Файл: 2905.doc

3.4. Труднощі становлення малого та середнього бізнесу в Україні

Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.

Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить лише 9 %, тоді як у країнах ринкової економіки — 50-65 %, у Росії — близько 10-11 %. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України.

Результати проведеного в /7/ дослідження показали, що основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є :

• неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництва в цілому;

• високі податки, що змушує деяких суб’єктів малого та середнього підприємництва йти у тіньову економіку;

• недостатня державна фінансова-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;

• відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;

• недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств;

• обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

• недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;

— відсутність стимулів для інвестицій;

• психологічне неприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.

Основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.

Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб’єктів малого підприємництва; упорядкування механізму державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

4. Напрямки розвитку малого та середнього бізнесу в україні

4.1. Організаційні заходи сприяння малого та середнього бізнесу

Для активізації діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва існує відповідна економічна підоснова. Перш за все це виробничий, науково-технічний та кадровий потенціал, який був створений до початку ринкових перетворень, але сьогодні використовується далеко не в повному обсягу, так само, як ще один засіб для розвитку малого бізнесу — використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів. Порівняно з іншими країнами, і в першу чергу — з розвинутими, Україна має набагато гірші не лише якісні, але й кількісні показники, що відображають їх розвиток.

Так, на середину 1997 року /6/ в Україні кількість малих та середніх підприємств на 1000 жителів складає близько 3,6 од., тоді як у Росії — 6, країнах Європейського Співтовариства — 45, Японії — 49,6, США — 74,2 од. Частка цих підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить нині близько 9 %, у країнах Західної Європи — 50—67, США — 52, Японії — 55 % (див. табл. 1).

Ще більшої актуальності набуває розвиток цього сектора економіки у зв’язку з прогнозними оцінками щодо обсягів вивільнення працівників у 1999 році і необхідності створення додаткових робочих місць.

На основі детального аналізу розвитку малих та середніх підприємств можна зробити такий висновок: формування процесів підтримки малого бізнесу повинне відбуватися на двох основних рівнях: державному та регіональному.

На державному рівні визначаються мінімально необхідні нормативи функціонування ринку малого підприємництва, його загальні межі. Держава повинна забезпечити спрощення законодавства, визначити обсяги прав та обов’язків суб’єктів малого бізнесу, межі втручання місцевих органів виконавчої влади у підприємницьку діяльність. Крім використання нормативів прямої дії, держава повинна здійснювати економічне регулювання ринкового середовища, створюючи сприятливі умови для функціонування суб’єктів малого та середнього бізнесу через податкову, митну, грошову-кредитну, зовнішньоекономічну системи, а також за допомогою інших заходів макроекономічному характеру. Тобто можна говорити про вирішальну роль держави у цьому процесі.

Табл. 2.

Кількість малих та середніх підприємств на 1 тис. населення

Країна	Кількість, од. на 1 тис. нас.
Великобрітанія Німеччина Франція Країни ЄС США Японія Росія Україна	46 28 27 45 74 50 6 3,6

Конкретні напрями, форми та заходи, здійснювані державою й цій сфері, повинні реалізовуватися через Державну програму розвитку малого підприємництва, яка, в свою чергу, має стати невід’ємною частиною Програми соціально-економічного розвитку України. Формування та реалізацію державної політики у сфері малого бізнесу перш за все повинні проводити Міністерство економіки та Міністерство фінансів України. Створення ж окремого державного органу з підтримки підприємництва, який би взяв на себе функції формування державної політики істотних зрушень не дасть.

Макроекономічне регулювання ринкового середовища суб’єктів малого та середнього бізнесу не може охопити всіх його аспектів, врахувати особливості територій. Практичний досвід показує, що на формування і функціонування ринкового середовища для суб’єктів малого підприємництва на рівні регіонів мають впливати щонайменше чотири групи заходів:

1) стимулювання пропозиції суб’єктів малого та середнього підприємництва (програми щодо професійної підготовки людей, які б могли зайнятися підприємництвом, диференційована система надання допомоги тощо);

2) стимулювання попиту на продукти та послуги малого бізнесу;

3) співвідношення попиту і пропозиції суб’єктів малого підприємництва (інформаційна та консультативна діяльність для осіб, які хочуть зайнятися підприємницькою діяльністю, їх професійна орієнтація тощо);

4) допомога регіональному розвитку (фінансова, інформаційно-консультативна, локальні програми розвитку малого підприємництва тощо).

Визначені заході мають стати основою впливу на ринкове середовище за рахунок створення системи регіонального сприяння розвиткові малого підприємництва. Для цього можна виділити два типи організацій для її підтримки. По-перше, це структурні підрозділи місцевих органів виконавчої влади та самоврядування — відділи сприяння підприємницької діяльності. Поряд з суто виконавськими функціями реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, видача ліцензій тощо), дані органи мають здійснювати ще цілий ряд інших функцій, спрямованих безпосередньо на підтримку малого підприємництва. Система регіонального сприяння розвитку малого підприємництва на рівні місцевого органу виконавчої влади включає такі функції: організація системи моніторингу за ринковим середовищем суб'єктів малого підприємництва; виділення пріоритетних галузей економіки для розвитку малого підприємництва; формування в регіоні привабливого середовища для інвестицій; створення системи підготовки кадрів для малого підприємництва; залучення суб’єктів малого підприємництва до розв'язання регіональних проблем; розробка програми розвитку малого підприємництва; створення недержавних структур підтримки малого підприємництва; організація системи навчання; створення фонду підтримки малого підприємництва; залучення міжнародної технічної допомоги; методична допомога; організація єдиного інформаційного поля.

По-друге, це регіональні об’єднання суб'єктів малого підприємництва. Вони повинні створюватися на добровільних засадах, а їх виконавчі дирекції— за рахунок внесків членів об’єднань. Основною метою цих структур мають бути: дотримання вимог державної політики щодо розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів території; узгодження інтересів підприємців з інтересами населення; поєднання розвитку малого підприємництва з вирішенням соціально-економічних проблем територій; сприяння концентрації фінансових ресурсів для розвитку малого підприємництва; участь у розробці регіональних програм сприяння малого бізнесу.

Головною складовою системи регіонального сприяння розвитку малого підприємництва повинна стати відповідна програма. Заходи такої програми мають бути зорієнтовані на три проміжки часу: довго-, середньо- і короткостроковий.

У довгостроковій програмі повинні вирішуватися стратегічні цілі малого підприємництва. Одним з напрямів діяльності має стати створення системи підготовки менеджерів для малого підприємництва за такою схемою: наукові розробки з малого підприємництва; регіональні вищі навчальні заклади; бізнес-інноваційні центри; сфера малого підприємництва.

Механізм функціонування цієї системи полягає у формуванні силами академічної науки напрямку наукових розробок з малого підприємництва. Ці розробки мають дістати теоретичне втілення у навчальних процесах підготовки менеджерів для малого підприємництва. Практична ж реалізація теоретичних знань майбутніх менеджерів повинна відбуватися у створених при регіональних навчальних закладах бізнес-інноваційних центрах. Такій підхід дасть змогу готувати високопрофесіональних спеціалістів з малого підприємництва.

Програмні заходи, розраховані на середньостроковий перехід, мають забезпечувати реалізацію тактичних цілей. Однією з складових цієї роботи повинні стати створення і трансформація недержавних структур підтримки малого бізнесу. На рівні області це матиме такий вигляд: консалтинговий центр; бізнес-інформаційний центр; бізнес-інкубатор.

До складу таких центрів на добровільних засадах можуть входити різні суб’єкти підприємницької діяльності. При цьому учасники, не втрачаючи своєї економічної самостійності і залишаючись юридичними або фізичними особами, можуть делегувати центру ряд управлінських функцій, виконання яких пов'язане з вирішенням спільних завдань. Їх економічні відносини з центром будуватимуться на принципах платності за проведену роботу, надані послуги тощо.