Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

Олександр Клековкін

THEATRICA

ЛЕКСИКОН

Київ — ФЕНІКС — 2012

ПЕРЕДМОВА

1927 року в статті «Сьогодні українського театру і “Березіль”» Лесь Курбас

звернувся із закликом, який, вочевидь, мусили почути його колеги: «Час вже зрушити з місця і справу з виданням українською мовою книжок і підручників по драматургії, акторському та режисерському мистецтву, з питань техніки театру і т. д., включно до термінологічного українського словника для театральної практики і до видання журналу чи бюлетеня, що штовхав би український театр на поступові передові позиції театрального мистецтва»1.

Але це був не лише заклик. Адже у грудні 1924 р. відбулося перше засідання станції фіксації і систематизації досвіду «Березоля», до складу якої входила, зокрема, станція мови та театральної термінології; саме тут, на засіданнях станції, здійс­ нювалися перші кроки, спрямовані на систематизацію й апробацію нової термі-

нології: актор — не актор; аспект — принцип — план; матеріал, система і ме­ тод, очуднення, перетворення, тектоніка, фактура тощо.

Наміри Курбаса були суголосні часові, — адже перші кроки на шляху створення термінологічного українського словника було здійснено ще у 1921 р., в Інсти-

туті Української Наукової Мови при Українській Академії наук, де у той час працювала Комісія для складання словника української живої мови. У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв України, у фонді П. І. Руліна, зберігся «Список слів, які мають ввійти в Український Енциклопедичний Словник на галузі мистецтва театру». До цього списку, разом із незначною кількістю пер-

соналій, увійшло понад сто п’ятдесят термінів й оглядових статей, серед яких:

авансцена, актор, акробат, акробатика, амплуа, амфітеатр, англійські коме­ді­­

анти,­ англійський театр, античний театр, ансамбль, антракт, антраша, ан­ трепреньор, Антуан, аншлаг, апплодисменти, арабський театр, арена, Арлекін,­ арлекінада, афіша, ателана та ін.2.

Наприкінці 1920-х рр. на сторінках журналу «Сільський театр» було видруку-

вано Короткий словник театральних термінів3, цікавий сьогодні здебільшого

тим, що дає уявлення про технічні засоби тогочасного театру.

1Лесь Курбас. Березіль: Із творчої спадщини / Упоряд. М. Лабінський. — К., 1988. — С. 269.

2Рулін П. Список слів, які мають ввійти в Україн­ський Енциклопедичний Словник на галузі мистецтва театру // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтв України, фонд П. І. Руліна (ф. 90, оп. 1, спр. 28).

3Короткий словник театральних термінів // Сільський театр. — 1929. — № 1.

5

ПЕРЕДМОВА

Утім, реалізувати свої задуми ні Курбасові, ні Руліну не довелося. Так само не змогли втілити задуми створення театрального словника ні Олександр Кисіль,

ні Северин Паньківський. Та й сподіватися на вирішення цих завдань у тодішніх обставинах було б надзвичайною наївністю. Адже 26 квітня 1933 р. було ухвалено Резолюцію Комісії Народного комісаріату освіти у справі перевірки роботи

на мовному фронті, на доповідь тов. Хвилі «Націоналістична небезпека на мовному фронті й боротьба проти неї». Заслухавши доповідь тов. Хвилі про стан мовного фронту, Комісія констатувала: «<…> б) Негайно переглянути всю словникову продукцію, що друкується (словники: метеорологічної термінології, лісової, фізичної, театральної, пірогенетики, кераміки й скла, зоологічної, шкіри), що виготовлена до друку й здана до видавництва УРЕ (соціально-економічної термінології, органічної хімії, ветеринарно-зоотехнічної, фізичної географії), що опра-

цьовуються в Інституті мовознавства (медичної термінології, неорганічної хімії, рос.-укр. і укр.-рос. технічний, англо-український технічний, німецько-україн- ський технічний, військовий, харчовий,­ поліграфічний, цукровий, англо-україн- ський загальномовний, французько­-український загальномовний, польськоукраїнський загальномовний, РУС — IV том, Історичний — том II, вип. 1, з погляду

повної і цілковитої ліквідації націоналістичної ідеології в термінології».

Звісно, абсурд, про який, однак, доводиться згадувати — і не лише з огляду на причини, з яких і досі не існує «термінологічного українського словника для театральної практики», а й задля уточнення характеру обставин, які заважали реалізації подібних проектів, і не лише в Україні. Відтак найголовніші терміни й поняття професіональної діяльності — театр і театральність, система

і форма,­ жанр і природа почуттів, зерно і другий план, подія і запропоновані об­ ставини, як, врешті, й багато інших, а надто тих, що по­в’яза­ні­ із практикою європейського театру, — ще й досі не мають коректного визначення і залишаються зрозумілими лише на інтуїтивному рівні. «Термінологія Станіславського і Неми-

ровича-Данченка, — писав ще на початку 1980-х в одній зі своїх праць Г. О. Тов-

стоногов, — втратила свій первісний зміст і перетворилася на набір формальних словесних позначок, у кожну з яких режисер вкладає лише йому зрозумілий зміст»4. А чого вартий вигук Товстоногова, звернений під час практичних занять

до А. Кацмана, який упродовж десятиліть працював поряд із майстром: «Припинімо термінологічну плутанину!»5 Або інша репліка: «Провідна обставина, подія, шматок суть одне й те саме»6 (три терміни для визначення одного поняття?).

Не кажучи вже про теоретичне протистояння двох провідних театральних

шкіл — московської (М. Кнебель) і ленінградської (Г. Товстоногов). Причому така ситуація склалася довкола найавторитетнішої у радянському й пострадянському

4Товстоногов Г. Зеркало сцены: Статьи. Записи репетиций. В 2-х ч. — Л., 1984. — Т. 1. —

С.217.

5Георгий Товстоногов репетирует и учит: Сб. — СПб., 2007. — C. 15.

6Там само. — С. 258.

6

ПЕРЕДМОВА

просторі системи, що й досі не втратила свого естетичного й педагогічного значення, а протягом кількох десятиліть визнавалася єдино можливою театральною

системою, схваленою державою. В гіршому становищі опинилась історико-тео- ретична й практична спадщина Вс. Е. Мейєрхольда та О. С. Курбаса, Є. Б. Вахтангова і О. Я. Таїрова, М. М. Євреїнова, і навіть найближчого колеги К. С. Станіславсь­

кого­ — В. І. Немировича-Данченка. З одного­ боку, спадщина цих майстрів ще й досі привертає пильну увагу, а з іншого — спроби узагальнити практичні методологічні­ прийоми їхньої роботи, як і термінологію, на яку вони спиралися, датовані­ лише останніми десятиріччями­. А що вже казати про системність (точніше, безсистемність) наших уявлень про світовий театр!

Отож не дивно, що актуальність термінологічної проблеми було усвідомлено ще у 1980-х рр.7. Як не дивно й те, що на початку третього тисячоліття Неллі Корнієнко справедливо писала про «тотальну неточність глосарію, який панує в тому, що ми називаємо театрознавством»8.

Однак відкиньмо ілюзії й невиправдані сподівання, пов’язані з магією західно-

європейських прізвищ та іншомовних термінів: подібна ситуація споконвіку панує й у європейському театрі. «Театральний словник, — писав Луї Жуве,­ — переповнений­ двозначними й загальними термінами. І все ж вони виявля­ються­ звичними для кожного покоління, даючи поживу для суперечок і дис­кусій. Відсутність точності і, скажемо відверто, конкретного значення цих слів спричинює

не лише їх довговічність, але й туманність, що притаманна подібним дискусіям»9. Додамо до цього ще й мовні суперечки між представниками різних націй (приміром, англомовні театрали ще й досі не дійшли згоди, як називати театр: англій-

ці називають його theatre, натомість американці пишуть theater; не кажучи вже

про те, що деякі мови взагалі ігнорують давньогрецьке театр, вживаючи інші

лексеми. Йдеться,­ однак, не лише про мовні відмінності: адже ще від античності­ в самому визначенні театрального мистецтва простежується кілька основних ліній; споглядання — у греків, ігри — у латинській мові, видовища— услов’янських і деяких інших мовах. Відтак більшість термінів сучасного театру­ не має чітко окресленого статусу. Значна частина визначень, особливо у сегменті морфології,

