Файл: PRAV4trud.doc

Тема 4. Основи трудового права україни

1. Трудове право України: поняття та предмет правового регулювання. Джерела трудового права

2 . Поняття, сторони, зміст та види трудового договору

3. Порядок прийняття на роботу

4. Переведення та переміщення на іншу роботу

5. Припинення трудового договору

6. Робочий час

7. Час відпочинку

8. Дисциплінарна відповідальність

9. Індивідуальні й колективні трудові спори

нормативні джерела до теми:

Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р.

Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. //ВВР України. –1997. – №2. – Ст. 4

Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р. //ВВР України. –1993. – №36. – Ст. 361

Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. //ВВР України. –1991. – №14. – Ст. 170

Закон України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. //ВВР України. –1995. – №17. – Ст. 121

Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів" від 3 березня 1998р. //ВВР України. –1998. – №34. – Ст. 227

1. Трудове право України: поняття та предмет правового регулювання. Джерела трудового права

Трудове право — галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю між працівниками і власниками підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.

Предметом правового регулювання трудового права є:

1. трудові правовідносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації особою свого права на працю;

2. відносини, що тісно пов'язані з трудовими. Це, зокрема, відносини щодо участі працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; відносини професійних спілок із державними органами, власниками (або уповноваженими ними органами) підприємств, установ, організацій щодо організації праці і т.ін.

Трудові правовідносини – це урегульовані нормами трудового права суспільні відносини між працівником і працедавцем (власником), за якими працедавець використовує і оплачує здатність працівника до праці.

Трудові відносини, як і всі інші мають свою структуру і включають: суб’єкти, об’єкт і зміст.

---

1) Суб’єкти – ними є з одного боку працівник, з іншого – працедавець (власник або уповноважений ним орган або фізична особа);

2) Об’єкт – це трудова діяльність та її результати (матеріальні та духовні цінності);

3) Зміст – це сукупність прав і обов’язків працівника і працедавця.

Працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором і підпорядковуватися встановленим правилам внутрішнього трудового розпорядку. В свою чергу він має право на здорові та безпечні умови праці, право на своєчасну і повну оплату його праці.

Працедавець зобов’язаний забезпечити умови для трудової діяльності працівника, забезпечити безпеку праці, своєчасно здійснювати оплату праці. В той же час він має право вимагати виконання трудової функції працівником відповідно до умов трудового договору.

Необхідно зазначити, що норми трудового права не регулюють працю осіб, які виконують роботу за цивільно-правовими договорами (угодами), оскільки це є предметом цивільного права. Крім того, трудове право регулює працю членів кооперативів та селянських фермерських господарств виключно в частині забезпечення гарантій щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, неповнолітніх та інвалідів, оскільки всі інші її аспекти регулюються іншими законодавчими актами.

Трудове право, як і будь-яка інша галузь права України, має свої джерела — форми зовнішнього виразу правових норм. До основних джерел трудового права належать: Конституція України, Кодекс законів про працю України (КЗпП України), що був прийнятий 10 грудня 1971р. і чинний донині, Закони України: "Про зайнятість населення" (від 1 березня 1991р.), "Про колективні договори і угоди" (від 1 липня 1993р.), "Про охорону праці" (від 14 жовтня 1992р.), "Про відпустки" (від 15 листопада 1996р.), "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"(від 3 березня 1996р.), “Про оплату праці” (24 березня 1995р.) та деякі інші. Крім того норми трудового прав містяться у цілій низці підзаконних нормативних актів (постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, інструкції, правила, положення, накази міністерств, державних комітетів, відомств, міжгалузеві, тарифні угоди). До джерел трудового права належать також міжнародні договори, конвенції Міжнародної Організації праці, ратифіковані у встановленому законом порядку.

---

---

2 . Поняття, сторони, зміст та види трудового договору

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (Стаття 21 КЗпП України).

Сторонами трудового договору виступають: з одного боку фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), в законодавстві вони визначаються поняттям "працівник"; іншою стороною виступає власник підприємства, установи, організації, уповноважений ним орган чи фізична особа.

Щоб мати право укласти трудовий договір, особа повинна мати трудову правоздатність і дієздатність (правосуб’єктність). Правосуб'єктність у трудовому праві – це здатність особи мати й набувати певні права та нести юридичні обов'язки при здійсненні професійної трудової діяльності. Визначальним для виникнення правосуб'єктності фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за дозволом одного з батьків(усиновителів) або піклувальника дозволяється прийом на роботу особи, що досягла 15-річного віку. За аналогічних умов можливий прийом на роботу у вільний від навчання час та учнів, які досягли 14-річного віку.

Трудову правосуб’єктність на відміну від цивільно-правових відносин можуть мати і особи, визнані недієздатними у зв’язку із психічною хворобою чи слабоумством.

Особою, що надає роботу може бути власник засобів виробництва – юридична особа (підприємство, установа, організація чи уповноважений власником орган. Працедавцем може бути і фізична особа – наприклад підприємець, або особа, яка наймає хатню робітницю, вихователя для дитини тощо.

Зміст трудового договору – це сукупність прав та обов’язків сторін трудових відносин. Іншими словами зміст трудового договору – це умови, за якими досягнуто згоди між працівником і працедавцем. Ці умови поділяються на 2 основні групи: необхідні (обов’язкові) та додаткові (факультативні).

---

1) Необхідні – це умови, без яких трудовий договір неможливий. До них належать: місце роботи, трудова функція (посада, кваліфікація, вид виконуваної роботи), дата початку роботи, оплата праці.

2) Додаткові – це група умов, які стають обов’язковими лише при включенні їх до трудового договору. Таким чином трудовий договір може і не містити додаткових (факультивних умов) Наприклад встановлення випробувального терміну при прийомі на роботу, робота на умовах неповного робочого часу, пільги і послуги із соціального забезпечення.

В залежності від строку укладання трудових договорів, вони поділяються на наступні види (ст.23 КЗпП):

– безстроковий, що укладається на невизначений строк;

– строковий, який укладається на визначений строк за погодженням сторін;

– на час виконання певної роботи.

Необхідно враховувати, що строковий договір укладається у тих випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк щз урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачений законодавчими актами.

Особливим видом трудового договору є контракт. Термін дії, права, обов’язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці робітника, умови розірвання контракту можуть встановлюватися за згодою сторін. при цьому умови контракту не повинні погіршувати становище робітника порівняно з трудовим законодавством (ч.3 ст.21 КЗпП).

Контракт — це строковий трудовий договір, що укладається в письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу або розпорядження про зарахування на роботу. Застосування трудового контракту є можливим тільки у випадках, передбачених законодавством України. У деяких випадках законодавство визначає обов'язкове укладення контракту; зазвичай це стосується керівників підприємств, установ та організацій, Зокрема, обов'язково укладається контракт із керівником підприємства, закладу освіти, що перебуває в загальнодержавній власності, керівником, науковим, творчим та іншим співробітником національного закладу (установи) України, керівником об'єднань зв'язку, підприємств зв'язку та їхніх філіалів, працівниками залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів тощо.

Відповідно до ст. 24-1 КЗпП трудовий договір, працедавцем в якому виступає фізична особа, має бути зареєстрований працедавцем у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи у державній службі зайнятості за місцем свого проживання..

---