Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ПЕРЕДМОВА

м’ясо­продавці,­ повелінієм принципа, трьох іли четирьох волов і великим мечем всім от первого до посліднего, пред всенародними очима отсіцають глави, аки

би закалающе на уготовленіє пиршества запустного. Посліди творят танці і штуки по обою страну на оних театрах».

Від цього часу відомі й інші слова на позначення виконавської діяльності: бла­

зень (пол. blazen — дурень, кощунник).

УXVII ст. в Івана Величковського з’явля­ють­ся­ нові синоніми: позор (видовище, грище, дивовисько, ганьба, сором).

Слово theatrum в українському шкільному театрі упродовж тривалого часу застосовується до сцени, сценічного майданчика, кону (саме слово кін Словник

Б.Грінченка фіксує у 1848 р.); цієї ж традиції дотримуватимуться у ХІХ ст. й деякі інші автори. Так, І. Котляревський у першій ремарці до «Наталки Полтавки» заз­

начає:­ «Театр представляет село при реке Ворскле…»; В. Гоголь у п’єсі «Простак, или Хитрость женщины, перехитренная солдатом» напише: «Театр представляет малороссийскую избу»; «становит обоих среди театра». Так само «українська шутка-водевіль в одній дії» Дмитра Дмитренка «Кум-мірошник, або Сатана у бочці» починається з ремарки «Театр представляє нутро української хати».

З XVII ст. в українській мові відоме й грецьке слово амфітеатр у формі амфи­ театер (в англійській мові термін amphitheatrum відомий з 1538 р.; anfiteatro —

з1599 р.; запозичено з німецької або французької мови); у 1780-х рр. амфітеатр з’являється у Харкові, про що пише Г. Квітка-Основ’яненко у нарисі «Історія театру в Харкові» (1841). Натомість у російській мові термін амфитеатр зафіксовано з 1714 р., у формі амфитеатрум — з 1719 р., амфитеатрон — з 1766 р.

Уросійській мові на зміну словам потеха, позорище, бесовские или сатанин­ ские игры та іншим маловживавним нині термінам наприкінці ХVII ст. приходить театр (у формі феатр) — у «Комедії про блудного сина» Симеона Полоцького (1673/75), де в одній з ремарок (частина п’ята) слово феатр означає сцену: «ак-

тори пойдут за завесу <…> токмо един слуга на феатре останет».

Згодом у Росії вживається також фиатр, феактр, диатр, киатр, игранный фе­ атр, зрелищный феатр; у примітках до перекладу книги Фонтенеля Антіох Кантемір пише: «Феатр — слово греческое, значит то место, где комедианты, стоя, изображают действо свое».

Нарівні з прямим значенням термін театр за доби Відродження вживається

й у набагато ширшому сенсі — приміром, у назвах книг «Театр світу», «Біблійний театр», «Театр гречкосія» герцога де Сюллі — у сенсі Всесвіт, модель світу, про­ стір дії тощо. У такому ж значенні слово театр вживалося й у назві книги «The­ atrum­ botanіcum» (перелік 3800 садових рослин) англійського садівника Джона Паркінсона;­ так само цим словом позначаються деякі елементи архітектури єв-

ропейських садів XVІ–XVІІ ст. і влаштовані просто неба святкові сцени — theat­ rum versatilis. У XVI столітті у французькій мові фіксується нова лексема театрал

10

ПЕРЕДМОВА

(theatral). Словосполучення «Тheatrum Chemіcum» вживається також у назві виданих у 1602, 1613, 1622, 1652 та 1661 рр. посібників з алхімії та ін.

Упродовж ХVІІ–XVІІІ ст. лексема театр використовується: у назві громадськополітичного, як визначили б жанр такого видання сьогодні, журналу «Thеаtrum Еurореаn»­ («Видовища Європи»); у видрукуваному композитором Джованні

Франческо Анеріо зібранні діалогів «Tеаtrо аrmоnісо sріrіtuаlе» («Гармонійний духовний театр») й у назві книжки «Tеаtrum Сеrеmоnіаlе» («Театр церемоній», Ляйпциг, 1719) Йоганна Крістіана Люніга, який подав детальний опис усіх церемоній європейських феодальних дворів; урешті, саме словом театр визначається й найпочесніше місце для публіки у французькому театрі — на сцені; Френсіс Бекон, пишучи про джерела забобонів, які ошукують мислення, називає idola tribus, idola specus, idola fori, idola theatri (ідоли роду, печери, ринку, театру); Каль-

він для визначення всесвіту вживає словосполучення «Театр Слави Божої» та ін.

