Семінар 2. Мова і стиль наукового дослідження.

1. Види джерел інформації. Особливості роботи з документальними та електронними джерелами інформації.

2. Характеристика наукового стилю.

3. Мовні особливості твору наукового стилю.

1. Види джерел інформації.

У процесі підготовки та проведення будь-якого дослідження можна виділити п'ять головних етапів:

1. Етап накопичення наукової інформації: бібліографічний пошук наукової інформації, вивчення документів, основних джерел теми, складання огляду літератури, вибір аспектів дослідження;

2. Формулювання теми, мети і завдання дослідження, визначення проблеми, обґрунтування об'єкту і предмету, мети, головних завдань, гіпотези дослідження;

3. Теоретичне дослідження - обґрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, параметрів, формулювання висновків дослідження;

4. Проведення експерименту - розробка програми, методики, одержання і аналіз даних, формулювання висновків і результатів дослідження;

5. Оформлення результатів наукового дослідження, висновків, рекомендацій, уточнення наукової новизни та практичної значущості.

Як бачимо, дослідження розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів з обраної теми. Інформацію поділяють на:

- оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;

- релеративну, що міститься в описах прототипів наукових завдань;

- реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;

- сигнальну (вторинну) - інформацію попереднього повідомлення;

- довідкову (вторинну) - систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань.

Отже, при опрацюванні інформації її можна поділити на дві групи.

Первинна інформація - це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

Вторинна інформація - це результат аналітичної обробки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це:

- інформаційні видання (сигнальна інформація, реферативні журнали, експрес-інформація, огляди);

- довідкова література (енциклопедії, словники);

- каталоги і картотеки;

- бібліографічні видання (схеми 10,11).

Ця інформація служить теоретичним та експериментальним підґрунтям, основою проведення наукового дослідження, є доказом наукової обґрунтованості роботи її, достовірності та новизни.

1.3 Робота з електронними джерелами

Досить популярним за останні роки стало використання інформації у наукових роботах отриманої з електронних документів. Чи є мережа WEB противагою бібліотеці?

Інтернет дає можливість змінити найбільш важливі основи створення, розповсюдження і застосування знань у світі - в короткі терміни. Мільйони людей користуються мережею WEB для оперативного пошуку інформації, перевірки та дискусії.

---

Інтернет і WEB стають інформаційним джерелом для мільйонів людей. До того ж це найчастіше діти шкільного віку. Ці майбутні дорослі отримують уміння і навички накопичення інформації та роботи з нею, і для більшості з них ця мережа є більш привабливою аніж бібліотека чи вчитель. Чому?

Її привабливість в тому, що користувачі мають доступ до інформації без будь-якої допомоги, участі чи керівництва другої особи (викладача, бібліотекаря) і можна використати в будь-який час доби, не потрібно нікуди їхати, тим більше, що інформація може отримуватись за потребою.

Але все ж мережа WEB не є універсальною заміною бібліотеки. В чому недоліки електронної інформації вміщеної в Інтернет?

1. Не вся інформація розміщена на сторінках WEB, a та, що є - дуже коротка за обсягом. Зазвичай, зміст який міститься в цифровій формі дуже обмежений порівняно з друкованими матеріалами.

2. WEB - не завжди відповідає стандартам достовірності. Більшість матеріалів в Інтернеті опубліковано без рецензій, без перевірки, без гарантій (наприклад, з медицини, це думки і бачення окремих авторів).

3. WEB - не має каталогізації (описання змісту, форми) є лише мінімальна структура інформаційних матеріалів.

4. Не забезпечується ефективний пошук інформації фундаментальних наукових знань, і вона більше підходить для обміну свіжою інформацією і спілкування, а ніж для написання серйозних наукових робіт.

2. Характеристика наукового стилю

Виникнення і розвиток наукового стилю пов'язано з еволюцією різних галузей наукових знань, різноманітних сфер діяльності людини. Спочатку стиль наукового викладу був близький до стилю художньої оповіді. Так, наукові праці Піфагора, Платона і Лукреція відрізнялися особливим, емоційним сприйняттям явищ. Відділення наукового стилю від художнього відбулося в олександрійський період, коли в грецькій мові, поширивши свій вплив на весь тодішній культурний світ, стала створюватися стійка наукова термінологія. Згодом вона поповнилася за рахунок латині, яка стала інтернаціональною науковою мовою європейського середньовіччя. В епоху Відродження вчені прагнули до стислості і точності наукового опису, вільного від емоційно-художніх елементів викладу які суперечать абстрактно-логічному відображенню природи. Відомо, що занадто "художній" характер викладу Галілея дратував Кеплера, а Декарт знаходив, що стиль наукових доказів Галілея надмірно "белетризований". Надалі зразком наукової мови стало суворо логічний виклад Ньютона.

Науковий стиль має свої різновиди (підстилі): науково-популярний, науково-діловий, науково-технічний (виробничо-технічний), науково-публіцистичний, навчально-науковий.

Науковий стиль - стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей - таких як попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Для наукової мови характерні такі стильові риси:

---

• ясність і предметність тлумачень;

• логічна послідовність і доказовість викладу;

• узагальненість понять і явищ;

• об'єктивний аналіз;

• точність і лаконічність висловлювань;

• аргументація та переконливість тверджень;

• однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;

• докладні висновки.

Можна виділити наступні жанри наукової прози:

До первинних, тобто створеним автором вперше, відносяться:

• монографія;

• журнальна стаття;

• рецензія;

• підручник (навчальний посібник);

• лекція;

• доповідь;

• інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі);

• усний виступ (на конференції, симпозіумі і т.д.);

• дисертація;

• науковий звіт.

