2004 р. ознаменовано внесенням змін до Конституції України, впровадженням партійних виборчих систем н національному і місцевому рівнях, що мало безпосередній вплив на формування місцевих рад.

У цьому ж році, згідно Конституції України, приймається Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»,за яким для обрання депутатів і голів місцевих рад передбачена мажоритарна система, для обласних, районних та місцевих рад  пропорційна система із закритими списками. В результаті обласні та районні ради стали вузько партійними, а обласні ради не представлені всіма районами [14, с. 57].

Нормативне регулювання організації та діяльності місцевого самоврядування здійснюється внутрішнім правом кожної держави, а також відповідними актами міжнародного рівня, зокрема Європейською Хартією місцевого самоврядування. Ця хартія визначила принципи, основні напрями місцевого самоврядування, його співвідношення з місцевим управлінням [14, с. 58].

За останні роки в чинне законодавство України неодноразово вносились зміни з метою створення ефективної системи місцевого самоврядування, але ці заходи не завжди давали бажаних результатів. Обговорення в наукових, політичних та інших колах проблем місцевого самоврядування засвідчило наявність різних поглядів на його сутність і роль. Тому є потреба глибокого, об’єктивного вивчення теорії й практики діяльності органів місцевого самоврядування в Україні, відповідного вітчизняного і зарубіжного історичного досвіду.

Як бачимо, в Україні здавна панують ідеологія колективізму і соборності, в основі яких закладені ідеї самоврядування. Вони не тільки стали стрижнем для саморозвитку соціальних мікрогромад, але і силою, здатною протистояти надмірній централізації державної влади. Демократія на рівні місцевого самоврядування надає людині, а також відповідним колективам можливість здійснити своє самовизначення і самореалізацію у таких формах як збори громадян, місцеві Ініціативи, місцеві вибори, референдуми, громадські обговорення тощо. Очевидно, що сучасне поняття та зміст місцевого самоврядування відмінні від їхнього розуміння у минулому Однак навіть різноманітність форм його проявів у різні часи дозволяє узагальнити уявлення про них, врахувати помилки і здобутки наших предків, які прагнули збудувати могутнє суспільство і державу з ефективною місцевою владою, схожою на ті, що вже століттями мають інші нації.

2.2. Принципи діяльності органів місцевого самоврядування

Під принципом (лат. рrincipium— основа, засада) слід розуміти суб’єктивно усвідомлену в науці об’єктивну закономірність, притаманну будь-якому соціально-політичному явищу, сформульовану у вигляді певної ідеї, правила чи засади. В юриспруденції більшість принципів є одночасно і правовими нормами (так званими нормами-принципами). Отже, такими принципами слід неухильно керуватися не тільки в теорії, айв повсякденній практиці. Адже ці норми-принципи хоч і не породжують конкретних правових відносин, проте опосередковано визначають зміст інших явищ правового характеру  окремих норм, інститутів і правовідносин.

---

Щодо місцевого самоврядування, то через призму його основних принципів повніше розкривається зміст цього важливого інституту муніципального права, його місце і роль в суспільстві та державі. Головні принципи місцевого самоврядування зумовлюють характер його системи, територіальної, організаційно-правової та матеріально-фінансової основ, особливості правового статусу територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування [3, с. 127].

Поняття «принцип місцевого самоврядування» покликаний відображати закономірності, що об’єктивно існують у місцевому управління та мають особливе значення для його організації і здійснення. Отже, принципи місцевого самоврядування – це фундаментальні істини, позитивні закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку відносин управління, сформульовані у вигляді певного наукового положення, закріпленого переважно у правовій формі, на основі якого будуються і розвиваються відносини в органах місцевого самоврядування[18, с. 41].

Перша група принципів визначає загальні засади організації одночасно двох форм публічної влади в Україні – державної влади і місцевого самоврядування. Вони отримали закріплення в І розділі Конституції України як засади конституційного ладу і деякі з них відтворені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Другу групу становлять принципи, що характеризують організацію та функціонування місцевого самоврядування як самостійної форми публічної влади. Ці принципи закріплені в Конституції України та в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до положень Європейської хартії місцевого самоврядування. Їх, в свою чергу, також можна поділити на дві групи – основні та спеціальні принципи (рис. 4) [6, с. 164].

самостійність місцевих бюджетів

Рис. 4. Принципи діяльності органів місцевого самоврядування

Відповідно до статті 4 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах:

• Служіння територіальній громаді, тобто обрані посадові особи місцевого самоврядування у здійсненні своїх повноважень повинні керуватися, насамперед, інтересами відповідної територіальної громади, спрямувати свою службову діяльність саме на її користь;

• Поєднання місцевих і державних інтересів. Цей принцип означає, що під час вирішення питань місцевого значення територіальної громадою або органами та посадовими особами місцевого самоврядування мають враховувати як місцеві, так і загальнодержавні інтереси;

• Гуманізму і соціальної справедливості. Сутністю гуманізму є такі соціальні цінності як свобода, рівність, справедливість. Соціальна справедливість виявляється у тому, що Україна проголошена соціальною державою, де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначають найвищою соціальною цінністю;

• Гласності. Посадові особи мають своєчасно надавати об’єктивну, достовірну інформацію про діяльність громадянам, публікувати і доводити до відома громадян прийняті рішення;

• Пріоритету прав та свобод людини і громадянина. Цей принцип зобов’язує посадових осіб органів місцевого самоврядування визнавати, дотримуватися та захищати права і свободи громадянина;

• Рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки;

• Професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

• Підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов’язків, що дає можливість зміцнити дисципліну, сформувати почуття особистої відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування за виконання наданих їм повноважень;

• Дотримання прав місцевого самоврядування. Цей принцип вказує на те, що тільки за відповідної організації служби в органах місцевого самоврядування, де органи місцевого самоврядування та посадові особи діятимуть виключно в межах, визначених правовими нормами, можна досягнути дотримання прав місцевого самоврядування;

• Правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування. Важливе значення щодо забезпечення соціальної захищеності мають також умови праці та її оплати, наявність різних пільг, які є однією з вагомих причин зацікавленості у збереженні місця служби, стабільності роботи, відсутності мотивації перейти на іншу роботу;

• Захисту інтересів відповідної територіальної громади. Втілення цього принципу можна розглядати з двох позицій: судового та позасудового захисту. Відповідно до принципу судового захисту прав місцевого самоврядування, органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування. До позасудових форм захисту інтересів територіальної громади, належать: звернення посадових осіб органів місцевого самоврядування до відповідних компетентних органів влади, депутатські звернення та запити;

• Фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок місцевого бюджету. Зміст фінансової автономії місцевого самоврядування полягає у праві його інституцій володіти, користуватись і розпоряджатись власними коштами, достатніми для здійснення функцій та повноважень і є основою функціонування системи місцевого самоврядування;

• Самостійності кадрової політики в територіальній громаді. Цей принцип полягає у залученні, закріпленні та відповідному використанні на службі в органах місцевого самоврядування висококваліфікованих фахівців, у формуванні умов щодо реалізації ними свого професійного потенціалу для ефективного виконання посадових обов’язків і забезпечення функціонування системи місцевого самоврядування загалом [18, с. 41].

---

Важливими для розгляду є загальні принципи, запропоновані А. А. Коваленком. Він рекомендує виокремити такі: виборність органів місцевого самоврядування і посадовців місцевого самоврядування; самостійність місцевого самоврядування; відкритий і публічний характер діяльності органів місцевого самоврядування і посадовців місцевого самоврядування (гласність); використання звичаїв і традиції в організації і діяльності місцевого самоврядування [19, с. 338].

Вищезазначені принципи визначають основні засади, на яких будується служба в органах місцевого самоврядування.

Принципи служби в органах місцевого самоврядування можна класифікувати на конституційні та організаційно-функціональні. До конституційних принципів належать: служіння територіальній громаді; верховенство права, демократизм і законність; пріоритет прав та свобод людини і громадянина; гласність; рівні можливості доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування; дотримання прав місцевого самоврядування. До організаційно-функціональних принципів відносяться: професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; підконтрольність, підзвітність, персональна відповідальність за порушення дисципліни і неналежне виконання обов’язків; самостійність кадрової політики в територіальній громаді [14, с. 67].

Докладніше розглянемо принципи саме сільського самоврядування як важливий чинник сталого економічного розвитку. Ефективне самоврядування охоплює розбудову громад: процеси, які розвивають лідерські якості, примножують соціальний капітал і формує особисті зв’язки, а також посилюють можливість громади вдосконалюватися.

Серед принципів сільського самоврядування вкрай актуальними сьогодні є:

• Децентралізація та делегування повноважень на нижчі рівні влади;

• Прозорість роботи органів сільського самоврядування і підзвітність сільській громаді;

• Побудова партнерських зв’язків між державним і приватним секторами.

Усі розвинуті країни звертаються до централізації та делегування повноважень на нижчі рівні влади як до засобів, які спонукають органи влади до активнішого реагування на потреби людей і враховують різноманітність різних територій та регіонів. Децентралізація  це бажаний засіб підвищення ефективності і продуктивності роботи органів сільського самоврядування. Необхідною умовою децентралізації державного управління чи передачі повноважень на нижчий рівень влади є спроможність ухвалювати рішення, лідерство та підзвітність.

Відсутність прозорості та підзвітності неминуче призводить до корупції. Корупція в органах сільського самоврядування підриває законність влади, створюючи процеси ухвалення рішень, ослаблюючи інституційний потенціал і руйнуючи довіру населення. Корупція гальмує економічний розвиток, значно збільшує вартість бізнес-діяльності, шкодить конкуренції та відволікає бюджетні ресурси від надання бюджетних товарів і послуг. Подолання корупції вимагає політичної волі, стабільного уряду та сильного й зацікавленого громадського суспільства.

---

Прозорість і підзвітність забезпечують краще дотримання законів і підзаконних актів, підвищують ефективність збору податків та знижують вартість забезпечення виконання законодавства. Прозорість і підзвітність вимагають інформації  точної, вчасної, легкозрозумілої і яка має широке розповсюдження.

На стику діяльності державного і приватного секторів часто виникає корупція і оскільки антикорупційні заходи часто накладають обмеження на зв’язки між державними і приватними підприємствами, відносини між державними і приватними секторами, як правило, вимагають пом’якшення або зміни цих обмежень. Отже, зв’язки між приватними та державними секторами можуть вступати в конфлікт із заходами, спрямованими на боротьбу з корупцією. Разом з тим коаліції представників державного і приватного секторів можуть одержувати кращі результати в боротьбі з корупцією та забезпечувати вищу підзвітність органів влади, ніж у разі самостійних зусиль установ державного і приватного секторів [18, с. 43].

Таким чином, виважене використання партнерства між установами державного і приватного секторів, особливо з метою посилення підзвітності та прозорості органів влади дасть Україні змогу скористатися перевагами такого партнерства.

4. Шляхи вдосконалення законодавчої основи діяльності органів місцевого самоврядування

---

Смотрите также файлы

• КУРСОВА РОБОТА.docx

• Документ Microsoft Office Word (2).docx

• Документ Microsoft Office Word.docx

• ФИН.ОБЛИК 2.docx

• ФИНАНСИ.docx