ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.03.2024
Просмотров: 41
Скачиваний: 0
Тема 6
Спілкування та міжособистісні стосунки.
Педагогічне спілкування.
6.1. Психологія спілкування
6.2. Психологія міжособистісних стосунків
6.1. Психологія спілкування
Перш за все спілкування – самостійна і специфічна форма активності особистості. Його мета – взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділових проблем. Сфера, способи і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями його учасників, їх становищем в системі суспільних відносин. Вони регулюються характером виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами у суспільному житті, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюють:
-
рівнем свідомості особистості;
-
психічним типом та характером психічного розвитку індивіда;
-
засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування.
Спілкування – одна із сторін способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність. А спосіб життя – це не тільки те, що і як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується.
У спілкуванні розкривається суб’єктивний світ однієї людини для іншої. Потреба у спілкуванні є однією з основних (базових) потреб людини.
Форми ділового спілкування. Історично склалися дві форми спілкування: безпосереднє і опосередковане.
Безпосереднє спілкування – це мовне спілкування у найбільш розвиненому виді. Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його “знаряддям”. Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.
На основі безпосереднього спілкування виникло опосередковане: письмо, масові засоби інформування: газета, радіо, телебачення, книги, відео, комп’ютер, музичний запис тощо.
Функції (сторони) спілкування. У спілкуванні проявляються такі основні його функції: інформаційно-комунікативну, інтерактивну і перцептивну.
Комунікативна сторона спілкування проявляється перш за все в обміні інформацією – передача різноманітних відомостей, наказів, ідей, планів. В умовах людського спілкування інформація не тільки передається але змінюється кількісно і якісно, приймається і інтерпретується різними людьми по різному у відповідності з їх мотивами, досвідом і іншими якостями психіки.
В умовах людської комунікації можуть виникати специфічні комунікативні бар’єри. Вони носять соціальний чи психологічний характер. Це може бути не тільки відсутність спільної мови і загального розуміння ситуації, але і соціальні, політичні, релігійні та інші відмінності, що народжують принципово іншу інтерпретацію одних і тих самих подій, а також різне світобачення, світорозуміння. Такі бар’єри, що народжені об’єктивними соціальними причинами, належністю партнерів по комунікації до різних соціальних груп, а при їх виявленні особливо чітко виступає включення спілкування у більш широкий контекст суспільних відносин.
Комунікативні бар’єри можуть носити і чисто психологічний характер. Вони можуть виникати в силу індивідуально-психологічних особливостей партнерів (сором’язливість, прихованість, некомунікабельність і т.і.), чи в силу того, що між партнерами склалися неприязні відносини. Саме у таких випадках особливо яскраво виступає складний зв’язок, що існує між спілкуванням та відносинами.
Засоби комунікації. Передача інформації здійснюється за допомогою знакових систем. У відповідності з тим, які знаки використовуються виділяють вербальну та невербальну комунікацію.
Вербальна комунікація спирається на використання людьми звукової та письмової мови, за допомогою яких найбільш повно передається семантична сторона інформації – зміст повідомлення. Однак взаємне розуміння партнерів досягається при умові, що вони користуються однією мовою і однаково оцінюють ситуацію спілкування. У процесі мовного спілкування відбувається кодування, яке здійснює комунікатор, що повідомляє інформацію, і декодування, яке здійснює реципієнт – той, хто слухає. В умовах діалогу відбувається послідовна зміна цих двох комунікативних ролей. Успішність вербальної комунікації в діалозі визначається тим, наскільки ті, що ведуть розмову забезпечують тематичну спільність розмови та її двосторонній характер.
У мовному спілкуванні велике значення мають виразні засоби мови, а саме – інтонація, голосність, темп, логічні наголоси, паузи. Все це слугує додатковою інформацією, що виражає ставлення до співрозмовника і тієї інформації, що повідомляється.
Невербальне спілкування.
