Файл: PRAV5civil.doc

18

Тема 5. Основи цивільного права

1. Загальна характеристика цивільного права України

2. Цивільно-правові відносини та підстави їх виникнення

3. Фізична особа як суб'єкт цивільного права

4. Юридична особа як суб'єкт цивільного права. Види юридичних осіб

5. Об'єкти цивільних прав

6. Особисті немайнові права фізичної особи

7. Поняття, види та форми правочину. Недійсність правочину

8. Види майнових прав. Право власності, його зміст та форми

9. Підстави набуття та припинення права власності. Захист права власності

10. Право інтелектуальної власності

11. Поняття та види зобов'язань, підстави їхнього виникнення і припинення. Забезпечення виконання зобов’язань.

12. Поняття й види цивільно-правових договорів. Укладення, зміна і розірвання договору

13. Поняття цивільно-правової відповідальності

14. Поняття спадкування. Спадкування за заповітом та за законом.

нормативні джерела до теми:

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003. – К.: Атіка, 2008. – 336с.

1. Загальна характеристика цивільного права України

Цивільне право – це галузь права, яка регулює майнові й особисті немайнові відносини фізичних і юридичних осіб. З нормами цивільного права ми стикаємося практично щодня (поїздка в транспорті, купівля продуктів тощо).

Основи цивільно-правового регулювання закріплені у ст.41 Конституції України, норми якої передбачають право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної чи творчої діяльності та встановлює непорушність права приватної власності.

Найважливішим і основним джерелом цивільного права є Цивільний кодекс України, який було прийнято 16 січня 2003 р. та введено в дію з 1 січня 2004 р.

Загальні засади цивільного права закріплені у ст. 3 ЦК і до них належать:

1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2. неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених конституцією та законом;

3. свобода договору;

4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5. судовий захист цивільного права та інтересу;

6. справедливість, добросовісність та розумність.

---

Цивільне право як окрема галузь права має свій предмет правового регулювання та методи.

Предметом цивільного права є майнові та немайнові суспільні відносини фізичних та юридичних особами.

Основними методами цивільно-правового регулювання є методи диспозитивності та автономності волі сторін.

2. Цивільно-правові відносини та підстави їх виникнення

Цивільно-правові відносини – це суспільні відносини, урегульовані нормами цивільного права, учасники яких є носіями цивільних прав і обов'язків. Як і всі правові відносини, цивільні правовідносини мають свій склад (структуру):

1) Суб'єкти цивільних правовідносин – це їх учасники. Ст.2 ЦК визначає, що учасниками цивільних відносин є фізичні (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права;

2) Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні нематеріальні блага, із приводу яких виникли правовідносини, а саме: речі, в тому числі гроші та цінні папери, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага;

3) Зміст цивільних правовідносин включає суб'єктивні права і відповідні їм юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.11 ЦК) є:

1. договори та інші правочини;

2. створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3. завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4. інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть також виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування, а також з рішення суду. Наприклад рішення суду про визнання права власності на спірну річ, про обов'язкове відшкодування завданих збитків тощо.

---

3. Фізична особа як суб'єкт цивільного права

Людина як учасник цивільних правовідносин вважається фізичною особою. Фізичні особи – суб’єкти цивільних правовідносин повинні мати цивільну правосуб’єктність – цивільну правоздатність і дієздатність.

Цивільна правоздатність – це здатність особи мати суб'єктивні цивільні права і цивільні обов'язки. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження та припиняється в момент смерті(ст. 25 ЦК).

Цивільна дієздатність — здатність особи своїми діями набувати цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у випадку їх невиконання (ст. 30 ЦК).

Цивільна дієздатність залежить від віку і психічного стану фізичної особи. В залежності від віку розрізняють часткову, неповну та повну дієздатність.

1. особи, які не досягли 14 років (малолітні), є частково дієздатними. Вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Усі інші цивільні правочини від їхнього імені та на їх користь здійснюють батьки (усиновителі) або опікуни (ст. 31 ЦК);

2. особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні) мають неповну цивільну дієздатність. Ряд дій вони можуть здійснювати самостійно: розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності; бути учасником (засновником) юридичних осіб; укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом. Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновителів) або піклувальників (ст. 32 ЦК);

3. особи, які досягли 18 років (повнолітні), або вступили до шлюбу до досягнення повноліття, мають повну цивільну дієздатність (ст.34 ЦК).

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і: 1) працює за трудовим договором; 2) записана матір'ю або батьком дитини; 3) бажає займатися підприємницькою діяльністю.

---

За наявністю згоди батьків(усиновлювачів) або піклувальника надання повної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування, а в разі відсутності такої згоди може бути надана за рішенням суду.

За рішенням суду фізична особа може бути визнана обмежено дієздатною, якщо вона (ст. 36 К):

1) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

2) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим самим ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище.

Особі, дієздатність якої обмежена призначається піклувальник, який дає згоду на вчинення нею цивільно-правових дій. Сама особа може самостійно здійснювати тільки дрібні правочини (купити продукти, квиток у кінотеатр і т.ін.).

Фізична особа, що страждає на хронічний, стійкий психічний розлад і не здатна усвідомлювати своїх дій та (або) керувати ними, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Такій особі призначається опікун, який здійснює правочини від імені та в інтересах опікуваного, оскільки останній не має права вчиняти будь-якого право чину (ст .41 ЦК)

Отже обмеження цивільної правосуб'єктності можливе виключно за рішенням суду. Встановлені обмеження скасовуються судом в разі зміни психічного стану на краще (припинення зловживання спиртними напоями, наркотиками, токсичними речовинами, видужання) і дієздатність особи поновлюється в повному обсязі. В такому разі встановлене піклування припиняється.

---

4. Юридична особа як суб'єкт цивільного права. Види юридичних осіб

Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді (ст.80 ЦК).

Ознаками юридичної особи є:

1) організаційна єдність. Юридична особа має певну структуру (відділи, цехи, інші підрозділи), керівництво, певну мету і завдання (закріплені установчим документом);

2) наявність відокремленого майна. Організація повинна мати своє майно, відокремлене від майна засновників або інших юридичних осіб. Юридична особа володіє ним за правом власності, повного господарського відання (державні підприємства) чи оперативного управління (казенні підприємства – такі, що не можуть бути приватизовані). Крім того, юридична особа повинна мати самостійні фінансові документи (баланс чи кошторис, рахунок у банку);

3. самостійна майнова відповідальність. Юридична особа сама відповідає за правочинами, що укладаються нею, за борги та інші зобов'язання. Наприклад, держава не відповідає за борги державних підприємств;

4. участь у цивільному обігу від свого імені. Юридична особа має власне найменування, закріплене державною реєстрацією. Вона має право набувати цивільні права та обов'язки, визначені її статутом чи іншим установчим документом;

5. здатність бути позивачем і відповідачем у суді. Від свого імені юридична особа має право бути учасником судового процесу.

Правоздатність і дієздатність юридичної особи виникають одночасно – у момент державної реєстрації і внесення її до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Види юридичних осіб:

1) залежно від порядку створення розрізняють юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права. Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статутів, договорів). Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування;

2. залежно від форм власності розрізняють приватні, комунальні та державні юридичні особи;

3. залежно від організаційно-правової форми розрізняють товариства та установи.

---