Файл: Вет.законодав. лаб.занят. 1.doc

Заняття № 1

Тема: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ГАЛУЗІ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ (2 год.).

Мета: розглянути механізм правового регулювання державного управління та ознайомитися з організацією діяльності служби ветеринарної медицини.

План

1. Основні завдання держави в галузі ветеринарної медицини.

2. Структура та організація діяльності ветеринарної медицини в Україні.

3. Правовий статус органів державного управління в галузі ветеринарної медицини, їх компетенція, повноваження та посадові обов’язки.

4. Система державної ветеринарної медицини в Україні: правовий статус управлінь, державних лікарень, державних лабораторій, науково-дослідних інститутів ветеринарної медицини, державної фармакологічної комісії.

5. Правовий статус надзвичайних протиепізоотичних комісій. Правові основи карантину тварин.

6. Правовий статус фахівців ветеринарної медицини в Україні.

7. Наукове забезпечення ветеринарної медицини в Україні.

8. Фінансування та матеріально-технічне забезпечення ветеринарної медицини в Україні.

9. Вимоги щодо здійснення міжнародної торгівлі об’єктами ветеринарної медицини.

10. Загальні засади правового регулювання видачі ветеринарних документів.

Методичне забезпечення:

1. Закон України «Про ветеринарну медицину» // Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 14, ст. 116.

2. Положення про Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України (затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 року, № 464/2011).

3. Яценко І.В. Ветеринарне правознавство України: Навчальний посібник / за ред. проф. Яценка І.В. – Харків, 2013. – 418 с.

4. Яценко І.В. Ветеринарне законодавство України. Збірник нормативно-правових актів / І.В. Яценко, О.В. Митрофанов, М.М. Бондаревський, С.А. Ткачук, Р.І. Білик. – Харків : Стиль-Издат, 2012-2014. – Книга перша, друга, третя, четверта.

Зміст заняття:

1. Основні завдання держави в галузі ветеринарної медицини

Основними завданнями держави в галузі ветеринарної медицини є:

зменшення або усунення ризиків виникнення зоонозів та захворювання населення;

охорона території України від проникнення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон;

захист тварин та населення від збудників та хвороб тварин шляхом здійснення профілактичних, діагностичних та лікувальних заходів;

здійснення заходів унеможливлення перенесення хвороб тварин через товари, засоби догляду за тваринами і супутні об’єкти;

встановлення ефективних та дієвих засобів виявлення, локалізації, контролю і за можливості — ліквідації ендемічних хвороб тварин та ліквідації екзотичних хвороб тварин, занесених на територію України;

забезпечення надійних та ефективних заходів ліквідації спалахів хвороб тварин з метою зменшення втрат тварин, а в разі зоонозів — зменшення ризику для людей;

---

моніторинг кормів та води для забезпечення їх придатності для вживання та неможливості перенесення хвороб тварин;

забезпечення правильного, належного, ефективного та безпечного застосування ветеринарних препаратів;

захист навколишнього природного середовища від негативних наслідків, що пов’язані з вирощуванням та обігом тварин;

захист благополуччя тварин шляхом забезпечення гуманного ставлення до них протягом усього їхнього життя;

здійснення передзабійного клінічного огляду тварин та проведення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринного походження, у тому числі тварин, забитих на полюванні, включаючи бактеріологічні, радіологічні, паразитологічні та токсикологічні лабораторні дослідження;

здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в процесі виробництва і обігу продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках — і рослинного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів, штамів мікроорганізмів, репродуктивного і патологічного матеріалу та здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду під час обігу засобів ветеринарної медицини та засобів догляду за тваринами;

виконання загальнодержавної програми здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та інших забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження і кормах;

здійснення стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю та/або розширеного ветеринарно-санітарного контролю за об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;

контроль за переміщенням об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в межах України;

сприяння впровадженню системи ідентифікації тварин;

сприяння постійному навчанню та підвищенню кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини;

сприяння впровадженню у практику та широкому застосуванню досягнень наукової і практичної ветеринарної медицини;

розроблення, впровадження та застосування ветеринарно-санітарних заходів.