Це виразні рухи (міміка, пантоміміка), жести, використання предметів. Людьми вироблені також система спеціальних знаків-символів: знаки управління рухом транспорту, одяг по формі, знаки відмінностей тощо. Засоби комунікації значно поширюють можливості спілкування, дуже часто вони є лаконічними та виразними.
Слід підкреслити практичну важливість вміння “читати” невербальну інформацію. Ми вже акцентували те, що у мові виділяються виразні особливості, тобто лінгвістичні та паралінгвістичні засоби. Саме темп мови, голосність, переходи голосності і темпу, зміни висоти та забарвлення голосу, - все це засоби передачі емоційного стану людини, його ставлення до повідомлення, що йому передається. Людина не може свідомо контролювати всю сферу засобів свого спілкування, тому часто те, що вона намагається приховати, проявляється через рухи рук, вираз очей, положення ніг і т.і. Коротко вербальне спілкування характеризується тим, що говориться, ким говориться, як, з якою метою і при яких обставинах. Тільки врахувавши ці моменти і ще весь невербальний “акомпанемент”, можна вірно зрозуміти і сприйняти що-небудь. Саме тому люди дійсно не розуміють один одного, хоча їм здається, що розуміють. Дуже часто недооцінюється значення обставин. Є таке поняття “безмовна мова”. Тут йдеться про прийняті норми поведінки, відносно яких "відраховується” зміст повідомлення.
З дитинства люди, що оточують, предмети, події, що належать до певної культури вкладають в людину цілу низку того, що людина розуміє як таке, якими мають бути певні стандартні обставини із стандартним змістом. Тобто існує певний зміст та специфічні ефекти міжособистісного сприйняття.
Перцептивна функція спілкування
Процес спілкування обов’язково включає у себе формування суб’єктом спілкування образу іншої людини. При цьому мається на увазі не тільки сприйняття зовнішніх фізичних особливостей людини, але і розуміння його психологічних рис, особливостей поведінки. Перцептивна функція спілкування включає у себе низку когнітивних процесів: розумові операції, пам’ять, емоції. Намагаючись пізнати іншу людину, суб’єкт спілкування намагається скласти уявлення про його думки, наміри, здібності, переживання, настанови, а також про ті відносини, що пов’язують їх з партнером. У цей процес також включаються властивості особистості суб’єкта спілкування: досвід його минулого, мета спілкування, настанови, у зв’язку із чим образ, що формується проходить певну селекцію.
Характеризуючи узагальнене визначення феномену міжособистісного сприйняття, можна сказати, що сприйняття іншої людини є процесом, в якому відбувається відображення його зовнішніх ознак, співставлення їх з особистісними властивостями індивіда, що сприймається і здійснення на цій основі розуміння його внутрішнього світу та поведінки.
Взаєморозуміння людей у процесі спілкування відбувається за рахунок особливих механізмів. Бо процес спілкування включає у себе, як мінімум взаємодію двох активних суб’єктів, кожен з яких є особистістю і кожен уподібнює себе іншому. Під час вироблення стратегії взаємодії кожному необхідно приймати до відома не тільки мотиви та настановлення іншого, але і те, як цей інший сприймає ці мотиви та настановлення. У свою чергу усвідомлення себе через іншого включає дві сторони: ідентифікацію та рефлексію.
Ідентифікація (уподібнення) – один з механізмів взаєморозуміння. Найбільш простий спосіб розуміння іншої людини – уподібнення себе йому. Люди користуються цим прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на спробі поставити себе на його місце. Існує також близький зв’язок ідентифікації з близьким йому по змісту явищем – емпатії, здатність до співпереживання. З поняттям емпатії пов’язують переважно емоційну реакцію на проблеми іншої людини, ніж раціональне їх усвідомлення.
Рефлексія в соціально-психологічному плані є механізмом усвідомлення індивідом, що діє того як він сприймається партнером по спілкуванню. Це складний процес взаємозвернення і побудови стратегій поведінки, виходячи з того як кожний з партнером сприймається іншим. Прикладом може слугувати ситуація, коли керівник має невірне уявлення про себе, про своїх слухачів в також про те, як вони його сприймають. У такому випадку взаєморозуміння та взаємодія із слухачами буде виключеною. Таким чином взаєморозуміння та можливість взаємодії буде виключеною.
