ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 2301
Скачиваний: 1
Тема 4.1. Промисловість і промислова політика в Україні
виробництва окремих видів продукції нафтоперероблення. Згідно з даними Державного комітету статистики України обсяги первинної переробки нафти, виробництва бензину та інших видів продуктів нафтопереробки скоротилися у 4-8 разів у 1990-2000 pp. Падіння обсягів нафтопереробки зумовлене насамперед орієнтацією діяльності нафтопереробних підприємств України на забезпечення потреб всього колишнього СРСР. У зв'язку із сприятливим географічним розташуванням нашої країни за часів перебування її у складі колишнього СРСР було збудовано шість нафтопереробних заводів (НПЗ) загальною потужністю 52 млн. т сирої нафти на рік. Цей показник значно перевищує і можливості вітчизняного нафтовидобування, і потреби нашої країни у нафтопродуктах. Упродовж 1991-1998 pp. обсяги переробки нафти НПЗ зменшилися більш ніж у чотири рази, рівень завантаження НПЗ не перевищував 10-15 %, простої кожного НПЗ в середньому становили 150-200 днів у році [32, С 297].
Тому надзвичайно важливим завданням було відновити обсяги переробки нафти на НПЗ України до визначених потужностей. Це означало пошук стратегічних нафтових партнерів. Ефективним інструментом вирішення цього завдання у другій половині 1990рр. стала приватизація НПЗ. У 1995 р. було створено транснаціональну компанію "Укртатнафта" на базі Кременчуцького НПЗ. У 1999-2000 pp. було приватизовано й інші НПЗ України, їх власниками стали провідні компанії Росії та Казахстану. Зокрема, власником Херсонського НПЗ стала ТНК "Казахойл", Одеського НПЗ - компанія "Лукойл", Лисичанського НПЗ - компанія "Тюменська нафтова компанія" тощо. Передача НПЗ у приватні руки сприяла покращенню результатів роботи цих підприємств. У 2001 р. завантаження виробничих потужностей збільшилося в 1,8 рази, простої НПЗ скоротилися у 2,7 рази, а загальні обсяги переробленої нафти склали 15,6 млн. т [31, С 191]. Крім того, нові власники розпочали реконструкцію підприємств, спрямовану на покращення якості їх роботи та виробництво нових видів продукції.
Україна успадкувала від колишнього СРСР розгалужену систему транспортування газу, а також газосховища великої потужності.
149
Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика
На території країни знаходиться 10000 км магістральних труб діаметром понад 1000 мм, 60000 км розподільчих трубопроводів з трубами малого діаметру та 850 компресорних станцій потужністю 5600 МВт [33, С. 378].
Таким чином, в Україні реформування паливно-енергетичного комплексу триває. Найважливіші напрями розвитку ПЕК визначено в програмі "Національна енергетична стратегія України до 2030p.", якою передбачається поступове зниження енергомісткості української економіки, застосування енергоощадної техніки і технології, зменшення енергозалежності вітчизняного господарства від експорту енергетичних ресурсів тощо.
Гірничо-металургійний комплекс (ГМК) України належить до експортноорієнтованих галузей вітчизняної економіки, що спричинене як особливостями його формування в колишньому СРСР, так і багатими покладами залізних, марганцевих та інших видів руд. За своїми виробничими потужностями ГМК України посідає п'яте місце в світі, після таких країн, як Японія, США, Китай та Росія. Продукція українських металургійних підприємств експортується до 83 країн світу, вона сертифікована за понад 80 найменуваннями будівельного, суднового та конструкційного прокату, труб та метизів відомими світовими сертифікатними центрами з Великобританії, США, Норвегії, Голландії тощо.
Україну зараховують до десяти найбільших виробників металу в світі. Основними експортерами в Україні є великі інтегровані фінансово-промислові структури, такі як СКМ, "Індустріальний союз Донбасу", "Приват", "Старт-груп" [12, С 73-74]. Експортна орієнтація вітчизняного ГМК є чинником, що зумовлює його значну залежність від кон'юнктури зовнішнього ринку. За прогнозами, складеними вітчизняними експертами до 2010 р. внутрішній ринок країни візьме не більше 8 млн. т прокату, тобто всього 35 % поточного обсягу його виробництва [12, С 79]. Це означає, що протягом найближчих років залежність української металургії від зовнішньої кон'юнктури збережеться.
Особливістю вітчизняного ГМК є те, що частка металопродукції з високим ступенем обробки становить менше 20 %, решта -
150
Тема 4.1. Промисловість і промислова політика в Україні
сировина та напівфабрикати, тоді як у розвинутих країнах виробництво готової металопродукції становить більше 90 % [4, С. 795,796-797]. Іншими словами, на території України виробляється металопродукція з низьким ступенем переробки, виробництво якої завдає значної шкоди довкіллю, негативно позначається на стані здоров'я населення нашої країни та знижує конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
У першій половині 1990-х pp. ГМК як і інші галузі української економіки охопила системна криза. Упродовж 1990-1995 pp. відбулося різке: скорочення обсягів виробництва металопродукції. Якщо у 1990 р. виробництво прокату чорних металів становило 45,4 млн. т на рік, то у 1995 р. - вже 17,8 млн. т на рік, або 39,2 % рівня 1990 р. Негативні тенденції у розвитку ГМК України в цей період супроводжувалися процесами структурної деформації вітчизняної економіки. Якщо у 1991 р. частка металургії у загальному обсязі промислового виробництва становила 10 %, то у 1994 р. - понад одну третину [15].
