Файл: LEKTsIYa_1_2_Osoblivosti_budovi_ta_rozvitku_skeletu_v_drst.doc
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 991
Скачиваний: 3
ЛЕКЦІЯ №1.
Скелет, особливості його будови та розвитку в дрібних свійських тварин.
Все більша кількість собак, кішок, кроликів, нутрій, морських свинок, хом’яків, щурів, мишей тощо утримується в домашніх умовах, все кращим стає і догляд за ними. Тому лікарі ветеринарної медицини стикаються з різноманітними питаннями та проблемами, пов’язаними зі здоров’ям, поведінкою та розведенням цих тварин. Необхідною передумовою для відповіді на всі ці питання є знання анатомії цих тварин у нормі. Безумовну важливість це має під час постановки діагнозу, проведення хірургічних втручань з лікувальною метою, а також для попередження больових реакцій під час операції у рамках наукових досліджень. Виходячи з цих міркувань, основну увагу будемо приділяти макроскопічній анатомії, вказуючи на зв’язок з топографічною, клінічною та рентгенологічною анатомією.
У даній дисципліні будуть розглядатися тварини ОТРЯДУ ХИЖАКІВ та ГРИЗУНІВ. До хижаків (Carnivora), які будуть розглядатися відносяться собаки (Canis familiaris) сімейства псових (Canidea) та кішки (Felis domestica) сімейства кішок (Fellidae ).
Собака походить від диких предків – шакала (в південних країнах) та вовка (в північних країнах).
Домашня кішка походить від диких нубійських котів (Felis maniculata, s. oreata), котрі жили в Центральній Африці та Єгипті. Розповсюдження одомашненої кішки спочатку мало місце серед населення Палестини та Сірії. Після попадання кішки в Центральну Європу приблизно 1200 років назад мало місце схрещування домашніх тварин з дикими кішками, котрі тут живуть. В результаті цього кішки стали крупніші і не такі довгоногі, як їх предки з Африки. Довгошерстні ангорські та персидські кішки виникли в результаті схрещування з малоазійською дикою кішкою. На сьогодні кішки розповсюджені в усьому світі, за винятком високогірних місцевостей та Крайньої Півночі.
Отряд гризунів Rodentia складається з сімейств, які можна об’єднати у 4 групи: 1) білкоподібні , 2) мишеподібні, 3) дикодібні, 4) зайцеподібні.
Коротка характеристика груп:
|
Ознака |
Білкоподібні |
Мишеподібні |
Дикоподібні |
Зайцеподібні |
|
Кількість різців |
1/1 |
1/1 |
1/1 |
2/1 |
|
Кількість премолярів |
2/1 або 1/1 |
1/1 або 0/0 |
1/1 |
3/2 |
|
Наявність коренів у молярів |
є або відсутні |
є або відсутні |
Є або відсутні |
відсутні |
|
Розміри підочноямкового отвору |
невеликий |
великий |
великий |
невеликий |
Кріль (Oryctolagus cuniculus) відноситься до класу ссавців (Mammalia) отряду гризунів (Rodentia) сімейства заячих (Leporidae).
Морські свинки – Cavia, Cobaya або Porcellus відносяться до сімейства свинкових (Caviidae) отряда гризунів (Rodentia). Форма голови, бормотання та писк, який нагадує хрюкання, стали, видно, причиною того, що цих тварин називають свинками.
Золотистий (сірійський) хом’як (Mesocricetus auratus) відноситься до отряду гризунів (Rodentia) сімейства хом’якоподібних (Cricetidae) підсімейства хом’яків (Cricetinae). Сірійський хом’як в недалекому минулому відносився до числа вимерлих тварин. Маса дорослої тварини складає 130-150 гр, вони мають жовто-коричневий окрас.
Щурі відносяться до роду Rattus сімейства мишеподібних (Muridae). В домашніх умовах та для експериментальних досліджень в лабораторіях використовують білих щурів, які є альбіносами чорної (Rattus rattus) та сірої (пасюк - Ruttus norvegicus) порід.
