- Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943-січень 1944 рр.);

- Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 р.);

- Рівенсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 р.);

- Криворізька операція (січень-лютий 1944 р.);

- Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944 р.);

- Визволення Криму (квітень-травень 1944 р.);

- Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 р.). 27 липня звільнено
Львів;

- Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 р.).

28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена від загарбників. У ході визвольних операцій 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів. Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Активні дії проти німецьких окупантів вели загони УПА. Коли ж лінія фронту наблизилася до районів дислокування частин УПА, командування віддало наказ не втручатись у бойові дії і вживати заходів для збереження і зміцнення своїх сил.

2 травня 1945 р. Червона Армія завершила штурм Берліна. Німеччина капітулювала 9 травня. В битві за Берлін звання Героя Радянського Союзу отримали 589 воїнів, поміж них 108-3 України.

Вступ СРСР у війну з Японією рішуче змінив становище на Далекому Сході. 2 вересня 1945 р. Японія капітулювала. З капітуляцією Японії завершилася Друга світова війна.

Український народ зробив значний вклад у перемогу країн антигітлерівської коаліції над фашизмом. В радянських збройних силах, що воювали на фронтах Другої світової війни, 6 млн. чоловік, або кожен п'ятий воїн були з України. З млн. з них загинули, кожен другий, що залишився живим, повернувся інвалідом. За мужність і відвагу в боях на фронтах Другої світової війни 2,5 млн. воїнів -жителів України нагороджені орденами і медалями СРСР (із 7 млн. загальної кількості відзначених у Радянській Армії). 2072 українці удостоєні звання Героя Радянського Союзу, із них 32 - двічі, а один тричі (льотчик Іван Кожедуб). Повітряні тарани здійснили 55, закрили своїми тілами амбразури дотів 25, спрямували свої палаючи літаки на скупчення ворожої живої сили і техніки 32 воїни - громадяни України. Радянські партизани і підпільники України за самовіддану боротьбу з ворогом одержали майже 63,5 тис. урядових нагород (із 152 тис. нагород партизан і підпільників по всьому СРСР). Більше половини радянських фронтів, що діяли проти гітлерівців та їхніх сателітів, очолювали українці - маршали та генерали СРСР.

Багато українців боролося в лавах армій західних союзників та європейського руху Опору, відзначені нагородами Польщі, Чехословаччини, Румунії, Італії, Франції, Норвегії, Великобританії, США, Канади та інших країн.

Великий внесок у перемогу зробили працівники тилу, вчені, медики, діячі літератури і мистецтва.

Під час Другої світової війни український народ зазнав страхітливих втрат:

---

людські втрати України у війні склали понад 10 млн. військових і цивільних
осіб;

матеріальні втрати України досягли 1,5 трильйонів крб.. Було зруйновано: 714
міст і містечок, 28 тис. сіл, 16150 промислових підприємств, 18 тис. медичних
закладів, 33 тис. закладів освіти...

Отже, зазнавши в роки Другої світової війни величезних людських і матеріальних втрат, Україна зробила неоціненний внесок у перемогу над фашистською Німеччиною і її союзниками.

Висока оцінка міжнародною громадськістю внеску українського народу в перемогу над фашизмом, зміна співвідношення сил на світовій арені відкрили можливість завершити об'єднання основних українських етнічних земель у складі УРСР. Повоєнними міждержавними угодами було юридично підтверджено воз'єднання (1939-1940 рр.) західноукраїнських земель і Північної Буковини з основною частиною України (щоправда, поза межами України залишилися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які Сталін у 1944 р. віддав Польщі).

1945 р., за Договором від 29 червня між СРСР та Чехословаччиною, Закарпатська Україна воз'єдналася з Україною у складі Радянського Союзу. 19 лютого 1954 р. Верховна Рада СРСР на ознаменування 300-річчя приєднання України до Росії прийняла рішення про включення Кримського півострова до складу УРСР. Таким чином завершився процес формування сучасної території України. Юридичний факт про входження Криму до УСРС лише підтвердив фактично існуючу ситуацію.

Отже, територіальні зміни в Україні, що відбулися напередодні і після Другої світової війни, мали для неї такі наслідки:

остаточно визначились кордони республіки, які одержали юридичне визнання
світовим співтовариством;

збільшилася територія УСРС(до 603,7 тис. кв.км.) та її демографічний потенціал;

об'єднання українських земель відбулося в складі однієї держави;

завершилося формування державної території.

