Файл: Tema_5.doc

(3) Приймання проблеми і зменшення фізичного ефекту стресу.

1) Вживання ліків. Є відомим способом зменшення шкідливого стресу. Нам добре відомі подібні можливості. Наголосимо лише, що таке полегшення, яке наступає після прийому ліків і сама причина для їх вживання може призвести до психологічної, а в деяких випадках і до фізіологічної залежності. Тому вживання фармакологічних та хімічних засобів слід рекомендувати з обачністю. У цих випадках також треба подбати про усунення самого джерела стресу. Якщо цього не робити, то проблема психологічної залежності зростатиме. Те ж саме стосується вживання алкоголю і тютюну.

2) Найпростіший спосіб зменшити ознаки стресу (високий тиск крові, прискорене дихання) – релаксація або розслаблення. Пригадаємо, що саме слово стрес означає напругу. Якщо ви розслаблені, тобто зняли напругу, то немає і стресу. Біологічний зворотній зв’язок від розслаблення забезпечує такий самий ефект, як болезаспокійливі медикаменти, але набагато дешевший і позбавлений ризику залежності. Релаксація сприяє відновленню психофізіологічної функції організму. У тих, хто тривалий час використовує методи релаксації, часто виявляються позитивні зрушення у структурі особистості, спрямовані в бік зміцнення психічного здоров’я.

Існує багато різних методів розслаблення, серед них нервово-м’язова релаксація, контроль дихання, метод біологічного зворотного зв’язку, афірмації, аутогенне тренування та ін. Дослідники встановили, що способи, які прийнятні для однієї людини або одного типу проблем, можуть не мати того успіху в інших умовах. Тренування релаксації – змінювати напруження і розслаблення певний м’язів, сидіти або лежати тихо, перестати хвилюватися – все це корисно і для імунної системи.

Фізичні вправи і прояви: біг, танці, їзда на велосипеді (фізичні вправи), плач, сміх (фізичні прояви) дуже важливі для підтримування здоров’я і зменшення стресу. Перерви серед роботи, які дають наснагу через фізичні рухи, приносять відчуття свободи, свіжості і енергійності, знов-таки, як що ці рухи не ворожі, не агресивні. Люди, що домішують агресивних думок під час вправ, підливають масла у вогонь. Фактично ваше ставлення до вправ має вирішальне значення. Оберіть таку діяльність, яка несе вам задоволення. Спорт корисний, особливо ті види, котрі не вимагають надлюдських зусиль і боротьби із суперником. Напруга при змаганні може перекреслити ту користь, яку несе спорт. Якщо ви хочете одержувати користь, цікавтесь ходом гри, а не своїм супротивником, чи своєю можливою поразкою або перемогою. Будь-яка діяльність, яка примушує вас ненавидіти себе чи інших, не принесе користі. Цілющий вплив фізичної активності на здоров’я цілком закономірний. Протягом тисячоліть емоції людини безпосередньо пов’язані із м’язовою діяльністю. Однак порівняно з ХІХ ст. Обсяг фізичних зусиль зменшився у 100 разів.

---

При виборі обсягу фізичних вправ слід бути обережним. Якщо ви вирішили, починаючи із завтрашнього дня, пробігати по 5 км за будь-якої погоди, то таке рішення може викликати ще більший стрес. Важливо обрати не дуже напружену програму, що дасть вам радість, а не виснаження чи роздратування.

Природні фізичні прояви – сміх, плач – також сприяють звільненню від стресів. Сум, що не проявився у сльозах, примушує плакати інші органи. Отже, плачте, коли є потреба, це корисно!

Свіже повітря і вода сприяють ефективнішій боротьбі зі стресом. При сильних стресах посилюється пригнічення дихання, людина дихає поверхово, неповно. Протягом життя людина навчається неправильно дихати, затримуючи подих. При багатьох емоційних розладах правильне дихання – це ключ, який може принести полегшення і зцілення. Коли ваші нерви напружені, коли ви „на межі” і готові зірватися і кілька, зробіть маленький експеримент: зупиніться і кілька разів глибоко вдихніть. Набирайте повні легені повітря і повільно видихайте. Ви можете відчути, як розслабляєтеся і нервове напруження спадає.

Вода має цілющі можливості. Клітини мозку на 70-85% складаються з води. Щоб добре працювати мозок потребує дуже багато води. На жаль, людина споживає набагато менше води, ніж їй потрібно. Тому є необхідність у примусовому питті „зайвої” води, тобто у кількості, більшій за потребу. Якщо ви відчуваєте стрес, депресію, роздратування, це часто може бути пов’язано з дефіцитом води в організмі. Спробуйте самі випити склянку води-другу води і пригостити оточуючих. Це найдешевше підчас найефективніше, що можна запропоновувати для тонізації організму.

Існує ряд ефективних гідро процедур, здатних заспокоїти і розслабити нас. Наприклад, нейтральна ванна, яка діє заспокійливо, знімає емоційне напруження та нормалізує сон. Її температура – 35-36 С, тобто вона не повинна бути теплішою за температуру тіла. Розтирання гарячою рукавицею спершу викликає збудження, а потім розслаблення м’язів і зняття нервового напруження. Обгортання мокрим простирадлом є одним з найсильніших заспокійливих засобів, особливо ефективним у стані різкого збудження.

Важливо також вилучити чинники, які можуть провокувати стрес. Це головним чином, алкоголь та кофеїн.

---

5.2.1. Стан монотонії, стан психічного пересичення, феномен «емоційного вигоряння».

