Файл: ФІЗІОЛОГІЯ ТРАВЛЕННЯ.doc

фізіологія травлення.

1. Загальна характеристика системи травлення. Травлення в ротовій порожнині. Жування, ковтання.

Система травлення

Виконавчі органи

1. Ротова порожнина.

2. Слинні залози (3 пари).

3. Глотка, стравохід.

4. Шлунок.

5. Кишківник.

6. Печінка, жовчний міхур.

7. Підшлункова залоза.

Система травлення забезпечує фізичну та хімічну обробку їжі та всмоктування отриманих продуктів у внутрішньому середовищі. Процес травлення відбувається послідовно в таких відділах: ротова порожнина, шлунок та кишківник.

Після потрапляння їжі в організм, вона підлягає:

1.Механічній обробці, перемішуванню та подрібненню (за рахунок жування);

2.Хімічній обробці, яка полягає в тому, що під дією ферментів, що виробляються залозами, білки розщеплюються до пептидів, а пептиди до амінокислот, жири розчеплюються до жирних кислот та гліцерину, вуглеводи до моноцукридів.

3.Фізико-хімічній обробці – білки під дією шлункової HCl змінюють свою структуру, що сприяє їх травленню.

4.Всмоктуванню епітелієм травного канала – транспорт продуктів розкладу їжу з травного канала в кров та лімфу.

5.Виведення неперетравлених решток з організму.

Гідроліз та всмоктування їжі органи травної системи виконують разом та узгоджено, це досягається завдяки механізмам регуляції. В травній системі однаково важливі як нервові, так і гуморальні механізми регуляції.

У верхніх відділах травної системи переважають нервові механізми, а у нижніх відділах – гуморальні.

Травлення в ротовій порожнині.

Ротова порожнина – початковий відділ травної системи, виконує такі функції:

1.Механічна обробка їжі – подрібнення, перемішування.

2.Зволоження їжі слиною.

3.Хімічна обробка їжі відбувається за участю ферментів слини.

4.Знезараження – знищення мікроорганізмів лізоцимом слини.

5.Аналіз смакових якостей речовин смаковим аналізатором, на підставі аналізу формуються емоції відповідно до складу їжі (солодощі  задоволення, лайно  огида) й приймається рішення щодо продовження чи припинення її споживання;

6.Рефлекторне надходження інформації від рецепторів, які розміщуються в даній ділянці до інших органів системи травлення, що буде змінювати їх секреторну та моторну активність – це підготовка органів до перетравлення їжі з вже встановленим складом (багата на білок чи жири), що забезпечує більш ефективне травленя.

7.Всмоктування деяких низькомолекулярних речовин – це використовується для введення деякий лікарських препаратів – валідол.

8.Формування харчової грудки – порція їжі, що готова до ковтання.

Жування – рефлекторний акт, який забезпечує перемішування, подрібнення та просочення їжі слиною до консистенці, що дозволяє відбутися ковтанню. Рефлекторна дуга цього рефлекса починається рецепторами слизової оболонки  чутливі волокна трійчастого нерва  центр жування (довгастий мозок)  рухові волокна трійчастого нерва  м’язи. Свідома регуляція ковтання відбувається завдяки зв’язку кори з центром жування.

Ковтання – рефлекторний акт, який забезпечує перехід харчової грудки з ротової порожнини в нижні відділи глотки, а далі в порожнину стравоходу. Рефлекторна дуга цього рефлекса починається рецепторами кореня язика, піднебіння, задньої стінки глотки  чутливі волокна язикоглоткового нерва  центр ковтання  рухові волокна язикоглоткового, під’язикового, трійчастого, блукаючого нервів  м’язи ротової порожнини, язика, глотки та стравоходу.

2. Склад слини, її роль в травленні.

Слина виділяється:

І. Трьома парами великих слинних залоз:

1. Привушні (серозні).

2. Підщелепні (змішані).

3. Під’язикові (змішані).

ІІ. Власними залозами слизової оболонки:

1. Серозні (на бокових поверхнях язика)

2.Слизові (корінь язика)

3.Змішані

Слина – змішаний секрет всіх слинних залоз.

Склад слини різних слинних залоз неоднаковий (привушні – серозна – найрідкіша, під’язикові – слизова – найгустіша). Змішана слина має 99,4 – 99,5% води, решта – органічні та неорганічні речовини, які забезпечують оптимум рН для дії ферментів. Органічні: - амілаза (секретується переважно привушними залозами), ліпаза слизової оболонки язика, кисла та лужна фосфатази, РНК-ази, ДНК-ази, муцин (глікопротеїн), захисні речовини (лізоцим, імуноглобуліни), поодинокі сперматозоїди; неорганічні – К⁺, Na⁺, Ca²⁺, Cl^-, HCO₃^- та ін. В стані спокою рН слини складає 5,5-6,0, а при стимуляції підвищується до 7,8.

Слина розчиняє речовини, що діють на смакові рецептори, зволожує ротову порожнину, змочує їжу, формує та покириває харчову грудку, сприяє ковтанню.

