ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.03.2024
Просмотров: 106
Скачиваний: 0
Формування багатопартійності.
Першою масовою демократичною партією в сучасній Україні став Народний Рух. Установчий з'їзд Народного Руху України відбувся в Києві 8-10 вересня 1989 р. На з'їзді було присутньо 1109 делегатів, які представляли близько 280 тис. членів Руху. Головою Руху став відомий український поет І. Драч.
У квітні 1990 р. в Києві відбувся установчий з'їзд Української республіканської партії (УРП), сформованої на базі Української Хельсінської спілки. Спочатку партія налічувала не більше 2,5 тис. членів. Головою УРП став Л. Лук'яненко. Основною метою партії було оголошено створення Української незалежної держави. Партія мала яскраво виражену антикомуністичну спрямованість. УРП вважала ідеологію і практику комуністів за антигуманну і нелюдську, наполягала на націоналізації майна КПРС. У програму партії були включені вимоги демонополізації виробництва, переходу до ринкової економіки, приведення українського законодавства у віддовідність з нормами міжнародного права, виходу України з військової системи СРСР, створення професійної національної армії, проголошення України без'ядерною зоною.
Правіші позиції в політичному спектрі зайняли Українська національна партія (УНП), Українська християнсько-демократична партія (УХДП) і Українська народно-демократична партія (УНДП). Для них характерним були войовничий антикомунізм і радикальний націоналізм. УНП, утворена у Львові, діяла в основному на території Західної України. Своєю метою вона проголосила відновлення Української народної республіки. Для здійснення справжнього народовладдя у країні, партія наполягала на певних гарантіях. За такі гарантії вважалися: приватна власність, приватна зброя і політичний плюралізм.
УХДП, також створена у Львові, ставила за свою мету створення "вільної, самостійної, християнської України". Партія вимагала притягнення КПРС до суду "за керівну роль в скоюванні своїх злочинів проти людства і прав людини".
УНДП, на відміну від двох попередніх партій, що діяли в основному в Західній Україні, прагнула перетворитися на загальнонаціональну силу. Партія пропонувала створити "громадські комітети" з відродження Української держави, як правонаступника УНР, а також скликати Установчі збори України.
У вересні 1990 р. з'явилася Партія "зелених" України. Партія поставила за мету створення "екологічно солідарного суспільства", в якому інтереси всіх "гармонійно поєднуватимуться з вищими біосферними законами природи". Крім того, було відмічено, що ні комунізм, ні капіталізм неприйнятні в сучасній Україні, якій належить шукати свій, третій шлях розвитку.
У грудні 1990 р. в Києві відбувся 1-й з'їзд Демократичної партії України (ДЕМПУ), яка була створена лідерами Народного Руху (І. Драч, Д. Павличко, В. Яворівський та ін.). Своєю головною метою партія проголосила "досягнення державної незалежності України і побудову в ній демократичного і гуманного суспільства". ДЕМПУ виступила за створення ринкової економіки, приватизацію значної частини державної власності (у тому числі і землі), створення в Україні власної валютної системи, відкриття вільних економічних зон, а також соціальну захищеність людини.
Спроба державного перевороту в срср 1991 р. І Україна. Акт про незалежність України.
У 1989—1990 pp. в СРСР поряд з проблемами соціально-економічного характеру з усією гостротою постало питання зміни державного ладу країни. 17 березня 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум з питання збереження Радянського Союзу. В Україні одночасно із загальносоюзним референдумом Верховна Рада запропонувала жителям республіки відповісти на додаткове питання: "Чи згодні Ви з тим, що Україна мас бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?".
Після референдуму розпочався так званий "Новоогарьовський процес" — переговори керівників 9 республік, включаючи Україну, з президентом СРСР М. С. Горбачовим про новий союзний договір. Попереднє підписання договору планувалося провести 20 серпня 1991 р. Це була остання спроба Горбачова шляхом компромісу між республіками і центром врятувати державну цілісність СРСР. Але тут втрутилися консервативні сили, які прагнули не лише зберегти єдину союзну державу, а й не допустити її оновлення у будь-якій формі.
ГКЧП заявив про свій намір відновити в країні порядок і не допустити розпаду СРСР. Призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій і масових рухів. Заборонялося проведення мітингів, демонстрацій, страйків. Встановлювався контроль над засобами масової інформації. У деяких регіонах Радянського Союзу на 6 місяців запроваджувався надзвичайний стан.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла історичний документ - Акт проголошення незалежності України, в якому, зокрема, підкреслювалося: "Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України. Територія України с неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. "
Тим самим було покладено край юридичному існуванню УРСР. На карті світу з'явилася нова суверенна держава —Україна.
Акт проголошення незалежності України, день прийняття якого був незабаром проголошений національним святом, не був випадковим явищем. Прагнення до національного суверенітету випробувано віками. Право самовизначення — це право народу самому визначати свою долю.
Акт проголошення незалежності України український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням природного права на самовизначення. Положення Акту дістали схвалення на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. ("так" Акту сказали 90,32% громадян, які брали участь у референдумі).
Отже, Акт проголошення незалежності України — це документ великої історичної ваги, який, відновивши історичну справедливість, став закономірним наслідком процесу розвитку українського народу.
Становлення владних структур у незалежній Україні.
Проголошенням незалежності України розпочався перехідний період, в який потрібно було досягти докорінних перетворень в усіх сферах життя, нового ступеня суспільного розвитку:
– в політичній сфері передбачалося перейти від тоталітарної системи до демократії;
– в економічній – від командно-директивної до ринкової економіки;
– в соціальній сфері – від «людини-гвинтика», яка неусипно контролювалася системою радянської влади, до активного творця власної долі;
– у гуманітарній – від класових до загальнолюдських цінностей;
– у міжнародній – від політики конфронтації радянських часів до інтеграції в міжнародне співтовариство.
Потрібно було здійснити рішучі кроки шляхом системного оновлення всіх сфер суспільного життя, прилучення українського народу до надбань сучасної цивілізації.
А це означало перехід від республіки з вкрай обмеженим суверенітетом до повної державної незалежності.
В перші місяці незалежності в Україні склалася своєрідна політична ситуація.
Правляча Комуністична партія була позбавлена владних функцій: її діяльність була заборонена. Нова система державної влади ще не була створена – у центрі і на місцях утворився вакуум виконавчої влади. Виникла гостра потреба в посиленні президентської влади. Тогочасну Конституцію було доповнено положенням про те, що «Президент є главою держави і главою виконавчої влади». Для здійснення виконавчої влади був сформований уряд України – Кабінет Міністрів. Загальне керівництво його діяльністю здійснював Президент як глава виконавчої влади.
Поряд із Президентом Конституція передбачала і посаду Прем'єр-міністра, який безпосередньо керував діяльністю уряду. В Україні реформувалися міністерства, створювалися такі інституції, як Національний банк, посольства та консульства, експортно-імпортні організації тощо.
Розбудова Збройних Сил базувалась на демократичних засадах. Воєнна доктрина держави, схвалена Верховною Радою України 19 жовтня 1993 р. визнає, що Україна здійснює воєнно-політичний курс згідно з національними інтересами своєї держави, відмовляється від застосування власних збройних сил для вирішення політичних питань на своїй території.
Воєнна доктрина нашої держави мас чітко виражений оборонний характер. У ній зазначено, що Україна не вбачає в жодній із сусідніх держав свого противника.