Біла миша – Mus musculus L., яка є альбіносом сірої, домашньої миші, належить до отряда гризунів (Rodentia), сімейства мишині (Muridae), підсімейства – Murinae. Мишині – це одні з найбільш численних тварин серед ссавців.
IІ. Особливості будови осьового скелету в дрібних свійських тварин
Скелет є опорною, твердою частиною апарату руху. Він складається із закономірно з’єднаних між собою кісток і хрящів. Скелет дрібних свійських тварин включає два відділи: осьовий і кінцівок (периферичний). Осьовий скелет складається із скелета голови, шиї, тулуба і хвоста. Скелет тулуба включає грудний, поперековий та крижовий відділи. Найбільш розвинутий грудний відділ тулуба, так як він складається із хребців, ребер і груднини, що утворюють грудну клітку.
Скелет голови собак залежно від породи може сильно відрізнятися за формою. За формою черепа розрізняють два основних типи порід собак:
А) Доліхоцефалічні – типовим представником є грейхаунд з витягнутою, видовженою головою. Довжина мозкового відділу черепа, виміряна від зовнішнього потиличного підвищення до задньої кромки носової кістки, має співвідношення з довжиною лицьового відділу черепа в пропорції 2:1,8. Співвідношення загальної довжини верхньої частини черепа до його максимальної ширини в ділянці виличних дуг складає 2,6:1. Абсолютні розміри черепа в окремих порід можуть коливатися залежно від статі, однак загальні пропорції зберігаються. Зовнішній сагітальний гребінь завжди сильно розвинутий і помітно виступає, особливо в мускулистих собак, інколи має поздовжню борозенку. Альвеолярні відростки верхньої щелепи тонкі і це може призвести до того, що біля 4-го та 5-го кутніх зубів верхівки коренів будуть не повністю охоплені кісткою.
Б) Брахіцефалічні – типовими представниками є мопс та карликовий шпіц, в яких голова коротка та широка, співвідношення довжини мозкового і лицьового відділів черепа складає 2:1, загальної довжини до максимальної ширини – 1,2:1. Склепіння черепа має майже шароподібну форму, зовнішній сагітальний гребінь відсутній, тому межі тім’яної поверхні часто розпізнаються лише за валиками в місцях прикріплення м’язів. Це найбільш віддалені в дорсо-медіальному напрямку точки прикріплення вискових м’язів. Носова кістка відокремлена від мозкового відділу черепа помітним згином – glabella. У собак із сильно вираженою короткоголовістю можуть зберігатися ділянки сполучної тканини у вигляді тім’ячок (джерельця) між лобовими та тім’яними кістками та між тім’яними кістками та лускою потиличної кістки. Крім того, в таких собак через неповне окостеніння в ділянці луски потиличної кістки рентгенологічно можна виявити збільшення великого отвору в дорсо-медіальному напрямку.
В цілому, на відміну від інших видів свійських тварин, особливо свині, череп собаки має характерні особливості: очні ямки незамкнуті, так як лобова кістка не з’єднується з виличною дугою, а велика ділянка до дорсального краю виличної дуги закривається орбітальною зв’язкою; передні кінці носових кісток розширені і не утворюють з різцевими кістками вирізок; надочноямкові отвори відсутні; зовнішній слуховий хід не виражений, отвір його широкий; яремний відросток прямий, широкий; слізний отвір один; нижньощелепна кістка парна. Крім того, тім’яні кістки мають вигляд простих пластинок, а міжтім’яна кістка ще до народження зливається із потиличною кісткою та тім’яними кістками. В собаки добре виражена лише лобова пазуха, яка складається із парних латеральної (найбільшої), ростральної і медіальної частин, які пов’язані із носовою порожниною в ділянці лабіринту решітчастої кістки через отвори лобових синусів.
