ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.03.2024
Просмотров: 61
Скачиваний: 0
Впертість при виборі цілі і формуванні моделі бажаного результату є об’єктивно необґрунтованою. Боротьба мотиві також є відсутньою, а прийняття рішення здійснюється швидко і необґрунтовано. Виконання дій взагалі немає, як немає і критичної оцінки їх результату.
9.3 Безвілля, його причини і боротьба з ним.
Безвілля є патологією волі. Вона виявляється у порушенні довільного управління психічними процесами.
Перш за все порушеннями довільної уваги.
Астенічний стан, пов'язаний із виснаженням нервової системи у результаті перенапруження, які зумовлюються тривалими переживаннями, надмірним розумовим навантаженням, перенесеними інфекціями та інтоксикацією, супроводжуються складністю зосередження уваги на певні завдання, підвищеною здатністю відволікатися. Сторонні подразники, шум та інші перешкоди порушують зосередженість уваги, фактично роблять неможливим виконання завдання. Однією із форм слабкості уваги, зокрема у хворих із початковими явищами склерозу судин головного мозку, є розсіяність. В її основі знаходиться підвищена здатність відволікатися, порушення стійкості уваги.
Порушення здатності переключати увагу спостерігається при локальних ураженнях лобних частин головного мозку. Їх увага постійно переключається на все нові об’єкти і думки, не затримується довгий час на чомусь одному. Такі хворі втручаються у розмови інших, відповідають на питання, які задаються іншим, проте не відповідають на ті, що задаються їм.
Відповідно, посилення до переключає мості уваги супроводжується послабленню іншої його властивості – здатності до концентрації уваги. Порушення різних форм уваги призводить до і до порушення сприймання.
Порушення сприймання.
Порушення зорового сприймання виявляється при виконанні зорових гностичних завдань. Хворі із ураженням лобних долів, особливо правої, не можуть виконати завдання, які вимагають послідовного розгляду зображення. Наприклад, вони не можуть порівняти два схожих зображення і знайти, у чому вони відрізняються. Спостерігаються також порушення у слуховому сприйманні у вигляді дефектів довільної регуляції у вигляді труднощів оцінки і сприймання звуків. Виявляються також труднощі і у тактильному сприймання – труднощі при впізнанні на дотик різних фігур.
Порушення довільної пам’яті.
При ураження певних ділянок кори головного мозку порушується запам’ятовування – погіршення слухової пам’яті, дефекти процесу витягування із пам’яті інформації. Порушення, що пов’язані із витягуванням інформації за бажанням самого суб’єкта це – амнезія, гіпомнезія та гіпермнезія. Амнезія – це повне випадіння із пам’яті певного періоду життя. Гіпомнезія характеризується послабленням пам’яті на поточні і давно минулі події. Гіпермнезія, зустрічається у клініці доволі рідко, проявляється у різкому загостренні здатності відтворювати відомості, які, як виявилося до хвороби, не збереглися у пам’яті. (Студентка медичного інституту, яка у стані короткотермінового психозу малярійного походження цитувала дослівно великі розділи підручника з анатомії, хоча до хвороби викладачі вважали, що у неї доволі посередні знання з анатомії)
Порушення доцільності дій.
Ураження лобних діялянок може призвести і до порушення довільного управління психічною діяльністю і порушенням доцільності поведінки в цілому, причому переважно це стосується тих форм свідомої діяльності, які направляються мотивами, опосередкованими мовною системою. Свідома, цілеспрямована поведінка у таких хворих розпадається і замінюється більш простими формами поведінки чи інертними стереотипами. Поряд із збереженням знань і окремих операцій спостерігається утруднення у їх доцільному використанні. Так, хворий із тяжким двостороннім ураженням лобних ділянок, випадково дотягнувся до кнопки дзвоника, натискає на неї, але не може сказати медичній сестрі, для чого він її викликав.
Порушення програм поведінки відбувається і внаслідок здатності сильно відволікатися на сторонні подразники, тобто із-за слабкості довільної уваги. Порушення доцільності рухів призводить до різних рухових порушень.
Порушення довільних рухових дій.
Порушення довільних рухів, які пов’язані у першу чергу із ураженнями коркових відділів рухових функцій систем називаються апраксіями. Вони супроводжуються елементарними порушеннями – паралічами, парезами, грубими порушеннями м’язового тонусу та тремором.
Кінестетична апраксія призводить до поганого керування рухів при збереженні м’язової сили і відсутності парезів. У хворих порушується правильне відтворення різних поз рук, вони не можуть зімітувати рухи , тобто показати без предмета, як здійснити ту чи іншу дію. У таких хворих порушується рух письма.
Просторова апраксія характеризується розладами зорово-рухових зв'язків, порушенням просторових уявлень («вверх – вниз», «право – ліво»).
Кінетична апраксія проявляється у вигляді розпаду «кінетичної мелодії», тобто порушенню послідовності, часової організації рухових актів. Для не ї є характерним неконтрольоване продовження руху, що розпочався. Цей вид апраксії проявляється у порушеннях малювання, письма, предметних дій, утруднюється вироблення навичок, тобто автоматизованих рухів.
Регуляторна апраксія – довільне порушення регуляції рухів, що пов’язані головним чином із різного роду формами порушеннями мовної регуляції. Це проявляється у утрудненні переключення з одного рухового завдання на інше – постукуючи олівцем по столу у певному ритмі хворі не можуть переключитися на інший ритм і продовжують стереотипно відстукувати ритм, який першим пред’явили для повторення.
Моторні порушення мови.
Розрізняють декілька видів порушення мови, які пов’язані із порушенням довільної регуляції: еферентну моторну афазію, аферентну моторну афазію, динамічну афазію.
При еферентній моторній афазії хворі не можуть вимовити практично жодного слова, але розуміють про що їм говорять.
Аферентна моторна афазія виявляється у заміні одних звуків мови іншими внаслідок труднощів диференціації артикулем. Порушується і немовний праксис – хворий не може надути одну чи обидві щоки, висунути язик тощо.
Динамічна афазія пов’язана перш за все із дефектами внутрішнього мовлення, що призводить до складності побудови замислу висловлювань.
Порушення сили вольових спонук.
Зниження сили вольових спонук виявлено при різних психічних захворюваннях та органічних ураженнях головного мозку. Були виділені такі порушення волі, як абулія, гіпобулія, гіпербулія і парабулія.
Абулія (від нерішучість) – стан безвілля, відсутність спонук до діяльності. Хворий припиняє будь-яку діяльність, втрачає всі бажання. Він подовгу лежить чи сидить у ліжку, часто у стереотипній формі. В кінці кінців хворий перестає виконувати найпростіші рухи, що пов’язані із задоволенням самих примітивних фізіологічних потреб. Часто при абулії відзначається аутизм – мовчання: хворий перестає говорити, не відповідає на питання.
Під гіпобулією розуміють менш виражене послаблення вольових спонук.
Гіпербулія характеризується, як здається, підвищенням вольової активності хворого, хоча важко уявити, що воля може зростати під впливом хвороби. Мова скоріше заходить про надзвичайно підвищений, маніакальний настрій, який підвищує активність.
Найбільш грубими порушеннями дій при патології волі виражається у різних формах ступора, стан повної нерухомості. При одній із форм ступора – каталепсії – збереження автоматичного підкорення, коли хворий застигає у положення, що йому надали. Найбільш вираженою формою каталепсії є стан воскової гнучкості.
Для хворих неврозами характерною є нерішучість, важкість ініціації дій у відповідності із прийнятим рішенням.
Порушення вольової сфери спостерігається у розумово відсталих дітей із затримками психічного розвитку.
Воля, як і більшість інших психічних процесів формується у ході вікового розвитку людини.
Воля – це узагальнене поняття, за яким приховується багато інших психологічних феноменів. Це і свідоме управління своїми діями, і вольові зусилля, і специфічні її прояви (вольові якості). Слід розвивати не абстрактну волю і не абстрактну «силу волі», а конкретні компоненти волі і конкретні прояви «сили волі», причому специфічними для них методами.
Н.Д.Левітов відзначає, щодо питання про вплив на волю шляхом впливу на свідомість існували дві односторонні і тому помилкові точки зору. Відповідно однієї (веде свій початок від Сократу), людині достатньо усвідомити, як треба вчинити, і вона буде та вчиняти. При всій важливості значення свідомості і переконань для сили волі, неможна сказати, що між свідомістю і переконаністю людини і її волею є завжди відповідність. Факти показують, що до числа слабовільних (невитриманих, капризних, впертих, недисциплінованих) нерідко належать ті, хто добре усвідомлюють негативне значення цих якостей.
Роль діяльності. Учені – Ф.Н. Гоноблін, В.І. Селіванов, А.Ц. Пуні та інші вважають, що вольові властивості особистості формуються у процесі діяльності. Тому для розвитку «сили волі» (вольових костей) частіше пропонується шлях, який здається простим і логічним: якщо «сила волі» проявляється у подолання перепон та труднощів, то і шлях її розвитку йде через створення ситуацій, які вимагають такого подолання. Проте практика (зокрема, заняття спортом) показують, що це не завжди призводить до успіху. Говорячи про розвиток «сили волі» і вольові якості, необхідно враховувати їх багатокомпонентну структуру. Один із компонентів цієї структури – моральний компонент волі, тобто ідеали, світобачення, моральні установки, які формуються у процесі виховання, інші (наприклад, типологічні особливості властивостей нервової системи), як генетично визнані, не залежать від виховного впливу, і у дорослих людей практично не змінюються. Звідси розвиток тієї чи іншої вольової якості у значній мірі залежить від того, у якому співвідношенні у структурі цієї якості знаходяться ці компоненти.
Визнаючи важливість формування установок, моральних якостей та інших психічних феноменів, які можуть оказати визначальний вплив на рішення, що приймає людина, слід ставитися до цього збалансовано.
Безперечно, розвиток сили волі складається не тільки у формуванні мотивів поведінки і діяльності. Це і процес адаптації до небезпечних ситуацій, які призводять до зниження гостроти виникаючих негативних емоційних станів, і оволодіння прийомами самостимулювання, і формування мотиву досягнення, і вироблення установки на подолання труднощів. Не виключеною є і можливість тренування власних вольових зусиль, хоча довести наявність такої можливості важко у зв’язку із тим, що немає методик вимірювання інтенсивності вольового зусилля.