Файл: shpora.doc

1. Історія економіки та економіічної думки як наука.

Історія економіки та економічної думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства. Історія економіки у своїх дослідженнях спираєть­ся на низку фундаментальних положень, методологічних підхо­дів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму роз-ку сус-ва.. Від розуміння природи суспільства, причин і тен­денцій його історичного розвитку залежить і науковий аналіз його складової — господарської сфери.

Тривалий час суспільні науки грунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою історичний розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капі­талістичної та комуністичної суспільно-екоиомічних форма­цій. Утім вразливість формаційної парадигми для аргументо­ваної критики її фундаментальних постулатів, невідповідність її висновків реальному перебігу історичних подій, ідеологічна заангажованість призвели до відмови переважної більшості дослідників від її постулатів. Тому виникла необхідність роз­глядати суспільні процеси на засадах цииілізаційної парадиг­ми.Цивілізаціина парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею історичного розвитку людства виступає конкретне суспільство, що нале­жить до певної цивілізації і характеризується власними етапа­ми розвитку. Самобутність кожної цивілізації та особливості суспільства, що входить до неї, взаємодія між цивілізаціями та суспільствами є фундаментальною характеристикою їхнього історичного розвитку. Форми такої взаємодії постійно зміню­валися від війн, поглинань до співіснування, культурногота економічного взаємообмінів, формування інтеграційних утворень.

Цивілізаційний аналіз суспільства в центр усіх суспільних процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та су­спільством загалом.Основні рисиз точки зору цмвілізац.парадигми: 1).Самобутність-відносно відокремлене самостійне існування.2).Внутрішня структурованість.3).Самоорганізованість.4).Наявність внутрішніх джерел самороз-ку.5).Особлив. духовно-культур. цінностей, що утвор. центр і відображ. цілісність сус-ва.Історично утвердилися два типи цивілізацій, які характери­зують східну і західну гілки розвитку людства. До першої нале­жать такі світові цивілізації, як китайська, індійська, близько­східна (мусульманська), до другої— східноєвропейська, за­хідноєвропейська, латиноамериканська. Історичний розвиток кожного суспільства обумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить. Цивілізаційні фактори репрезентовані спе­цифікою духовно-культурних цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя суспільства та іншими ознаками, що відіграють вирішальну роль у будь-якій сфері су­спільства.

2. Господарство як підсистема сус-ва та обєкт економічної науки.

Як складова суспільства, господарська сфера покликана за­безпечити розв'язання однієї з ключових задач — створення ма­теріальних благ і послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб окремої людини і суспільства загалом. Ця функція охоп­лює існування відносно відокремленої структури суспільства — його господарства, що самостійно функціонує як цілісне утво­рення та підсистема суспільства. Остання також розглядається на засадах системного підходу, має власну структурну будову, кож­ний складник якої виконує відповідно відтворювальну інтегра­ційну, цільову та адаптивну функції.

Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності па засоби виробництва. Поділ праці дозволяє більш ефективно здій­снювати виробництво матеріальних благ і послуг внаслідок спе­ціалізації виконання окремих виробничих операцій та викори­стання нової техніки та технології, які виникають під тиском змінподілу праці. Власність на засоби виробництва відбиває характер суспільної залежності людей, особливість впливу суспільства на їхню активність у процесі виробництва. Суспільний поділ праці та історичні форми власності на засоби виробництва характе­ризують рівень функціональної та соціальної (структурної) ди­ференціації господарської системи суспільства.Тому вони утво­рюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему су­спільстваТому вони утво­рюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему су­спільства.

Рівень розвитку поділу праці та власності на засоби вироб­ництва обумовлюють не тільки певні історичні типи господар­ських одиниць (форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від суспільства в цілому. Унаслідок цього виникає потреба їхньою взаємодії між собою та суспіль­ством як цілим (державою). Вона здійснюється у формі взає-мообміну благами і послугами, що історично мав різний харак­тер (нееквівалентний та еквівалентний), різний спосіб реалі­зації (реципрокність, редистрибуція тощо) та різні форми (на­туральну, товарну, товарно-грошову). Обмін є засобом Інтег­рації господарств, чисельність і різновиди яких постійно зро­стають завдяки диференціації господарської сфери суспіль­ства. Взаємодія між окремими господарськими одини­цями та державою здійснюється на основі встановлених правил і норм. Сукупність суспільних норм та механізмів їх додержання в господарській сфері утворює суспільне середовище господарської діяльності, яке є важливою складовою господарства суспільства. Його формування здійснює держава, яка реалізує вплив з боку цілісності суспільства на окремі господарські одиниці способом формування економічних інститутів, проведення економічної по­літики, здійснення економічних реформ.. Господарство сус-ва — це сукупність господарських одиниць (історичних форм госпо­дарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища. І лише в єдності всіх складових суспільного господарства можна пізнати природу економічних процесів певної господарсь­кої системи.

Господарська система є об'єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя. Історія економіки та економіч­ної думки досліджує генезис господарської сфери суспільств певних світових цивілізацій. У своєму розвитку історико-еко-номічна наука пройшла тернистий шлях від простого збирапня та опису історичних фактів до формування власного предмета дослідження, установлення наукової періодизації історичного розвитку господарства.