Зміст і специфічні ефекти міжособистісного сприйняття.
Зміст міжособистісного сприйняття залежить від властивості суб’єкта і об’єкта сприйняття, оскільки воно включає у себе взаємодію двох учасників, пов’язане з оцінюванням один одного і взаємною зміною яких то особистісних характеристик завдяки факту своєї присутності. В такому випадку кожен з учасників спілкування оцінює іншого і будує певну систему інтерпретацій його поведінки та її причини. Ефект інтерпретації поведінки іншої людини будується на основі знання причин цієї поведінки. Однак у буденному житті люди мало знають про дійсну поведінку іншої людини. В таких умовах при дефіциті інформації вони починають приписувати один одному як причини поведінки, так і її зразки. Приписування здійснюється чи на основі подібності поведінки тієї особи, що сприймається з яким то раніше відомим досвідом суб’єкта сприйняття, чи на основі аналізу особистих мотивів, що можливі в аналогічних ситуаціях. У зв’язку із цим виникає система способів такого приписування – каузальна атрибуція.
При сприйнятті людьми один одного виникають також і специфічні ефекти цього явища. Серед них “ефект ореола”, “ефект першості” “ефект новизни”.
“Ефект ореола” (галоефект). Сутність його пояснюється через формування специфічної настанови на того, кого сприймають і спрямоване приписування йому на основі цієї настанови певних якостей. “Ефект ореола” призводить до того, що інформація про певну людину категоризується певним образом, а саме – накладається на той образ в пам’яті, що був збережений і склався раніше.
Цей образ і виконує роль “ореола”, що заважає бачити дійсні риси особистості, що сприймається. При чому “ефект ореола” може впливати як у позитивний бік, так і у бік негативних оцінок.
З “ефектом ореола” тісно пов’язаний “ефект першості” та “ефект новизни”. Вони стосуються значущості певного порядку пред’явлення інформації про людину для формування уявлень про неї. Зазвичай пред’явлена раніше інформація переважає при сприйнятті незнайомої людини. В ситуаціях, коли сприймається раніше знайома людина діє “ефект новизни”, при якому остання, тобто більш нова інформація стає більш значущою.
В більш широкому плані всі вказані ефекти можна розглядати як виявлення особливого процесу, що супроводжує сприйняття партнерами один одного -– явище стереотипізації, тобто формування стійкого образу – стереотипу, яким користуються як шаблоном при взаємодії з певним типом людей на основі обмеженого досвіду спілкування і намаганні будувати висновки на підставі обмеженої інформації. Часто стереотип виникає при сприйняті людей певної професії. При цьому певні професійні риси, що сприймаються у процесі спілкування з представниками певної професії, переносяться на всіх її представників (“всі артисти легковажні” тощо).
Стереотипізація у певних випадках призводить до певного спрощення процесу пізнання однією людиною іншої. В інших випадках стереотипізація призводить до виникнення упередження. Якщо сприйняття людини будується на основі минулого досвіду, а досвід був негативним, то будь-яка наступна спроба сприйняття представників цієї ж групи людей може бути негативно забарвленою, що буде мати і негативні наслідки для їх взаємодії. Особливо поширеними є етнічні стереотипи.
Інтерактивна функція спілкування пов’язана з організацією сумісної діяльності людей, їх взаємодії (інтеракції). Вона пов’язана з комунікативною функцією, але має і свою специфіку. В умовах групової діяльності тим, хто беруть у ній участь важливо не тільки обмінятися інформацією, але і організувати сумісну діяльність, в яку кожен член групи вносить свій особистий внесок. В той самий час відбувається і “обмін діями”, планування сумісної діяльності. Саме при такому плануванні, коли стає можлива регуляція дій одного індивіда “планами” іншого, діяльність стає колективною, її носієм буде виступати не окремий індивід, а ціла група. Саме цей процес складає сутність інтерактивної функції спілкування.