Файл: gistology.doc

Скачать файл
Заказать решение

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 09.07.2024

Просмотров: 99

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

  1. Клітинні форми при еритропоезі.

Еритропоез відбувається у постнатальному періоді в складі червоного кісткового мозку. Джерелом розвитку еритроцитів є стовбурова кровотворна клітина ( І клас ). Ця клітина диферинціюється у клітину – попередника мієлопоезу ( ІІ клас ). З неї утворюються клітин двох видів: КТО- ГнЕ (колонієтвірна одиницю гранулоцитів та еритроцитів) та КТО – МГЦЕ (колонієтвірна одиниця мегакаріоцитів та еритроцитів). Наступна стадія розвитку еритроцитів – уніпотетний попередник КТО – Е (клітини ІІІ класу ). Проеритробласти ( ІV клас ) – перші морфологічні розпізнавані клітини еритроїдного ряду. Проеритробласти поділяються і перетворюються у базофільні еритробласти. Вони діляться мітозом,нагромаджують певну кількість гемоглобіну і перетворюються у поліхроматофільні еритробласти. Вони діляться мітозом. Їх пізні генерації називають поліхроматофільні нормобласти ( V клас ).

Білет 5

  1. Дентин в різних його шарах на поперечному розрізі.

Дентин-нагадує кісткову тканину, 72 неорганічних(фосфорнокислих солей кальцію та магнію, фтористий кальцій) і 28 органічних(колаген І типу). Радіально проходять дентинні трубочки(канальці), у них розміщені відростки одонтобластів(дентинобластів), тіла яких лежать у пульпі, ближче до пульпи розміщений припульпарний дентин, поверхнево-плащовий. Для плащового дентину характерний радіальний напрямок колагенових волокон(волокна Корфа), менша насиченість дентинними трубочками. У припульпарному дентині колагенові волокна мають тангенціальний напрямок(волокна Ебнера), насиченість дентин ними канальцями вища. Плащовий формується раніше предентинного. На межі дентину і пульпи є предентин(незвапновані колагенові волокна і основна речовина, є обмежені мікроскопічними кульками звапнованого дентину)Вони називаються інтерглобулярних просторів, або інтерглобулярного дентину. У дентині кореня на межі з цементом кульки звапнованого дентину є дрібними, інтерглобулярні простори формують зернистий шар Томса.

  1. Бронхи різного калібру

Стінка бронхів утворена трьома оболонками - слизовою з підслизовою основою, фіброзно-хрящовою та адвентиційною. Особливості цих оболонок залежать від калібру бронха. Головні бронхи мають діаметр близько 15 мм. У їхній слизовій оболонці, на відміну від трахеї, з'являється м'язова пластинка, яка відмежовує слизову оболонку від підслизової основи. Вона тонка і складається із двох шарів глад­ких міоцитів - внутрішнього циркулярного і зовнішнього - з поздовжнім роз­ташуванням клітин. Слизова оболонка головного бронха, як і трахеї, не утво­рює складок. Особливістю головних бронхів є фіброзно-хрящова оболонка, побудована із суцільних кілець гіалінового хряща.

Великі бронхи мають діаметр від 15 до 5 мм. М'язова плас­тинка слизової оболонки добре розвинена, складається з одного шару глад­ких міоцитів, орієнтованих у косо-циркулярному напрямку. Завдяки їхньому скороченню слизова оболонка цих бронхів утворює поздовжні складки. У власній пластинці слизової оболонки досить часто спостерігаються лімфатичні вузлики. Власна пластинка бронхів багата на еластичні волокна, які розташо­вані поздовжньо і забезпечують розтягування бронхів та їхнє повернення у вихідне положення під час дихання. Підслизова основа містить велику кількість залоз. Фіброзно-хрящова оболонка, на відміну від головних бронхів, утворе­на не суцільним кільцем хряща, а окремими хрящовими пластинками, роз міри яких зменшуються відповідно до зменшення калібру бронха. Кінцеві відділи мішаних слизово-білкових залоз розташовуються великими групами переважно у тих ділянках стінки бронха, де немає хряща.

Середні бронхи мають діаметр від 5 до 2 мм. Товщина слизової оболон­ки та висота епітеліального шару зменшуються. М'язова пластинка слизової оболонки і її складки добре розвинені. Фіброзно-хрящова оболонка містить лише окремі острівці гіалінового хряща, місцями з'являється еластичний хрящ. У підслизовій оболонці зберігаються залози.

Діаметр малих бронхів від 2 до 0,5 мм. Епітелій стає дворядним. М'я­зова пластинка у малих бронхах добре розвинена. У цих бронхах відсутні залози, а також хрящі. Отже, малі бронхи мають лише слизову і зовнішню адвентиційну оболонки або чотири пластинки: епітеліальну, власну, м'язову та адвентиційну.

Термінальні (кінцеві) бронхіоли мають діаметр близько 0,5 мм і довжи­ну до 1200 мкм. Загальний план будови їхніх стінок подібний до такого ж малих бронхів, але товщина стінки значно менша. Епітелій стає одношаровим кубіч­ним війчастим. М'язова пластинка у термінальних бронхіолах має сіткоподібне розташування гладких міоцитів, завдяки чому складки слизової оболонки тут відсутні.

  1. Атретичне тіло. Будова, функції.

Атретичні фолікули й атретичні тіла виникають унаслідок того, що не всі фолікули, які почали ріст, досягають стадії зрілого фолікула. Частина з них редукується, проходить зворотний розвиток - атрезію. Під час атрезії спо­чатку гине овоцит, а його прозора зона - зморщена, потовщена, гіалінізована - довший час лишається у центрі атретичного тіла. Цим останнє відрізняється від жовтого тіла, в центрі якого міститься сполучнотканинний рубець. У разі утворення атретичного тіла після загибелі овоцита починають розростатися клітини внутрішньої теки, які продукують естрогени. Отже, процес атрезії фолікулів необхідний не лише для елімінації зайвих яйцеклітин, але й для забез­печення організму естрогенами. Процес атрезії фолікулів зумовлений білко­вим гормоном гонадокриніном, який продукується водночас з естрогенами зернистим шаром ростучих та зрілих фолікулів.

  1. Намалювати будову схеми кори мозочка.

  1. Порівняйте будови кровоносних і лімфатичних капілярів.

Гемокапіляри виконують основну функцію кровоносної системи щодо обміну речовин між кров'ю та тканина­ми, відіграють роль гістогематичного бар'єра, а також забезпечують мікроциркуляцію. Гемодинамічні умови в капілярах характеризуються низьким і малою швидкістю кровоплину. Капіляри - найчисленніші судини організму. Здебільшого капіляри утворюють сітку, але можуть формувати і петлі. Стінка капілярів дуже тонка: вона утворена ендотелієм(плоскі полігональної форми, витягнуті з хвилястими краями), базальною мемб­раною та перицитами. Лімфатичні капіляри - це початковий відділ лімфатичної системи. До них із тканин надходить тканинна рідина разом із продуктами обміну речо­вин, а в патологічних випадках - сторонні частинки, мікроорганізми, клітини злоякісних пухлин. Лімфатичні капіляри утворюють систему сліпо викінчених сплющених ендотеліальних трубок, які анастомозують між собою і пронизу­ють органи чи супроводжують гемокапіляри.

Будова стінки лімфокапілярів порівняно з гемокапілярами має такі особ­ливості : великі ендотеліальні клітини (у три-чотири рази більші, ніжу гемокапілярах); базальна мембрана несуцільна, перицити відсутні; на­явність якірних фібрил, які фіксують ендотеліоцити лімфокапіляра до кола­генових волокон сполучної тканини, що оточує ці судини; діаметр лімфатич­них капілярів у кілька разів більший, ніж відповідних кровоносних. Особливостями будови лімфа­тичних судин є наявність клапанів та добре розвиненої зовнішньої оболонки.

  1. Опишіть будову тимуса.

Тимус розміщений за грудниною. Форма тимуса поліго­нальна, для неї характерна значна індивідуальна і вікова мінливість. Зовні тимус укритий сполучно­тканинною капсулою, від якої всередину органа вростають перегородки, що поділяють його на часточки. Сполучна тканина капсули тимуса відмежована від його паренхіми базальною мембраною пористого типу, яка у місцях врос­тання кровоносних судин формує характерні канали, що йдуть вглиб органа. Часточка тимуса є структурною і функціональною оди­ницею органа. Основою часточки є каркас з так званих епітеліоретикулоцитів особливих епітеліальних клітин зірчастої форми, які контактують своїми відростками, утворюючи сітку. Проміжки між епітеліоретикулоцитами заповнені переважно Т-лімфоцитами, у меншій мірі - макрофагами. Не­значну частину серед клітинних елементів тимуса становлять фібробласти, міофібробласти, а також тканинні базофіли. Центральна ділянка часточки тимуса, яка на гістологічних препаратах зафарбовується світліше, ніж пе­риферійна, має назву мозкової речовини; темну периферію часточки нази­вають кірковою речовиною.

Білет 6

  1. Емаль. Будову, вигляд на поздовжньому шліфі зуба. Малюнок сторінка 326

Емаль - найтвердіша тканина людсь­кого організму, яка покриває коронку зуба. За хімічним складом емаль на 96- 97% складається з неорганічних сполук, 3-4% утворюють органічні компо­ненти. Серед неорганічних сполук основну масу складають фосфорнокислі солі кальцію, які у вигляді кристалів гідроксиапатиту утворюють тверду основу емалі. Значно менший в емалі вміст карбонату та фториду кальцію. Органічним компонентом емалі є білки глікопротеїни, з яких побудований тонкофібрилярний матрикс емалі. Структурною і функціональною одиницею емалі є емалева призма. Вона являє собою пучок фібрил, між якими заляга­ють кристали гідроксиапатиту кальцію. Діаметр емалевої призми 3-5 мкм, ближче до країв вона витоншується. Емалева призма має звивистий хід та утворюється у результаті діяльності клітини-енамелобласта. В емалі відиляють лінії Шрегера та лінії Ретціуса.В емалі трапляються ділянки з низьким вмістом неорганічного компонента, що називаються емалеві пучки(лише на межі емалі з дентином) та пластинки.Емаль сполучаєть з дентином за допомогою інтердигітацій.Поверхня вкрита кутикулою, або Насмітовою оболонкою, над нею тонкий шар глікопротеїнів-пелікула.

  1. Кровопостачання печінки.

Особливістю кровопостачання печінки є те, що вона отримує кров з двох судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить у печінку речовини, що всмокталися у кишках і є необхідними для її життєдіяльності. Печінкова артерія несе від аорти кров, багату на кисень. Ці дві судини розташовані поруч і роз­галужуються на дрібніші судини: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові вени та артерії. Міжчасточкові артерії та вени супроводжують­ся жовчними протоками і разом утворюють так звані печінкові тріади. По­ряд з ними проходять також нервові волокна та лімфатичні судини. Міжчасточкові вени та артерії йдуть уздовж бічних граней часточок, а від навколочасточкових вен та артерій всередину часточок вростають вхідні артеріоли і венули, які на периферії часточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече мішана кров від периферії до центру часточок. Вони проходять між тяжами печінкових клітин - печін­ковими пластинками і зливаються в центральну вену, яка розташована у центрі печінкової часточки. Кров із часточок впадає у збірні, або підчасточкові, вени. Центральні й збірні вени - судини безм'язового типу. Збірні вени, зливаючись, утворюють притоки печінкових вен, які в кіль­кості трьох-чотирьох виходять із печінки і впадають у нижню порожнисту вену. Притоки печінкових вен мають добре розвинені сфінктери, за допомогою яких регулюється відплив крові від часточок і печінки в цілому. Отже, синусоїдні гемокапіляри в печінці розташовані між двома веноз­ними системами - ворітної вени (навколочасточкові вени) та печінкових вен (центральні вени). Сукупність синусоїдних капілярів називають чудесною ве­нозною капілярною сіткою печінки.

Смотрите также файлы