ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 15.07.2019
Просмотров: 3302
Скачиваний: 2
Трахеотубус є з круглим і поперечно-овальним перерізом, а за конструкцією - одинарний, подвійний та універсальний (див. рис. 14; 5, а, б). Перший складається з однієї трубки (круглої чи овальної), на кінці якої знаходиться пластинка з отворами для фіксації трахеотубу- са на шиї. Другий змонтований з двох трубок, вставлених одна в одну. Універсальний трахеотубус складається з двох зігнутих під прямим кутом у протилежних напрямках частин, вставлених одна в одну і з'єднаних гвинтом. Використовується при трахеотомії для створення тимчасового чи постійного доступу повітря в дихальні шляхи.
Язикотримач складається з ручок та стулок, на кінці яких є круглі, плоскі губки з поперечними насічками або гумовими пластинками на дотичних поверхнях (див. рис. 14; 6). Використовують для виве- дення і фіксації язика при наркозі, дослідженні та операціях у порожнині рота, глотки, гортані.
Шпатель з освітлювачем складається з циліндричної рукоятки та лопаткоподібного шпателя, на поверхні якого закріплена рашпіль- на пластина та освітлювальний пристрій (див. рис. 14; 7). Використо- вують при дослідженні та операціях у ротовій порожнині, глотці, гортані у великої рогатої худоби.
Офтальмологічні інструменти
Очні скальпелі мають різну форму і застосовуються при операціях на очах (рис. 15; 1).
Ножиці очні відрізняються від ножиць загального призначення меншими розмірами (100 мм). Вони є гострокінцеві зігнуті, гострокінцеві прямі, тупокінцеві зігнуті, тупокінцеві прямі (див, рис. 15; 2, а-г). Застосовуються для розтину тканин при виконанні офтальмологічних операцій.
Голкотримач очний пружинний із замком за будовою нагадує анатомічний пінцет, але його губки з'єднані гвинтом, а одна гілка має пружину із замком (див. рис. 15; 3). Застосовується для фіксації очних хірургічних голок при накладанні швів.
Пінцет очний є анатомічний й хірургічний (див. рис. 15; 4, а, б). Від звичайних пінцетів вони відрізняються меншими розмірами. Застосовують для захоплення і утримання тканин при хірургічних оф- тальмологічних операціях.
Пінцет вікончасгий для операцій на повіках. На відміну від звичайного пінцета його гілки з'єднуються між собою фіксуючим гвинтом й одна з них закінчується у вигляді овальної лопатки, а інша -кільця такого ж розміру (див. рис. 15; 5). Застосовується для захоплення та утримання повік з метою попередження кровотечі з рани при операціях на них і захисту очного яблука від випадкових пошкоджень.
Кератоскоп являє собою диск на рукоятці з нанесеними на нього концентричними чорними і білими колами та отвором у центрі (див. рис. 15; 6). Використовують для визначення стану рогівки, сферичності та гладкості її поверхні.
Рефлектор. У ветеринарній практиці використовується рефлектор з ручкою та лобний (див. рис. 15; 7, а, б). Перший складається з увігнутого дзеркала з отвором у центрі, вмонтованого в металеву опра- ву, другий оснащений обідком для фіксації на голові лікаря. Застосовують для дослідження дна ока, а також порожнини носа, рота, вуха шляхом їх освітлення відбитими променями.
Офтальмоскоп. Це набір лінз, що вставляються у кронштейн невеликого рефлектора (див. рис. 15; 8), за допомогою яких досліджують дно ока тварини. В офтальмологічній практиці застосовують також офтальмоскопи більш складної конструкції (див. рис. 15; 9), які дозволяють досліджувати світлозаломні середовища ока, його дно, визначати ступінь аметропії.
Повікопідіймач є кількох розмірів і складається з ручки та випуклої пластини (див. рис. 15; 10). Використовується для розсування й утримання повік при дослідженні ока та операціях на ньому.
Повікорозширювач пружинний (див. рис. 15; 11) використовують для утримання повік у розкритому стані при дослідженні ока й виконанні офтальмологічних операцій.
