Файл: Конспект лекцій планування - МК1.doc

ТЕМА 1. СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ І ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Планологія як наука про планування

Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем.

Ціль науки планування як складової економічної науки - описати, обґрунтувати та передбачити процес і явища дійсності (теоретичне відображення дійсності). Роль її та потреба в ній з боку суспільства зростає. Основим призначенням планування є зведення до мінімуму розбіжностей між імовірним і бажаним (оптимальним) майбутнім складних економічних організацій за умов певних дій під впливом навколишнього середовища.

До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в загальнополі­тичному, соціальному, економічному і культурному середовищі можна віднести:

• перехід до ринкових відносин та зміну методів господарювання, що потребує перебудови систем планування на всіх рівнях управління економікою;

• розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності управлінських кадрів;

• зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення господарських зв'язків, розширення міжнародних зв'язків.

Наука планування - це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкра­щих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ре­сурсів, необхідних для виконання поставлених завдань, і встановленні їх взаємодії. Отже, реалізація процесу планування включає вибір соціально-еконо­мічних цілей організації за наявних альтернатив, обґрунтування засобів використання обмежених ресурсів для досягнення поставлених цілей у майбутньому.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

1) розробку загальних цілей;

2) визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх деталізацією;

3) визначення шляхів і способів досягнення цілей;

4) контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

У процесі планування кожне підприємство повинно відповісти на такі запитання:

• що повинно бути зроблено і для чого?

• коли це буде зроблено і хто його буде робити?

• де це буде зроблено, і що для цього необхідно?

Вирішення цих питань є функцією планування, яка є основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань уп­равління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

При вивченні поведінки соціально-економічної системи з подальшим плануванням цієї поведінки необхідно враховувати нестійкість такої системи, її динамічність і невизначеність, пов’язану із впливом людського і природно-ресурсного факторів. Саме тому регулювання соціально-економічної системи може бути забезпечено за умови врахування законів суспільства, традицій, нормативно-правових і суспільно визнаних відносин.

---

Методологія планування - це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їх обґрунтування та опис відповідно до сучасних вимог ринку, які перевірені передовою практикою. За допомогою плану­вання здійснюється перетворення "ірраціональності у раціональність", досягається більша сумісність інтересів, передбачуваність і взаємодія тріади "економіка – людина - природа". Основою суспільства є матеріальне виробництво і відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей. Усередині суспільного виробництва вирішальна роль належить її головній сфері - матеріальному виробництву, яке і є об'єктом науки планування.

Процес планування діяльності підприємств має багато складових: виробництво реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це і є об'єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле і за допомогою яких розкривається його предмет.

Оскільки планування - це процес підготовки рішень про цілі, способи і методи їх досягнення шляхом цілеспрямованої порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів дій у передбачуваних умовах, їх прийняття завжди пов'язано із використанням ресурсів, то ресурси підприємства і є загалом предметом планування на підприємстві.

Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на загальних взаємопов'язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі, дедукції та індукції. Йому властиві такі методи досліджень як системний підхід, конкретно-історичний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також методи спеціальних досліджень.

Метод дає опис того, як повинна виявлятися наукова і практична діяльність людей у прикладній сфері науки. Методи науки планування створюють систему різних засобів та прийомів вивчення і узагальнення явищ дійсності в сфері планування соціально-економічних об'єктів.

Одним із методів дослідження є метод системного підходу та раціонального вибору, який дозволяє підходити до дослідження кількісних і якісних параметрів проход ження ймовірних процесів із системних позицій. Він передбачає, по-перше, розгляд сис тем планування виробництва як єдиного цілого, зі своїми законами розвитку, вивчення об'єкта управління із врахуванням усіх його аспектів: економічного, соціального, технічного, організаційного, екологічного та психологічного; по-друге, можливість поділити систему на підсистеми і дослідити їх взаємодію, оскільки кожна підсистема діє як на всі інші підсистеми, так і на систему в цілому. Таким чином створюється можливість розкрити закономірності і зв'язки підсистем, їх співвідношення та субординацію. За системним підходом кожний об'єкт планування розглядається як комплекс взаємопов'язаних елементів зі своїми законами розвитку, які об'єднані для досягнення спільної мети.

