається таким же механізмом, як і на грудній.

---

Смотрите также файлы

• LEKTsIYa_1_2_Osoblivosti_budovi_ta_rozvitku_skeletu_v_drst.doc

• Agronomi__2010.doc

• Методичка по мікробіології.doc

• Методика наложения хирургических швов на мягкие ткани современные рекомендации для собаки и кошки webvet.ru.doc

• Bilet_1-40.doc