ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.08.2020
Просмотров: 557
Скачиваний: 5
Модуль 2. Методи журналістикознавчих досліджень. Жанри творів наукового стилю.
Семінар 3. Методологія журналістикознавчих досліджень.
План.
1. Поняття: методологія, методика, метод.
2. Філософська методологія дослідження.
3. Загальнонаукова методологія дослідження.
4. Системність у науковому пізнанні.
5. Методи наукових досліджень у журналістикознавстві:
- описові методи (історичний і бібліографічний, типологічний і класифікації);
- методи аналізу документів, контент-аналіз;
- метод спостереження;
- метод опитування (інтерв'ю, анкетне опитування, експертне опитування);
- метод експерименту.
Письмово: законспектувати статтю http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1670
1. МЕТОДОЛОГІЯ - ЦЕ:
1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці;
2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.
Методологія науки (rp.methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) - це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання. Філософський рівень методології функціонує у вигляді загальної системи принципів діалектики. Вона формує світоглядну концепцію світової науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науці і які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і туризмологію, і філологію. У кожній галузі науки є, крім загальних, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її теоретичний фундамент.
Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про методи пізнання або систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Найчастіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.
Методологія виконує такі функції:
- визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ;
- передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;
- забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;
- допомагає введенню нової інформації;
- забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;
- створює систему наукової інформації, яка базується на об´єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.
Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об´єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища. Розрізняють три види методології:
-
Філософську або фундаментальну - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію.
-
Загальнонаукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба -► суб´єкт -► об´єкт -► процеси -► умови -► результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв´язок з зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.
-
Частково-наукову - сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми.
2. ЗАГАЛЬНА ФУНДАМЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ. ЕТАПИ ПІЗНАННЯ.
1 этап - познание свойств и объекта как совокупности этих свойств. Его составляет опыт, наблюдения и созерцание объекта, через взаимодействие с ним. Созерцание осуществляется через взаимодействие с ним субъекта, через отображение (изменение) свойствами объекта свойств субъекта, а фактически, через взаимное изменение их соразмерных свойств (относительность объекта и субъекта). Через прямое взаимодействие или через посредничество объектов-инструментариев взаимодействие косвенное. При помощи инструментального опыта, мы в сравнении только с некоторыми познанными ранее свойствами опытного инструментария, познаём только некоторые свойства объекта соразмерные свойствам инструментария. И не более того. Ибо, каждый объект познания имеет различные свойства относительно нескольких субъектов, если субъекты относительно друг друга различны. (Пример, вольтметром мы можем познать лишь относительную разницу потенциалов, линейкой только длину, а весами лишь вес. Незрячий человек может отображать звуки, а не слышащий визуальные образы). В этом подходе, на этом этапе проясняется относительность созерцания, наблюдения, опыта, относительность отображения и изменения. В результате этого выясняются лишь некоторые свойства объекта соразмерные свойству субъекта и при взаимодействии (сопоставлении) выясняются относительные сравнительные величины этих свойств. Вырисовывается объект П. - относительное целое, конечная совокупность определённых при помощи способов познания (в сравнении со свойствами субъекта познания) относительных свойств. Производится определение его относительной сравнительной характеристики (величины) его свойств и набора свойств. Перебирая (применяя) различные способы познания субъект определяет совокупность (набор) относительных им свойств - объект. При этом всегда останется непознаваемая часть свойств познаваемого объекта, которая не соразмерна свойствам познающего объекта (пустое множество неопределённых свойств).
2 этап - применение способов познания объекта и общенаучных познанных ранее принципов. При помощи анализа совокупности определённых свойств и их величины, производится подбор и применение корректных способов П изменения объекта от изменения его свойств. Это этап применения познанных ранее методологий П. (средств математики, физики, логики, каких-то моделей, анализа, житейского опыта и т.п). Цель 2-го этапа, цель применения способов познания - выяснение причинно-следственной зависимости изменения объекта (относительного целого) от изменения его свойств. Логическая структура данного этапа называется теорией. В способе П., производится фактическое моделирование (представление) объекта и выясняются (проясняются) причинно-следственные связи, выясняется изменчивость целого от изменения его отдельных свойств. В этом проявляется относительность познания объекта способу его П. Производится определение причинно-следственной зависимости (размерности, природы) объекта познания. Производится формулирование причинно-следственной зависимости целого от его свойств - формулируется закон природы познаваемого объекта. Это этап П. относительной истины, относительной сути объекта, обусловленной относительностью и конечностью свойств субъекта, конечностью и относительностью свойств способов П. По этой причине и суть (истина) в зависимости от способа познания вырисовывается относительная.
3 этап - Формулирование понятия. На основании анализа усвоения (обработки) результатов предыдущих этапов производится формулирование научного понятия объекта П. - как конечной относительной совокупности свойств, определённых соответствующими способами П., и зависимостью объекта П., как относительного целого, от изменения этих свойств. При таком подходе, понятие должно характеризовать относительную природу и относительную величину познанного объекта, быть структурно определённым. Это понятие становится базисным для дальнейшего П. Таким образом, сформулированное по единой методологии понятие, становится научным "кирпичиком" в дальнейшем познании мироздания.
