Файл: Конспект лекцій планування - МК1.doc

Планування у структурованій за різновидами управлінській діяльності є основою для прийняття управлінських рішень.

Прогнозування в управлінському циклі передує плануванню і його завдання поля­гає в науковому передбаченні розвитку виробництва, а також у пошуку рішень, які забезпечать розвиток виробництва та його частин в оптимальному режимі.

Організація - це діяльність, що направлена на створення та розвиток структури господарської системи, включає регламентацію окремих елементів процесу управлін­ня і, залежно від об'єкту, поділяється на організацію виробництва, організацію праці і організацію управління.

Завданням координування є забезпечення необхідної узгодженості дій працівників підприємства, тобто координація їх дій відповідно до плану.

Функція регулювання полягає в ефективному регулюванні та забезпеченні нор­мального проходження виробничих процесів на підприємстві. Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні імпров­ізовані рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації і безпосередньо перед їхньою реалізацією. Сутність регулювання за даним підходом полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і наданні розпоряджень щодо його виконання. Тому регулювання вважається частиною процесу планування.

Облік є базою для планування та аналізу виробничо-господарської діяльності з метою контролю та підвищення ефективності виробництва шляхом виявлення резервів.

Роль контролю як функції управління полягає в тому, що він є засобом здійснення зворотного зв'язку в системі управління. Головний його сенс - у створенні гарантій виконання планових рішень.

До процесів контролю включають:

• визначення результатів діяльності на основі зіставлення результатів здійснення рішень із запланованими;

• порівняння показників очікуваного і фактичного виконання планів;

• аналіз ймовірних відхилень від запланованих показників;

• перевірка припущень;

• перевірка методичної та змістової узгодженості планового процесу.

Активізація в управлінні досягається комплексним застосуванням методів мо­дального і матеріального стимулювання. В основі матеріального стимулювання зна­ходяться матеріальні потреби особистості, а в основі морального - соціальні потреби людини (потреби в спілкуванні, повазі тощо).

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конк­ретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнення, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

Оскільки на будь-якому підприємстві планування базується на неповних даних, навіть якщо на ньому чітко налагоджена система бухгалтерського і статистичного обліку, існує проблема в тому, що деякі аспекти функціонування економічної системи не підда­ються оцінці, а залежать від зовнішнього середовища, яке характеризується швидкою мінливістю. В західній економіці ця мінливість пояснюється, в першу чергу, високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуальним і швидкозмінним характером.

---

Вимоги з боку попиту диктують зрушення інших факторів зовнішнього середови­ща: технологій, комунікацій, соціальних відносин тощо. Показники ринку стають вихідними для складання плану підприємства. Тому при прийнятті рішень потрібно опира­тись на постійне поновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і підходів. Оскільки прийняття рішень може здійснюватися за невизначе­ності умов, тобто враховувати декілька гіпотез зміни навколишнього середовища, коли може бути задана ймовірність тієї чи іншої ситуації, то рішення можуть бути прийняті з ризиком. Якщо ж немає можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилами так званого "феномену невизначеності".

Оцінка зовнішнього середовища здійснюється для того, щоб:

1. виявити зміни, що існують у середовищі;

2. визначити, які фактори зовнішнього середовища можуть становити загрозу для підприємства. Наприклад, контроль діяльності конкурентів дозволить керівництву підприємства постійно бути готовим до всіляких дій конкурентів;

3. оцінити, які фактори зовнішнього середовища можуть сприяти досягненню цілей діяльності підприємства.

При аналізі зовнішнього середовища можна отримати наступні важливі результати: спрогнозувати непередбачувані обставини, розробити заходи щодо їх запобігання, пе­ретворити потенційні загрози та ризики у вигідні можливості.

Новим явищем у теорії та практиці сучасного управління, економічного аналізу, планування, управлінського обліку та менеджменту є контролінг. Контролінг пере­водить підприємства на якісно новий рівень управління, направляючи діяльність різних служб та підрозділів підприємства на досягнення оперативних та стратегічних цілей.

Основними концепціями контролінгу є концепції, орієнтовані на систему обліку, на управлінську, інформаційну систему та систему управління з акцентом на планування, контроль та координацію. Суттю концепції, орієнтованої на систему управління з ак­центом на планування і контроль, є участь у плануванні та контролі діяльності структур­них підрозділів. Роль та завдання контролінгу в плануванні полягає в координації планів різного рівня та розробці консолідованого плану підприємства, розробці методів плану­вання, графіків складання планів, надання інформації для складання планів, перевірці планів, складених підрозділами підприємства. Координуючи діяльність всієї системи управління підприємством на досягнення поставлених цілей, контролінг виконує функ­цію "управління управлінням". Розглядаючи планування як функцію контролінгу, мож­на зробити висновок про те, що ціллю цієї функції в системі контролінгу є координація окремих виробничих планів по відношенню до загального плану в рамках як коротко­строкового, так і довгострокового планування, складання бюджету та розробка плано­вої та цільової інформації.

---

1.4. МЕТОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ПЛАНОВИХ РОЗРАХУНКІВ

Планування за умов визначеності зовнішнього середовища часто зводиться до поставлення єдиної простої головної цілі, що задається у вигляді екстремума, і вибору альтернативи, яка приводить до максимізації цілі за наявних обмежень. Досягнення оптимуму кількісно встановлюється за допомогою обчислень, наприклад, із використанням математичного програмування.

Дещо ускладнюються всі вказані процедури за умов множинності головних цілей, якщо вони ще й конкурують між собою. Альтернативних рішень при цьому може бути безліч. У випадку безмежної кількості альтернатив вибирають компромісне рішення, що найбільш близьке до оптимального. Вибір рішення з обмеженого набору альтернатив вимагає застосування спеціальних підходів, основними з яких є аналіз затрат і результатів, а також метод попарних порівнянь.

