Файл: ПОСІБН_ТОрГОВА.doc

У загальновживаному розумінні "інтелектуальна власність" - це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інтелектуальної діяльності як такою (за винятком організаційних, майнових та інших передумов творчої праці) право не регулює. Лише після завершення процесу творчості створенням нових результатів у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають в дію норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця.

Самі ж об'єкти інтелектуальної власності об'єктами майнових прав не є. Будь-який винахід (корисна модель, товарний знак, промисловий зразок тощо)- це розв'язок задачі, розкриття суті нового об'єкта техніки, яке є твором лише тоді, коли воно моє споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його володільцю виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передаватися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності.

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелектуальної праці існують відносини духовного привласнення, які дістають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої їх природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається "Кому дозволено використати даний твір промисловим або комерційним чином?", то у відносинах духовного привласнення міститься відповідь на питання "Хто творець цього твору?".

Майнові та особисті права взаємопов'язані і якнайтісніше переплетені, тобто утворюють нерозривну єдність. Цей зв'язок виявляється в тому, що внаслідок використання об'єктів інтелектуальної власності з'являються матеріальні об'єкти, тобто майно і право власності на нього.

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої до інтелектуальна власность отримала міжнародне визнання та правове поле.

Орієнтація вітчизняної науки і промисловості на створення наукоємкої і конкурентоздатної продукції, як основи економічного зростання, розповсюдження ринкових відносин в науково-технічній сфері за допомогою правової охорони результатів науково-технічної діяльності і створення системи (державної і підприємницької) використовування її результатів забезпечує розширення конкурентоспроможного виробництва і зміцнення позицій вітчизняних товаровиробників на внутрішніх і світових ринках. Саме на такій основі і будують свою політику в області ІВ економічно розвинені держави.

Радянська, а потім і українська держава на різних етапах свого існування проводила певну політику в області використання ІВ. За роки існування Радянського Союзу був накопичений величезний науково-технічний потенціал. Приблизно одна третина всіх винаходів миру була створена в СРСР. По кількості щорічно реєстрованих винаходів Радянський Союз разом з США займав друге місце в світі після Японії. До 1991 р. масив радянських винаходів перевищив 1,5 млн. і велика частина з них (понад 64%) доводилася на частку РФ, на Україну приходилось біля 30%.

За радянських часів автори винаходів і їх роботодавці фактично були позбавлені виняткових прав, а винаходи, що охороняються авторськими свідоцтвами, були віддані у вільне використання всім охочим. До кінця 1991 р. права на всі результати науково-технічної і інтелектуальної діяльності належали одному власнику — державі.

Порочність системи безкоштовного використання науково-технічних досягнень виявилася при експорті продукції машинобудування, коли при продажі на нашу техніку були накладені крупні штрафні санкції за патентну "нечистоту".

Перехід України до нових економічних відносин різко змінив описану вище ситуацію. З ухваленням нових законів в Україні, як і Росії, була створена цивілізована система правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до якої результати науково-технічної діяльності є об'єктами приватної власності і захищаються патентами або прирівняними до них свідоцтвами..

В умовах ринкової економіки права на результати науково-технічної діяльності забезпечують їх власникам можливість використовувати ці об'єкти на свій розсуд і одержувати від цього матеріальну вигоду. Проте і зараз процес освоєння наукоємких технологій зустрічає певні труднощі, про що свідчить зменшення питомої ваги підприємств, що здійснюють розробку і використання нововведень по причині «дорогих кредитів». Позначилося і те, що підприємства науково-технічної сфери не мають досвіду роботи в умовах ринкових реформ, не уміють успішно розпоряджатися інтелектуальним капіталом, що належить їм, не готові до комерційної реалізації власних розробок.

Результати науково-технічної діяльності в основній своїй масі не є комерційним продуктом, готовим для виробництва і ефективної реалізації. Конкурентноспроможні заклади і підприємства прагнуть передати за рубіж новітні знання в чистому вигляді, не підкріплюючи їх виробничими знаннями, секретами і послугами типу інжиніринг. Така стратегія різко відрізняється від загальносвітових тенденцій, де однією з найхарактерніших рис сучасного науково-технічного і технологічного обміну є загострення конкурентної боротьби на світовому ринку, що приводить до значного ускладнення доступу до новітніх технологій і обмеження їх комерційного використання.

У більшості підприємств відсутня єдина політика в області охорони інтелектуальної власності і просуванні своїх товарів і технологій на ринок. В результаті підприємства втрачають пріоритет на ринку і програють своїм конкурентам. Ще одна причина низької ефективності торгівлі — це рівень промислового освоєння предмету продажу. Багато пропонованих українськими підприємствами технологій не мають промислового впровадження.

Однією з найефективніших форм комерціалізації інтелектуальної власності є передача прав на використовування науково-технічних досягнень і інших об'єктів ІВ на основі ліцензійних угод. У міру просування економіки до більш наукоємкої моделі розвитку обмін різними об'єктами ІВ, здійснюється на комерційній основі у вигляді торгівлі ліцензіями, перетворився на самостійну сферу економічних відносин.

Слід зазначити, що торгівля ліцензіями відноситься не тільки до зареєстрованих об'єктів ІВ, а також включає передачу ноу-хау, результати НІОКР, послуги типу інжиніринг і т.д. В міжнародній практиці об'єми цих операцій значно перевищують торгівлю об'єктами, що охороняються.