---

Конкретно-історичний підхід як один із методів дослідження науки планування, передбачає вивчення відносин планування як процесів, що знаходяться в стадії роз витку та змінюються під впливом діючих на них факторів. Всі процеси розглядаються в тісному зв'язку з історичними обставинами, що складаються в тій чи іншій країні.

Комплексний підхід є ширшим поняттям, ніж системний, оскільки він реалізується за допомогою останнього. Він передбачає:

• сумісне використання методів дослідження не тільки однієї, але і багатьох наук;

• розгляд всієї сукупності цілей планування за рівнями;

• розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів тощо.

Експеримент - це метод пошуку або уточнення взаємозв'язку соціально-економічних явищ дослідним шляхом. Він необхідний для апробації запланованих рішень.

Моделювання. Суть цього методу полягає в створенні такого аналогу (моделі) процесу, що планується, в якому відображались би найважливіші особливості й властивості та відкинуті другорядні риси.

У плануванні моделювання застосовується:

• коли необхідно розробити проект системи, не будуючи його в реальному житті;

• коли необхідно удосконалювати існуючу систему, а експеримент на реальній

• системі неможливий або економічно невигідний, наприклад, в силу великих витрат;

• коли експеримент в реальній системі пов'язаний з її розвалом.

Моделювання дозволяє вибрати серед реальних і раціональних варіантів планового процесу найоптимальніший. Для цього застосовуються різні типи моделей: графічні, числові, логічні, табличні та інші.

Методи спеціальних досліджень - це дослідження соціального характеру для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться за допо­могою анкетування, інтерв'ю та інших аналогічних методів.

Місце науки планування визначається її зв'язками з предметами інших наук: еко­номічною теорією, галузевими економіками, економічною географією, правовими нау­ками, статистикою, обліком, фінансами і кредитом, технічними і природничими наука­ми, соціологією і психологією, математикою, кібернетикою, інформатикою.

1.2. ПРОЦЕС ПЛАНУВАННЯ І ВИБІР РІШЕНЬ, ФІЛОСОФСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ ПЛАНУВАННЯ

Основу управління господарськими процесами на підприємстві складають управ­лінські рішення.

Головною особливістю управлінських рішень є те, що їх приймають для забезпе­чення безперебійного функціонування об'єкта управління.

Планування можна розуміти як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що, де і яким чином потрібно зробити. Способи і методи обґрунтування планових рішень є ланкою, що поєднує теперішнє з майбутнім. Вони в деякій мірі визначають науково-технічний рівень планування та якість планів.

---

Управлінські рішення не можна розглядати як довільну дію. Передумовою підготовки та прийняття управлінського рішення завжди є наявність проблеми, тобто встановлення невідповідності між фактичним і бажаним станом діяльності виробничого, комерційного чи іншого суб'єкта, що перешкоджає його ефективному функціонуванню та розвитку.

У процесі планування здійснюється альтернативний раціональний вибір. При цьому для кожного з варіантів існує обмеження щодо засобів його досягнення. Критеріями раціональності тих чи інших варіантів плану містять різні підґрунтя, які пов’язані з їхнім запозиченням з окремих галузей знань, зокрема:

1. технічна раціональність задає вибір тієї альтернативи, за якої досягається найкраще забезпечення рішень наявним потенціалом;

2. юридична раціональність обґрунтовує вибір варіанту, який у найбільшій мірі відповідає законам суспільства;

3. економічна раціональність базується на порівнянні вигод із затратами на їхнє здійснення і, як правило, зводиться до оцінки ефективності використання ресурсів;

4. соціальна раціональність передбачає порівняння планів із точки зору їхнього внеску у підтримку та поліпшення діючих соціальних інститутів;

5. контекстуальна раціональність здійснює оцінку компромісів, тобто виділяє і звертає особливу увагу тільки на основні (вибрані) проблеми (фактори впливу) при порівняно меншому врахуванні інших можливих проблем (факторів).

Врахування при прийнятті планових рішень багатоаспектності і взаємопов’язаності проблем передбачає використання декількох критеріїв раціональності або застосування метараціонального підходу до комплексної і різнобічної оцінки наслідків варіантів планових рішень.