До найвагоміших причин, що дестабілізували роботу ГМК України у першій половині 1990-х pp., можна зарахувати розрив традиційних господарських зв'язків і пошук нових ринків збуту, постійне зростання витрат виробництва через підвищення цін на енергоресурси та сировину, бартеризацію відносин у ГМК і непрозорі схеми розрахунків за поставлену продукцію тощо. Водночас ціни на металопродукцію на внутрішньому ринку України були нижчими ніж на зовнішньому ринку. Цією ситуацією скористалися посередницькі структури, що здійснювали експорт дешевого українського металу за демпінговими цінами. У середині 1990-х pp. проти українських виробників металопродукції розпочато низку антидемпінгових розслідувань, що створило перешкоди для її експорту в США та в країни Європейського Союзу.
У другій половині 1990-х pp. ускладнила роботу та процес виходу з кризи ГМК України несприятлива кон'юнктура світового ринку металопродукції. У 1997-1998 pp. відбулося падіння цін на металопродукцію на світовому ринку, і в багатьох випадках вони були нижчими від її фактичної собівартості [3]. Ситуація
151
Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика
ускладнилася ще й тим, що один з найвагоміших конкурентів України у цій галузі Росія змінила умови ціноутворення на свою металопродукцію. Російські металургійні підприємства з кінця 1998 р. почали пропонувати свою продукцію на зовнішніх ринках за цінами, що на 50 % були меншими за ціни українських виробників металопродукції[31,С. 196-197].
Розвиток ГМК значною мірою залежить від оновлення основних засобів, впровадження енергозберігаючих технологій. Одним з прикладів інновацій у металургійній промисловості є міні-заводи потужністю від 200 до 500 тис. т металопродукції за рік. Від 70 років XX ст. у світі функціонує близько 390 міні-заводів, у США діє близько 60 підприємств такого типу загальною потужністю близько 25 млн. т сталі за рік. У колишньому СРСР один міні-завод збудували в Білорусії, інший - в Молдавії. Металургійний міні-завод має такі переваги: на 1 т продукції потрібно у 2,5 рази менше виробничих площ, у 3 рази менше устаткування, у 1,5 рази менше споживання електроенергії. Питомі капітальні затрати на будівництво комплексу продуктивністю 100-200 т сталі дрібного сорту за рік залежно від ступеня використання наявних будівель і споруд становлять 100-500 дол./т, що у 2-5 разів менше ніж аналогічні показники міні-заводів продуктивністю 500-1000 тис. т за рік, і в 4-15 разів менше ніж затрати при будівництві металургійного комбінату з повним циклом [22, С. 25].
Загалом, на державному рівні для забезпечення подальшого розвитку ГМК з метою оптимізації структури металургійного виробництва, підвищення його технологічного і технічного рівнів, реалізації заходів з енергозбереження та природоохоронної діяльності необхідне розроблення і впровадження відповідних урядових програм. У 2002 р. розроблено "Національну програму розвитку та реформування ГМК України до 2010 p.", яку представлено до затвердження Верховній Раді України.
Хімічна та нафтохімічна промисловість (ХНХП) України представлена такими важливими підгалузями, як виробництво базової хімічної продукції, виробництво лаків і фарб, фармацевтичне виробництво, виробництво мила та інших препаратів,
152
Тема 4.1. Промисловість і промислова політика в Україні
виробництво штучних і синтетичних волокон, виробництво гумових і пластмасових виробів. У ХНХП виготовляється сировина, напівфабрикати та готові вироби, що необхідні практично для більшості галузей вітчизняної економіки та населення. ХНХП є експортно-орієнтованою галуззю української економіки, що робить її чутливою до змін ринкової кон'юнктури. Зокрема, близько 70 % продукції хімічної промисловості України реалізується за межами країни та постачається більш як у 50 країн світу, її частка в загальному обсязі промислового експорту становить 13 % [31, С. 199]. За обсягами експорту продукція хімічної промисловості посідає друге місце після чорної металургії.
У 1990-х pp. спостерігались негативні тенденції у розвитку ХНХП України, що зумовлене як глибокою економічної кризою, яка охопила вітчизняну економіку, так і особливостями господарських взаємозв'язків підприємств цієї галузі, сформованими ще в колишньому СРСР. До найвагоміших причин, що обумовили спад обсягів виробництва у вітчизняній ХНХП, можна зарахувати технічну та технологічну відсталість, неплатоспроможність споживачів хімічної продукції, надмірний податковий тиск, обмеження в постачанні енергоносіїв і сировини, нестачу обігових коштів і проблеми із збутом продукції тощо. Найбільших втрат вітчизняна хімічна промисловість зазнала у 1991-1994 pp.
За даними офіційної статистики до 1997 р. обсяги товарної продукції хімічної промисловості зменшилися майже на 60 %, за такими видами продукції, як синтетичні миючі засоби, пластмаси, хімічні засоби захисту рослин, синтетичні барвники - на 70-95 % [27, С. 111]. У 1995 р. з'явилися певні ознаки стабілізації роботи ХНХК, про що свідчить уповільнення падіння індексів обсягів виробництва продукції цієї галузі. У 1996 р. позитивна динаміка стала більш помітною, про що свідчить зростання випуску шин на 10 %, мінеральних добрив на 5 %, аміаку - на 6,2 % [31, С. 199]. Переломним у роботі ХНХП став 1998 p., коли було зафіксоване зростання обсягів виробництва на 1,6 % у порівнянні з 1997 р. Проте у 1999 р. у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на світовому ринку галузеві темпи росту дещо уповільнилися і
153