Файл: okhorona_pratsi.docx

• державні інспектори — штраф до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• головні інспектори, начальники інспекцій спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники — штраф до восьми неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян;

• начальники управлінь і відділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та їх заступники — штраф до дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• керівник спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади з нагляду за охороною праці та його заступни­ки — штраф до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян.

Відповідно до статей 287, 288 Кодексу України про адмініст­ративні правопорушення постанову про накладення адміністра­тивного стягнення у вигляді штрафу може бути оскаржено осо­бою, щодо якої її винесено — вищестоящій посадовій особі інс­пекції або до місцевого суду, рішення якого є остаточним. Скаргу на постанову про накладення штрафу може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Постанова про накладення штрафу є обов'язковою для вико­нання особою, щодо якої її винесено, і підлягає виконанню з моменту її винесення. При оскарженні або опротестуванні постано­ви вона підлягає виконанню після залишення скарги або протес­ту без задоволення.

Якщо негайне виконання постанови про накладення штрафу є неможливим, посадова особа інспекції, яка винесла постано­ву, може відстрочити виконання постанови на строк до одного місяця.

Штрафи накладаються також на підприємства, установи і ор­ганізації (юридичні особи) [18, с. 34]:

1. які здійснюють діяльність у сфері використання ядерної енер­гії, у разі порушення норм, правил і стандартів з безпеки або умов дозволів на ведення робіт, якщо ці порушення завдали або могли завдати шкоди здоров'ю людей чи навколишньому при­родному середовищу (ст. 82 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»);

2. за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів держав­ного пожежного нагляду (ст. 35 Закону України «Про пожежну безпеку»);

3. за порушення санітарного законодавства, зокрема за передачу замовникові або у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та проектної документації, що не відповідає вимо­гам санітарних норм; за реалізацію продукції, забороненої до ви­пуску і реалізації посадовими особами органів, установ і закла­дів державної санітарно-епідеміологічної служби; за випуск, ре­алізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя і здоров'я людей; за реалізацію на території України імпортної продукції, яка не від­повідає вимогам стандартів щодо безпеки для життя і здоров'я людей, санітарних норм, що діють в Україні; за ухилення від пред'явлення посадовим особам державної санітарно-епідеміоло­гічної служби продукції, яка підлягає контролю (ст. 46 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя населення»).

---

Кримінальна відповідальність осіб, винних у порушенні зако­нодавства про працю і правил охорони праці, передбачена Кри­мінальним кодексом України. Зокрема, кримінальній відпо­відальності підлягають особи, винні: у незаконному звільненні роботи з особистих мотивів працівників (у тому числі неповно­літніх, вагітних жінок, матерів, які мають дітей віком до чотир­надцяти років або дітей-інвалідів) (ст. 172); грубому порушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (ст. 173); примушуванні до участі у страйку або перешкоджанні участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства (ст. 174); безпідставній невиплаті заробітної плати більше ніж за один місяць або внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати (ст. 175); порушенні вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці (ст. 271), правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому під­приємстві (ст. 272), правил безпеки на вибухонебезпечних під­приємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273), правил ядер­ної або радіаційної безпеки (ст. 274), правил, що стосуються без­печного використання промислової продукції або безпечної екс­плуатації будівель і споруд (ст. 275), якщо ці порушення запо­діяли шкоду здоров'ю потерпілого, спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки [19, с. 294].

За вчинення цих злочинів Кримінальний кодекс України пе­редбачає різні види покарань: штраф, позбавлення права обійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю, виправні робо­ти, арешт, обмеження волі та позбавлення волі на певний строк. Конкретний вид, розмір або строк покарання призначається су­дом у межах, визначених санкцією статті Кримінального кодек­су України.

ВИСНОВКИ

Охорона праці є тією галуззю держави, де найвищі досягнення не можуть бути достатніми для забезпечення повної безпеки і захищеності працівників від професійних захворювань, виробничого травматизму, зменшення факторів шкідливого впливу.

