ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 16.11.2021

Просмотров: 147

Скачиваний: 1

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Кожному суб’єкту місцевого самоврядування властиві власні, передбачені чинним законодавством України організаційно-правові форми, які визначають оптимальний механізм для реалізації функцій місцевого самоврядування.

Визначення системи місцевого самоврядування та її елементів є досить складним, оскільки саме поняття місцевого самоврядування, як було вказано раніше, може розглядатися в різних площинах. Оскільки за сучасного стану справ в Україні кожна з цих площин-аспектів виражається у певних формах, то в процесі опису системи українського місцевого самоврядування необхідно враховувати всі ці аспекти.

Згідно зі ст.5 Конституції народ здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, закріплюються дві основні групи форм реалізації народовладдя. Отже, система місцевого самоврядування може бути розглянута у двох аспектах.

Систему форм здійснення місцевого самоврядування складають:

1. Форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування.

2. Форми представницької демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування це представницькі органи місцевого самоврядування, які обираються населенням і через діяльність яких громадяни можуть впливати на здійснення місцевого самоврядування на підвідомчій території.

Зупинимося тепер більш детально на характеристиці деяких елементів системи форм безпосередньої демократії на місцевому рівні(табл.2) [8, с. 489].

Таблиця 2

Форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування

Місцевий референдум

форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого і таємного голосування.

Місцеві вибори

вибори депутатів відповідної місцевої ради та сільських, селищних, міських голів;

Загальні збори громадян

скликаються за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону,

житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого

територіального утворення) для обговорення найважливіших питань

місцевого життя.

Місцеві ініціативи

офіційна письмова пропозиція з будь-яких питань, які віднесені до відання місцевого самоврядування, внесена в порядку, передбаченому цим Положенням, для розгляду на відкритому засіданні ради та прийняття відповідного рішення.

Громадські слухання

є формою безпосередньої участі членів територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування

Організація і участь в мітингах, походах, демонстраціях, пікетуваннях на місцевому рівні

мирні зібрання є одним із засобів відстоювання людиною і громадянином своїх прав, свобод та інтересів у демократичному суспільстві.

Участь населення у роботі органів місцевого самоврядування

на добровільних засадах, в якості експертів, спеціалістів, консультантів, громадських контролерів



Місцевий референдум є формою безпосередньої демократії, зміст якої полягає у прийнятті або затвердженні членами територіальної громади найбільш важливих рішень місцевого значення шляхом прямого таємного голосування. Це форма здійснення місцевої публічної влади безпосередньо територіальними громадами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць [5, с. 406].

У місцевому референдумі мають право брати участь громадяни України, які досягли віку 18 років і постійно проживають на території відповідної громади. Не мають права голосу недієздатні. Підготовка і проведення місцевого референдуму здійснюється за рахунок місцевого бюджету.

Можна виділити декілька стадій референтного процесу: 1) призначення місцевого референдуму; 2) підготовка і проведення місцевого референдуму; 3) голосування і визначення підсумків референдуму; 4) опублікування і введення в дію рішень, ухвалених місцевим референдумом [8, с. 490].

Важливою формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади є загальні збори громадян. На відміну від місцевого референдуму, який є формою вирішення питань місцевого значення шляхом голосування всіма членами територіальної громади села, селища чи міста, загальні збори громадян проводяться за місцем їх проживання у межах окремих частин сіл, селищ, міст як адміністративно-територіальних одиниць (будинків, вулиць, кварталів, мікрорайонів тощо), а тому є формою участі окремих груп членів територіальної громади в обговоренні та вирішенні питань місцевого значення [5, с. 407].

На основі аналізу положення можна виділити декілька видів зборів громадян:

1. Загальні збори всіх громадян, що проживають на відповідній території і мають право брати участь у виборах (є правомочним при наявності більше 1/2 громадян).

2. Збори або конференція представників громадян відповідних територіальних утворень (є правомочним при наявності не менше 2/3 представників) – скликається у випадку, якщо скликання загальних зборів пов’язане з організаційними труднощами. Представники обираються на загальних зборах або визначаються органами самоорганізації населення.

Збори скликаються головою ради або виконавчим комітетом, органами самоорганізації населення, а також за пропозицією не менше 1/3 від загальної кількості жителів, ради, постійної комісії ради, трудового колективу, об’єднання громадян. Якщо збори скликаються органами самоорганізації населення, вони повинні повідомити про це раді або її виконкому, які надають допомогу в підготовці й проведенні зборів. Рішення про скликання зборів доводиться до відома жителів не пізніше ніж за 7 днів до дня проведення з указівкою часу, місця, порядку денного [8, с. 494].

Місцеві ініціативи – пропозиція членів громади про обов’язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи визначається радою або статутом громади. Внесена місцева ініціатива підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засідання ради за участю членів ініціативної групи.


