ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.03.2024
Просмотров: 42
Скачиваний: 0
У процесі групової діяльності люди вступають нескінченну кількість разів у різноманітні взаємодії, тому існують і різноманітні спроби створення їх класифікацій. Найбільш розповсюдженою є дихотомічна класифікація, у межах якої можливі види взаємодії розподіляються на кооперацію та конкуренцію.
Кооперація означає також види взаємодії, які сприяють організації сумісної діяльності. Тут психологічний механізм діяльності спирається на взаємодопомогу людей, на їх співпрацю.
Всередині кооперації може виникнути змагання як взаємодія, яке не носить антагоністичного характеру і включає у себе елемент взаємодопомоги.
Конкуренція – тип поведінки, який охоплює взаємодії, що так чи інакше поширює сумісну діяльність. В умовах ринкової економіки конкуренція має ефект стимулювання.
Кооперація і конкуренція – це різні форми взаємодії людей в соціальних організаціях, їх зміст у кожному випадку задається більш широкою системою діяльності, в яку кооперація і конкуренція включені. Тому обидві форми взаємодії людей заслуговують уваги, однак їх не можна вивчати поза межами соціального контексту цілеспрямованої діяльності і поза уваги групових відносин учасників, що включені в цю діяльність.
Перепони у спілкуванні. На шляху до людей, до їх розуміння, ми стикаємося з трьома своєрідними перепонами і можемо розраховувати на успіх, лише подолавши їх.
Перша – це зовнішність людини (її естетичні якості). Слід враховувати, що красивим людям приписуються кращі якості, вони вище оцінюються викладачами, їм приділяють більшу увагу.
Менш вродливі люди оцінюються більш вимогливо при зайнятті вакантних посад, встановленні заробітної плати, наданні пільг.
Фізична врода, за спостереженнями психологів, може підняти самооцінку, рівень вимог і взагалі дати людині позитивне бачення світу, що сприяє успіху у різноманітніших галузях.
Однак не слід надавати зовнішності надмірне значення. Бо людина, перш за все біосоціальна і в своїй життєдіяльності підпорядковується як біологічним, так і соціальним законам, дію яких не можливо протиставити один одному.
Вродлива зовнішність мало що скаже про розум, талант, порядність людини. Важливим, у цьому випадку, є вираз очей і обличчя. Свого часу філософ А.Шопенгауер зауважив, що уста висловлюють думку людини, а обличчя – думку природи. Це і є друга перепона.
Вираз очей, скоріш, віддзеркалює розум, набутий людський досвід. Саме тому існують вислови – “мудрий погляд”, “сумні очі”, “пустий погляд” тощо.
Третьою перепоною спілкування є інтелект. Він не є вродженою якістю, а дається наполегливою працею (навчанням, життєвим досвідом) протягом усього життя. Саме тому інтелект не є якоюсь сталою величиною і, напевне, люди, які чимало бідкаються, що їм не вистачає того чи іншого у житті, ніколи не бідкаються про нестачу розуму.
Поряд з названими, існують мотиваційний, моральний та емоційний бар’єри. Кожен з них можу стати на перешкоді в процесі соціального управління.
Мотиваційний бар’єр. Знаменний тим, що висловлювана мотивація має бути прийнятною для інших і переконливою для них. При негативному її розумінні вона втрачає своє мобілізуюче значення і сприймається як кон’юнктурна реальність. (“віддамо всі сили…”, “виконаємо і перевиконаємо…”
Моральний бар’єр обумовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають чимало життєво-побутових факторів. Тут може проявлятися відмінність статі, віку, соціального становища, належності до службової та державно-посадової ієрархії тощо. Спрацьовують також чисто психологічні якості і властивості людини: соромливість, психічний склад, надмірна скромність і т.п.
Емоційний бар’єр найчастіше пов’язаний з концепціями тих чи інших “малих” або “великих” соціальних груп, до яких належить людина.
Зрозуміло, що людина змінюється протягом життя в своїх знаннях, поглядах, життєвих установках, а, також, і в діях, вчинках, поведінці.
6.2. Міжособистісні стосунки – суб’єктивне переживання взаємозв’язків і взаємовпливів людей.
Приблизно 70% інформації про партнера по спілкуванню людина отримує за зовнішнім, безпосереднім спостереженням особливостей їхньої поведінки: за мімічним, пантомімічним, темпоритмічним, вокально-інтонаційним характеристикам. І далеко не всі досягають успіху у розумінні інших людей.
Багато із зовнішніх поведінкових проявів людини є умовними, вони можуть бути зрозумілими лише у тих випадках, коли відомими є коди етикету, що використовується, етно-культурні норми даної спільності. Але інформаційно закритий тип людини із обличчям, яке не виражає емоцій, зазвичай здійснює неприємне враження.
Кожна особистість схильна визнавати свої особливості нормою, а особливості інших людей – відхиленням від норми. Між тим зовнішні сторони поведінки часто лише маскують істинні мотиви і цілі поведінки. Тільки спеціальні методи діагностики (контент-аналіз, факторний аналіз, особистісні тести, метод групової оцінки особистості та ін.) дозволяють виявити об’єктивну сутність суб’єктивних поведінкових проявів.
Певні враження формуються на основі зовнішнього виразу людиною своїх емоцій (пози, міміки, експресивні рухи), проте і тут слід не поспішати із судженнями. Зрозуміти іншу людину можна лише аналізуючи її поведінку у різних умовах, коли скидаються ситуативні маски.
Часто спілкування між близькими людьми є більш складним, ніж спілкування із людьми маловідомими. Це пояснюється тим, що чим краще ми знаємо людину, тим більше ми знаємо те, що є неприємним для неї. Краще розуміють один одного люди, які мають спільні ціннісні орієнтації. Тільки духовна спільність є основою довготривалого єднання.
Кожна людина має свої масштаби вимірів інших людей. Пізнаючи іншу людину у процесі спілкування, індивід визначає можливу стратегію її поведінки і прагне до адекватної побудови власної поведінкової стратегії. При цьому враховується і те, як дана стратегія буде оцінюватися партнером по спілкуванню – виникає явище соціальної рефлексії. Люди турбуються про те, щоб їхній образ зайняв достойне місце у внутрішньому світі тих, з ким вони активно взаємодіють.
Нерідко ефективність спілкування різко знижується із-за нерозуміння мотивів поведінки партнера, а частіше – із-за неправильної інтерпретації мотивів. Виникають взаємні претензії і образи, висловлюються несправедливі оцінки. Характеристики, що приписуються (атрибуції) часто залежать від упереджених оцінок, що сформувалися раніше.
У процесі спілкування люди прагнуть до ствердження своїх достоїнств, до «поглажування» - за виразом Е.Берна, який вважає це «поглажування» одиницею соціальної дії. При цьому вони використовують типові для них схеми спілкування: приймаючи позицію «батька», «дорослого» чи «дитини».
Займаючи позицію «батька», люди імітують схеми поведінки, які вони засвоїли від своїх батьків. Але у кожній людини проявляється у певній мірі дитячість.
Адекватна поведінка – поведінка по типу «дорослого». В ситуаціях підвищеної відповідальності «дорослий» має контролювати і «батька», і «дитину».
Продуктивне ділове спілкування відбувається у тих випадках, коли спілкування відбувається у однотипній поведінковій схемі (наприклад, «дорослий» - «дорослий»). Реалізація міжособистісних відносин передбачає реакцію, що очікується. Вона стає, у свою чергу, стимулом для подальшого спілкування. У різних індивідів спостерігається схильність до улюблених тем спілкування. Це і створює підґрунтя встановлення з ними психологічного контакту.
У міжособистісних стосунках можуть, безперечно, виникати і справжня довіра, і дружба, і любов. Дружба виникає на основі ціннісно-орієнтаційної єдності – співпадіння позицій та оцінок, спільного світорозуміння. У ній задовольняється потреба людини у близьких відносинах, визнанні її самоцінності.
В юнацтві і ранній дорослості дружба емоційно є більш насиченою, а у наступні вікові періоди – залишається фактором соціальної стабільності та захищеності. У дружніх відносинах люди як би формують еталон міжособистісних відносин, переводяться їх на високоморальну основу.
Кохання – вищий ступінь емоційно-позитивного ставлення до особи на основі надзвичайно високої оцінки її соціальних та фізіологічних достоїнств, потягу до неї, прагнення стати для неї особистісно найбільш важливою.