Державна політика у сфері правового регулювання охорони праці жінок спрямована на створення умов для повного відтворення трудового потенціалу, політичних умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров’я і життя. В Україні розроблена система комплексного вирішення проблем охорони праці жінок на основі національних програм, державних напрямків з соціально-економічних питань.

---

Умови праці неповнолітніх на виробництві, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років, повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.

Особи зі зниженою працездатністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом.

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім праців­никам, а також передбачає додаткові гарантії для певних катего­рій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров'я. До таких категорій належать працівники, які пра­цюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються спеціальним одягом, спеціальним взуттям, миючими, знешкоджуючими та іншими засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактич­ним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продук­тами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані пе­рерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалос­ті робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пен­сію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством по­рядку.

Забезпечення прав громадян на безпечні та нешкідливі умо­ви праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Підвищення ефективності діючої системи управління охорони праці на всіх рівнях є одним із шляхів зниження виро­бничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скоро­чення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умо­вами праці.

---

Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону праці, ефективне тоді, коли воно неухильно виконується усіма зацікавленими учасниками відносин. Для здійснення цієї мети держава уповноважила відповідні органи та інспекції, які здійснюють свої повноваження в двох правових формах: шля­хом нагляду і шляхом контролю.

За порушення трудового законодавства та правил з охорони праці встановлена відповідальність як роботодавця, так і посадо­вих осіб, уповноважених ним для здійснення виконавчо-розпо­рядчої діяльності у сфері трудових відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості ВРУ. – 1996. – №30, ст. 21, 23.

2. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. // Відомості ВРУ. – 1991 р. – № 14 – ст. 5.

3. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 року // Відомості ВРУ – 1995 – №17. ст. 10, 11.

4. Про оплату праці. Закон України від 1 травня 1995 року // Відомості ВРУ. – 1995. – №17, ст. 12.

5. Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 р. // Відомості ВРУ– 2007 р. – №2, ст. 10.

6. Науково-практичний коментар до законодавства України / Б.С.Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 4-те вид. – К.: Видавництво АСК 2006. – 102 с.

7. Кодекс законів про шлюб та сім’ю / прийнятий 10.01.2002 р. №2947, стаття 133.

8. Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми / За наказом МОЗ України від 22.03.1996 р

9. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками / Затв. наказом МОЗ України від 10.12.1999 р.

10. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими (небезпечними умовами праці), на яких забороняється застосування праці жінок. / Зат. наказом МОЗ від 29.12.1993. – №256.

11. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Права людини. Міжнародні договори України. – К., 1992 р. – с. 111.

12. Україна на третину молода. Галичина Газета. – 2005 р. – 25 червня, ст. 3.

13. Юридичний вісник України // №9(505). - 5-11 березня. - 2005. -С. 5.

14. Коніна В. Жінка – не лише берегиня роду // Урядовий кур’єр. – 2008. – 26 травня. - С. 2.

15. Головченко В. Права жінок в Україні під кутом зору міжнародно-правових стандартів // Право України. – 2009. – липень. – с. 38 - 41.

16. Чубар Л. Права жінок в Україні як об’єкт правового захисту // Право України. – 2009 р. - С. 12.

17. Надь он О. Охорона праці // Право України. – 2010. – червень. - с. 16.

---

18. Пузирний В. Правовий захист жінок при працевлаштуванні і прийнятті на роботу // Право України. – 2004. – січень. – С. 33 - 34.

19. Трудове право України: Підручник / За ред.. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишвої. – К.: Т-во «Знання. КОО. 2008. – 564 с.

20. Трудове право України: Підручник за ред.. В.І. Прокопенко. – Х.: «Консум», 2008. – 480 с.

21. Людина і праця. Довідник з правових питань (Укл. Корінцев, Л. Савченко). – К.: Хрінком Інтер. - 2007 р. – 336 с.

22. Основи трудового права: Навч. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2007. – 656 с.

23. Трудове право України: Академічний курс. Підручник для студентів юридичних спеціальностей/ П.Д. Пилипенко, В.Я. Буряк, З.Я. Козак та ін. За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре». – 2008 р. – 536 с.

---