Прийняття рішень може здійснюватись за невизначеності умов, тобто коли треба враховувати декілька гіпотетичних ситуацій щодо стану зовнішнього середовища. Якщо може бути задана ймовірність настання тієї чи іншої ситуації, то це називають прийняттям рішень за умов ризику. Для цих випадків за допомогою методів математичної статистики кількісно визначається оцінка настання цільового ефекту, а вибір альтернатив здійснюється тими методами, що і за умов множинності цілей і визначеності зовнішнього середовища. Якщо ж немає можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилами з урахуванням так званого феномену невизначеності, а саме: «міні-максу», «максі-максу», «песимізму-оптимізму». Контроль здійснюється виключно порівнянням фактичних значень показників із запланованими, що і дає можливість перевірити, вплив яких ситуацій було враховано.

Виконання функцій планування передбачає використання системи планових розрахунків, за допомогою якої відбувається процес перетворення наявної інформації у інформацію для планування, результатами чого є обчислення та аналіз натурально-уречевлених, трудових і вартісних показників, які характери­зують розвиток подій на підприємстві від початку і до кінця планового періоду.

Сьогодні в процесі планування широко використовуються різні методи та інстру­ментарії розрахунків.

Термін "метод" походить від грецького, що в перекладі означає "шлях до чогось", тобто знання про те, якими способами, в якій послідовності потрібно роз­в'язувати ті чи інші завдання. В плануванні існуючі методи обчислення планових по­казників поєднано у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні.

Методи екстраполяції, які на практиці називають ще плануванням від досягнутого рівня, полягає в тому, що величина планових показників визначається на основі їхньої динаміки, яка склалась у попередніх періодах: фактично досягнута величина показника у базисному (звітному) періоді коригується на середній відсоток її зміни. При цьому темпи зміни показника або приймаються такими, що склалися в минулому, або підправляються (зменшуються чи збільшуються) плановиком, виходячи з власного досвіду та інтуїції. Метод екстраполяції є простим і зручним у використанні, але він припускає збереження існуючих тенденцій, темпів і пропорцій у майбутньому і, по суті, не враховує наслідків можливих змін. Сфера доцільного використання цього методу обмежується попередніми укрупненими проробками альтернативних варіантів планів.

---

Більш обґрунтованим вважають пофакторний метод. Він передбачає коригування фактичних показників за базисний період шляхом розрахунку їхньої зміни під впливом чинників. У практиці традиційного техніко-економічного планування на вітчизняних підприємствах такі пофакторні розрахунки завжди супроводжували розробку планів із підвищення продуктивності праці і зниження витрат на виробництво продукції. Достатня методична відпрацьованість, гнучкість і простота, а також можливість інтегрування різних розділів планів і показників забезпечували досить високу ефективність його застосування, особливо у поточному і перспективному плануванні.

Методично правильне визначення впливу факторів на планові показники повинно відповідати таким вимогам:

• сукупний вплив окремих факторів у сумі повинен дорівнювати абсолютній величині змінного показника - тобто, якщо вплив деяких факторів не можна виявити, то весь розрахунок стає марним;

• при визначенні впливу окремих факторів на той чи інший показник необхідно чітко враховувати вплив кожного фактора окремо і вплив факторів один на одного [23].

При розрахунку за факторами, як правило, не враховується вплив "перехідної економіки" (теоретично цей вплив врахувати можна, практично - неможливо), а при розрахун­ки ку за окремими факторами не враховується функціональна залежність між ними. Враховуючи і те, що підприємствам, які працюють в умовах ринку, цей розрахунок не потріб­ен ний, оскільки завдання щодо зниження собівартості продукції і підвищення продуктивності їм не ставиться, використання цього методу планування є недоцільним.

Порівняно з попередніми найбільш точним є нормативний метод, за яким планові показники обчислюються на основі встановлених норм і нормативів. Доцільне використання нормативного методу планування обмежується процесами з унормованим залученням ресурсів: праці, сировини та матеріалів, палива та енергії, обладнання, фінансових коштів тощо. Це вимагає чітко налагодженої нормативної бази, як правило, інтегрованої з системою бухгалтерського обліку.

Для визначення ступеня обґрунтованості показників, застосовують спеціальні методи планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод. За допомогою спеціальних економіко-математичних моделей розробляється .декілька варіантів плану, в яких найважливіші планові показники оптимізуються. Цей метод дає можливість знайти найбільш ефективні рішення, і з багатьох варіантів вибрати найоптимальніший. Балансовий метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів. У практиці планування баланси розробляються для різних видів ресурсів: матеріально. трудових, фінансових. Баланси складаються з двох частин: перша частина відображає усі напрямки витрат ресурсів відповідно до потреб, а інша - джерела надходження цих ресурсів. Пробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки і середніх величин при встановленні планових показників, недоліком цього методу є те, що він не враховує зміни ринкової кон'юнктури на момент планування. Матричний метод планування являє собою побудову взаємозв'язків між вироб­ничими підрозділами і показниками.

---

ТЕМА 2. НОРМАТИВНА БАЗА ПЛАНУВАННЯ

Створення нормативної бази планування - це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.

Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової роботи позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах ринкових відносин основою наукового обґрунтованого планування є нормативна база.

Нормативна база планування складається із системи норм і нормативів. Нормативний метод планування - це один із методів обґрунтування планів, що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та нормативи – науково обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Норми - це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи - це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й уречевленої праці.

На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення - у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.

Система норм і нормативів містить десять основних груп: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво: 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.

За економіч­ним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність усі нормативи можна поділити на два типи. Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто сус­пільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

---