В кішок лицевий і мозковий відділи черепа розвинуті приблизно однаково, очні ямки великі, майже замкнуті, так як виличний відросток лобової кістки значно довший, ніж у собаки та в дорослих тварин повністю змикається з лобовим відростком виличної кістки, а в більш молодих – також з’єднується короткою орбітальною зв’язкою. Потиличний гребінь і основа добре розвинуті, замість яремних відростків є лише невеликі горбки. Верхня щелепа витягнута дорсально, а її нижня частина – каудально, що надає їй форму кута, на вершині якого розміщене ікло. Кожна з лобових кісток у кішки має єдину лобову пазуху. Обидва синуси розділені перетинкою, вони займають майже весь простір, утворений зовнішньою та внутрішньою кістковими пластинками лобової луски, і лише в каудальній частині кожна з них поділяється коротким кістковим відростком на латеральну та медіальну частини.
Скелет кроля налічує 212 окремих кісток.Селет кроля має своєрідну форму: сильно згорблений (особливо у спокої) тулуб, витягнутий поперек, подовжений таз, короткий хвіст, коротка і майже пряма шия, яка несе голову з слабко розвинутим мозковим відділом і сильно розвинутим лицьовим (особливо щелепи), укорочені грудні і досить довгі і міцні тазові кінцівки.
В скелеті кроля є ряд примітивних рис. До них відносяться:
1) збереження в зап’ястку центральної кістки; 2) збереження в плечовому поясі слабко розвиненої ключиці, прокоракоїда та коракоїдного відростка; 3) наявність на лопатці метакроміона; 4) наявність в кульшовій западині невеликої ацетабулярної кісточки; 5) наявність позаду колінного суглоба двох пар маленьких додаткових кісточок (flabella)залишки перонекранона; 6) маленька черепна порожнина; 7) великі очні ямки, які майже прилягають одна до одної і сполучаються між собою отворами; 8) поділ клиноподібної кістки на дві самостійні: передню та задню; 9) сильна губчаста верхньощелепова кістка і луска вискової кістки.
Скелет голови кроля складається із 25 кісток і поділяється на мозковий та лицьовой відділ. В мозковий відділ входить 7 кісток: 3-х парних (вискова, лобова, тім’яна) і 4-х непарних (решітчаста, потилична, міжтім’яна, клиноподібна). В лицьовий відділ входить 7 парних кісток (верхньощелепова, міжщелепова, піднебінна, носова, вилична, слізна, крилоподібна) і 2 непарних – леміш, під’язикова. Нижньощелепова кістка зростається в непарну. Мозковий відділ займає ¼ черепа. Очні ямки різкосближені між собою і розділені тонкою кістковою пластинкою. Кістки всі зміщені кзадупозаду очних ямок. Вилична дуга повністю приймає участь у формуванні зовнішньої частини очної ямки, тому вискова ямка нерозвинута.
В лицьовому відділі є наявність великих міжзубних проміжків різцевими та корінними зубами– діастем при звуженості в цих ділянках самих щелеп. Із пазух збереглися верхньощелепова, лобова і клинопіднебінна.
Хребетний стовп, як і інших видів тварин, складається із шийного, грудного, поперекового, крижового та хвостового відділів. Хребет має чотири кривини: опуклу дорсально шийну, ввігнуту шийноспинну, слабо опуклу дорсально спиннопоперекову та крижову. Крижова кривизна в більшості випадків має лордозний характер, проте інколи може бути кіфозною. З «нормального положення», тобто невимушеної прямої стійки з рівномірним навантаженням на всі чотири лапи, можливі різної інтенсивності рухи ділянок хребта. Хвостовий відділ хребта найбільш рухливий, в той час як крижовий відділ абсолютно статичний. Шийний відділ хребта має найбільшу рухливість у вертикальній та горизонтальній площинах, обертальні рухи, за винятком повертання голови, не здійснюються. В грудному відділі на ділянці з 1 по 10 хребець існує можливість обертальних рухів. У грудному та поперековому відділах вертикальні та горизонтальні відхилення можливі, проте не в такому діапазоні, як у шийному відділі.