2. Структура та організація діяльності ветеринарної медицини в Україні

Структура ветеринарної медицини в Україні визначена «Законом про ветеринарну медицину», прийнятим Верховною Радою України 5 грудня 1996 року.

В організаційному відношенні служба ветеринарної меди­цини охоплює систему установ, організацій та служб, пов'яза­них спільністю завдань, які виконують спеціальні функції і розподіляються на дер^кавну, відомчу і приватнхретеринарну медицину.

Всю службу ветеринарної медицини можна розділити на 2 групи: спеціалісти, які здійснюють ветеринарну службу; організації, установи, які забезпечують функціонування та розвиток цієї служби. У першій групі зайнято понад 80% працюючих (табл.).

Загальна схема ветеринарної медицини України

---

Організації, установи і спеціалісти, які здійснюють ветеринарну службу	Організації і установи, які забезпечують функціонування та розвиток цієї служби
Організації та установи державної ветеринарної медицини	Науково-дослідні установи (інститути, лабораторії)
Організації та спеціалісти відомчої ветеринарної медицини	Ветеринарна біологічна промисловість
Спеціалісти приватної ветеринарної медицини	Промисловість і товаропровідна система органів ветеринарного постачання
	Ветеринарні навчальні заклади

До першої групи належать:

1) організації та установи державної ветеринарної медицини;

2) спеціалісти та організації (служби) відомчої ветеринарної медицини;

3) спеціалісти приватної ветеринарної медицини. Другу групу установ і організацій складають:

1) науково-дослідні інститути, зональні спеціалізовані лабораторії з хвороб тварин, міжобласні спеціалізовані лабо­раторії з хвороб птиці;

2) ветеринарна біологічна промисловість;

3) промислові підприємства і товаропровідна система корпорації «Укрзооветпромпостач», державного підприємства «Укрветпромпостач», асоціації «Украгробіовет»;

4) установи з підготовки кадрів — вищі та середні навчальні заклади ветеринарної медицини.

Державна ветеринарна мережа — це сукупність державних ветеринарних підприємств і організацій, які безпосередньо виконують практичну ветеринарну роботу.

За призначенням та напрямком роботи розрізняють нас­тупні установи і організації державної ветеринарної медицини в Україні:

1) лікувально-профілактичні установи: районні державні лікарні ветеринарної медицини, дільничні лікарні, дільниці, пункти ветмедицини, міські лікарні ветеринарної медицини;

2) діагностичні установи: центральна лабораторія ветери­нарної медицини, районні державні лабораторії, міські дер­жавні лабораторії, зональні спеціалізовані державні лабораторії з хвороб тварин, державні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринках;

3) ветеринарно-санітарні установи й організації: регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні і транспорті з підпорядкованими їм прикордонними пунктами державного ветеринарного контролю; обласні госп­розрахункові ветсанзагони з відділеннями в районах, відділи відомчої міліції;

4) протиепізоотичні установи й організації: станції по боротьбі зі сказом; протиепізоотичні експедиції, їх загони; експедиції по заходах боротьби з окремими хворобами тварин.

Перераховані вище лікувально-профілактичні установи є закладами загального профілю. Вони виконують різноманітні ветеринарні заходи, лікування хворих тварин, надають хірур­гічну та акушерську допомогу, організовують і проводять вете­ринарно-санітарні заходи тощо.

---

Інші установи й організації державної мережі ветеринарної медицини виконують спеціальні функції.

Діяльність організацій і закладів державної ветеринарної медицини відбувається в трьох формах:

1. Ветобслуговування — проведення ветеринарно-санітар­них профілактичних, протиепізоотичних заходів у всіх госпо­дарствах відповідного регіону.

2. Ветеринарно-санітарний контроль та нагляд у всіх госпо­дарствах, організаціях незалежно від відомчої належності і підпорядкованості.

3. Загальне методичне керівництво ветеринарною меди­циною (настанови, інструкції, облік і звітність, семінари, мето­дична література тощо).

Для всіх закладів і організацій державної ветеринарної меди-. цини затверджені типові положення, в яких сформульовані завдання, визначені функції і права.

