Файл: відповіді на 2 модуль з гістології.docx

Скачать файл
Заказать решение

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 09.07.2024

Просмотров: 130

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

  1. Класифікація секреторних клітин передньої частки аденогіпофіза. Гормони.

Типи клітин: соматотроп ( гормон соматотропін – стимулює ріст кісток у довжину ), лактотроп ( гормон пролактин – стимулює секрецію молока ), гонадотроп ( гормони фолітропін ( стимулює проліферацію фолікулярних клітин і секрецію естрогенів у жінок. У чоловіків стимулює сперматогенез) та лютропін – стимулює секрецію прогестерону у жінок і секрецію тестостерону в чоловіків), тиротроп ( гормон тиротропін – стимулює синтез і секрецію гормонів щитоподібної залози ), кортикотроп ( гормон адренокортикотропін – стимулює секрецію гормонів кори надниркових залоз).

Білет 15

  1. Будова та функції ворсинки та крипти тонкої кишки. Схематично

Ворсинка - це пальцеподібний виріст слизової оболонки висотою 0,5- 1,5 мм, спрямований у просвіт тонкої кишки. В основі ворсинки розташована сполучна тканина власної пластинки, в якій трапляються пооди­нокі гладком'язові клітини. Поверхня ворсинки вкрита циліндричним епітелієм, у складі якого розрізняють три різновиди епітеліальних клітин: стовпчасті епітеліоцити, келихоподібні клітини та кишкові ендокриноцити. Завдяки наяв­ності як ворсинок, так і мікроворсинок усмоктувальна поверхня слизової обо­лонки тонкої кишки збільшується у сотні разів. Крипти - трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової обо­лонки кишки. Інша назва кишкових крипт - залози Ліберкюна. Вхід у крипту відкривається між основами сусідніх ворсинок. Глибина крипт - 0,3-0,5 мм, діаметр - близько 0,07 мм. У тонкій кишці налічується понад 150 мільйонів крипт, які, подібно до ворсинок, значно збільшують функціонально активну площу тонкої кишки. Серед епітеліоцитів крипт окрім клітин, раніше охарак­теризованих у складі ворсинок (стовпчастих клітин з облямівкою, келихоподіб­них клітин та ендокриноцитів), є ще стовпчасті клітини без облямівки та епіте-ліоцити з ацидофільною зернистістю (клітини Панета).

  1. Різновиди кінцевих відділів слинних залоз. Намалювати і позначити.

Усі слинні залози виділяють секрет за мерокриновим типом, тобто без руй­нування секреторних клітин. За характером синтезованих речовин секреторні клітини слинних залоз поділяються на сероцити та мукоцити. За будовою усі великі слинні залози є складними альвеолярними або аль­веолярно-трубчастими залозами. Включають кінцеві секреторні відділи - ацинуси та розгалужену протокову систему - вставні, посмуговані, міжчасткові та загальні вивідні протоки.

  1. Гемато – хоріальний бар’єр. Намалювати і позначити

У плаценті існує гемохоріальний (плацентарний) бар'єр, що відмежо­вує кров матері від крові плода. Гемохоріальний бар'єр включає ендотеліоци ти і базальну мембрану гемокапілярів хоріальних ворсин, збагачену макро­фагами і фібробластами сполучну тканину, що оточує мікроциркуляторне рус­ло, базальну мембрану хоріальних ворсин, шар синцитіотрофобласта, а та­кож розміщений на поверхні останнього фібриноїд Лангганса.

  1. Будова внутрішнього вуха

Внутрішнє вухо розташоване у піраміді скроневої кістки. Розрізняють кістковий і, розташований у ньому, перетинчастий лабіринт. Побу­дований з фіброзної тканини, перетинчастий лабіринт в цілому повторює фор­му кісткового лабіринту і розташований в останньому так, що між двома ла­біринтами лишається просвіт, у якому міститься рідина - перилімфа. Лише у деяких місцях перетинчастий лабіринт прикріплений до окістя стінки кістко­вого лабіринту. Всередині перетинчастого лабіринту теж міститься рідина, але з дещо іншим хімічним складом. Вона має назву ендолімфи. Кістковий лабіринт складається із трьох частин: присінка, трьох півколових каналів і завитки. Перетинчастий лабіринт складається з двох перетинчастих утворів ( еліптичний мішечок і сферичний мішечок ), трьох півколових каналів та протоки завитки.

  1. Похідні шкіри. Опишіть будову сальної залози.