До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, належать:

• реферат; автореферат; конспект; тези; анотація.

При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.

До жанрів навчально-наукового підстилю відносяться лекція, семінарська доповідь, реферат, реферативне повідомлення.

3. Мовні особливості наукового стилю

Специфіка у використанні засобів загальної мови в науковій сфері спілкування зачіпає всі лінгвістичні рівні - фонетичний, лексичний, морфологічний, синтаксичний.

На фонетичному рівні варто приділити увагу таким рисам:

• підпорядкованість інтонації синтаксичному строю наукової мови;

• стандартність інтонації;

• сповільненість темпу;

• стабільність ритмічного та хвилеобразного інтонаційного малюнка.

Говорячи про лексичний рівень, варто сказати, що характерною рисою наукового стилю є його висока насиченість термінами. При цьому частка термінів у порівнянні із загальновживаною лексикою не однакова в різних жанрах наукової мови. Необхідною умовою наукової мови є правильне, логічне визначення понять, що вводяться термінами. Неправильно вживаний або незрозумілий термін може дезінформувати читача.

У суто науковому (академічному) стилі терміни не завжди пояснюються. У наукових творах для широкої аудиторії терміни зазвичай роз'яснюються. Може даватися пряме пояснення терміну, наприклад: "Просодика - це загальна назва таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу". Терміни можуть бути пояснені через синоніми або через пояснення походження терміна, тобто через етимологічні довідки. Визначення терміна може даватися "попутно", тобто в дужках, у виносках. У навчальній літературі, зокрема, в підручниках, терміни найчастіше отримують пряме пояснення.

Морфологічні риси наукового стилю виражаються так:

• переважання іменників;

• широке поширення абстрактних іменників (час, явище, стан);

• використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості);

• вживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота);

• вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).

---

Сучасний науковий стиль характеризується прагненням до синтаксичної компресії - до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях речень.

Отже на синтаксичному рівні, для наукового стилю характерні словосполучення іменників, у яких у функції визначення виступає родовий відмінок імені. Наприклад: обмін речовин, коробка передач, прилад для монтажу.

Імена прикметників в ролі визначення широко вживаються в термінологічному значенні: голосні і приголосні звуки, кримінальний кодекс, умовні рефлекси і т.п.

Для наукового стилю типовим є вживання іменного присудка. Найчастіше іменні присудки зустрічаються у визначеннях і міркуваннях, при цьому зв'язка нерідко відсутня. Широко вживаними є іменні складові присудки з короткими дієприкметниками типу "може бути використаний".

На рівні речення також проявляється специфіка наукового стилю. Так, простих речень у науковій мові стільки ж, скільки складних (49,7% і 50,3%). Середній розмір простого речення - близько 20 слів, складного - близько 30 слів. Серед складнопідрядних переважають речення з одним підрядним.

Питальні речення у науковій роботі використовуються лише для того, щоб привернути увагу до розповіді. У такій же незвичайній ролі вживаються і спонукальні речення - для вираження допущень і пропозицій.

Для наукового стилю характерне широке використання безособових речень різних типів, тому що в сучасній науковій мові особиста манера викладу поступилася місцем безособовой. Це обумовлено прагненням до об'єктивної узагальненості і абстрагованості.

Специфічною рисою наукового стилю є вживання складнопідрядних речень, де висловлюється зіставлення будь-яких явищ. Типовим для наукового стилю є вживання однорідних членів речення, які перераховують логічно однорідні поняття.

Для наукових творів характерна композиційна зв'язаність викладу. Взаємопов'язаність окремих частин наукового висловлювання досягається за допомогою певних сполучних слів чи груп слів, що відображають етапи логічного викладу і є засобом зв'язку думок у ході логічного міркування.

Висновки до семінару

Основне завдання наукового стилю - гранично ясно і точно донести до читача інформацію. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наука апелює, перш за все, до розуму, а не до почуття. Науково-технічна революція змінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, як правило, зусиллями не одинаків, а колективів учених і інженерів. А це веде до того, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, або формально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.

Сфера застосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, який надає сильний і різнобічний вплив на літературну мову. Науково-технічна революція вводить в загальне вживання величезну кількість термінів. Комп'ютер, дисплей, екологія, стратосфера, сонячний вітер - ці та багато інших термінів перейшло зі сторінок спеціальних видань у повсякденний побут. Якщо раніше тлумачні словники складалися на основі мови художньої літератури і в меншій мірі публіцистики, то зараз опис розвинених мов світу неможливо без урахування наукового стилю та його ролі в житті суспільства. Досить сказати, що з 600 000 слів авторитетного англійського словника Вебстера 500 000 складає спеціальна лексика.

---

Широкий та інтенсивний розвиток науково-технічного стилю призвів до формування в його рамках численних жанрів, таких, як: стаття, монографія, підручник, патентний опис (опис винаходу), реферат, анотація, документація, каталог, довідник, специфікація, інструкція, реклама ( що має ознаки і публіцистичного стилю). Кожному жанрові притаманні свої індивідуально-стильові риси, однак вони не порушують єдності науково-технічного стилю, наслідуючи його загальні ознаки і особливості.

Отже, швидкий розвиток суспільства, стрімкий прогрес науки і техніки викликають потребу у формуванні спеціальної мови, найкращим чином пристосовану до вираження і передачі наукового знання.

---

Смотрите также файлы

• ГП 3, 11, 27, 35.doc

• окончательный вариант.doc

• ГЕРМАНО-СКАНДИНАВСКАЯ МИФОЛОГИЯ.doc

• ГП 6, 14, 22, 28, 38.doc

• Учебник по биоэнергии.doc