Ортопедичні інструменти
Копитні щипці (рис. 16; 1, а-в) складаються із шарнірно з'єднаних між собою масивних ручок і бранш з гострими лезами. У залежності від конструкції інструменту останні можуть бути змінними. Для дрібних жуйних застосовують копитні щипці менших розмірів. Використовують їх для відрізання відрослого копитного рогу у тварин.
Копитні ножиці (див. рис. 16; 2) складаються із масивних ручок з пружиною й бранш. Використовують для відрізання відрослого копит- цевого рогу у дрібних жуйних тварин.
Копитні ножі мають різну конструкцію (див. рис. 16; 3, а-в). Складаються з ручки й клинка. Копитний ніж є з дерев'яною ручкою й незмінним клинком, зігнутим по площині, який гачкоподібно закінчується. Він буває двогострим чи гострим з одного боку. Також є копитний ніж із змінними клинками. Він складається з металевої розбірної ручки й набору зігнутих по площині клинків (двогострого, гострого з одного боку, лавроподібного). їх застосовують для зрізання копитного рогу при розчистці копит і копитець.
Копитний рашпіль. Це плоский металевий брусок з великою й дрібною насічкою на поверхнях (див. рис. 16; 4). Застосовують для спилювання копитного рогу при вирівнюванні підошовного краю копита й копитець.
Сікач (див. рис. 16; 5) має вигляд прямокутного ножа з нижнім ріжучим краєм і верхнім тупим, по якому вдаряють молотком. Використовують для відрубування дуже відрослого або твердого копитного рогу.
Щипці копитні пробні складаються з ручок і дугоподібних бранш, з'єднаних гвинтом, і мають різну конструкцію (див. рис. 16; 6, а-в). Застосовують для дослідження копит і копитець.
РОЗ'ЄДНАННЯ ТКАНИН
Більшість хірургічних операцій складається з трьох основних елементів: роз'єднання тканин, спинення кровотечі і з'єднання тканин.
Роз'єднують тканини з метою створення оперативного доступу, а також у процесі проведення оперативного прийому. Виконують його двома способами: гострим (розтинання) і тупим (розшарування).
Розтинання тканин - основний спосіб оперування на шкірі, слизових або серозних оболонках, підшкірній клітковині, фасціях та апо- неврозах, а також на масивних шарах м'язів.
Роз'єднання тупим способом (розшарування) звичайно застосовують при доступі до патологічного осередку через шари м'язів або міжтканинні простори, а також у процесі оперативного прийому при ряді хірургічних втручань (видалення доброякісних новоутворень, закритий спосіб кастрації тощо). Цим способом легше запобігти випадковим ушкодженням судин та нервів, усунути надмірне зяяння рани і функціональні порушення в оперованій ділянці. Особливим методом роз'єднання тканин тупим способом, який використовується при деяких операціях, є відкручування або відщемлювання спеціальними інструментами (екразерами).
Раціональні розрізи повинні відповідати таким основним вимогам: а) бути досить широкими, зручними для виконання даної операції; б) не спричинювати надмірного зяяння рани, яке утруднює з'єднання її країв швами або сповільнює загоювання при залишенні рани відкритою (враховують лінії напруження шкіри й підлеглих шарів); в) не порушувати кровопостачання та іннервації тканин в оперованій ділянці; г) не травмувати великі судини, що проходять у зоні розрізу, і особливо моторні нерви та вивідні протоки залоз (цим усувається небезпека порушення функції органів); д) забезпечувати більш або менш тривале виділення ранового ексудату (при гнійних операціях).
Ураховуючи напрями ліній напруження шкіри, кращими розрізами на бокових поверхнях тулуба й шиї всіх видів тварин слід визнати вертикальні і близькі до них косі. Поздовжні розрізи звичайно бувають раціональними на дорсальній і вентральній поверхнях шиї й тулуба, по середній сагітальній лінії і поблизу неї.
