ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 113
Скачиваний: 1
Основним кам’яновугільним басейном України є Донбас, який охоплює територію понад 50 тис. км2. у трьох східних областях держави (Донецькій, Луганській і Дніпропетровській області.), містить понад 45 млрд. т. балансових запасів вугілля. У Донбассі найбільше шахт зосереджено у центральній частині Донецької області, де, головним чином добувають коксівне вугілля (Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Красноармійськ, Горлівка, Костянтинівна.), у Луганській області (Красний Луч, Кадіївка, Краснодон, Антрацит.). Зокрема, в Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах більше добувають енергетичного вугілля. У Донбасі зосереджено 98% усіх промислових запасів кам’яного вугілля України. В Львівсько-Волинському басейні обсяг видобутку кам’яного вугілля становить у 2000 – 2001р. близько 3 млн. т. на рік. Площа басейну 10 тис. км2. Вугільні шари залягають на глибині 300 – 500 м. В Львівсько-Волинському басейні тепер діє близько 21 шахти. Однак запаси вугілля тут невеликі, тому передбачається на перспективу залишити тільки 2-і діючі шахти. Цей басейн є лише практично південно-східною окраїною великого Люблінського басейну (Польща), тому він і має незначні промислові запаси кам’яного вугілля близько 1 млрд. т., потужність пластів від 0.5 до 2 м.
Щорічно в Україні споживається більше 85 млн. т. вугілля. Більше 90% вугілля використовують галузі промисловості. Питома вага житлового-комунального господарства у загальному споживанні становить 0.2 %.Частка інших галузей економіки у потребах вугілля не перевищує 1% кожна, зокрема будівництво – 0.3 % від загального показника. Україна щорічно імпортує кам’яне вугілля (з Польщі), натомість 30 % видобутого кам’яного вугілля у Донецькому басейні експортується за межі України.
Підприємствами нафтової галузі щорічно видобувається біля 4 млн. т. нафти (включаючи газовий конденсат). Однак за останні 10 років видобуток нафти підприємствами галузі постійно скорочується, про що свідчать дані таблиці.
1.2 Водні ресурси
Завдяки своїм унікальним фізичним і хімічним властивостям вода широко використовується у всіх галузях виробничої і невиробничої сфер. Найбільшу цінність мають чисті прісні води, дефіцит яких дедалі більше відчувається в Україні. Водні ресурси України становлять поверхневі і підземні води.
Основним елементом прибутку водного балансу України є атмосферні опади, загальний обсяг яких, за різними оцінками становить, 366 – 377 км3. Через значні втрати на випарування на поверхневий місцевий стік припадає лише 50 км3. Водні ресурси поповнюються за рахунок транзитного стоку Дунаю, Дніпра, Сіверського Дінця і сумарно становлять майже 210 км3. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг) загальним обсягом 14 км3. виходять за межі України.
Хоч найбільший обсяг стоку припадає на Дунай, головну роль у водо забезпеченні господарства України відіграють річки басейну Дніпра. Стік Дніпра біля Києва становить приблизно 44 км3., Дніпропетровська 53.4 км3., а далі дещо зменшується у зв’язку великим випаровуванням з поверхні Каховського водосховища Обсяг стоку інших річок значно менший: Дністра – 6.3 км 3., Сіверського Дінця – 5.0 км3., Південного Бугу – 3.4 км3.
З трьох тисяч озер України лише 30 (1 %) мають площу більшу як 10 км3. В основному прісні озера розміщені Поліссі (найбільше Світязь – 24.2 км2.), закритих солонуватих і солоних озер та лиманів – на узбережжях Азовського і Чорного морів ( найбільше Сасик – 210 км2., Тілігульський лиман – 160 – 170 км2., Ялпуг – 149 км2. ). Ресурси прісних озерних вод становлять 2.3 км2., солонуватих і солоних - 8.6 км3. Значно поповнюються ресурси поверхневих вод за рахунок будівництва водосховищ і ставків.
Найбільший каскад водосховищ створений на Дніпрі, де збудовано шість великих водосховищ об’ємом 43.8 км3.: Каховське (площа – 2255 км2., об’єм – 18.2 км3.), Кременчуцьке (2250 км2., об’єм – 13.5 км3.), Київське (922 км2., об’єм – 3.73 км3.), Дніпровське (410 км2., 3.3 км3.), Канівське (675 км2., 2.62 км3.), Дніпродзержинське (567 км2., 2.45 км3.).
