Тема 4.2. Сільське господарство та основні напрями аграрної політики

припадає Ч світових запасів чорнозему та 27 % орної землі в Європі (на одну особу в Україні припадає 0,68 га орної землі, тоді як в Європі в середньому цей показник становить 0,25 га).

За 17 років незалежності у сільському господарстві України здійснено суттєві структурні зміни, перебудовано земельні та майнові відносини. Внаслідок паювання землі біля 7 млн. селян стали власниками сертифікатів на земельні паї (частки), середній розмір яких становить 4 га.

Особливого значення набуває аграрно-промисловий комплекс (АПК). Тут виробляється 35 % валового продукту, працює 29 % зайнятого населення у національному господарстві, використо­вується 33 % основних фондів. Отже, розвиток господарства держави загалом значною мірою залежить від агропромислового комплексу і його головної складової - сільського господарства.

Щоб виконати ці завдання, слід здійснити комплекс заходів, що передбачають створення економічного механізму розширеного відтворення, реформування відносин власності і форм господарю­вання, економічного механізму, що разом з удосконаленням системи землеробства, ведення рослинництва і тваринництва, інженерно-технічного забезпечення, спрямовані на виконання відведеної ролі агропромисловому комплексу.

Першочерговим завданням при цьому є створення ефективного економічного механізму господарювання, що включає ціноутво­рення, кредитну й податкову системи та інші важелі регулювання виробництва. Щодо сільського господарства, то ці механізми мають враховувати сезонний характер і надто повільний обіг капіталу в процесі виробництва [24].

Водночас сільське господарство потребує суттєвого реформу­вання. Завдання реформи випливають з вибору, який зробила країна, - входження у світове товариство і перехід на ринкові взаємовідносини. Тому основне завдання реформи - забезпечення продовольчої безпеки держави й підвищення конкурентноздатності сільськогосподарської продукції на світовому ринку.

У цілому, можна окреслити такі основні компоненти розвитку та реформування сільського господарства в Україні.

159

---

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

Сьогодні необхідним є:

- вивчення передового досвіду ефективної роботи підприємств в умовах ринку;

- всебічна державна підтримка розвитку фермерських госпо­дарств у с/г. На локальному рівні цьому повинні сприяти:

• розвиток лізингової форми як засіб для поліпшення технічного забезпечення господарств;

• розвиток експорту сільськогосподарської продукції, біржової торгівлі, подолання збитковості тваринництва.

Нарівні держави відповідно:, - уведення системи пільгового кредитування сільськогоспо­дарського виробництва, негайне створення земельного банку; - створення сприятливих умов вітчизняним і зарубіжним

інвесторам агропромислового виробництва, забезпечення

гарантій для залучення інвестицій.

Особливо непокоїть те, що в питаннях фінансового забезпечення АПК не визначені головна мета і шляхи розв'язання цієї проблеми. Найважливішим тут має стати спрямування фінансового забез­печення АПК і в першу чергу сільського господарства.

До найбільшої проблеми на макроекономічному рівні слід віднести становлення аграрної фінансової системи. З одного боку, вона трансформується до ринкової економіки, а з другого - головна підвалина цього процесу - товарно-грошові відносини залиша­ються в нерозвинутому стані.

На розв'язання проблеми державної підтримки сільськогоспо­дарського виробництва спрямовані положення Указу Президента України щодо завершення в найближчі 3 роки формування інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції, розвитку механізмів фінансового лізингу, формування міжгосподарської інфраструктури щодо підвищення рівня технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, захисту інтересів вітчиз­няного товаровиробника на внутрішньому ринку сільськогоспо­дарської продукції.

160

---

Тема 4.2. Сільське господарство та основні напрями аграрної політики

У результаті має бути відпрацьована стимулююча податкова політика щодо сільських товаровиробників. Основний шлях удосконалення податкової політики - диференціація податків на прибутки підприємств і обслуговуючих структур залежно від норми прибутку на капітал з урахуванням його обігу, подібно до того, як це запроваджено для фізичних осіб: чим більша величина доходів, тим більша частка від доходів перерозподіляється через податки. Крім того, потрібно зменшити кількість податків. Щодо єдиного земельного податку, то до його уведення потрібно підходити зважено. По-перше, земельний податок мають сплачувати власники земельних паїв (а не сільськогосподарські підприємства) і покри­ватися цей податок повинен за рахунок орендної плати або дивідендів. По-друге, єдиний податок на землю без урахування рівня прибутковості сільськогосподарських підприємств ще більше погіршить їх фінансовий стан [23 9д].

У цілому, необхідним є зменшення податків з відповідною диференціацією їх розмірів від обсягу доходів. Нині держава переглядає свою політику щодо агропродовольчого сектора еконо­міки, робить поступальні кроки для досягнення паритету цін у відносинах сільського господарства з державою, у відносинах з іншими галузями щодо цін на продукцію, яку вони поставляють сільському господарству. Потрібні невідкладні заходи щодо державного регулювання ринку: уведення протекціонізму цін з метою захисту внутрішнього ринку, законодавче утвердження цін підтримки і цін відтворення (еквівалентних); забезпечення пари­тетності обміну між сільським господарством, постачальниками ресурсів і переробниками сировини.

Важливе значення мають науково-консультаційне та інформа­ційне забезпечення агропромислового виробництва.

Без впровадження нових технологій виробництва і переробки сільськогосподарської продукції неможливо значно підвищити врожайність сільськогосподарської продукції, продуктивність тварин, зменшити витрати на виробництво, тобто забезпечити конкурентноздатність сільськогосподарської продукції на світових і європейському ринках.

161

---

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

4.2.2. Основні напрями аграрної політики в Україні

Аграрна політика (АП) - це взаємоузгоджена єдність соціально-економічних та організаційно-правових механізмів регулювання аграрного сектора національної економіки.

Стратегічна спрямованість АП підпорядкована ефективному досягненню мети - економічному зростанню в аграрному секторі національної економіки.

У цьому зв'язку особливо актуальними є пошуки альтерна­тивних варіантів вирішення продовольчої проблеми, які виходять з можливостей забезпечення інтенсивного росту при стабілізації і скорочення потреби в основних лімітуючих ресурсах - посівних площах, зрошувальній воді, поголів'ї тварин, кормах, добривах та пестицидах, техніці, капіталовкладеннях тощо, на основі науково-технічного прогресу і розвитку господарського механізму, стиму­лювання економії і скорочення втрат.

Разом з розробкою системи сталого розвитку АПК існує необ­хідність перспективного визначення його господарського меха­нізму, який може бути обумовлений рядом аспектів.

Соціально-економічний аспект пов'язаний із здійсненням аграрної реформи, програми соціального відродження села. Це ключовий аспект аграрної політики держави, забезпечує відтво­рення трудових ресурсів і формування нових економічних відно­син. В його основі - поєднання цілеспрямованого державного регу­лювання і ринкової саморегуляції. Аграрна політика здійснюється у відповідності до Земельного кодексу України та її законодавства.

Система державного регулювання діяльності приватних агро-формувань зображено на рис. 4.2.1, у табл. 4.2.1 наведено засоби державного регулювання, у табл. 4.2.2 наведено інструменти державного регулювання [11].

162

---

Тома 4.2. Сільське господарство та основні напрями афарної політики

---

Смотрите также файлы

• 3 розділ (рамка).docx

• 1 розділ (рамка).docx

• Література.docx

• Зміст.docx

• Вступ.doc