ніби інтуїтивно зрозуміла. Однак коли ми намагаємося диференціювати види теа-

трів і створити прийнятну систему, постає проблема інтуїтивного, а не раціонально усвідомленого поділу. Втім, цього не слід соромитися: адже і сам театр, і наука про нього (як би ми її не називали — театрознавством чи, догоджаючи моді, теат­ рологією) ще надто молоді: театр самоідентифікувався і був визнаний самостій-

ним видом мистецтва­ лише у ХІХ ст., внаслідок чого й почалося формування ре-

жисури, а згодом — найпізніше! — науки про театр.

7Терминологический минимум режиссера / Сост.: Клековкин А. Ю., Кравчук­ П. И. — К., 1988.

8Корнієнко Н. Запрошення до хаосу. Театр (художня культура) і синергетика. Спроба­ нелінійності. — К., 2008. — C. 11.

9Жуве, Луи. Мысли о театре. — М., 1960. — C. 154.

7

ПЕРЕДМОВА

***

Відколи з’явилися перші театральні терміни, — трагедія і комедія, мім і панто­ міма, сцена і театр, а згодом й увесь театральний словник греко-римських теат­ ральних буднів, — із більшістю цих понять поступово почали відбуватися чудер­ нацькі метаморфози, внаслідок чого вони дістали у нашій уяві невластиві їм значення: хорег і хорегія ототожнилися з режисурою, хоча насправді хорегія була­

лише добро­вільно­-примусовим фінансуванням вистави; театр (а не жанр) тра­ гедії трактується­ у метафізично-філософському сенсі, тоді як початково він був нічим іншим, як офіціалізованим міфологічним парадом на честь влади; та й сам афінський театр несподівано перетворився на театр драматичний, — тоді як більшість дослідників обґрунтовано звертає увагу на ораторійний, кантат­ ний або ж навіть оперний характер античного театру.

Ще більша проблема виникла через відмінність у розумінні й перекладі найпершої теоретичної праці, присвяченої драматургії — «Поетики» Аристотеля:

так, одні­ переклади подають оригінальне аристотелівське визначення — міф, в інших здійснюється­ підміна на користь латинського фабула та ін.

Значне різноманіття в театральну термінологію внесло середньовіччя, залишивши у спадок низку несподіваних, як на сучасний погляд, жанрових визначень: comedіas de santos, comoedіa sасrа, drama comіco-tragіcum hіsto­rіam­ sacram, drama sacrum, fаrsаs sасrаmеntаlеs, festa, offіcіa тощо.

Десь у XІV–XV ст. з’явля­єть­ся­ й звичний нині термін містерія (в Італії — funzі­ оnе, в Іспанії — аutоs — дії), що до ХVІ ст. охоплював усю сукупність текстів середньовічної християнської драматургії. Тоді ж з’являються технологічні термі-

ни педжент (раgеаnt), ешафот (eschafaut, scaffolds, stellagіe, edіfіzіe), а також різноманітні машини й кораблі; система амплуапоповнюється кількома десятками зневажливих визначень акторства та діяльності режисера тощо. Однак доба не внесла жодної оцінкової категорії — в розумінні певної театральної доктрини: жодних уявлень про те, яким мусить бути театр, виходячи з чиєїсь очманілої

логіки. Усупереч звичному уявленню про «морок середньовіччя» в театрі тих ча-

сів панувала ніде й ніколи більше не бачена розкутість.

Показовим у цьому сенсі є словник англійського театру, який у XV–XVІІ ст. зазнав відчутного впливу античного і, частково, французького театрів.