Беручи до уваги топографію судин і нервів, розрізи в ділянці голови ведуть гак, щоб не пошкодити лицьовий нерв і протоку привушної слинної залози. У ділянці вінчика роблять такі розрізи, щоб не порушити процес рого- утворення тощо.
При розтині м'яких тканин необхідно запобігати пошкодженню великих судин, вивідних протоків залоз, нервів, а також розрізів м'язів та апоневрозів у поперечних напрямках за ходом їх волокон! Розрізи або роз'єднання м'язів та апоневрозів за ходом їх волокон створюють кращу кооптацію (з'єднання) країв рани, які не мають у цьому випадку схильність до розходження, полегшують накладання швів і сприяють загоєнню рани!
Якщо напрямок м'язових волокон не співпадає з положенням судинно-нервового пучка або вивідного протока залози, то розріз виконують за ходом останніх, не рахуючись з напрямком м'язо- вих волокон! Поперечні розрізи м'язів допускаються також у тих випадках, коли необхідно створити більш широкий доступ до патологічно змінених тканин або органа і забезпечити вільне виділення ранового ексудату!
Довжина розрізу залежить від довжини ділянки ураження і глибини проникнення в тканини: чим глибше розміщений орган або тканина, які необхідно видалити або оголити, тим потрібний довший розріз шкіри і прилеглих тканин.
Довгі розрізи полегшують орієнтування в тканинах, короткі - утруднюють його! Тому короткі розрізи застосовують лише в тих випадках, коли виконують операції на органах або тканинах, які розташовані поверхнево (наприклад, при розтині сухожилків згиначів, невректомії волярних нервів тощо). Приступаючи до розрізу, ніколи не слід забувати загального правила хірургії: розріз повинен бути настільки великим, наскільки це потрібно, і настільки малим, наскільки це можливо!
Форми розрізів. Найчастіше застосовують прямолінійні, веретеноподібні й клаптеві розрізи.
Прямолінійні розрізи виконують частіше, ніж інші, тому що їх просто технічно виконувати, вони не створюють ніяких утруднень, залишають після себе прямі рани, які легко закривати швами, і загоювання їх проходить при більш сприятливих умовах.
Веретеноподібні розрізи мають обмежені показання. їх застосовують, головним чином, при надлишку шкіри в оперований ділянці (вирізування шкіри) або коли там є патологічні процеси (виразки, некротичні вогнища, нориці) чи є спайки з підлеглими тканинами. До веретеноподібних розрізів шкіри доводиться удаватися при радикальному лікуванні пупкових гриж (коли грижовий мішок великий), екстирпації новоутворень тощо.
Клаптеві розрізи частіше застосовують при пластичних операціях (заміщення шкірного дефекту), для більш широкого оголення тканин і кращого доступу до органа або патологічного осередка, які знаходяться в глибині рани, і для створення вільного виділення ранового ексудату при загоєнні ран вторинним натяганням. За формою клаптеві розрізи можуть бути різноманітними: трикутними, напівкруглими, кутовими, прямокутними, підковоподібними, напівовальними, хрестоподібними, Т-, Г-, П-, Н-подібними тощо.
Техніка розрізу шкіри. Шкіру краще всього розсікати черевас- тим скальпелем. Шкіра - досить рухлива, тому її розтягують і фіксують великим і вказівним пальцями по обидва боки від лінії наміченого розрізу (рис. 86; 1). Для того, щоб шкіра не зміщувалася при фіксації в бік, необхідно притискати її вказівним і великим пальцями прямо вниз, але не відтісняти її в боки. Попереднє відтягування шкіри в бік або доверху допускається тільки в тих випадках, коли її необхідно зберегти з деяким надлишком, щоб мати можливість закрити вільно, без натягування, прилеглі тканини. Найчастіше так діють при ампутації вушних раковин, кінцівок і хвоста, при пункції грудної й черевної стінок, сухожилкових піхв тощо. Шкіру відтісняють у той або інший бік також для того, щоб місця проколу шкіри і прилеглих тканин не знаходилися одне над другим, що має велике значення для попередження мікробного забруднення утвореного каналу і подальшого розвитку інфекції.