Похідними шкіри є сальні, потові і грудні залози, волосся, нігті. Сальні залози - прості альве­олярні розгалужені залози з голокриновим типом секреції. У складі сальної залози роз­різняють кінцевий секреторний відділ і вивідну протоку. Кінцеві секреторні відділи сальних залоз розміщені в поверхневих частинах сітчастого шару дерми, переважно навколо коренів волосся; вивідні протоки відкриваються на дні волосяних лійок. Кінцевий секреторний відділ сальної залози являє собою мішечок роз­міром від 0,2 до 2 мм, що складається з оточених базальною мембраною клітин – себоцитів двох різновидів. Біля базальної мембрани розміщений зовнішній, гермінтативний, шар себоцитів.

  1. Назвіть Т і В – залежні зони лімфатичного вузла. Клітинний склад.

Варіанти 16

  1. Канальці нефрону та збірні трубочки. Будова, функції. Схема

Тонкий каналець нефрона має діаметр 13-15 мкм. Його стінка утворена одним шаром плоских епітеліальних клітин зі світлою цитоплазмою, бідною на органели. Ядерні частини клітин виступають у просвіт канальця. У кіркових нефронах тонкий каналець має лише низхідну частину, а в юкстамедулярнихє також довга висхідна частина, яка переходить у прямий дистальний кана- лець. Дистальний прямий каналець має діаметр ЗО мкм, його епітелій по­дібний до епітелію дистального звивистого канальця. Діаметр останнього 30-40 мкм. Епітелій його низький призматичний, розташований на добре ви­раженій базальній мембрані. На відміну від проксимального відділу нефрона, у клітинах дистального відділу відсутня щіточкова облямівка, але в ба­зальній частині складки плазмолеми глибші, тут містяться великі довгасті міто­хондрії. Збірні ниркові канальці безпосередньо до нефрона не належать, вони обслуговують кілька нефронів. У верхній кірковій частині вони побудовані з одношарового кубічного епітелію, а в нижній - з одношарового циліндричного. В епітелії розрізняють світлі і темні клітини. Світлі клітини бідні наорганели, їхня цитоплазма утворює внутрішні складки. Функцією цих клітин є пасивна реабсорбція води, яка здійснюється під впливом антидіуретичного гормону, який так само діє і на клітини дистального відділу. Темні клітини за своєю ультраструктурою нагадують парієтальні клітини залоз шлунка, що ви­діляють Н+-іони. Вважають, що секреторна функція темних клітин забезпечує підкислення сечі.

  1. Товста кишки. Оболонки, шари, рельєф.

Стінка товстої кишки має три оболонки: слизову з підслизовою основою, м'язову та зовнішню - серозну або адвентиційну. Слизова оболонка товстої кишки утворена одношаровим циліндричним епітелієм, сполучнотканинною власною пластинкою, м'язовою пластинкою з двох шарів гладких міоцитів (внутрішнього циркулярного і зовнішнього по­здовжнього) і підслизовою основою з пухкої сполучної тканини. Особливістю рельєфу слизової оболонки товстої кишки є наявність великої кількості крипт і відсутність ворсинок.

  1. Жовте тіло. Стадії розвитку, функції.

Після овуляції із залишків зрілого фолікула (гранульози і теки) утворюється тимчасова додаткова ендокринна залоза - жовте тіло. У своєму розвитку жовте тіло проходить кілька стадій. Спочатку, під час розри­ву зрілого фолікула, відбувається крововилив з ушкоджених судин теки і кров нагромаджується у центрі майбутнього жовтого тіла. Кров'яний згусток швидко організується, і на його місці виникає сполучнотканинний рубець. Клітини зер­нистого шару фолікула починають розмножуватися і проростають густою сіткою кровоносних капілярів. Ця стадія розвитку жовтого тіла має назву про­ліферації та васкуляризації. Далі клітини зернистого шару накопичують жов­тий пігмент лютеїн і перетворюються у залозисті клітини жовтого тіла - зер­нисті лютеоцити. Іншим джерелом виникнення лютеоцитів є клітини внутріш­ньої теки - з них утворюються тека-лютеоцити. Ця друга стадія розвитку жовтого тіла називається стадією залозистого метаморфозу. Під час третьої стадії - розквіту - клітини жовтого тіла починають продукувати гормон про­гестерон. Стадія розквіту жовтого тіла, якщо не настає вагітність, продовжується 12- 14 діб; таке жовте тіло досягає розмірів 1,5-2 см і називається циклічним, або менструальним, жовтим тілом. У тому випадку, коли жінка вагітніє, стадія розквіту жовтого тіла продовжується 11-12 тижнів, жовте тіло досягає 5 см у діаметрі й має назву жовтого тіла вагітності. Остання стадія під час утворен­ня жовтого тіла має назву стадії зворотного розвитку. У цій стадії клітини жов­того тіла гинуть, а сполучна тканина центрального рубця розростається. Так виникає білувате тіло, яке зберігається в яєчнику протягом п'яти років, а потім розсмоктується, перетворюючись на сполучнотканинний рубець.