Предметом місцевої ініціативи можуть бути будь-які питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, та питання місцевого значення, що не віднесені до компетенції органів державної влади.

Громадські слухання – це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення.

Предметом обговорення на громадських слуханнях можуть бути:

  • проекти нормативно - правових актів міської та районної ради та її виконавчого комітету, міського голови та голови районної ради;

  • проекти та програми, що реалізуються чи плануються до реалізації у територіальній громаді;

  • найважливіші питання місцевого значення;

  • звіти депутатів міської ради, районних рад, міського голови, голови районної ради та інших посадових осіб місцевого самоврядування;

  • звіти посадових осіб підприємств і організацій – надавачів послуг, які відповідно до законодавства мають забезпечуватись органами місцевого самоврядування;

  • прийняття рішень за результатами звітів депутатів та посадових осіб місцевого самоврядування, внесення пропозицій щодо дисциплінарної відповідальності вказаних осіб [5, с. 408].

У підсумку, систему місцевого самоврядування можна визначити як сукупність суб’єктів і форм здійснення місцевого самоврядування, через які населення територіальної громади реалізує надані їй функції і повноваження.



1.3. Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування


Визнано, що однією з головних підвалин кожної демократичної держави є місцеве самоврядування, функціонування якого здійснюється на засадах самостійності та фінансової незалежності. Практика діяльності органів місцевого самоврядування в умовах легітимізації їхніх прав довела, що саме фінансова незалежність є вирішальною у здійсненні функцій і завдань, які на них покладаються в сучасних складних умовах становлення української держави.

Без перебільшення можна сказати, що матеріально-фінансова самостійність є необхідною умовою втілення всіх інших принципів місцевого самоврядування. Від фінансових можливостей залежить виконання реальних владних функцій органами місцевого самоврядування. Самостійність завжди буде лише формальною, якщо залишатиметься залежність у фінансовому плані.

Фінансову незалежність місцевого самоврядування можна розглядати як можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного та соціального розвитку даної території, що входять до компетенції відповідного рівня місцевого управління. Вона також означає, що передумовою фінансової незалежності є розумна, з точки зору економічної доцільності, децентралізація влади та адекватний розподіл повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між центром і органами місцевого самоврядування (рис. 2).


Shape2

Місцеві фінанси


Shape6Shape3Shape4Shape5


Shape10Shape9Shape8Shape7

Фінанси муніципальних підприємств

Місцеві позики

Регіональні фонди

Місцеві бюджети




Рис. 2. Фінанси органів місцевого самоврядування


Головною ознакою фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є володіння та самостійне розпорядження фінансовими ресурсами, розмір яких відповідає функціям і завданням, що покладаються на ці органи. Такі фінансові ресурси необхідні місцевим властям для реалізації намічених цілей програм економічного та соціального розвитку території відповідно до обраних пріоритетів [9, с. 185].

Для підвищення фінансової незалежності місцевих органів влади потрібно всебічно розвивати систему місцевих облігаційних запозичень як додаткового ресурсу місцевої влади. Також необхідна наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури, насамперед незалежних рейтингових агентств та консалтингових фірм [17].

В Україні формами місцевих фінансів є фінанси територіальної громади (комунальні фінанси), фінанси Автономної Республіки Крим, фінанси області, фінанси міст Києва і Севастополя, фінанси міста, фінанси району, району в місті, фінанси села, селища (рис. 3).

В умовах ринкових відносин залишається і збільшується перелік таких справ, які правова держава вважає за доцільне передати для розв’язання місцевим органам влади. Для цього потрібні відповідні ресурси. Це і є об’єктивною причиною для функціонування місцевих фінансів.


Shape11


Shape12










Рис. 3. Форми місцевих фінансів


Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (у тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності. При цьому під правом комунальної власності розуміють право територіальної громади володіти, доцільно, економно й ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Право комунальної власності поширюється на рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, у тому числі на банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (додаток А).


Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна і майнових прав територіальним громадам безоплатно державою та іншими суб’єктами права власності, а також створення і придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом[10, с. 374].

Об’єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних місцевих рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, комунальний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства; майно комунальних навчальних закладів, закладів культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно комунальних підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває і майно, передане у власність територіальним громадам іншими суб’єктами права власності [11, с. 27].

Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно із законом про місцеве самоврядування та законом про бюджетну систему. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених законом про місцеве самоврядування та іншими законами.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним та ефективним витрачанням коштів і належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Якщо доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає з місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установленого законом [10, с. 378].

Фінансові ресурси органів самоорганізації населення утворюються за рахунок передачі частини відповідних фінансових ресурсів місцевої ради, яка дозволила створення цих органів, та за рахунок доходів від господарської діяльності створених ними підприємств з виконання робіт та надання послуг, пов’язаних із задоволенням соціально-культурних, господарських та побутових потреб населення, добровільних внесків та пожертв.