Чорне та Азовське моря, що омивають територію України можна розглядати як альтернативне джерело водних ресурсів, але оскільки ці води вимагають опріснення, а отже і значних затрат коштів і енергії, в найближчі роки їх використання малоймовірне. І вони є дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод рядом великих підприємств чорної металургії, хімічної, нафтохімічної, вугільної промисловості.
Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км2. площі припадає від 100 до 600 тис. м3. місцевого стоку. Найменше забезпечені водою південні області. Так у Донецькій, Запорізькій Дніпропетровській, Одеській і Херсонській областях на 1 км2. території припадає від 5 до 40 тис. м3. води на рік, а на одного жителя – від 130 до 400 м3. В областях Полісся на км2. території нараховується від 75 до 100 тис. м3. на рік, а на одного мешканця від 1500 до 2000 м3. В областях лісостепової зони на 1 км2. площі водні ресурси складають 50-70 тис. м3. на рік, збільшуючись до 125 тис. м3. у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м3. води на рік.
Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого використовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних вод у зоні активного водообміну складає 18.6 км3. на рік. В межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський.
Найбільші річки України: Дніпро, Південнй Буг, Псел, Дністер, Сіверський Донець Горинь, Десна, Інгулець, Ворскла, Случ, Стир, Західний Буг і т. д.
У цілому запаси водних ресурсів із розрахунку на одиницю площі і на одного жителя України займає одне з останніх місць у Європі, та й по території держави розміщені нерівном
1.3 Лісові ресурси
Площа лісового фонду становить 9.400 тис. га. (14.2 % площі території України), що значно менша ряду розвинутих країн. Запаси деревини в Україні становлять 1.3 млрд. м3. У віковій структурі лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючі насадження (понад 90 % усіх лісовкритих площ).
Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна. Так, в Українських Карпатах зайнято лісами 40.5 % площі, у Кримських горах – 32.0 %, на Поліссі – 26.1 %. У Лісостеповій зоні цей показник становить – 12.2 %, а в Степовій – 3.8 %. До найбільших лісистих територій належать Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.
Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різних природних умов, але більшого впливу господарської діяльності людей, яка звелася до варварського винищення лісів. В Україні є сприятливі для прискореного росту деревини, бо пересічний приріст на 1 га лісопокритої площі становить 4м3. Причому на деревостани високої продуктивності припадає 75 % покритих лісом земель. Переважають хвойні породи (сосна, ялина) – 54 % і твердолистяні (дуб, граб, бук) – 40 %. Сосна (35 %) зосереджена в основному, на Поліссі, ялина (16 %) в Карпатах, дуб (18 %) на Поліссі і в Лісостепу, бук (13 %) на Поліссі в Лісостепу і в Криму.
Важливим напрямом збереження лісів є вишукування резервів деревної сировини на основі її більш раціональної хіміко-механічної переробки, застосування замінників дерева, комплексне використання листя, гілок, стружки, тирси, коріння тощо.
1.4 Земельні ресурси
Розподіл ґрунтів на території України підпорядкований закону горизонтальної зональності на рівнинах і висотної поясності у горах. Величезний вплив має рельєф місцевості, а також минулий і сучасний характер рослинного покриву. На рівнинах просторах нашої країни поширені дерново-підзолисті, чорноземні, каштанові ґрунти, а також лучні, болотяні,солончаки та солонки. Для гір характерні бурі лісові, гірсько-лучні, червоно-бурі та коричневі. В Україні налічується близько 650 видів.
У північній частині України поширені дерново-підзолисті грунти. Вони займають 21 % території країни, майже всю Поліську низовину. Пов’язані вони з плоскими формами рельєфу, сформувались під мішаними та хвойними лісами на водно-льодовикових супіщаних відкладах. У дерново-підзолистих грунтах процес перегнивання органічних решток проходить дуже повільно через надмірну кількість опадів, вони мають кисле середовище і містять 1 –1.5 % гумусу. Характерною ознакою дерново-підзолистих грунтів у Поліссі є їх безструктурність, для підвищення родючості потрібно вносити мінеральні і органічні добрива.