Організації і установи державної ветеринарної медицини відіграють головну роль у розробці, організації і проведенні ветеринарних заходів. Вони виконують функції міжвідомчої загальнодержавної ветеринарної служби. Спеціалісти держав­ної ветслужби мають право виступати в якості організаторів ветсправи, уповноважених органами виконавчої влади, керу­вати ветслужбою в районі, місті, області, республіці, а також контролювати ветеринарні заходи у всіх господарствах неза­лежно від форми власності.

Державна ветеринарна медицина незалежна від господарств, підприємств, міністерств і відомств, тому вона завжди може дати об'єктивну оцінку епізоотичного стану господарства, району, що особливо важливо для забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва й охорони здоров'я населення від заразних хвороб, спільних для людини і тварин.

Ветеринарне обслуговування і ветеринарно-санітарний контроль та нагляд організується за територіальним прин­ципом. Організаційна структура державної ветеринарної медицини відповідає адміністративному поділу України.

Відомча ветеринарна медицина — це сукупність ветеринар­них організацій і установ, які знаходяться в підпорядкуванні відповідного міністерства або відомства, які не відносяться до державної ветеринарної мережі.

До відомчої ветеринарної медицини відносяться спеціалісти, які працюють у господарствах, комплексах, на птахофабриках, відгодівельних господарствах, у заготконторах, кооперативних організаціях, на підприємствах з переробки продуктів і сиро­вини тваринного походження тощо.

Органи і працівники відомчої служби не користуються міжві­домчими правами. їхні функції і права обмежені рамками даного міністерства, відомства (господарства, підприємства, органі­зації). Вони працюють під загальним керівництвом і контролем організацій та установ державної ветеринарної медицини.

3. Правовий статус органів державного управління в галузі ветеринарної медицини, їх компетенція, повноваження та посадові обов’язки

---

Загальне керівництво службою ветеринарної медицини в Україні здійснює Міністерство аграрної політики через Державну ветеринарну і фітосанітарну службу України, яка підпоряд­ковується безпосередньо міністру. Держветфітослужба є юридичною особою. Очолює його головний державний інспектор ветеринарної медицини України – голова служби. Голова Держветфітослужби та його заступ­ники призначаються на посади Кабінетом Міністрів України.

Фахівцям ветеринарної медицини Держветфітослужби, управління державної ветеринарної медицини АР Крим, управ­лінь державної ветеринарної медицини областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст надаються повноваження державних інспекторів ветеринарної медицини.

Керівництво ветеринарною медициною в АР Крим здійснює управління АР Крим. Управління очолює головний державний інспектор ветеринарної медицини — начальник управління, який призначається на посаду Держветфітослужбою за погодженням з Урядом АР Крим.

Керівництво ветеринарною медициною в областях, містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, Київське та Севасто­польське міські управління державної ветеринарної медицини. Обласні, Київське та Севастопольське міські управління очолюють головні державні інспектори ветеринарної медицини — начальники управлінь, які призначаються на посади Держветфітослужбою за погодженням з обласною, Київською та Севастопольською міськими держав­ними адміністраціями.

Керівництво ветеринарною медициною в районах, містах здійснюють відповідно районні, міські управління державної ветеринарної медицини. Управління очолюють головні дер­жавні інспектори ветеринарної медицини – начальники управлінь, які призначаються на посади начальником управ­ління державної ветеринарної медицини АР Крим, обласного управління державної ветеринарної медицини за погодженням із відповідними місцевими державними адміністраціями.

Регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті очолюють начальники, які призначаються на посаду Держветфітослужбою.

Керівники державних органів управління ветеринарної медицини АР Крим, областей, районів, міст, регіональних служб державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті Держветфітослужби, інших установ державної ветеринарної медицини є одночасно головними державними інспекторами ветеринарної медицини відповідно АР Крим, областей, районів, міст, регіональних служб державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті.

Заступники керівників державних органів управління ветеринарної медицини за посадою є заступниками відповід­них головних державних інспекторів ветеринарної медицини.

Рис. 2. Схема служби ветеринарної медицини області

---