  1. Лімфопоез. Особливості утворення т і в лімфоцитів.

Лімфопоез (розвиток лімфоцитів). Згідно з унітарною теорією кровотво­рення джерелом розвитку лімфоцитів є стовбурова кровотворна клітина (І клас), з якої утворюється клітина-попередник лімфопоезу (II клас). Далі роз­виток цієї клітини йде у двох напрямках відповідно до двох різновидів лімфо­цитів - Т і В. В обох рядах виникають уніпотентні попередники, які через лімфобласти (Т і В) перетворюються у лімфоцити (Т і В). Розвиток Т-лімфоцитів проходить у тимусі під впливом специфічного мікро- оточення його строми і гормону цього органа. Розвиток В-лімфоцитів у люди­ни здійснюється у червоному кістковому мозку і, можливо, у лімфатичних вуз­ликах травної трубки. Попередники Т- і В-лімфоцитів утворюються також у червоному кістковому мозку.

  1. Зовнішня оболонка очного яблука. Опишіть будову рогівки.

Рогівка - це продовження білкової оболон­ки. У рогівці розрізняють п'ять шарів. Перший, зовнішній, шар утворений багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, містить численні нервові закінчення, які зумовлюють рефлекс рогівки. Поверхня його зволожена секретом сльозових та кон'юнктивальних залоз. Він має високу регенераційну здатність, є проник­ним для рідин і газів. Передній епітелій рогівки контактує з багатошаровим плоским епітелієм кон'юнктиви. Базальна мембрана цього епітелію складається з електронно-прозорого та електронно-щільного шарів. Передня погранична пластинка (мембрана Боумена) розташована під базальною мембраною. Власна речовина рогівки складається з 200-250 тонких сполучнотка­нинних пластинок, які регулярно чергуються і взаємно перехрещуються під кутом. Кожна пластинка утворена пучками колагенових волокон. Між плас­тинками та у їхньому складі є плоскі клітини, що мають довгі розгалужені від­ростки. Це різновид фібробластів. Задня погранична пластинка (мембрана Десцемета) складається з колагенових волокон, занурених в аморфну речовину. Задній епітелій рогівки - це одношаровий плоский епітелій обернений до передньої камери ока.

  1. Вестибулярний апарат внутрішнього вуха. Будова плям сферичного і еліптичного мішечків.

Плями маточки і мішечка утворені епітелієм, який лежить на базальній мембрані і складається із волоскових і підтримувальних клітин. Волоскові клітини своєю апікальною поверхнею обернені у порожнину лабіринту; осно­ва цих клітин контактує з нервовими закінченнями і не досягає базальної мем­брани. Пляма мішечка у людини містить 18 000 волоскових клітин, а пляма маточки - 33 000. Волоскові клітини поділяють на два типи. Клітини першого типу грушоподібні, мають широку круглу основу, оточену нервовими закінченнями, які утворюють навколо неї футляр у вигляді чаші. Клітини дру­гого типу мають призматичну форму і крапкоподібні нервові закінчення біля основи. На апікальній поверхні цих клітин є кутикула, від якої відходять 30- 150 стереоцилій і одна кіноцилія. Стереоцилії - це високі видозмінені мікро- ворсинки, подібні до стереоцилій волоскових клітин спірального органа, а кіноцилія - це видозмінена війка, що містить дев'ять пар периферійних і одну центральну пару мікротрубочок. Кіноцилія - найдовший виріст з булавопо- дібним розширенням на кінці. Поверхня плям ма­точки і мішечка укрита драглистою отолітовою мембраною, у якій містяться так звані отоліти, або статоконії, побудовані з кристалів карбонату кальцію. Пляма маточки - це рецептор лінійних прискорень і гравітації, а пляма мішечка - гравітації та вібрації.

Смотрите также файлы