ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2024
Просмотров: 69
Скачиваний: 0
II. Аналіз літературного твору та його художнього образу.
Текст для першої частини циклу був запозичений із сьомої глави поеми «Евгений Онегин». Ось його виклад:
Гонимы вешними лучами, С окрестных гор уже снега Сбежали мутными ручьями На потопленные луга. Улыбкой ясною природа Сквозь сон встречает утро года; Синея блещут небеса. Еще прозрачные, леса Как будто пухом зеленеют. Пчела за данью полевой Летит из кельи восковой. Долины сохнут и пестреют; Стада шумят, и соловей Уж пел в безмолвии ночей.
Твір написано чотирьох стовбним ямбом. Цей віршований розмір являється найбільш характерним і часто вживаний в творчості А.С.Пушкіна. Йому характерна розміреність і мелодичність, що допомагає створити образ радісний, але спокійний.
В контексті «Евгения Онегина» цей уривок може мати філософське значення. Пушкін асоціює весну не тільки з зародженням і розквітом нового життя, пробудження природи, але і з сумними спогадами про завершені почуття, зникнення юнацької можливості любити. Лятошинський бере для свого твору тільки першу строфу глави, в якій не спостерігається філософський підтекст, однак в музиці автор віддзеркалює задум поета, що проявляється як формотворчий аспект в творі.
В творах А.Пушкіна, представника «Золотого століття» російської літератури, автора приваблює також істинно романтична природа змісту.
Пейзажність - це риса, яка характерна саме для романтичного світосприйняття, тому що в символіці романтизму природа втілює втрачену людиною чистоту духовної краси. Отже, можна сказати,що ліричний характер твору продиктований її романтичною тематикою.
III. Музично-теоретичний аналіз.
Форма твору - проста трьох частинна (АВА1+кода.)
Перша частина твору написана в формі періоду( 8 тактів), який являється квадратним і модулюючим в паралельну тональність ( d – moll ) .
Середня частина ( В ) – період неквадратної будови ( 6 тактів + 7 тактів ).
Реприза ( А 1) і кода – 6 тактів + 3 такти.
Для поєднання контрастних емоційних станів – радісної захопленості і меланхолічного смутку, автор створює період із двох неідентичних речень. Даному принципу втілення ідейно – змістового аспекту в творі підпорядковується тональна драматургія, особливості розвитку фактури і динаміки.
Основна тональність твору – F-dur, яка традиційно вважається пасторальною. Однак, характерним для творчості композитора використання розширеної системи мажоро – мінору виявляється в тональному розвитку мініатюри. Поєднання обернень головних функцій, традиційних розширень, еліпсійних зворотів і використання функцій побічних ступенів – основа тональної драматургії і ладо-гармонічної мови в творі.
З розвитком музичного матеріалу спостерігаємо відхилення в тональності E-dur, Es-dur, Des-dur, D-dur, d-moll.
Ладо-тональний план підпорядковується образно-змістовим змінам в поетичному тексті. Особливо це помітно в середній частині (зміна настрою проявляється як черга тональних здвигів і енгармонічних замін ), композитор активно застосовує висхідні секвенційні побудови з відхиленням у споріднені тональності для поступового теситурного нагнітання і підготовки до динамічної кульмінації (14 такт).
Основна тональність ( F-dur ) звучить тільки в початкових тактах першої і третьої частини. Даний прийом сприяє створенню так званої « арочності »,
завершеності, працює як об’єднувальний аспект – це являється дуже важливим елементом в формотворенні.
Автор вводить традиційну для романтичної музики модуляцію в паралельну тональність ( d – moll ) і використовує її функціональну систему. Модуляції можуть здійснюватися як шляхом відхилення так і шляхом зіставлення тональностей, які можуть бути в різній степені спорідненості відносно основної тональності і являтися паралельними ( d – moll ), паралельно – однотерцеві ( Des - dur ) і паралельно одноіменні (D - dur ) до основної тональності ( F – dur ).
Поява d – moll обумовлена логічним розвитком тексту. Композитор відтіняє дві фрази тексту ( в першій частині : «Сбежали мутными ручьями», а в третій – «Уж пел в безмолвии ночей»).
Гармонічна мова мініатюри не проста, різноманітні співзвуччя яскраво підкреслюють змістову наповненість.
Лятошинський використовує акорди головних функцій і побічних ступенів, гармонії альтерованих ступенів і обернення. Модуляції здійснюються через обернення димінантового септакорду, через гармонічні транспонуючі секвенції, а також за принципом тонального зіставлення. Вибір гармонічних прийомів для модуляції диктується текстовими синтаксичними структурами – на кордоні частин композитор вибирає принцип тонального зіставлення , модуляцію всередині періоду досягається за рахунок введення домінантової функції до наступних тональностей ( тобто через відхилення ) .
В першій частині опора на акорди головних функцій і акорди функціональної системи паралельної тональності ( тонічна гармонія звучить протягом перших чотирьох тактів, потім в якості модулюючого акорду вводиться IV 43 з підвищеною примою , який прирівнюється до II 43 і після D 7 до тональності A- dur. Тризвук (A- dur) прирівнюється до домінанти ре-мінору , завдяки введенню септими – таким чином здійснюється модуляція в d- moll , в якому відбувається подальший розвиток речення ( D 7 - VI 6 - t – IV 9 -5 ) і тд.
Гармонічний розвиток другої частини здійснюється за рахунок введення акордів альтерованих ступенів. Перехід до неї ознаменований використанням еліптичного розв’язання – D 2 по d – moll розв’язується в C- dur тризвук. Транспонуюча секвенція приводить до модуляції в D – dur. Тут виявлений принцип закріплення устоїв, характерний для модальної музики – ми чуємо
D – dur тризвук как тонічний за рахунок його тривалого звучання в кульмінаційній зоні твору.