Як результат, поліпшилися умови для консолідації і розвитку українського народу, піднесення його національної свідомості.

Список літератури

1. Історія України / Під ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997.- с.309-325.

2. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до XXI
   століття: Навчальний посібник. Видання третє-К.: ООО „Одісей"2002.- с.398-427.

3. Король В.Ю. Історія України. - Київ: „Феміна", 1994.- с. 154-180.

4. Мирончик В.Д., Ігошкін Г.С. Історія Україна: Навч. посіб.- К.: МАУП, 2001.-
   с.220-243.

5. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України: Навч. посіб.- 2-ге вид. перероб. і
   допю - К.: Знання - Прес, 2003. с- 513-542.

6. Світлична В.В. Історія України. Навчальний посібник для студентів
неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге видання, виправлене і
доповнене.- К.: „Каравела", Львів: „Новий Світ", „Магнія плюс", 2003.- с.195-213.

7. Чайковський А.С., Шевченко П.Ф. Історія України: Посібник для
старшокласників та абітурієнтів. К.: А.С.К., 1999.- с. 208-227.

---

Тема 14. Суспільний розвиток України у повоєнний період

( друга половина 1940-х-1985 рр.)

План

1. Післявоєнна відбудова та нова хвиля масових репресій другої половини 40-х-початку 50-х років в Україні

2. Голод 1946-1947рр. в Україні

3. Спроба здійснення нової політики (середина 50-х-перша половина 60-х років)

4. Наростання кризових явищ у соціально-економічному, політичному і культурному житті ( друга половина 60-х-середина 80-х років )

5. Розгортання правозахисного і дисидентського руху

1. Післявоєнна відбудова та нова хвиля масових репресій другої половини 40 х-початку 50-х років в Україні.

Війна призвела до небаченого руйнування економіки України. Після війни її промислово-виробничий потенціал становив 20% проти рівня 1940 р.

Відбудова господарства починалася відразу ж після визволення українських земель, а вже в травні 1945 р. було відбудовано 30% зруйнованих промислових потужностей.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п’ятирічний план ( 1946-1950 рр. ) відбудови народного господарства, що передбачав доведення на кінець п’ятирічки валової промислової продукції до 113% проти 1940 р.

Відбудова народного господарства здійснювалася по кількох основних напрямках. Найбільша увага приділялася відбудові промисловості. Серед її особливостей можна виділити наступні: по-перше, важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу, який не став учасником плану Маршалла.

Поставки за рахунок репарацій із Німеччини, допомога з-за кордону були незначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

По-друге, відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити такий воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і базою перемоги світового соціалізму над капіталізмом. В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес і великі теплові електростанції, металургійні заводи. У1948 р. машинобудівних заводів працювало більше, ніж до війни.

По-третє, розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансувалися за залишковим принципом. Так, інвестиції в легку промисловість складали 12-15% усіх промислових капіталовкладень.

По-четверте, посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.

По-п’яте, якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки, то в СРСР досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися повільно. Підприємства працювали за старими технологіями, надзвичайно високими були енерго-і матеріаломісткість виробів. Цим було обумовлене технічне відставання Радянського Союзу від Заходу.

---

І, нарешті, по-шосте, важливими джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання.

У результаті: в 1950 р. важка промисловість перевершила, а легка-ледве досягла 80% довоєнного рівня у вартісних показниках. За фізичними обсягами рівня 1940 р. вдалося досягти лише в середині 50-х років. Проте Україна знову зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу.

- відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах:

- скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней;

-важким було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, на них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;

- ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку 1946-1947 рр.( це питання буде розглядатися окремо ).

Крім того, капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань. Здійснювалася політика “ножиць” цін стосовно сільського господарства. Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20-ть разів.

У результаті: на кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного врівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерна становило 77%, врожайність зернових - 82% від рівня 1940 р.

З метою стабілізації фінансової системи у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, під час якої вилучено гроші в усіх, хто якимось чином зміг їх заощадити. За банківськими вкладами до 3 тис. крб. обмін грошових знаків відбувався у співвідношенні 1:1, вклади від 3 до 10 тис. крб. скорочувалися на 1/3, а вклади понад 10 тис. – на 2/3. Найбільше постраждали ті, хто зберігав гроші на руках: вони отримали лише один новий карбованець за 10 старих. Водночас зі здійсненням грошової реформи у країні було скасовано карткову систему і підвищено ціни.

