Файл: SGMM.pdf

Розділ 6

Потокова технологія передбачає використання на зернозбиральних комбайнах пристроїв, обладнаних подрібнювачами і причеплених до комбай- на спеціальних причепів для збирання полови і подрібненої соломи. Незер- нову частину транспортують до місця скиртування або вивантажують із при- чепів, не відчеплюючи від комбайна. Після цього волокушами цю масу стягу- ють до місця зберігання. В обох випадках за допомогою навантажувачів і уні- версальних скиртувальних агрегатів формують скирти. В окремих випадках подрібнену солому розкидають по полю, а полову змінними причепами транспортують на склади.

Валкова технологія полягає у використанні комбайна з валкоутво- рювачем і машин для збирання валків: прес-підбирачів, підбирачів- стогоутворювачів, підбирачів-ущільнювачів тощо. Після них працюють ма- шини, що підбирають тюки чи рулони або стоги і транспортують їх до місця складування.

6.2. Зернозбиральні комбайни

6.2.1. З історії комбайнобудування

Ще задовго до удосконалення жатки-снопов’язалки і стаціонарної молотар- ки була спроба сконструювати машину, яка скорочувала б і спрощувала про- цес скошування і обмолоту хлібів.

Річ у тому, що скошування, в’язання снопів, утворення суслонів чи бабок, транспортування їх до току та обмолот стаціонарними молотарками значно розтягували терміни збирання. Це стримувало якісне виконання інших польових робіт, які також не можна відкласти на пізніші терміни. За техно- логією, що існувала на той час, втрачалося близько 20...25 % врожаю. Нелег- кою була і ручна праця при переході від однієї операції до іншої. Тому і на- зріла потреба в об’єднанні кількох операцій в один технологічний процес. Ідея комбінованої збиральної машини — комбайна в тій чи іншій формі по- чала турбувати розум винахідників.

У1828 р. в Америці був виданий один із перших патентів на жатку- молотарку, тобто комбайн, який в єдиному за часом технологічному процесі зрізав хлібну масу, обмолочував її і очищав зерно. Комбайн приводився у рух по полю за допомогою 30 – 40 коней, а його робочі органи — від ходових коліс.

Слід зазначити, що в 1775 р. був запропонований молотильний апарат з тригранними дерев’яними билами. У 1785 р. застосовували молотарки з би- льними молотильними апаратами і пальцьовим соломотрясом. У 1800 р. був виданий патент на різальний апарат з прямолінійним зворотно- поступальним рухом ножа, який працював за принципом ножиць. Згодом, у 1815 р. було організовано виробництво молотильно-віяльних молотарок, а в 1822 р. — запропоновано машину із зворотно-поступальним рухом ножа і мо- товилом. Таким чином, уже в 1822 р. були відомі жатки і молотарки як пере- думова для створення універсальної машини.

Жатки і молотарки постійно вдосконалювались. Удосконалювався також комбайн американського типу і був запропонований новий.

Так, у 1843 р. в Австралії розробили комбайн (стрипер), в якому замість рі- зального апарата був обчісувальний, тобто суцвіття зернових культур обчісу- вались, обмолочувались, а зерно очищалося від домішок.

Уцьому типі комбайна було закладено ідею жатної машини галлів (77 р. н. е.). Ця машина мала вигляд дерев’яного ящика, що спирався на два де-

264

Машини для збирання зернових êóльтóр

рев’яних колеса. До передньої стінки ящика прикріплювалися рідко розмі- щені довгі зубці у вигляді гребеня, а до задньої — голоблі для запрягання бика, який штовхав такий візок перед собою. Поряд із візком ішов робітник і збивав гострим веслом колоски, затиснуті між зубцями. Колоски падали в ящик.

УРосії в 1868 р. агроном А.Р. Власенко запропонував і випробував ком- байн, який працював за типом австралійського комбайна.

Крім перших зернозбиральних комбайнів 1828, 1843 і 1868 рр. хліби ско- шувалися жатками-лобогрійками (відомі з 1842 р.), жатками-самоскидками (1851 р.), жатками-снопов’язалками (1873 р.), а обмолочувалися стаціонарни- ми молотарками з бильними і зубовими молотильними апаратами, клавіш- ними соломотрясами (1775 і 1831 рр.) та вітрорешітними очисниками (відомі

з1850 р., Росія).

У1929 р. був побудований перший радянський комбайн (м. Запоріжжя, Україна). Він мав марку ЖМ-4,6 «Комунар», переміщувався по полю тракто- ром, робочі органи приводилися в рух від окремого бензинового двигуна, встановленого на комбайні.