Розпочинає гідроліз вуглеводів (- амілаза найбільш активна при рН 6,9 й розчеплює крохмаль до олігоцукридів (декстринів), мальтаза розчеплює дицукрид мальтозу до глюкози – тому, якщо потримати довго в роті ломтик хліба, відчувається солодкий присмак).

Захисна функція полягає в тому, що в слині містяться бактерицидні речовини (лізоцим, імуноглобуліни  тому собака зализує рани), вони сприяють заживленню мікротравм рота.

При надходженні разом з харчовою грудкою в шлунок продовжує травлення в середині грудки та частково нейтралізує кислотність шлункового соку.

Для дослідження слини у тварин вирізають слизову разом з протоком привушної залози й виводять її на зовнішню поверхню щоки. Коли рана загоїться, з цього протоку буде капати слина. Через цей свищ (фістула) збирають слину й досліджують її якість та склад при дії різних подразників.

У людини слину збирають за допомогою капсули Лешлі-Красногорського. Її прикріплюють всередині щоки, де відкривається проток та збирають слину.

3. Механізми утворення слини, первинна та вторинна слина.

Вдольках (ацинусах) слинних залоз утворюється первинний секрет,який є ізотонічним (однаковим за йонним складом) по відношенню до плазми крові, і містить ферменти, що секретуються ацинарними клітинами. При проходженні цієї (первинної слини) через протоки, вона зазнає змін: більша частина натрію реабсорбується, обмінюючись на калій; хлор поглинається пасивно – в обмін на гідрокарбонат, до неї додається слиз, що секретується протоковими клітинами. Тому в кінцевій (вторинній) слині йонів Na⁺ та Cl^- стає менше в 7-10 разів, а йонів К⁺ та HCO₃^- в 2-3 рази більше. Протоки майже непроникні для води, тому при проходженні через протоки слина стає гіпоосмічною. Електролітний склад слини істотно залежить від швидкості секреції – при високій швидкості концентрації натрію та хлору зростають, оскільки не встигає відбуватися реабсорбція.

Утворення ферментів та слизу – активний процес, тобто відбувається з затратами енергії.

Секреторний цикл – це послідовна зміна станів секреторних клітин, які виділяють ферменти та слиз. Для клітин, які виділяють ферменти можна визначити такі фази секреторного циклу:

1.Надходження з крові в секреторну клітину низькомолекулярних речовин, які необхідні для синтезу ферментів.

2.Синтез просекрету, іде на рибосомах, далі просекрет переходить в апарат Гольджі.

3.Дозрівання секрету в апараті Гольджі.

4.Упакування секрету в гранули. В цих гранулах секрет зберігається до тих пір, доки не надійде сигнал клітині про необхідність виділення секрету.

5.Через апікальний полюс відбувається виділення секрета (найчастіше це кальцій залежний процес).

У людини слина виділяється постійно, а у тварин лише під час їжі.

4. Регуляція слинновиділення. Вплив властивостей подразника на кількість і якість слини.

Слиновиділення має нервову та гуморальну регуляцію, проте основну роль у регуляції виконує нервова система. Слиновиділення знаходиться під контролем як симпатичної, так і парасимпатичної нервових систем. Індукують слиновиділення секреторні центри довгастого мозку, аферентні активуючі імпульси до якого надходять від рецепторів язика, ротової порожнини та піднебіння (смакові та тактильні), від носової порожнини (нюхові рецептори) та від вищих відділів мозку (думка про їжу). Від всіх цих рецепторів інформація про характер їжі надходить до довгастого мозку по V, VII, IX, X парах ЧМН, та від зорових та слухових рецепторів по відповідних нервах спочатку до вищих відділів мозку, а потім вже до центрів слиновиділення в довгастому мозку.

Свої аферентні впливи парасимпатична НС здійснює за допомогою VII та IX пар ЧМН і тим самим ініціює виділення великої кількості слини з високим вмістом електролітів та з низьким вмістом білкових сполук (ферментів).

На противагу їй,симпатична НС стимулює під’язикові та підщелепні слинні залози, які виділяють невелику кількість густої слини, багатої на білкові сполуки (саме тому деяки лектори носять з собою склянку води: погана поведінка студентів  дратування викладача  активація симпато-адреналової системи  збільшення виділення густої слини (цей ефект усувається ковтком води)  успішна здача державного іспиту студентами  армія або КПІ).

дуга парасимпатичного рефлексу дуга симпатичного рефлексу

При відсутності стимуляції слинні залози секретують слину зі швидкістю 0,5 мл/хв. При появі певних стимулів (вигляд їжі, її запах, смак і навіть звук побрязкування кришки кастрюлі в якій вариться смачненький борщ), слиновиділення може зрости в декілька разів. Наприклад, при появі нюхового подразника слиновиділення збільшується вдвічі, при жуванні – в 2,5 рази, а деякі смакові стимулятори такі як лимонна кислота можуть збільшити швидкість слиновиділення до 7,4 мл/хв.

5. Методи дослідження секреторної функції шлунку у людини. Склад і властивості шлункового соку. Механізми секреції хлористоводневої кислоти.

На тваринах секреторну функцію шлунка досліджують такими методами: