Цивільне право

1. Цивільне право, джерела, загальні принципи цивільного законодавства.

2. Цивільні правовідносини, склад.

3. Правочин, види.

4. Представництво. Довіреність як вид представництва.

5. Захист цивільних прав та інтересів. Строки захисту цивільного права.

6. Право власності, його форми, види та захист.

7. Право інтелектуальної власності.

8. Зобов‘язальне право.

9. Цивільно-правова відповідальність.

10. Спадкове право.

1. Цивільне право – це галузь права, яка регулює особисті та майнові відносини між особами (громадянами, іноземцями, особами без громадянства, юридичними особами, державами та ін. соціальними утвореннями) з метою задоволення їх потреб та захисту інтересів.

Сфера дій цивільного права:

1. майнові правовідносини – відносини з приводу володіння, користування, розпорядження майном;

2. особисті немайнові відносини, які поділяються на:

   • відносини, пов‘язані з майном (авторське право, право інтелектуальної власності;

   • відносини, не пов‘язані з майном (права особи).

Джерелами цивільного права є:

Конституція України, Цивільний кодекс України (16.01.2003, вступив в дію з 1 січня 2004), закони України «Про власність» (1991 зі зм.), «Про підприємництво» (1991 зі зм.) та ін., підзаконні акти ВРУ, Президента, Кабінету Міністрів тощо.

Загальні принципи цивільного законодавства

• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією і законами України;

• свобода договору;

• свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом;

• судовий захист цивільного права й інтересу;

• справедливість, добросовісність, розумність.

2. Цивільні правовідносини – це суспільні відносини, що регулюються нормами цивільного права, тобто це врегульовані нормами цивільного прав правові зв‘язки між рівними та незалежними суб‘єктами, які мають суб‘єктивні права та обов‘язки.

До складу цивільних правовідносин входять:

1. суб‘єкти;

2. об‘єкти,

3. зміст,

4. підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин (юридичні факти).

Суб‘єктами цивільних правовідносин (особами) є їх учасники - фізичні , юридичні особи (державні підприємства і установи, кооперативи, громадські організації, господарські товариства, політичні партії, релігійні організації), держава, територіальні громади, іноземні держави та ін..

Фізична особа – людина, як учасник цивільних відносин (громадяни України, іноземні особи, особи без громадянства). Фізичні особи наділені цивільною правоздатністю та дієздатністю

Цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права й обов‘язки) виникає в момент народження і закінчується в момент смерті.

Цивільна дієздатність (здатність своїми діями здобувати права і створювати цивільні обов‘язки).

---

Цивільна дієздатність може бути

частковою - для осіб, які не досягли 14 років,

неповною – від 14 до 18 років,

повною – від 18 років

Особа, яка не досягла 14 років, має право:

• на самостійні дрібні, побутові правочини (угоди), що задовольняють її побутові потреби, відповідають ї розвитку і стосуються предмету, який має невисоку вартість.

• Реалізувати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Особа до 14 років не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Особа від 14 до 18 років має право:

• самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або ін.. доходами;

• бути учасником (засновником) юридичних осіб – фірм, товариств, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи),

самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) і розпоряджатися вкладом, внесеним на своє ім’я.

Також закон передбачає надання повної цивільної дієздатності до повноліття, у випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення 18-річного віку; з 16 років особі, яка працює за трудовим договором чи вирішила зайнятися підприємницькою діяльністю; з 16 років особі, яка записана матір‘ю або батьком.

Особа від 14 до 18 років відповідає за завдану нею іншій особі шкоду на загальних підставах.

Юридична особа – організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядком. Наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді. Види юридичних осіб:

• юридичні особи приватного права (мають приватні цілі, наприклад, отримання прибутку, задоволення певних потреб тощо);

публічного права (мають публічно-правові цілі, це можуть бути державні

організації);

• юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність; ті, що створені для виконання державних функцій, ті, що створені для реалізації громадянами своїх громадських прав.

Об‘єкти цивільно-правових відносин:

• речі - рухомі, нерухомі, споживчі, неспоживчі, засоби виробництва, предмети споживання, головні та належні (автомобіль та колеса) та ін.,

• гроші, цінні папери, валютні цінності,

• дії чи послуги (перевозка, експертиза),

• результати дій (ремонт),

• результати духової та інтелектуальної власності (картина, книга, винахід),

• особисті немайнові блага (право на недоторканість житла, честь, гідність, ділова репутація),

• комерційна таємниця (банківський рахунок, рецептура страв чи напоїв).

Зміст цивільно-правових відносин - це суб‘єктивні права та обов‘язки учасників відносин, які визначають міру можливої поведінки. Мають назву суб‘єктивних, тому що належать учасникам (суб‘єктам) конкретних цивільних правовідносин.

Можлива поведінка включає в себе:

а) можливість певної поведінки;

б) можливість вимагати певної поведінки від ін. осіб;

---

в) можливість звернення до уповноважених органів держави (наприклад, до суду) за захистом порушеного права.

Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин (юридичні факти):

• договори та інші правочини;

• створення літературних, художніх творів, винаходів та ін. результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

• завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

• інші юридичні факти.

Юридичні факти залежно від волі людей поділяються на 1) дії та 2) події .

Дії – вольова поведінка суб‘єктів цивільного права. Дії поділяються на правомірні (угоди, адміністративні акти, відкриття тощо) та неправомірні (заподіяння шкоди, правопорушення)

Події - не залежать від волі суб‘єкта (наприклад, смерть, народження, стихійні лиха тощо.

Найбільш поширеними у цивільному праві юридичними фактами є правочини.

3. Правочин – це дія особи, спрямована на встановлення, змін чи припинення цивільних правовідносин.

Види:

Правочини можуть бути одно- та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони (заповіт). Такі правочини можуть породжувати права і обов‘язки лише для особи, яка вчинила його Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше осіб. Вони називаються договорами.

Залежно від правових наслідків договори поділяються на:

• договори про перехід права власності на річ (купівля-продаж, поставка., позика та ін.),

• договори про надання послуг (доручення, перевезення);

• договори про надання права користуватися майном (оренда, прокат);

• договори про виконання робіт (підряд);

• договори, які встановлюють розрахунки і кредитні відносини;

• договори на використання результатів творчої діяльності;

• договори особистого і майнового страхування.

Правочини можуть укладатися усно або у письмовій формі. Правочини укладаються в письмовій формі між юридичними особами;між фізичними особами на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян та ін.

Умови дійсності правочинів

1. відповідність змісту правочину закону, підзаконному акту;

2. наявність у сторін цивільної дієздатності;

3. добровільність виявлення;

4. дотримання форми (усна, письмова, нотаріальна, державна реєстрація);

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочини, укладені з недотриманням цих вимог визнаються недійсними. Недійсним може бути визнаний лише вже укладений правочин. Нікчемні (абсолютно недійсні) –правочини, недійсність яких визначена безпосередньо правовими нормами. Вони недійсні вже в момент їх укладення (наприклад, правочин, укладений з порушенням нотаріальної форми, письмової форми, укладений неповнолітнім чи недієздатними.

Правочини, укладені з дефектами суб‘єктивного складу або волі особи, але вони породжують права і обов‘язки називаються заперечними правочинами (відносно дійсними). Такі правочини зберігають юридичну силу, якщо вони не заперечені в суді та не визнані ним недійсними (правочини, вчинені під впливом помилки, обману, насильства, або неповнолітньою особою, в стані алкогольного сп‘яніння та ін.)

---

4. Представництво. Довіреність як вид представництва.

Необхідність існування в цивільному праві інституту представництва покликано цілою низкою обставин. Це, наприклад, представництво малолітніх віком від 14 до 18, недієздатних, а також тих, хто перебуває у відрядженні., відпустці, на стаціонарному лікуванні тощо і фактично не може одержати зарплату або укласти угоду.