Моторні причіпні комбайни постійно вдосконалювались і випускалися під марками С-1, СЗК (1932 – 1941), С-6 (1947 – 1956), РСМ-8 (1957 – 1958). У 1957 р. був випробуваний безмоторний причіпний комбайн ПК-2.

У1947 р. почалося виробництво першого радянського самохідного комбай- на С-4 «Ростсельмаш». Проте в 1958 р. випуск комбайнів С-4 М, РСМ-8, С-6, ПК-2 було припинено, оскільки вся комбайнова промисловість перейшла на виробництво нового самохідного комбайна з базовою моделлю СК-3. Згодом було побудовано такі моделі самохідних комбайнів: СК-4 (1962 р.), СКД-5 «Сибиряк»

(1969 р.), СК-6 ІІ «Колос» (1971 р.), СК-5 «Нива» (1973 р.), «Енисей-1200» (1986 р.), РСМ-8 «Дон-1200», РСМ-10 «Дон-1500», СК-10 «Ротор», КРТ-10 «Дон-

Ротор» (1986 р.) та ін.

Такий напрям розвитку комбайнобудування був і за кордоном. Отже, ком- байни удосконалювалися за схемою комбайна американського типу. Причому перевага віддавалася самохідним комбайнам. Проте не відкидалася також ідея створення комбайна австралійського та російського типів з обчісуваль- ним пристроєм. Наприкінці ХХ ст. обчісувальні пристрої були випробувані як за кордоном, так і в Україні.

За станом на 2000 р. сільське господарство України мало 69 500 комбайнів,

у тому числі: СК-5М «Нива» — 53 000; РСМ-10 «Дон-1500» — 13 500; фірм да-

льнього зарубіжжя — 3000, зокрема близько 700 роторних комбайнів фірм «Кейс», «Нью-Холланд» та ін. Нині комбайновий парк України налічує 55 тис. комбайнів, у тому числі СК-5 (80 %), РСМ-10 (16 %) та комбайни інших зару- біжних фірм (близько 4 %). Комбайновий поповнються вітчизняними самохі- дними комбайнами «Славутич», «Лан» та спільного виробництва «Обрій», «Степ» та ін.

6.2.2. Призначення, загальна будова і технологічний процес роботи комбайнів зарубіжних фірм

Зернозбиральний комбайн призначений для збирання зернових колосових культур прямим і роздільним комбайнуванням (одно- та двофазним способа- ми). Він може бути обладнаний спеціальними пристроями для збирання зер- нобобових і круп’яних культур, кукурудзи на зерно, соняшнику, сої, сорго, рап- су, насінників трав, лікарських рослин тощо. Залежно від технології збиран-

265

Розділ 6

тоштамп» (м. Олександрія, Кіровоградська обл.), а також комбайни спільного виробництва.

Загальна будова. Будь-який самохідний комбайн складається з таких ос- новних агрегатів: жатної частини 1 (рис. 6.1), молотарки 7 з бункером для зер- на 2, двигуна 4 (дизеля), пристрою для збирання НЗВ (у цьому разі копнува- ча 5), ходової частини 6 та кабіни 3 з органами керування.

Подільники 1 (рис. 6.2), мотовило 27, різальний апарат 26 та шнек 25 розмі- щені на жатці, а плаваючий конвеєр 23 — у похилій камері. Жатка і похила ка- мера утворюють жатну частину комбайна.

Робочими органами молотарки є: приймальний бітер 22, молотильний апа- рат 20, відбійний бітер 18, соломотряс 8 (у сукупності їх ще називають молотиль-

266

Розділ 6

тарці автономного домолочувального пристрою 9 і відсутністю в молотарці приймального бітера.

Комбайни СК-10 «Ротор» і КТР-10 «Дон-Ротор» виконані не за класичною схемою. Робочі органи жатної частини такі самі, як і в комбайна «Дон-1500», а в молотарці замість поперечного молотильного апарата і клавішного соломо-

Комбайни «Mega» (рис. 6.6) фірми «Claas» (Німеччина), виготовлені за кла- сичною схемою, відрізняються від комбайна «Нива» наявністю нового типу молотильного апарата APS (прискорення перед обмолотом).

Молотильний апарат складається із барабана-прискорювача 6, молотиль- ного барабана 4, відбійного бітера 2, решітки 1, підбарабання 3 молотильного барабана та підбарабання 5 барабана прискорювача 6.

268