Файл: okhorona_pratsi.docx

Державний пожежний нагляд здійснюють управління Дер­жавної пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ Ук­раїни відповідно до Положення про Державну пожежну охоро­ну, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 р. № 508. Органи Державного пожежного нагля­ду здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства з питань пожежної безпеки керівниками органів державної ви­конавчої влади, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, громадянами, а також виконують деякі інші по­кладені на них завдання.

Посадові особи Державного пожежного нагляду у разі ви­явлення порушення протипожежних вимог, передбачених стан­дартами, правилами і нормами, мають право заборонити здій­снювати будівельно-монтажні роботи і вносити пропозиції про припинення фінансування цих робіт.

Прийняті рішення можуть бути оскаржені у вищому органі або у посадової особи Державного пожежного нагляду у п'яти­денний термін з дня вручення рішення. Подання скарги не припиняє виконання постанови.

Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» вста­новлено, що санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи затверджує та скасовує Головний державний санітарний лікар України.

Відповідно до даного закону, посадовим особам органів, установ і закладів державної са­нітарно-епідеміологічної служби надано право обмежувати, тим­часово забороняти чи припиняти діяльність підприємств, об'єктів будь-якого призначення внаслідок невідповідності ви­могам санітарних норм; вилучати з реалізації небезпечні для здоров'я продукти харчування, хімічні та радіоактивні речови­ни та ряд ін.

Значні повноваження в здійсненні контролю за додержан­ням нормативних актів про охорону праці надані місцевим дер­жавним адміністраціям і Радам народних депутатів. Вони у ме­жах відповідної території забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формують за участю проф­спілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і ви­робничого середовища, що мають міжгалузеве значення, організовують в разі необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування.

РОЗДІЛ 4. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОБ'ЄКТИ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

У 2001 році в Україні прийнято Закон "Про об'єкти підвищеної небезпеки", який визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язані з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження розвитку і ліквідації наслідків.

---

Об'єкт підвищеної небезпеки (ОПН) — це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру [3].

Відповідно до прийнятої Постанови Кабінету Міністрів (КМУ) від 11.07.2002 р., № 956 "Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки" затверджено:

- нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки;

- порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки;

- прядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Крім цього, відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування"

КМУ прийняв Постанову (№ 1788 від 16.11.2002 р.) "Про затвердження порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути нанесена пожежами й аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежонебезпечні об'єкти, господарча діяльність яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру".

Постановою затверджено перелік груп, у якому об'єкти підвищеної небезпеки поділені на групи з присвоєнням відповідної категорій небезпеки (перша, друга і третя). Найвищий ступінь небезпеки відповідає першій категорії.

Згідно зі ст. 10 Закону суб'єкт господарської діяльності готує і подає до місцевих органів виконавчої влади декларацію безпеки об'єкта підвищеної небезпеки.

Нормативну базу для розрахунків та декларування частково вже розроблено:

ДНАОП 0.00-3.07-02 Нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки. Дата введення в дію: 11.07.02. Постанова КМУ №956 від 01.10.02;

ДНАОП 0.00-8.21-02 Порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки. Дата введення в дію: 11.07.02. Постанова КМУ №956 від 01.10.02;

ДНАОП 0.00-8.22-02 Порядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Дата введення в дію: 11.07.02. Постанова КМУ №956 від 01.10.02.

Суб'єкт господарської діяльності, у власності якого перебувають ОПН, зобов'язаний [3]:

- провести ідентифікацію об'єкта підвищеної небезпеки і зареєструвати його в органах нагляду;

---

- забезпечити розробку й експертизу декларації безпеки і плану ліквідації і локалізації аварійних ситуацій і аварій на об'єкті, узгодити та зареєструвати їх згідно з установленим порядком;

- одержати дозвіл на експлуатацію об'єкта у місцевих органах виконавчої влади;

- забезпечити експлуатацію об'єкта з мінімально можливим ризиком і виконання інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки;

— застрахувати "свою громадянську відповідальність" за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами й аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки.

Суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність за достовірність даних у декларації. Схему подання декларації наведено на рис. 2.10. Державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, здійснюють уповноважені законом органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їхні відповідні територіальні органи, до відома яких належать питання:

• охорони праці;

• забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;

• захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

• пожежної безпеки;

• санітарно-епідемічної безпеки;

• містобудування.

Суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний:

1. вживати заходів, направлення на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію також їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

2. повідомляти про аварію, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування та населення;

3. забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику;

4. виконувати вимоги закону та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки.

РОЗДІЛ 5. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Відповідальність незалежно від вини за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в сучасних умовах науково-технічного прогресу, усклад­нення всіх сторін життя суспільства — важливий правовий інструмент забезпе­чення соціальної справедливості. Вона зумовлена особливо шкідливими якос­тями джерел підвищеної небезпеки, оскільки останні в процесі експлуатації не піддаються безперервному і всеосяжному контролю з боку людини.

---

Ніякі спеціальні знання, навички, досвід не дають можливості ні передбачити тих шкідливих наслідків, які настають у конкретній життєвій ситуації, ні запобігти їм. Крім того, відповідальність незалежно від вини стимулює володільців джерел підвищеної небезпеки вживати всіх можливих заходів щодо запобігання запо­діянню шкоди, заохочує їх до участі у створенні нової, безпечнішої техніки. За афористичним висловом Б.С. Антимонова, стимулювати, спонукати до безпечної діяльності можна і без обвинувачень.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для ви­никнення відповідальності:

а) наявність шкоди;

б) протиправна дія заподіювача шкоди;

в) наяв­ність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підви­щеною.

РОЗДІЛ 6. СУБ'ЄКТИ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЩОДО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Зобов'язаною стороною у відносинах щодо відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (ст. 450 ЦК України). Зазначені організації та громадяни на практиці і в літературі називаються власниками джерел підвищеної небезпеки. У Постанові Верховного Суду України від 27 березня 1992 року передбачається приблизний перелік власників джерел підвищеної небезпеки. До них, зокрема, належать: власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо); організації, що є власниками джерел підвищеної небезпеки на праві повного господарського видання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що є власниками джерел підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду тощо); громадяни, які мають доручення на управління транспортним засобом; організації, що є власниками джерел підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування [21, с. 224].

Власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що володіння джерелом було втрачене не з його вини, а в результаті протиправних дій постраждалих осіб, наприклад, унаслідок угону транспортного засобу. У подібних випадках до відповідальності за статтею 450 ЦК України притягаються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної небезпеки в момент заподіяння шкоди. Коли володіння джерелами підвищеної небезпеки було втрачене не тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й із вини самого власника, тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена як на особу, що протиправно заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, так і на його власника відповідно до ступеня вини кожного з них.

---

РОЗДІЛ 7. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА З ОХОРОНИ ПРАЦІ

За порушення трудового законодавства та правил з охорони праці встановлена відповідальність як роботодавця, так і посадо­вих осіб, уповноважених ним для здійснення виконавчо-розпо­рядчої діяльності у сфері трудових відносин.

У випадках, коли порушення вимог щодо охорони праці ство­рюють загрозу для життя або здоров'я працюючих, приписом державних інспекторів по нагляду за охороною праці може бути зупинена експлуатація підприємств, об'єктів, окремих вироб­ництв, цехів і дільниць, машин, механізмів, устаткування, транс­портних та інших засобів виробництва на строк, необхідний для усунення виявлених порушень.

Посадові особи підприємств, установ, організацій, які винні у порушенні чи невиконанні законодавчих актів про працю та охо­рону праці, притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності згідно із законо­давством.

Адміністративна відповідальність наступає у випадках і в ме­жах, передбачених Кодексом України про адміністративні пра­вопорушення1. Зокрема, ст. 41 названого Кодексу встановлено, що порушення вимог законодавства про працю, вимог законо­давчих та інших нормативних актів про охорону праці посадови­ми особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, громадянами — власниками підприємств чи уповноваженими ними особами тягне за собою накладення штра­фу від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян [22, с. 254].

Кодекс України про адміністративні правопорушення встанов­лює також адміністративну відповідальність за ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення ко­лективного договору, угоди (ст. 41і); порушення чи невиконання колективного договору, угоди (ст. 412); ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод (ст. 413); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93). У цих випадках на винних може бути накладено штраф від одного до ста неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Від імені органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці розгляда­ти справи про адміністративні правопорушення і накладати ад­міністративні стягнення мають право: за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, щодо безпечного ведення робіт у галузях промис­ловості та на об'єктах, підконтрольних органам спеціально упов­новаженого цетрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці [14, с. 2]:

---