Сірі лісові грунти поширені переважно у лісостеповій зоні, зустрічаються і на Поліссі. Сформувались вони під широколистою лісовою й різнотравно-злаковою рослинністю. Вміст гумусу в ґрунті становить до 5 -8%, що надає йому світло-темного сірого кольору. Кислотність грунту мала, структура дрібногрудкувата.
Найбільшу площу (65 % території України) під степовою рослинністю в умовах обмеженої вологості займають чорноземні грунти. Основною грунтоутворюючою породою для них є лес, який поширений у межах лісостепової і степової зон. Чорноземні ґрунти мають до 16 % гумусу, зернисто-грудкувату структуру і є найродючішими в світі. Гумусовий горизонт має товщину понад 40 см., а інколи і 120 см. З півночі на південь змінюються особливості грунту, а тому виділяють окремі їх підзони. В лісостепу поширені опідзолені та типові чорноземи, в північній степовій підзоні переважають чорноземи звичайні, середньо- та малогумосні. Для більш посушливої південної підзони характерні грунти що потребують додаткового зволоження, тобто південні чорноземи.
В умовах недостатньої кількості опадів, високих температур і порівняно бідної степової рослинності сформувалися каштанові грунти, які займають до 5 % території України. Вміст гумусу - до 3 %, потужність у них гумосового горизонту буває до 40 см.
Вздовж узбережжя морів утворилися солончаки і солонці. Це грунти у верхніх горизонтах значний уміст солі, яка підтягується в процесі випаровування з нижніх горизонтів. Солончаки і солонці мають дуже низьку родючість і потребують промивання та гіпсування.
В Передкарпатті під буковими і дубовими лісами в умовах помірного зволоження сформувались дерново-підзолисті, а на Закарпатській низовині під дубовими лісами – бурі опідзолені. В обох типах ґрунтів відбувається процес оглеєння, що є наслідком надмірного зволоження.
1.5 Кліматичні ресурси
Територія України лежить у помірно континентальній області помірного кліматичного поясу. Значні зміни висоти сонця над горизонтом, тривалості дня, циркуляція атмосфери, а також характеру підстилаючої поверхні у різні пори року в помірному поясі визначають закономірне чергування сезонних типів погоди (показано на карті).
Зима в Україні характеризується морозною погодою з випаданням снігу і встановленням снігового покриву. Триває вона 3 – 4 місяці, а починається у кінці листопада, коли утворюється тривкий сніговий покрив. Приходить зима до нас з північного сходу і найпізніше досягає Криму
Весна на теренах України найраніше настає на південному заході і широко просувається на північний схід. Бувають заморозки, викликані вторгненням холодного арктичного повітря з півночі. Весна закінчується цвітінням акації, середня добова температура 15 С.
Літо тепле, на півдні – спекотне. Максимальні температури повітря спостерігаються у серпні. Цей місяць характеризується часто безхмарною посушливою погодою. По всій території країни проходять грози та зливи. На літо припадає близько 40 % річної норми опадів.
Осінь у нас порівняно тепла і тривала, з ясними і сонячними днями та прохолодними ночами, інколи з приморозками. Негода із затяжними дощами і низькими температурами настає під кінець осені.
У помірно континентальній області клімату України виділяють на рівнині антлантико-континентальну і континентальну під області, а у Карпатах – закарпатську і карпатську.
Клімат України є в цілому сприятливий для життя і діяльності людини. Кліматичні умови враховують коли вибирають місця для будівництва житла, господарських об'єктів, транспортних шляхів. Однак для клімату країни характерні деякі несприятливі погодні явища, а саме: град, туман, зливи, посухи у літку, пилові бурі.
Від клімату залежить також рівень, тривалість використання родючості і продуктивності ґрунтів. Теоретичною основою високої продуктивності грунтів є врахування біологічних вимог культур. Беручи до уваги потреби сільського господарських культур у теплі і опадах та агрокліматичне районувань території України, можна зробити висновок, що в північно-західних районах можуть визрівати найвимогливіші до тепла ярі культури, озима пшениця, а на південному заході і сході вимогливіші до тепла культури (агрокліматичне районування на карті).