продовження таблиці 4.3.1

Транспорт завального користування	Міський електро­транспорт	Складова частина єдиної транспортної системи, призначеної для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метро політену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів.	Входять підприємства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв'язку, промислові, ремонтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту та інші культурно-побутові заклади і підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту.
Промисловий залізничний транспорт		Транспортно-технологічний комплекс, який забезпечує системне переміщення вантажів у процесі виробництва (між виробництвами, виробничими циклами окремими операціями або підприємствами в цілому) та взаємодію із залізничним транспортом загального користування і не належать до нього.
Відомчий транспорт				Входять транспортні засоби підприємств, установ та організацій
Трубопровідний транспорт		Магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Промислові трубопроводи - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництва, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Складено на основі: [2; 3; 5; 6; 71.

---

Тема 4.3. Виробнича інфраструктура України

Таблиця 4.3.2

Відправлення (перевезення) пасажирів за видами транспорту загального користування, млн.

	1985	1990	1995	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Транспорт	13588	14977	6816	7911	7780	7657	7711	7711	7997	8200
наземний	13522	14917	6802	7905	7773	7649	7702	7700	7982	8183
залізничний	695	669	577	487	499	468	465	477	452	445
автомобільний (автобуси)*	8077	8331	3483	2502	2557	2722	3069	3297	3720	3837
трамвайний	1670	2007	822	1457	1381	1334	1196	1132	1112	1111
тролейбусний	2477	3232	1359	2735	2582	2332	2141	1921	1849	1903
метрополітенний	603	678	561	724	754	793	831	873	848	887
водний	53	45	12	5	6	7	7	9	12	13
морський	29	26	8	3	4	5	5	7	10	11
річковий	24	19	4	2	2	2	2	2	2	2
авіаційний	13	15	2	1	1	1	2	2	3	4

*2000-2004 pp. - з урахуванням обсягів автомобільних перевезень, виконаних фізичними

та юридичними суб'єктами малого бізнесу;

у 2005 р. обсяги автоперевезень пасажирів у сфері малого бізнесу становили 1,8 млрд

пасажирів.

Джерело: [17, С 254; 18, С. 239].

зменшився у 1,7 рази. Однією з вагомих причин цього є значне скорочення платоспроможного попиту населення, що зумовлене економічною кризою 1990-х pp., унаслідок якої відбулося майнове розшарування населення України, практичне зникнення середнього класу та різке зниження рівня доходів переважної більшості домогосподарств.

У роботі транспортної системи України існують певні проблеми, що зумовлені процесами старіння основних виробничих фондів, низьким рівнем застосування сучасних енергозаощаджуючих транспортних засобів і енергозберігаючих технологій перевезення тощо. До інших проблем розвитку транспортної системи України У 1990-х pp. і на початку XX ст. можна зарахувати скорочення попиту на вантажні та пасажирські перевезення, значне зростання цін на матеріальні економічні ресурси, низька якість наданих послуг, відсутність конкуренції та значний рівень монополізації

177

---

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

окремих видів транспорту, незначні обсяги іноземних та вітчиз­няних інвестицій, що необхідні для проведення техніко-техноло-гічної модернізації, повільне вирішення питань уніфікації транс­портного законодавства відповідно до міжнародного права тощо.

Загальні засади транспортної політики України визначено в таких документах, як Концепція реформування транспортного сектора економіки України, Комплексна програма утвердження України як транзитної держави у 2002-2010рр., Про грама розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на 2006-2010 pp. та інших. Одним з найважливіших напрямів транспортної політики України є розвиток національної мережі міжнародних транспортних коридорів. Це обумовлене тим, що через територію нашої країни проходять найзручніші та найкоротші шляхи між Європою та Азією у широтних і меридіан­них напрямках. Особливої актуальності цей напрям транспортної політики набув у зв'язку з розширенням Євросоюзу до кордонів України, що відкриває нові стратегічні перспективи. Зокрема, за оцінками міжнародних експертів ООН та ЄС та прогнозами Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук України, до 2010 р. очікується збільшення товарообміну за напрямками європейської осі "Північ - Південь" на 25-30 %, євразійської - на 30-35 %, що обумовлює відповідне збільшення транзитних перевезень територією України [4].