Утакому самому широкому значенні, — як театр світу, — вживають цю лексему й укра­їнські­ автори XVIII ст. Так, Іван Максимович друкує запозичені з творів Амв­ро­сія­ Мерліака повчальні оповідання з давньої історії у книжці «Феатрон, или Позор нравоучителный» (Чернігів, 1708), а Григорій­ Сковорода за півстоліт-

тя по тому, оперуючи словом театр, супроводжує його низкою метафор і порівнянь, що також мають театральне походження (комедії, театр життя, коме­ діальні ігри,­ персона комедії, актор, комедіальний театр). Водночас у своїх листах Сковорода вживає латинське spectaculum, — щоправда, у надто широкому позатеатральному значенні.

У1819 р. в опері малоросійській «Наталка Полтавка» Іван Котляревський усе

ще змушений вустами Петра давати відповідь на питання Виборного «а що се таке театр, город чи містечко?»: «Ні, се не город і не містечко, а в городі вистроєний великий будинок. Туди ввечері з’їжд­жають­ся­ пани і сходяться всякі люди, хто заплатити зможе, і дивляться на комедію <…> Се таке диво — як побачиш

раз, то і вдруге схочеться»­. Не менш цікаве зауваження термінологічного харак-

теру робить у Котляревського і Возний у репліці «комедія, сиріч, лицедійство». Про суперечливий зміст лексеми театр наприкінці ХІХ ст. свідчить виступ

М.Старицького­ на Першому Всеросійському з’їзді сценічних діячів: «В параграфе третьем высочайшего указа поставлено единственное ограничение для малорусских представлений, чтобы для них “не было устраиваемо специальных

малорусских театров”. Циркуляры же разъяснили, что под словом театр нужно понимать спектакль, а не здание»11.

УXVIII ст., коли видовище ще не сприймається як мистецтво, у базовому термі­­ ні театр іще відсутній мистецький відтінок, а саме театральне дійство не сприй-

мається як твір мистецтва. Одна з перших праць, у якій трапляється словосполу-

чення театральне мистецтво, — праця Франсуа Ріккобоні «Мистецтво театру»

11 Старицький М. Твори: В 6 т. — К., 1990. — Т. 6. — С. 357.

11

ПЕРЕДМОВА

(«L’art du theatre», 1750) — була відома й у Росії, ще при дворі Єлизавети Петрівни, й до кінця XVIII ст. використовувалася як посібник з майстерності актора

(до річниці коронування Єлизавети було здійснено показ Прологу, в якому, серед інших, на сцені виступало й Театральне мистецтво). Щоправда, й слово мис­ тецтво (L’art) тоді ще не мало відтінку, набутого ним у ХІХ ст.: воно сприймалося

радше як ремесло. Попри революційну, як на ті часи, назву, книга Франсуа Ріккобоні була присвячена навіть не театральному мистецтву в широкому сенсі, а суто ремеслу (основні розділи цієї праці присвячені жесту, голосу, декламації, виразності, поняттям, ніжності, силі, окремим амплуа й жанрам, сценічній грі, паузі тощо). Згодом про театральне й «акторське мистецтво, що пов­ноцінно­ розвинулося лише у Новий час», писатиме у своїй «Естетиці» Гегель12. Нарешті, і, як тоді видавалося, остаточно, театр отримує статус мистецтва у праці Гордона Крега «Мистецтво театру» (1905).

У XVIII ст. в українській шкільній драмі побутує словосполучення дійствія худож­ ная; цей термін вживає Сильвестр Ляскоронський у Пролозі до «Трагедо-комедії» (1729). В Епілозі він уживає термін діло художное. Ілля Турчиновський використовує словосполучення іскуство партесноє. Нарешті, Словник української мови Бориса Грінченка 1862 р. фіксує появу термінів мистець (у значенні мастеръ, мас-

так), мистецьки (мастерски), мистецький (мастерской), мистецьтво (мастерство, мастерское уменье, искусство). Термін мастак, у свою чергу, пояснюється у Словнику як мистець, і вперше фіксується в «Енеїді» І. Котляревського (1798).

Серед термінів на позначення театрального видовища у ХVI ст., побутує грецьке комедія — будь-який драматичний твір або вистава, незалежно від її жанру (грати комедію, французька комедія та ін.). У французькій мові цю лексему зафіксовано у XIV ст., в англійській — вона видозмінюється від commedy (1530) до co­ mœdia (1565); згодом comedy (1582) і, нарешті, comedia (1598). У такому самому позажанровому­ значенні термін зберігається у назві театру «Comédie-França­ise»­

й у словосполученні commedia dell’arte.