3. ЗАГАЛЬНОНАУКОВА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ.
3агальнонаукова методологія використовується в усіх або в переважній більшості наук, оскільки будь-яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників, передумов і підходів до інтерпретації матеріалу, що вивчається.
До загальнонаукових принципів дослідження належать: історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), моделювання та ін.
У межах історичного підходу активно застосовується порівняльно-історичний метод - сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити їхню генетичну спорідненість (зв'язок за походженням), загальне й специфічне в їхньому розвитку.
У соціальному пізнанні широко використовуються цивілізаційний, формаційний та інші підходи до осмислення культурно-історичного процесу.
Будь-яке теоретичне дослідження потребує описування, аналізу та уточнення понятійного апарату конкретної галузі науки, тобто термінів і понять, що їх позначають.
Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв'язку і субординації понять, їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої базується дослідження. Вирішити це завдання допомагає метод термінологічного аналізу і метод операціоналізації понять.
До загальнонаукової методології слід віднести системний підхід, застосування якого потребує кожний об’єкт наукового дослідження. Сутність його полягає у комплексному досліджені великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усік елементів і частин.
Кожну конкретну науку, діяльність, об’єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов'язаних елементів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру. До загальних характеристик системи відносять цілісність, структурність, функціональність, взаємозв'язок із зовнішнім середовищем, ієрархічність, цілеспрямованість, самоорганізацію.
-
СИСТЕМНІСТЬ У НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ.
До загальнонаукової методології слід віднести системний підхід, застосування якого потребує кожний об’єкт наукового дослідження. Сутність системності полягає у комплексному досліджені великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усік елементів і частин.
3гідно з системним підходом, система - це цілісність, яка становить єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин.
Основними ознаками системи є:
1) наявність найпростіших одиниць - елементів, які її складають;
2) наявність підсистем - результатів взаємодії елементів;
3) наявність компонентів - результатів взаємодії підсистем, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами та явищами;
4) наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами;
5) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої е те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат;
6) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об’єднують компоненти і підсистеми як частини в єдину систему;
7) зв'язок з іншими системами зовнішнього середовища.
Кожну конкретну науку, діяльність, об’єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов'язаних елементів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру. До загальних характеристик системи відносять цілісність, структурність, функціональність, взаємозв'язок із зовнішнім середовищем, ієрархічність, цілеспрямованість, самоорганізацію.
МЕТОД ОПИТУВАННЯ
Опитування — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом звернення з питаннями до визначених груп людей. За допомогою опитування отримують як інформацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки опитаних. На різницю від листів, які надходять до органів масової комунікації, опитування забезпечує більшу систематичність і точність інформації, що отримується. Крім того, воно розширює кількість джерел інформації, бо прилучає до процесу дослідження тих людей, які за власною ініціативою висловлюватися не будуть.
Розрізняють опитування письмові (анкета) та усні (інтерв'ю), очні та заочні (поштові, телефонні, пресові), експертні та масові, вибіркові та суцільні (зокрема, референдуми), опитування за місцем роботи, проживання, у транспорті, магазині тощо. Для сучасного суспільства характерні регулярні масові опитування населення. Вони часто провадяться з метою повторного дослідження однієї і тієї ж сукупності людей, а також з метою панельного чи порівняльного дослідження. Ефективність цих опитувань різко підвищується за рахунок створення постійно діючих мереж інтерв’юерів та анкетерів, а також постійних вибірок та вибіркових квот, репрезентативних по відношенню до населення міста, регіону, країни. Ефективним є також створення спеціалізованих фірм, які приймають замовлення на проведення опитування за будь-якою тематикою.
Результати масових опитувань встановляться, як правило, відомими не тільки вченим, а і представникам різних урядових і громадянських організацій, широкій громадськості. Тим самим масові опитування стають одним з рупорів громадської думки, виконуючи важливу функцію у вирішенні завдань демократизації нашого суспільства.
Опитування дозволяють отримувати інформацію порівняно швидко і дешево, що сприяє популярності цього методу і навіть ототожненню з ним соціологічних досліджень взагалі. При цьому часто забувають про необхідність кваліфікованого планування опитувань і кваліфікованої інтерпретації відомостей, як отримані від опитаних, не приймають до уваги недоліки цього методу збору даних. Ці недоліки пов'язані з тим, що частина відомостей в анкетах та інтерв'ю, спеціально чи ні перекручуються опитуваними, причому перекручення нерідко носять систематичний характер. Крім того, багато необхідних соціологу відомостей, опитані можуть просто не знати. Тому результати різних опитувань повинні перевірятися і доповнюватися контент-аналізом документів, соціологічним спостереженням, вивченням результатів діяльності.
МЕТОД СПОСТЕРЕЖЕННЯ
Спостереження — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником подій та умов, у яких вони мають місце. Спостереження спрямоване і, як правило, структуроване жорсткою програмою (формалізоване спостереження) чи планом (неформалізоване спостереження).