Під міжнародним транспортним коридором (МТК) розу­міють комплекс наземних і водних транспортних магістралей з відповідною інфраструктурою на визначеному напрямку, вклю­чаючи допоміжні споруди, під'їзні шляхи, прикордонні переходи, сервісні пункти, вантажні та пасажирські термінали, обладнання та устаткування рухом, організаційно-технічних заходів, законо­давчих і нормативних актів, які забезпечують перевезення вантажів і пасажирів на рівні, що відповідає вимогам Європейського Співтовариства [24]. Розвиток міжнародних транспортних кори­дорів в Україні відбувається у таких напрямах, як реконструкція і модернізація існуючої мережі та створення нової транспортної мережі з повним комплексом інфраструктури згідно з міжнарод-

178

---

Тема 4.3. Виробнича інфраструктура України

ними стандартами. З цією метою в Україні, починаючи від другої половини 1990 рр., проводиться технічне удосконалення переїздів, будуються швидкісні залізничні магістралі та нові автомобільні дороги, відбувається капітальний ремонт окремих ділянок транспортних мереж, здійснюється будівництво і реконструкція об'єктів морського і річкового транспорту, глибоководного судноплавного каналу р. Дунай - Чорне море тощо.

Таким чином, у розвитку транспортної системи України на початку 1990-х pp. виникли проблеми, що зумовлені як особ­ливостями її функціонування у період перебування нашої країни у складі колишнього СРСР, так і тими чинниками, які склалися внаслідок проведення ринкових перетворень. Зокрема, у 1990-х pp. знизилися обсяги вантажних і пасажирських перевезень, обсяги вантажо- та пасажирообороту, погіршилася якість транспортних послуг, відбувалося старіння основного капіталу, скорочення кількості працюючих на транспорті. Проте можна відзначити і позитивні риси у розвитку транспортної системи України, що обумовлене тенденціями загального оздоровлення національної економіки, особливо помітними еюни стали на початку XXI ст. Від другої половини 1990-х pp. було визначено загальні засади транс­портної політики та затверджено відповідні програми розвитку, в яких взято курс на інтеграцію транспортної системи України до європейської та світової транспортних систем.

Залізничний транспорт є важливою складовою транспортної системи України. Цей вид транспорту з'явився відносно недавно, але швидко став популярним серед юридичних осіб та населення. Проект першої залізниці в Україні був створений у 1840-1842 pp., у 1853 р. за державні кошти Австрії була збудована ділянка між Бохнею і Дембицею, у 1857 р. розпочалося будівництво залізниці від Пшемисля до Львова, у 1871 р. з'явилася перша залізниця, що з'єднала Галичину зі Східною Україною [9, С 13-14].

Залізничний транспорт України є добре розвиненим і розгалу­женим, свідченням чого є експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування, яка у 2005 р. становила 22 тис. км. На залізничному транспорті працює близько 45 % від загальної

179

---

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

кількості зайнятих у транспортній системі та спрямовується майже 1/3 коштів від загального обсягу інвестицій в усі види транспорту [21, С. 245]. За роки незалежності залізничний транспорт зберіг свої провідні позиції, оскільки на нього припадає в середньому 45-47 % загального вантажообороту та 39-41 % загального пасажирообороту. Цю ситуацію можна пояснити високою провіз­ною здатністю залізничної транспортної системи, порівняно низь­кими тарифами та високою надійністю перевезень, стабільністю роботи та можливістю надання послуг незважаючи на природно-кліматичні умови.

Управління залізницями та іншими підприємствами заліз­ничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом -Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованою Міністерству транспорту і зв'язку України [3]. Укрзалізниця через особливості своєї діяльності є суб'єктом природних монополій. Укрзалізниця була створена у грудні 1991р., під її управлінням перебуває шість заліз­ниць - Донецька, Львівська, Одеська, Придніпровська, Південна і Південно-Західна.

Робота Укрзалізниці впродовж 1991-2006 pp. відбувалась в доволі складних соціальних і економічних умовах, що позначилося на обсягах перевезення вантажів і пасажирів, на фінансово-економічних показниках діяльності, вплинуло на стан парку рухомого складу тощо. До 2000 р. обсяги перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування скоротилися у 2,7 рази порівняно з 1990 р., по окремих видах вантажних переве­зень зменшились у 4-5 разів. У 1999 р. частка бартерних операцій за надані транспортні послуги складала 85 % [21, С 246], що сприяло тінізації господарських відносин на залізничному транспорті, виникненню заборгованості перед бюджетом та по заробітній платі, зменшенню інвестиційної активності, зниженню якості надання послуг тощо.

За період 1992-2006 pp. знос основного капіталу виріс із 38 % до 58 %, при цьому знос тепловозів становить 79 %, електровозів -

180

---

Смотрите также файлы

• 3 розділ (рамка).docx

• 1 розділ (рамка).docx

• Література.docx

• Зміст.docx

• Вступ.doc