Нудьга і пов'язаний з нею стан монотонії за своїми характеристиками є протилежним стану емоційної напруги. Вона часто трапляється на виробництві та в навчальній діяльності тощо.

Усі автори, які займаються проблемою моногонії, сходяться на тому, що цей стан є наслідком одноманітності (монотонності). Питання тільки тому, яку діяльність вважати одноманітною.

Об’єктивна одноманітність (монотонність) пов’язана з бідністю сенсорного впливу на людину, з малою завантаженістю її інтелектуальної сфери (надмірним дробленням робочих операцій, простотою автоматизованих дій у сполученні з їхнім багаторазовим повторенням у тому самому темпі, малою й середньою інтенсивністю навантаження). Це стосується як інтелектуальної, так і сенсорної й рухової діяльності.

Суб’єктивна (уявна) монотонність може супроводжувати об’єктивну монотонність, будучи її відображенням у свідомості людини. Але суб’єктивна монотонність діяльності ситуації може бути і безоб’єктивною монотонністю.

М.Д.Левітов розмежовує переживання монотонії й нудьги на тій підставі, що перша виникає при одноманітній роботі, а друга може виникнути й при образній, але нецікавій роботі.

На стійкість до дії монотонності впливають як індивідні, так і особистісні особливості людини.

У дослідженнях виявлено типологічний комплекс вияву властивостей нервової системи в монотонностійких суб’єктів: слабка нервова система, інертність порушення, перевага гальмування за «зовнішнім» балансом і перевага порушення за «внутрішнім» балансом. В осіб із цим типологічним комплексом стан моногонії виникає набагато пізніше, ніж в осіб із протилежним типологічним комплексом, тобто із сильною нервовою системою, з рухливістю порушення, з перевагою порушення за «зовнішнім» балансом і перевагою гальмування за «внутрішнім» балансом.

На монотонність впливають фізична тренованість, мотивація та вік.

Заходи боротьби з моногонією. Тривалий час, доки монотонія пов’язувалася лише з роботою на конвеєрі, вважалося, що головним засобом боротьби із нею є суцільна автоматизація праці. Але боротьба з монотонністю діяльності повинна передбачати різні способи, з огляду на фізіологічні, психологічні та соціальні чинники.

---

Дієвими засобами зменшення фактора монотонності є:

• ускладнення робочих операцій, дій, які виконуються, об’єднання їх у комплекси;

• збільшення темпу роботи або подачі інформації (сигналів);

• розчленування загального завдання на окремі частини для того, щоб з’явилися проміжні (поетапні) цілі;

• організація пауз у роботі із заповненням їх фізичними вправами, прослуховуванням музики й інших заходів, що відповідають «активному відпочинку»;

• посилення мотивації через пояснення значущості діяльності;

• зміна діяльності і робочих місць.

Відраза . Монотонна обстановка також спричиняє появу стану психічного пересичення, пов’язаного з виникненням відрази до виконуваної роботи. Загалом, відразу найчастіше пов’язують з емоційним тоном відчуття, тобто з біологічним реагуванням. Однак К. Ізард справедливо зазначає, що в міру дорослішання й соціалізації людина навчається почувати відразу до найрізноманітніших об’єктів навколишнього світу, в тому числі й до самої себе. У зв’язку із цим Ізард каже про психологічну відразу.

Стан психічного пересичення найчастіше з’являється як наслідок стану монотонії, якщо робота не припинялася.

Феномен «емоційного вигоряння». Наприкінці ХХ ст. великий інтерес дослідників привернув феномен «емоційного вигоряння» як специфічний вид професійного хронічного стану осіб, які працюють із людьми (учителів, психологів, психіатрів, священиків, поліцейських, юристів, тренерів, працівників сфери обслуговування тощо).

Термін «емоційне вигоряння» ввів американський психіатр Х.Дж.Фрейденберг для характеристики психологічного стану здорових людей, які перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні із клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги. Спочатку цей термін визначали як стан знемоги, виснаження з відчуттям власного безсилля. Потім феномен «емоційного вигоряння» було деталізовано, в результаті чого було виокремлено його синдром. Б.Пельман та Е.Хартман, узагальнивши багато визначень «вигоряння», виокремлювали три головних компоненти: емоційне та/або фізичне виснаження, деперсоналізація й знижена робоча продуктивність.

Емоційне виснаження виявляється у відчутті емоційної перенапруги й у почутті спустошення, вичерпаності своїх емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватися роботі з такою ж наснагою, бажанням як раніше.

---

Деперсоналізація пов’язана з виникненням байдужого й навіть негативного ставлення до людей, яких обслуговують за родом діяльності. Контакти з ними стають формальними, знеособленими. Негативні установки, які виникають, можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у внутрішньо стримуваному роздратуванні, що згодом проривається назовні й призводить до конфліктів. Такі стани мають місце в замкнутих робочих колективах, які виконують тривалий час (до півроку) спільну діяльність.

До трьох основних чинників, які відіграють істотну роль в «емоційному вигорянні», зараховують такі: особистісний, рольовий і організаційний.

Серед особистісних особливостей, які сприяють «вигорянню», виокремлюють емпатію, гуманність, м’якість, ідеалізованість, фанатичність.

До організаційного чинника, котрий сприяє розвитку «вигоряння», зараховують: багатогодинний характер роботи, не оцінюваної належним чином, що має складно вимірюваний зміст, який вимагає виняткової продуктивності; неадекватність характеру керівництва з боку начальства змісту роботи тощо.

---