ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.03.2024
Просмотров: 59
Скачиваний: 0
Тема 9
Психологія волі
9.1. Поняття волі
9.2. Основні якості волі
9.3 Безвілля, його причини і боротьба з ним.
9.1. Поняття волі
Власне воля є тим психічним процесом, який вирізняє людський спосіб існування. Завдяки волі ми маємо вищі – довільні форми інших психічних процесів (уваги, процесів пам’яті тощо), які не властиві жодній істоті, крім людини.
Поведінка тварини імпульсивно стимулюється актуалізованою потребою. Мета діяльності людини прямо не пов’язана із її поточними бажаннями. Якщо хижий звір полює, тільки тоді, коли він голодний, то людина збирає врожай, не відчуваючи голоду у даний момент, гальмуючи всі інші бажання, що відволікають. У вольовій регуляції людська діяльність співвіднесена із пізнанням світу, об’єктивними його закономірностями.
Волю в психології найчастіше визначають:
-
через вольові якості особистості – ініціативність, самовладання, витримку, наполегливість, рішучість, цілеспрямованість тощо;
-
через довільну регуляцію поведінки, психічних процесів;
-
через вольові дії, які визначають за такими ознаками: усвідомленість, цілеспрямованість, подолання перешкод, ініціація дії, наявність вольового зусилля, відсутність залежності від актуальної потреби.
Жодна з наведених ознак не є достатньою для визначення змісту волі, але вони разом відрізняють вольову дію в її специфіці.
Воля – свідома, соціально сформована детермінація поведінки особистості, яка забезпечує мобілізацію її психофізіологічних ресурсів на досягнення важливих і необхідних для неї цілей. Воля – соціально опосередкований механізм регуляції людської поведінки: спонукання до вольових дій відбувається на основі соціально сформованих понять та уявлень.
Виникнення волі у першу чергу пов’язано із спілкування дитини із дорослим. Як відзначав Л.Виготський, спочатку дорослий віддає наказ («візьми м’яч», «візьми чашку»), і дитина діє відповідно зовнішньому наказу. По мірі оволодіння мовою дитина починає сама надавати собі мовні команди. Так раніше розділена між людьми функція стає способом самоорганізації довільної поведінки окремого індивідуума.
Воля є соціально сформованим психорегуляційним фактором. В основі вольової регуляції лежать об’єктивні умови діяльності, розуміння людиною необхідності певної поведінки. Всі вольові дії – дії свідомі. У вольовому акті підкорюються поточні емоції, людина здійснює владу над собою. І міра цієї влади залежить як від її свідомості, так і від системи інших її психорегуляційних якостей.
У психологічній науці є декілька найпоширеніших визначень поняття волі.
Згідно поглядів В.Селіванова, під волею слід розуміти активність особистості, передусім активність регуляції в умовах подолання труднощів. Ця активність має два аспекти: змістовний та аспект форми виявлення процесу. Загалом форми активності особистості поділяють на:
-
імпульсивну (миттєву психічну реактивність особистості на внутрішні чи зовнішні впливи – без роздумів, оцінки наслідків);
-
звичну, де дії є здебільшого стереотипними, а вольовий контроль відбувається за звичкою;
-
вольову, як вищу форму активності, за якої особливості ситуації – напруження між мотивацією і перешкодою чинять найбільший опір особистості та вимагають зусиль свідомої саморегуляції поведінки.
Воля – це остання стадія в оволодінні людиною власними процесами, а саме опанування власним мотиваційним процесом; це довільне створення спонукання до дії через суб’єктивний мотив.
Власне воля є не лише особливим способом мотивації, а її особливою формою – довільною мотивацією. Воля належить до особистісного рівня регуляції, який характеризують наявністю особистісного смислу, тобто відображення у свідомості людини відношення мотиву до цілі та умов дії.
Отже, воля трактувалася як активність, як форма мотивації, як діяльність. Трапляються визначення, в яких вона постає як психічний процес свідомого керування діяльністю, котрий виявляється в подолання труднощів і перешкод на шляху до мети.
Воля – це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.
Воля – це свідомо спрямована активність особистості. Вона є внутрішньою активністю психіки, пов’язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмування поведінкових реакцій. Усе це – специфічні властивості волі. Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику – умисність, свідому цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.
Загалом вольова діяльність особистості охоплює:
-
вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку, зусиллі;
-
вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;
-
вольові стани – це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобілізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани виявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;
-
вольові якості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини.
Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації. Рефлексія й аналіз проблемної ситуації вимагають «вмикання» вольових актів – це «моменти руху» діяльності. У моменти «пуску» і «зупинки» вольового регулювання роль інтелекту найбільш виражена.
Воля виконує дві взаємопов’язані функції – спонукальну й гальмівну.
Спонукальна функція забезпечує активність людини в подоланні труднощів і перешкод. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим), зумовлюючи переживання, пов’язані з передбаченими наслідками дії.
Основним виявом волі стає вчинок. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему – ієрархію мотивів – від природних потреб до вищих спонукань, пов’язаних із переживаннями моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим, а акцент переноситься на проблему спрямованості особистості.
Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виявляється в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки біло б неможливим без гальмівної функції.
9.2. Основні якості волі
Образ життя людини, стиль її життєдіяльності закріплюють у неї певні психорегуляційні якості, які прийнято називати вольовими властивостями особистості. Ці властивості пов’язані з типом нервової діяльності людини і з тими вимогами, які пред’являються їй соціальним оточенням, умовами її життєдіяльності.
Розвинута особистість висуває на перший план найбільш важливі цілі, всебічно аналізує умови діяльності, прогнозує їх зміни, формує оптимальну програму діяльності, направляє і контролює систему дій по досягненню цілі, всебічно стримує психічні і фізичні прояви, які заважають досягненню цілі, критично оцінює те, що досягнуто, роблячи для себе необхідні висновки.
Воля особистості виражається у вольових якостях. Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, які визначають рівень свідомої саморегуляції особистістю своєї поведінки, її влади над собою.
Волю особистості В.Селіванов характеризує як певну сукупність психічних властивостей, що відображає досягнутий рівень свідомої саморегуляції. Ця сукупність властивостей формується впродовж життя. Вольові якості особистості є відносно сталими, незалежними від ситуації, стійкими психічними утвореннями. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість, рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, наполегливість, стриманість, дисциплінованість тощо.
Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. До позитивних якостей зараховують такі якості, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, можна визначити такими поняттями, як безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.
Перелік позитивних і негативних якостей дуже великий, тому розглянемо основні з них.
В.К. Калін називає такі базальні (первинні) вольові якості особистості як: енергійність; терплячість; витримка; сміливість.
Функціональним вияви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля. На певних етапах складної вольової дії проявляються певні вольові якості особистості.
Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.
Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, якщо є втома, поганий настрій, за незначних хворобливих виявів).
Витримка – це здатність вольовими зусиллями швидко гальмувати (послаблювати, сповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.
Близьким до витримки є стан стриманості, який виявляється у процесі діяльності, коли на людину діють різні стимули, які провокують дії у небажаному напрямку. Гальмування небажаних дій і є станом стриманості, самовладання, яке вимагає значного вольового зусилля. Ці зусилля направлені на підкорення можливих негативних емоцій.
Проте стриманість не слід плутати із нечуйністю, емоційним несприйняттям. Стриманість передбачає розумно обдуману реакцію на сильний емоційний вплив. Стриманість – стан, у якому проявляються гальмівна функція волі. Стан стриманості – стан поведінки, що контролюється.
Сміливість – це здатність у разі виникнення небезпеки (для життя, здоров’я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якості діяльності. Тобто сміливість пов’язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.
Інші якості мають системний характер, пов'язаний з широким спектром функціональних виявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Наприклад, хоробрість охоплює такі складові як сміливість, витримку, енергійність; рішучість – витримку та сміливість.
Впевненість як вольовий психічний стан являє собою високо імовірне очікування запланованого результату діяльності на основі врахування висхідних даних. Цей стан у значній мірі визначає результативність діяльності. Він складається із об’єктивної оцінки обставин, які впливають на кінцевий результат діяльності, оснований на чіткому усвідомлені зв'язків початкових даних із кінцевою метою, усвідомленні (іноді інтуїтивному) можливості її досягти, реальності.
В силу цього виникає позитивно-емоційне ставлення до будь-якої діяльності по досягненню даної цілі, підвищується фізична і психічна активність людини. Життєрадісність і бадьорість – супутники впевненості. Стан впевненості залежить від володіння засобами для досягнення цілі (предметом та знаряддям діяльності, знаннями, уміннями та фізичними можливостями).