Представництво – це діяльність однієї особи (представника) від імені та в інтересах іншої (яку представляють), шляхом наділення першої суб’єктивними цивільними правами та обов‘язками другої.

Довіреність – це письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Види довіреності

• разова – на вчинення однієї юридичної дії,

• спеціальні – на вчинення багатьох юридичних дій в певній галузі і протягом певного часу,

• генеральна – на укладення багатьох і різних угод в необмеженій кількості і в різних галузях діяльності.

• За формою довіреності можуть бути: 1) нотаріально завірені,2) оформлені певним чином підприємствами, 3) укладені в простій письмовій формі.

Обов‘язкового нотаріального засвідчення погребують довіреності:

• на укладення правочинів, що потребують нотаріальної форми,

• довіреності, що видається у порядку передоручення.

Строк дії довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її видачі. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.. Довіреність, в якій не зазначена дата її складення, недійсна (нікчемна).

Умови припинення чинності довіреності є

• закінчення її строку,

• скасування довіреності особою, яка її видала,

• відмова особи, якій видано довіреність,

• припинення діяльності юридичної особи, від імені якої видана довіреність,

• припинення діяльності юридичної особи, на ім’я якої видана довіреність,

• смерть громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім,

• смерть громадянина, якому видана довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

5. Захист цивільних прав та інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Основними видами захисту цивільних прав є:

- судовий захист,

- захист в адміністративному порядку (здійснюється органами влади,місцевого самоврядування, уповноваженими особами тощо),

- захист нотаріусом (шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі),

- самозахист (засоби протидії, що не заборонені законом).

---

Судовий захист здійснюється шляхом:

1. визнання права,

2. визнання правочину недійсним,

3. припинення дії,яка порушує право,

4. відновлення становища, яке існувало до порушення,

5. примусове виконання обов‘язку,

6. зміна чи припинення правовідносин,

7. відшкодування збитків,

8. відшкодування моральної шкоди,

9. визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Строки захисту цивільного права (ст. 251-268 ЦКУ)

Позовна давність – строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов‘язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Розрізняють загальний строк позовної давності і скорочений (спеціальний).

Загальний строк – 3 роки (ст.. 257-258 ЦКУ).

Спеціальні строки позовної давності:

1 рік - у зв‘язку з недоліками проданого товару, скасування договору дарування, у зв‘язку з перевезенням вантажу, стягнення неустойки, спростування недостовірної інформації у ЗМІ, оскарження дій виконавця заповіту,

5 років – застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману,

10 років – до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Перебіг строку позовної давності починається з від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Часто у житті людини виникають обставини, що перешкоджають пред’явити позов. Такі обставини є підставами для призупинення, перерви чи відновлення строку давності.

Зупинення перебігу відбувається у разі:

1. якщо пред‘явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила), наприклад, страйк, землетрус, паводок,

2. в силу встановленої відстрочки виконання зобов‘язань (мораторій – відстрочка виконання зобов‘язань), наприклад, при зупиненні поставки певної сировини,

3. якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України, переведених на воєнний стан,

4. у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

Перебіг строку позовної давності переривається:

1. у разі пред‘явлення позову в установленому порядку,

2. вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов‘язку.

Після перерви перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перерви, до нового строку не зараховується.

Позовна давність не поширюється (ст. 268 ЦКУ):

• на вимоги, що випливають з порушення особистих прав (крім випадків, встановлених законом),

• на вимоги вкладників до банку (фінансової установи) про видачу вкладу,

• на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю, здоров‘ю фізичної особи (крім випадків, передбачених в законі),

• на вимоги власника або інших осіб про визнання недійсними актів державних органів, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування, якими порушуються права цих осіб,

• на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

---

Смотрите также файлы

• эксель ч1.doc

• УМК Мырзахмет Ж.К.(ОЭТ 2010-2011 ЖМ.doc

• Силлабус для студентов доц. Мырзахмет Ж.К.doc

• Методічка т7 к.doc

• УМК-история-России.doc