Нетрадиційні гармонічні фарби Лятошинський використав для коди, для придання їй особливої значимості і виділити її як важливий композиційний елемент , він вводить, характерний для класичного кадансування , перерваний зворот , трактуючи його з модерні стичної точки зору : він понижує квінту D 7 і розв’язує його в тризвук шостого ступеня с пониженою примою.
Фактура хору – гамофонно – гармонічна з елементами імітаційної поліфонії. Основна мелодія протікає в партії сопрано, тільки в репризі вона ненадовго з’являється в партії тенорів. В середній частині , яку можна назвати розробкою – поліфонічне викладення матеріалу. Голоси вступають поступово , з’єднуються і переплітаються , створюючи фактурний вінок.
Мелодика твору достатньо рельєфна. В ній висхідні мелодичні звороти компенсуються низхідними мелодичними рухами . Скачки заповнюються зворотними рухами мелодії – тут працює принцип, характерний ще для поліфонії суворого стилю – так проявляється поліфонічна природа музикального мислення композитора. В репризі тема партії сопрано звучить в збільшенні, на фоні викладення головного тематичного зерна в початковому ритмі в партії тенорів. В основному композитор використовує поступовий рух в мелодії , скачки зустрічаються, вкрай рідко.
Метр і темпоритм в творі відповідає його характеру. Весна, сніг ледве почав танути, небо наливається блакитними барвами, ледь помітно оживаючи зеленіють ліси – це світлий пейзаж створюється за допомогою спокійного , але жвавого темпу Allegretto. Тільки перед репризою і закінченням хор ми спостерігаємо ritenuto, яке має не тільки художню але й формоутворюючу роль.
Хорова мініатюра «Весна» написана в чотирьохдольному розмірі. Биття, пульсація при виконанні відчувається восьмими тривалостями. Драматургія твору здійснюється завдяки рівномірній ритмічній основі ( композитор не ставить дрібні тривалості одразу після довгих – розвиток ритмічного матеріалу відбувається поступово ). Автор в цій частині циклу «Пори року» використовує тільки восьмі , оскільки більш дрібніші тривалості можуть створити метушливість і зруйнувати споглядальний, ліричний характер твору.
В мелодії часто зустрічається пунктирний ритм с подальшим рухом восьмими, чи сам рух восьмими, що допомагає створювати настрій весняної легкості. Автор часто використовує паузі, що каже про його глибоке розуміння специфіки співацького дихання, а також особливості фразування.
Кульмінація твору здійснюється в середньому розділі,с кожною модулюючою ланкою ми піднімаємось до активних, життєстверджуючих, «колокольних» акордів, зі словами: «Синея, блещут небеса.»,динаміка є підтвердженням, зростає від p до f . Кульмінаційність моменту підкреслює використання традиційно сонячної і яскравої тональності – D – dur.
З вищевикладеного аналізу бачимо, що всі засоби музичної виразності,
що Лятошинський використовує в хоровому творі «Весна» підпорядковані єдиній цілі – передачі основного емоційного переживання закладеного в літературному тексті. Текст визначає структуру композиції, характер, закономірності фразування, характер руху голосів, динамічні нюанси, образні відтінки.
IV. Хорознавчий аналіз.
Хор «Весна» написаний для чотирьох голосного мішаного хору a cappella з епізодичним divisi в партії сопрано і басів.
Діапазон хорових партій:
Партія С: ges1 - fis2
Партія А: сis1 – b1
Партія Т: as малої ок.– g1
Партія БI i БII: f вел.октави- d1
Загальний діапазон хорового твору: від f вел.октави до fis2
Теситурні умови достатньо зручні, відповідають природнім особливостям голосу співаків.
Основна мета виконавця - інтерпретація музичної тканини у відповідності з задумом композитора , втілення драматургії , осмислення художнього образу , закладенного в творі і донесення його до слухачів.
Стрій хору визначається процесом інтонування як окремих партій так і хору вцілому.
К.К. Пігров вважав, що основою хорового мистецтва являється досягнення чистої інтонації при виконанні твору : « Без чистоты интонации не может быть художественной перспективы хорового исполнения, ибо фальшь столь сильный отрицательный фактор, что им заслоняются все прочие достоинства, а вернее – они не могут существовать ».
В цій хоровій мініатюрі достатньо складний тональний план, створювати інтонаційні труднощі велика кількість хроматичних ходів, скачків, секвенції, модуляції в тональності альтерованих ступенів. Задля уникнення неточного інтонування потрібно скласти тональний план і провести ладо – гармонічний аналіз с хористами. Потрібно звернути увагу на інтонування хроматичних полу тонів, вони достатньо часто зустрічаються протягом всього твору, їх потрібно інтонувати гостро. Слід пам’ятати про інтонування великих,малих та чистих інтервалів.(*Великі інтервали потребують інтонування вверх - з напруженням до підвищення звуку, вниз-з напруженням до пониження; Малі інтервали,вверх-з напруженням до пониження, вниз - з напруженням до підвищення;Чисті інтервали-не вимагають не розширення не звуження,а вимагають стійкого виконання).
При роботі над гармонічним строєм надзвичайно важливими є функціональні відчуття, тобто розуміння всіма хористами того, який виконується акорд або співзвуччя, і яке місце тої чи іншої партії в ньому. Не слід забувати також і про інтонування терцій у мажорних ( з тенденцією до підвищення) і мінорних терцій ( з тенденцією до пониження ) тризвуках паралельних тональностей, також в септакордах і нонакордах. Раптове теситурне зрушення у фактурі епізоду підготовки до кульмінації і самої кульмінації можуть стати серйозною проблемою послаблення хорового строю.