Планування як розумовий процес, що здійснюється людиною, не може відбуватись відокремлено від її світогляду, власної філософської позиції. У плануванні виділяють три основні філософські концепції: формальну, інкрементальну і системну. Вони по-різному визначають цінність процесу планування, спираються на різні припущення, мають відмітні методичний апарат і інструментарій.

Таблиця 1.1

Характеристика основних концепцій планування

Характеристика концепції	Концепції планування
	формальна	інкрементальна	системна
Сутність	спирається на кількісні моделі, які вважаються точним відображенням проблем; ставить наголос на передбаченні	ґрунтується на людських знаннях, інтуїції, набутому досвіді; ставить наголос на реакції	є синтезом обох згаданих підходів; прагне забезпечити адаптацію до зовнішнього оточення, враховує невизначеність середовища і динамізм процесів, що в ньому відбуваються
Позитивні сторони	логічна структурованість і емпірична обґрунтованість	актуальна, коли об’єктивні дані неповні, ненадійні, і для пояснення проблем та підготовки рішень не існує адекватних надійних теорій; забезпечує різноманітність способів рішень проблем	планування розглядається не як дискретний процес, а як процес у неперервному розвитку; проблеми не «вирішуються», а «розв’язуються» і постійно перевизначаються через процесс навчання; першочергова увага приділяється найбільш назрілим проблемам
Недоліки	перелік альтернатив невиправдано обмежений рамками об’єктивних, кількісних порівнянь; механістичний погляд у майбутнє (результати відомі або обчислені у межах статистичних границь похибок); порівняно нехтує людською стороною планування і відособлюється від суб’єктивного характеру соціальних систем	виключення можливості застосування формалізованих моделей; отриманий план є прийнятним для більшості учасників, але не оптимальним; найчастіше неприйнятна у рішенні абсолютно нової проблеми	план розглядають як обмежене ціле*, тому контроль його реалізації охоплює весь план у комплексі, а не окремі його фрагменти; прояв екстраполяції тенденцій*, а саме: альтернативні сценарії майбутнього створюються, спираючись на сьогоднішні дії, а не на те, що принесе майбутнє

---

* Примітка: вказані недоліки системного підходу до планування за сприятливих обставин можна кваліфікувати як переваги.

1.3. ПЛАНУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Управління являє собою цілеспрямовану координацію суспільного виробництва. Це управління машинами, механізмами і т. п. При цьому здійснюється і управління людьми та їх відносинами, які виникають у процесі виробництва.

У ринкових умовах організація, планування, мотивація, контроль і регулювання, які необхідні для формування і досягнення цілей, повинні бути як результативними, так і ефективними.

Відомий вчений у сфері управління П. Друккер, підкреслив, що результативність є наслідком того, що "робляться потрібні і правильні речі". А ефективність - наслідок того, що "ці речі створюються правильно" [13]. Планування в цьому випадку виконує велику роль, вирішуючи питання про те, якими повинні бути цілі організації, що повинна робити організація і як це робити. Саме за допомогою планування керівництво підприє­мства прагне встановити основні напрями для прийняття рішень, які забезпечать цей процес як єдине ціле.

Сприйняття сутності планування діяльності господарюючого суб’єкта, виходячи з моделі організації, заснованій на теорії систем, передбачає врахування таких положень:

1. організація – це центр дій;

2. організація – це цілеорієнтована структура потенціалу і процесів;

3. уп­правління організацією реалізується через вплив елементів її потенціалу на об’єкти середовища;

4. планування є однією з основних функцій управління поряд із організацією, регулюванням і контролем.

Таким чином, сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обґрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхід­них для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку. Планування є основ­ною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства.

Планування (у широкому сенсі) – це прийняття управлінських рішень, пов’язаних із майбутніми подіями, на основі систематичної підготовки цих рішень (тобто систематич­ного встановлення цілей і підготовку заходів, необхідних для їхнього здійснення). Таким чином, планування охоплює процес складання і прийняття планів.

Планування (у вузькому розумінні) – це систематизована підготовка рішень для формування майбутнього стану організації. Головний сенс планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації та координації всіх про­цесів, виявлення ризиків і зниження їх рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін.

Основними загальними функціями управління підприємства є планування і прогнозу­вання, організація, координація і регулювання, активізація і стимулювання, облік, аналіз і контроль.

---