Наприкінці XVI ст. термін комедія ще не має жанрового забарвлення й охоплює всі види театральних розваг. Так, Іван Вишенський у «Посланії до честної

иблагоговійной старицы Домникии» писав: «И не відомость хулю художества, але хулю, што теперешніе наши новые рускіе философы не знают в церкви ничтоже читати, ни тое самое Псалтыри, ни Часослова <…> Латынских басней

ученицы, зовемые казнодіи, трудитися в церкви не хочют, толко комедии строят

ииграют»; та у цьому ж листі: «игрцы, скоморохи албо машкарники» стоять в одному ряду з найманцями, розбійниками, вовками, псами і чародіями13.

Невдовзі у Пролозі п’єси Г. Кониського «Воскресеніє мертвих» (1746) з’яв­ля­

ється похідне відкомедії слово комік: «А коміков свойственна должность сице-

12Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. — М., 1971. — Т. 3. — С. 566.

13Вишенський І. Послання до Домнікії // Українська література XIV–XVI ст. Апокрифи. Агіографія. Паломн. твори. Переклад. повісті. Поет. твори. — К., 1988. — С. 372.

12

ПЕРЕДМОВА

вая, Єже учить, в обществі нрави представляя»14. Ванглійському театральному лексиконі слово у формах comice і comicus відоме з 1565 р.; у російській мові

у значенні автор комедії лексема побутує з 1765 р. З кінця XVII ст. у російській мові зафіксовано також лексему комидия («Комидия о блуднем сыне» С. Полоцького), а похідний термін комедиант — з 1702 р.; в англійському театральному

лексиконі у формі comediante слово зафіксовано з 1598 р.; комедиантские кар­ тины у російській мові­ — з 1713 р. Інколи у Росії вживалося словосполучення деревянная камедия (будівля театру). На початку ХІХ ст. у Г. Квітки-Ос­нов’яненка­ натрапляємо також на камедь і камедчик. У перелічених випадках термін уживається у позажанровому значенні.

Поряд із цим уживається й термін трагедія. У цьому жанрі відомі «Tragaedia, albo­ Wizerunk śmierci­ prześwią­tego­ Jana Chrzciciela, presłańca Bożego» («Трагедія,

або Образ смерті пресвятого Іоана Хрестителя, посланця Божого»; 1619), «Трагедія руська» (1609/1619 рр., м. Раків); «Вірші з трагодіи “Христос пас­хон” Григорія Богослова» (1630); «Трагедіа о смерти Уроша Пятого» М. Козачинського (1733), а згодом і трагедокомедія (в англійській мові — з 1599 р.) — «Владимер» Т. Прокоповича («…дійствіє, єже от поетов нарицаєтся трагедокомедія») і «Трагедо-ко-

медія» С. Ляскоронського (1729).

Хоча в поетиках ХVIII ст. вже диференційовано жанри комедії й трагедії (так, Теофан­ Прокопович пише, що «трагедія — це поетичний твір, який наслідує у дії й мові персонажів важливі події визначних людей і здебільшого зміни їх долі та нещастя»), однак на практиці ця диференціація, незважаючи на уявлення про нормативність шкільного театру, не є послідовною.

Нарівні з цими в Україні XVII ст. вживаються й інші терміни для позначення різних аспектів театральних видовищ: видіние (навіршение річи — фінал драми «Алексій,­ человек Божій», де говориться: «На то видіние же панским очом вашим весело гляділисте, а к дышкурсом нашим ласково охотное ухо наклонили…»), ді­

яние («Алексій, человек Божій», 1673), дійство («Комедія наУспеніе Богородицы»

Дмитра Туптала, 1697/1699), дійствіе («Мудрость Предвічная»,­ 1703), «…дійствієм, єже от поетов нарицаєтся трагедокомедія» («Владимер» Т. Прокоповича), діло (Пролог драми Г. Кониського «Воскресеніє мертвих», 1746), дійствія художная (у Пролозі до «Трагедо-комедії» С. Ляскоронський 1729 р. вживає термін дійствія художная, а в епілозі — діло художное).

У ХІХ ст. термін діло вживається також у значенні акт, дія (Ю. Федькович, «Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест», трагедія в п’яти ділах). У XVIII ст. фіксуються також терміни ігриско, ігралище, позор (за рукописним словником

другої половини XVII ст. «Синоніма славеноросска» невідомого автора: «Игриско місце игралище плясалище бісилище, подвигъ, тризнище позор»), а також похід-

14 Кониський Г. Воскресеніє мертвих // Українська література XVIII ст. Поетичні твори. Драматичні твори. Прозові твори. — К., 1983. — С. 337.

13