В кішки також найбільш рухливим є шийний відділ. Обертання можливе лише в грудному відділі до 11-12 хребця. Проте об’єм рухів у горизонтальній та вертикальній площинах в грудному і поперековому відділах не всюди однаковий. У вертикальній площині рухливість зменшується до антиклінального хребця і знову повертається за ним до крижової кістки.
Шийний відділ хребетного стовпа нараховує сім хребців, із міцно скріпленими сегментами, на яких рельєфно виступають як поперечнореберні, так і остисті відростки, які збільшуються від 3-го до 7-го. Гребінь епістрофея широкий, дуже сильно розвинутий і нависає на задню ділянку дужки атланта. Шия з мускулатурою на фронтальному розрізі представляє майже коло, тобто м’язи розвинуті майже однаково з дорсального і латеральних боків тіла хребця, що вказує на хижацький спосіб життя, так як шия, що сильно згинається у всіх напрямках, дає можливість успішно боротися з ворогами або відривати шматки від здобичі.
Грудний відділ складається із 13 сегментів, з яких 9 з’єднуються з грудниною реберними хрящами і називаються справжніми (стернальними), 4 пари несправжніх (астернальних) ребер, не мають безпосереднього з’єднання з грудниною, їх хрящові частини накладаються один на одного, утворюючи реберну дугу. 13 пара ребер часто взагалі вільно закінчується в черевній стінці (коливні ребра). Ребра дуже увігнуті – обручеподібні, тіло майже кругле.
Груднина складається з 8 сегментів, які протягом всього життя тварини відокремлюються один від одного товстими хрящовими дисками. В зв’язку з тим, що груднина утворюється в результаті злиття двох грудних смужок, виникають різні аномалії – розщеплення груднини та не зрослі ділянки (часто в боксерів). Ці відхилення потрібно враховувати під час пункції груднини для взяття кісткового мозку.
Грудна клітка в собаки залежно від породи більше чи менше нагадує сплюснутий з боків параболоїд (конусоподібної форми з крутими боками, вхідний отвір округлий, міжреберні простори великі, широкі), а в кішки – конус із зрізаною вершиною. Різна форма зумовлює також різницю в значеннях так званого реберно-хребцевого кута. Його утворюють дотична, яка проходить через найбільш латеральну точку ребра та горбок, і пряма, яка проходить через остисті відростки. Значення кута різне для кожного ребра, проте в кішки завжди менше, ніж у собаки, так як у кішки більша резервна ємність вдиху. З цим пов’язані кращі шанси виживання при тупих травмах грудної клітки в кішок, ніж у собак.
Поперековий відділ хребетного стовпа складається із 7 хребців, у кішки ця цифра постійна, в собаки інколи бувають відхилення: 6 або 8. Восьмий поперековий хребець, який називається перехідним хребцем, має ознаки крижового хребця; він може повністю або частково зростатися з крижовою кісткою. У цілому, хижаки мають довгий поперек, а особливості з’єднань суглобових відростків забезпечує різноманітні рухи, особливо в кішок. На поперекових хребцях добре розвинуті остисті, поперечнореберні, соскоподібні і додаткові відростки, що сприяє полегшеній і диференційованій рухливості.
Крижовий відділ представлений крижовою кісткою, яка утворилася в результаті злиття трьох крижових хребців, тому він практично нерухомий. Однак у такс крижова кістка часто буває утворена 4 хребцями. При цьому перехідні хребці можуть бути зараховані як до поперекового, так і до хвостового відділу хребта.
Хвостовий відділ включає 20-23 хребця, хоча залежно від породи собаки ця цифра може значно коливатися. В собак на тілі хребців з вентрального боку зберігаються гемальні дуги в сегментах, що лежать недалеко від початку хвоста. В гемальних відростках до 11-12 хребців у кішки виникають власні вторинні ядра окостеніння – гемапофізи. У випадках, коли собака або кішка народжуються без хвоста, мова йде про аномалії розвитку хвостового відділу хребта, які можуть зачіпати також і руховий апарат, причому можливі навіть такі пороки як «заяча» скакальна походка. Часто аномалії розвитку хвоста спостерігаються в сіамських кішок.