Кохання характеризується пристрасністю – сильним та стійким почуттям, яке домінує у психіці людини, об’єднує усі її думки та спонуки. Раціонально-вольова діяльність індивіда при цьому нерідко поглинається підсвідомо-емоційною домінантою.
Кохання є глибоко інтимним почуттям і вимагає відповідного почуття, яке часто супроводжується почуттям ревнощів. Соціальне начало у коханні інтегрується із біологічною потребою.
Відносини кохання і дружби, які не склалися можуть переходити у свій антипод – почуття ненависті і ворожнечу.
Ворожнеча і ненависть – явища, у значній мірі заглиблені у підсвідоме, проявляються у прагненні нанести шкоду іншій особі. Ці негативні почуття у значній мірі генерують злочинну поведінку.
Ворожість на рівні особистісної установки – нещастя яке важко здолати. Відновити позитивні почуття вже майже неможливо.
Соціально небезпечною є байдужість людей один до одного. Дефіцит спілкування, розірваність соціальних контактів, поодинокість – страшна небезпека для людства. Проте поодинокою людина може бути і в постійному оточенні. Благом для людини є радість від соціальної взаємодії.
Форми міжособистісної психічної взаємодії. У процесі спілкування люди постійно психічно взаємодіють один з одним. Ця взаємодія може бути цілеспрямованою, спонтанною, свідомою і підсвідомою.
Усвідомлений вплив партнера по спілкуванню формується цілеспрямованим переконанням. Переконання – відбір фактів і узагальнень у відповідності з певним завданням психічного впливу, впливу на розум партнера.
Об’єктивною основою переконання є істинність постулатів, а психологічною передумовою – мотиваційна схильність суб’єкта до сприйняття та засвоєння відповідної інформації, наявність у нього необхідної інформаційної бази.
Механізм переконання має у основі активізацію розумової діяльності людини, звернення до раціональної сторони свідомості. Припускається, що той, кого переконують, має здійснити свідомий вибір шляхів і засобів досягнення мети, тобто для того, щоб переконати, необхідно привернути увагу об’єкта впливу, викласти і роз’яснити нову інформацію, навести аргументи, які складуть враження.
Психологічним бар’єром, який є перепоною формуванню переконань, - упередження. Індивід може і не усвідомлювати своєї упередженості і розцінювати інтуїтивне неприйняття нового спілкування як прояв його об’єктивної неспроможності. Переконанню перешкоджають і забобони – некритичне засвоєння розповсюджений у даному соціальному середовищі шаблонних суджень, стереотипів.
Умовою ефективного переконання є високий моральний та інтелектуальний авторитет особи, що впливає. При цьому у процес переконання обов’язково включаються і механізми наслідування.
Форма дифузної, підсвідомої психічної взаємодії людей - зараження: процес передачі підвищеного емоційного стану від одного індивіда до іншого у психічно напруженій обстановці. Масове психічне зараження веде до розпаду соціально-нормативної організації поведінки, різкому зниженню соціальної відповідальності, домінуванню соціально-дифузної поведінки.
Так, стан масового страху чи агресії блокує здатність індивідів раціонально оцінювати ситуацію, паралізує індивідуально-вольову регуляцію. При цьому виникає ригідність, негнучкість регуляційних систем, психічна регресія, яка знецінює раніше прийняті цінності.
Емоціогенна подія, що виникає раптово, зачіпає раніше актуалізовані інтереси неорганізованої маси людей, викликає імпульсивні масові реакції, що погано контролюються і служать пусковим механізмом зростання масового психічного самозбудження.
Серед причин, що викликають емоційне зараження:
1) Розвиток певної спільності оцінок, установок, що притаманні масі людей. Наприклад, в умовах масових заходів стимулом, який передує емоційному зараженню спільності оцінок, є аплодисменти при появі популярного артиста. Спеціально розроблені прийоми масових впливів (хода, музика, співи, заклики тощо) у комплексі служать засобом утягування маси людей у стан емоційного ентузіазму. Емоційне зараження може служити додатковим фактором сплачування, поки він не перевищить певної оптимальної інтенсивності. Проте, коли він виходить із під контролю, зараження може призвести до розпаду нормальних і неформально-рольових структур і перетворити організаційно-взаємодіючі групи у різновид натовпу.