У тих випадках, коли доводиться розсікати шкіру безпосередньо над великими судинами або нервами, які проходять у підшкірній клітковині і можливе їх пошкодження, діють таким чином. Хірург та його помічник (асистент) захоплюють шкіру двома хірургічними пінцетами (або великим і вказівним пальцями) по боках передбаченого розрізу і відтягують її доверху (див. рис. 86; 2). Утворену таким чином складку шкіри розсікають скальпелем зверху вниз до її основи. Цей прийом застосовують також при розтині очеревини, герніотомії, Шоб запобігти пошкодженню органів черевної порожнини, грижового серозного мішка й грижового вмісту.
Під час виконання розрізів скальпель тримають у руці різними способами, залежно від форми розрізу, потрібної сили тиску і позиції хірурга по відношенню до оперованої ділянки! При поверхневих розрізах хірург стає так, щоб його передпліччя було розташоване перпендикулярно до намічуваного розрізу, і тримає скальпель як смичок, Що забезпечує рухам його руки великий розмах, хоч і меншу силу. Якщо при розрізі потрібна більша сила, тоді хірург стає так, щоб його передпліччя було розташоване під кутом або паралельно до лінії розріж зу, і тримає скальпель як столовий ніж або перо для писання. Абсцеси, гематоми, якщо вони лежать поверхнево, розтинають, тримаючи скаль- пель як троакар або столовий ніж, але з більш висунутим пальцем нц спішці, зважаючи на глибину намічуваного розрізу (див. рис. 6, с. 46)
Техніка роз'єднання підлеглих шарів. У хірургії загальноприйняті пошарові розрізи, тобто послідовне роз'єднання шарщ тканин, що зустрічаються на шляху оперативного доступу! Спочатку розсікають шкіру, потім розсувають краї рани в боки, оголюють лежачі під шкірою тканини, розсікають їх, оголюють наступний шар і продовжують розріз далі. Пошарові розрізи мають безсумнівну перевагу перед одномоментними розрізами, коли розсікають всі тканини, які лежать на шляху розрізу. Пошарові розрізи дають можливість легко орієнтуватися в тканинах, запобігати пошкодженню кровоносних судин і нервів, а також органів черевної порожнини, коли операцію виконують на черевній стінці. Одномоментні багатошарові розрізи застосовують лише при деяких операціях (розрізування поверхневих абсцесів, розтин мошонки при кастрації тощо).
Підшкірну пухку клітковину розтинають скальпелем, тримаючи його в руці як перо для писання.
У фасція:с та апоневрозах у центрі рани роблять скальпелем "віконце", а потім закінчують роз'єднання тупокінцевими ножицями. Якщо під розрізом лежать кровоносні судини або нервові стовбури, тоді у "віконце" під фасції вставляють жолобуватий зонд і по ньому розтинають потрібний шар ножицями або скальпелем (зсередини назовні; див. рис. 86; 3).
М'язи найчастіше роз'єднують тупим способом. У центрі рани м'яз проколюють вздовж його волокон закритими ножицями, ручкою скальпеля, шпателем, вказівним пальцем, а потім утворене "віконце" збіль- шують тим же інструментом, пальцями або розтягують тупими рановими гачками. При роз'єднанні за ходом волокон масивних м'язів, особливо тих, у яких є сухожильні прошарки, користуються гострим інструментом.
Сполучнотканинні щілини розшаровують або закритими ножицями, або за допомогою марлевого лонгета, або тампона. Окремі міцні сполучнотканинні перемички розтинають ножицями.
Для оголення судин, нервів і вивідних протоків залоз від тканин, що оточують їх, спочатку захоплюють фасціальний чохол судини або нерва в складку анатомічним пінцетом і роблять у ньому "віконце". В останнє вводять жолобуватий зонд і по ньому розтинають фасцію скальпелем або ножицями. Потім під судину або нерв підводять артеріальний гачок, лігатурну голку або зігнутий ґудзикуватий зонд і відокремлюють орган від навколишньої клітковини.