У Західній Україні продовжувалася політика “радянізації“, перервана війною.

Процес відбудови у “воз’єднаних“ районах УРСР відбувався набагато складніше, ніж на сході республіки. Характер змін, що відбулись у процесі відбудови в Західній Україні, суперечливий і неоднозначний. Було докорінно модернізовано економічний потенціал району, реконструйовано старі заводи і фабрики, відбудовано і споруджено 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Упродовж 1945-1946 рр. у Львові стали до ладу заводи – електроламповий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. До Львова прибуло 14 тис. робітників і майже 2 тис. інженерів для надання допомоги місцевим кадрам. Обсяг валової продукції промисловості за п’ять років (1946-1950 рр.) збільшився в 3,2 рази.

Однак радянська модель індустріалізації переносила на західноукраїнські землі диспропорції в розвитку окремих галузей: легка і харчова відставали, важка і хімічна домінували. Крім того, галузі були не самостійними, замкненими й самодостатніми, з цілковитою залежністю від союзного центру. Під час спорудження нових об’єктів, як і раніше, майже не враховувались екологічні аспекти функціонування підприємств.

---

Радикальні аграрні реформи в Західній Україні здійснювались без урахування місцевої специфіки, політичної ситуації в областях. Державні органи широко використовували звичні та перевірені раніше заходи проти тих, хто не бажав ставати членом колгоспів – здійснювалося так зване розкуркулювання – виселення у віддалені райони СРСР заможних селян із сім’ями, а також тих, хто їх підтримував. Примусову колективізацію було здійснено в основному протягом 1948-1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об’єднали 98% селянських господарств. Факти свідчать про те, що протягом 1945-1950 рр. з політичних міркувань було репресовано, здебільшого депортовано без суду і слідства й навіть без письмового, 300-500 тис. західних українців. Це викликало обурення і опір. Дехто втікав в ліси й приєднувався до загонів УПА, вступав до підпільних організацій ОУН, які вели боротьбу проти радянської влади.

Цю боротьбу крім ОУН – УПА очолювала також греко–католицька церква. .Тому вона була ліквідована більшовиками в 1946 р. Боротьба ж проти ОУН – УПА виявилася надзвичайно кровопролитною і тривала до сер. 50-х рр.

Українську повстанську армію тривалий час очолював Р. Шухевич, а політичне керівництво здійснювала Організація українських націоналістів (ОУН) на чолі з С. Бандерою. УПА користувалася широкою підтримкою місцевого населення, проти якого апарат НКВС розгорнув масові каральні акції. Лише після загибелі у 1950 р. головнокомандувача УПА Р. Шухевича її діяльність починає занепадати. Хоча, як зазначалося вище , окремі загони повстанців діяли до середини 50-х рр. Але і після цього опір тоталітарному режиму не припинявся. Він почав набувати інших форм.

Соціально-політичне та культурне життя в Україні в повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. Ключові позиції лишалися в Комуністичної партії, яка на січень 1946 р. налічувала 320 тис. членів. Морально-політична ситуація в Україні в повоєнні роки визначалася подальшим посиленням культу особи Й. Сталіна. Розпочинався новий виток репресій: проти військових і військовополонених, проти діячів науки й культури, державних працівників. Становище в Україні особливо загострилося, коли в березні 1947 р. з ініціативи Й. Сталіна з поста Першого секретаря ЦК КП(б)У було усунуто М. Хрущова і на його місце було поставлено Л. Кагановича (очолював найвище керівництво республіки з березня по грудень 1947р.). Обіймаючи посаду Першого секретаря ЦК КП(б)У , Л. Каганович намагався довести, нібито “боротьба з українським буржуазним націоналізмом” не завершилась і її необхідно продовжувати. При цьому Л. Каганович використовував досвід, набутий ще у 20-ті роки, коли він уперше очолював республіканську парторганізацію.

Розгорнулася нещадна боротьба з “українським націоналізмом”, безперервно мінялися й зазнавали утисків керівні кадри, серед яких було чимало колишніх партизанів і воїнів, що відзначилися на фронтах. Так, у 1949-1952 рр. за звинуваченнями в українському націоналізмі з КП(б)У було виключено понад 22 тис. членів партії, або 3% загальної чисельності.

---