3. Історичні типи та форми організації господарства та їх еволюція.

Можна виділити два періоди цього процесу, де господарство виступало у привласнювальній та відтворювальній (виробничій) формах. Перше було при­таманно первісному суспільству доцивілізаційної епохи. Нео­літична революція привела до появи відтворювального гос­подарства та виникнення рільництва і скотарства як важли­вих характеристик суспільств первісних цивілізацій (протоци-вілізацій).

Формування в період так званого осьового часу (VIII-—ІІ ст. до и. є.) світових цивілізацій відкриває новий період у розвитку господарської сфери суспільств, яка змінюється під впливом як внутрішніх (економічних), так і зовнішніх (цивілізаційних) чин­ників. Тому в історичних формах господарств виявляються рі­вень суспільного поділу праці, розвиток техніки і технологій, на­явні природні умови, а також форми власності на ресурси, особливості здійснення влади, економічні інститути. Індивід як центральна постать господарської сфери може виступати як член поліса— господарь домогосподарства, кріпак чи феодал, найма­ний працівник або підприємець

.Аналіз форм господарювання доцільно розпочати з антич­них часів, коли з 'явилися відносно незалежний індивід і тери­торіальна община як одна з перших форм організації суспіль­ства Індивідів, котрі діють самостійно. їхня особиста залеж­ність від общини відображена в общинній формі власності на землю та інші природні ресурси, необхідні для господарсь­кої діяльності. Наявний рівень розвитку поділу праці спри­чинив натуральний характер виробництва і спорадичний об­мін. Домінування військово-політичних цілей на перше місце висувало загарбницький спосіб отримання матеріальних благ і послуг, одним з яких були раби. Основним суб'єктом гос­подарювання став власник домашнього господарства, який особисто, з рабами та членами родини, виробляв необхідні для власного споживання блага. Поділ праці здійснювався згідно з престижністю окремих видів робіт, фізичними можливостями чоловіків та жінок різного віку.

Основними формами госпо­дарювання в Афінах та Спарті були латифундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-рільничі господарства в колоніях — клерухії, господарство колона на орендованій землі та гос-подарство-пекулій, парцелярне господарство повноправного ін­дивіда тощо. Кожній з цих форм господарювання притаманний свій статус індивідів, що господарюють, різні обсяги прав влас­ності па ресурси, форми та способи впливу на людей в економіч­ній сфері з боку суспільства.

В їх підґрунті лежить різна форма суспіль­ної залежності індивідів від общини. Таку систему господарю­вання доцільно класифікувати як общинну, маючи на увазі тери­торіальну, а не кровно споріднену общину. В економічній системі общинного типу взаємодія між домогосподарствами мала харак­тер співіснування, де існували вкрай обмежені та спорадичні економічні зв'язки, а домінантного значення набували зв'язки з полісом, органами державного управління господарською сфе­рою суспільства.

Перші форми господарських систем виникли внаслідок розпа­ду кровноспорідненої общини та появи відносно відокремленого самостійного господарювання сімей. У цей період виникли влас­ність на засоби виробництва, що стало основою незалежного гос­подарювання, перші форми суспільства, що об'єднують само­стійних індивідів, та держави й органів державної влади як засобу впливу суспільства на індивідів.Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньо­віччя, на території Західної Європи існував общинний тип орга­нізації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. Господарська система німецької марки мала низку особ­ливостей. На відміну від античної общини, базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за тери­торіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Община існувала як збори власників домогосподарств для розв'язання спільних проблем.За своєю природою община мала корпоративний характер.Основу домогосподарства утворювала алоїдальна (від нім. А1-Іосі; аі — повний і осі — володіння) форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельного ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Функці­ями общини було створення умов функціонування домогосподарств: організація військового захисту, вирішення тяжб, організа­ція робіт у прокладання доріг, будівництва мостів, меліоративних та культових споруд, військових укріплень тощо. Вона об'єдну­вала рівних, з однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов'язки перед общиною на засадах асоціації.

Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної си­стеми обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, що являли собою «єдність дому, подвір'я, орної землі селянина з правами користування лісом і пасовиськом»¹, які на­лежали общині. Поряд з ними існували помістя— великі земле­володіння графів, герцогів (сеньйорів), які були надані їм коро­лем. В епоху пізнього феодалізму суттєво змінилась організація су­спільств Західної Європи. Відбулися перехід від територіального до централізованого способу здійснення влади, зосередження ос­новних повноважень у руках короля, зміна структури суспільст­ва. Втрата феодалами судових функцій, права мати власну озбро­єну дружину, права збору податків та виконання інших функцій підірвали їхнє панівне становище. Здійснення владної функції було покладено на адміністративну систему державних органів управління. Виникла нова форма особистої залежності, де всі члени суспільства стали підданими короля.Умовне землеволодіння, в основі якого лежала всебічна особиста залежність індивідів, поступово почало втрачати свою актуаль­ність і набувати рис приватної власності на землю. Феодали пе­ретворювалися на земельних аристократів.