Серед термінів, які вживалися в цей період у театральному контексті, опорну­

роль виконували такі лексеми: acroama (декламація, 1587); act (1582); actor

(1538); actus (1538); agonarque (1611); amphitheatrum (1538); anfiteatro (1599); ar­ chimimus (1538); arena (1565); attelane fabule (1538); auto (1599); basoche (1611); basochiens (1611); catastasis (1656); catastrophae (1565); cavea (1587); chorage

(1611); choragium (1565); choragus (1565); chorus (1538); comediante (1598); comedy

(1582); comedia (1598); comice (1565); comicus (1565); commedy (1530); comoedia

8

ПЕРЕДМОВА

(1565); comoedus (1565); cortina (завіса, 1587); cothurnatus (1565); designator (1587); dialogue (1570); drama (1538); dramaticum (1587); edere ludos (1538); embolium (ан-

тракт, 1538); epilogue (1570); episodio della tragedia (1598); epitasis (1565); exodia (1538); fabula (1565); fabula palliata (1538); fabula togata (1538); farcas (1599); farceur (1611); fays place (1530); gesticulator (1587); gladiator (1656); histrio (1538); histrioner (1475–1500); histrionia (1598); interlude (1530); ioculator (1475–1500); larva

(1587); ludi (1587); ludicrum (1538); ludo (1475); ludus (1475–1500); mascara (маска; 1598); maschera (1550); mayster of the reuelles (1530); mimus (1587); momish (1570); mommeare (1598); mommerie (1611); moralite (1611); munus (1538); opera (1656); orchestra (1565); pageant (1570); pagiant (1530); palliate fabulae (1538); pantonimo

(1598); parabasis (1587); paratragoedio (1587); pegma (1538); pegmates (1565); personatus (1538); planipedia (1565); play (1530); playemaker (1530); player (1530); podium (1538); pompa (1565); prologus (1565); proscenium (1565); protasio (1598); protasis (1656); pulpitum (1565); rappresentare (1598); recitarevna comedia (1598); representador (1599); representare (1598); satyrica (1538); scaena (1538); spectacle (1530); stage (1582); tabernaria fabula (1538); theater (1616); theatralis (1538); theatricus (1565); theatro (1550); theatrum (1538); thymelici (1565); togata comoedia

(1538); tragecomedy (1656); tragedy (1596); tragicomedia (1599); tragicus (1538); tra­ goedia (1538); tragoedus (1538); triumph (1582) та ін.

На Русі в ХІ ст. на позначення різноманітних виявів театральності вживаються терміни москалудство­ (москолудство, москолудіє, москолудити), утворені, на дум­ ­ку Олексія Веселовського, від латинських слів masca і ludus. Автор «Повісті врем’я­ них літ», оперуючи словами играти, игрища, позори, скомрахи, пише про події­

1068 року: «Но сими дьяволъ льстить, и другыми нравы всякыми льстьми, пре­­ вабляеть ны отъ Бога, трубами,­ скомрахы, и гусльми, и русальями. Видимъ бо иг­­ рища утолочена, и людий множьство на нихъ, яко упихати­ начнуть другъ друга, позоры­ діюще отъ біса замышленаго діла; а церкви­ стоять, егда же бываеть годъ

молитвы, мало ихъ обрітаеться вь церкви»­10.

Водночас на Русі вживаються терміни слаточьхар (XIII ст.), игры скоуколь­ ныя — ігри скомороші (XIV ст.) і козлогласованіє (буквальний переклад сло­ва

трагедія); у XVII ст. з’являються бісилище (у сенсі плясалище, игралище, игриско),

а також видок (у значенні игриска).

Наприкінці ХVІ ст. Іван Вишенський вживає словосполучення комедійське тамаш карське набоженство, а у ХVІІІ ст. слово театр застосовується, з одного боку, як таке, що ніби й не потребує пояснень, а з іншого — сприймається нена-

че відсторонено, як згодом і в текстах В. Григоровича-Барського (1778), який, зокрема, писав: «По обою страну тоя вежі соділовають два театра, в твореніє діа-

логов і танцов на чпадах і прочіїх дійствій. Окрест іздалече устрояют палати, сиденія ради народа і лучшого ради виденія. Сим же тако устроєним, ізводять

10 Повість врем’яних літ (За Іпатієвським списком). — К.: Рад. письменник, 1990. — С. 270.

9