Для більшості країн торгівля ліцензіями ведеться, як на національному, так і на міжнародному рівні, тобто фірми обмінюються технологіями в межах країни і активно використовують ліцензійну торгівлю в своїй зовнішньоекономічній діяльності. Для нашої країни внутрішня торгівля ліцензіями — явище абсолютне нове, оскільки, як наголошувалося вище, всі науково-технічні досягнення за радянських часів належали державі, і кожне підприємство могло вільно використовувати будь-яке з них у власному виробництві, не оформляючи ніякої ліцензійної угоди. От чому в СРСР не існувало системи внутрішнього ліцензування, а ліцензійна діяльність розглядалася тільки як один з видів зовнішньоекономічних операцій.

Сьогоднішнє законодавство змінило дану ситуацію, передбачивши обов'язковий висновок і реєстрацію ліцензійного договору між особою, що виявила бажання використовувати об'єкт ІВ, і її власником. Таким чином, в даний час склалася ситуація, протилежна тією, що мала місце в плановому господарстві. Національна система передачі технологій регулює тільки внутрішню торгівлю ліцензіями, і практично відсутній механізм державного регулювання зовнішньої торгівлі ліцензіями.

Тому серед ряду причин, що знижують ефективність процесу розвитку ліцензійної торгівлі в Україні, головною є відсутність механізму регулювання зовнішньої торгівлі українськими технологіями, що приводить до беззворотньої втрати національного інтелектуального ресурсу.

Одна з серйозних проблем українських ліцензіарів — передчасна передача науково-технічних знань, прагнення до отримання валютних надходжень любою ціною. Це призводить до того, що предметами ліцензій стають технології, комерційно не підготовлені (немає належної патентної охорони, не освоєні у виробництві, немає необхідної реклами), і як наслідок — до фактично непродуктивної розтрати передових технологічних знань, на розробку і отримання яких були витрачені значні засоби.

Недостатня компетентність фахівців підприємств в питаннях ліцензійної торгівлі знижує ефективність цих операцій. Так, наприклад, українські підприємства практично не користуються можливостями, які дають широко вживані в світі операції типу франчайзинг, опціон, лізинг.

2. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Першим поштовхом створення Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) стало підписання Парижської конвенції по охороні промислової власності – першого важливого міжнародного договору, направленого на допомогу громадянам однієї країни в отриманні охорони їх інтелектуальних творів в інших країнах в формі прав промислової власності, відомих як:

• винаходи (патенти);

• товарні знаки;

• промислові зразки.

Учасниками Парижської конвенції було 14 країн і вона вступила в силу в

1884 році. Для виконання адміністративних задач було створено Міжнародне бюро.

В 1886 році на міжнародні арені виникає таке поняття як авторське право і разом з ним підписується Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Мета цієї конвенції полягала в тому, щоб громадяни країн, які являються її учасниками, могли отримати міжнародну охорону свого права контролювати використання з отриманням за це використання відповідної винагороди за творчу продукцію:

• романи, оповідання, поеми, п´єси;

• пісні, опери, музикальні постановки, сонати;

• рисунки, картини, скульптури, архітектурні твори.

Як і у випадку з Парижською конвенцією, для виконання

адміністративних задач в рамках Бернської конвенції було створено Міжнародне бюро.

В 1893 році ці два бюро об´єднались в одну міжнародну організацію, яка отримала назву – Об´єднане міжнародне бюро по охороні інтелектуальної власності (ця організація більше відома по її французькому скороченню –БИРПИ з штаб-квартирою в Берні (Швейцарія)) і штатом з 7 співробітників. Ця маленька організація з часом переросла в Всесвітню організацію інтелектуальної власності, яка динамічно розвивається і постійно розширюється.

Сьогодні ВОІВ здійснює адміністративні функції 21 договорів (двох з них разом з іншими міжнародними організаціями) і за участю своїх країн-членів ВОІВ і Секретаріату виконує обширну програму, яка направлена на:

• узгодження національних законів і процедур в області інтелектуальної

власності;

• надання послуг міжнародним заявникам по отриманню прав

промислової власності;

• обмін інформацією в області інтелектуальної власності;

• надання юридично-технічної допомоги країнам, які розвиваються та

іншим країнам;

• сприяння регулювання спорів в області інтелектуальної власності між

суб´єктами приватного права;

• методологічне освоєння інформаційних технологій і Internet в якості

інструмента зберігання, отримання і використання цінної інформації в області інтелектуальної власності.

В 1960 році БИРПИ переїхало з Берна в Женеву, щоб бути блище до ООН та інших міжнародних організацій і через 10 років в зв´язку з вступом в силу Конвенції, що засновувала Всесвітню організації інтелектуальної власності, БИРПИ перетворилось в ВОІВ, яка пройшла через структурні і адміністративні реформи та отримала Секретаріат, підзвітний країнам-членам ВОІВ. В 1974 році ВОІВ стала одним спеціалізованих закладів системи ООН з признаним країнами – членами ООН мандатом на здійснення адміністративного управління питаннями інтелектуальної власності. В 1978 році Секретаріат ВОІВ в новий будинок штаб-квартири.

В 1996 році ВОІВ заключила Угоду з світовою організацією торгівлі (СОТ), що продемонструвало важливість прав інтелектуальної власності в регулюванні глобальної торгівлі.

Сьогодні ВОІВ являється одним з 16 спеціалізованих організацій системи ООН Вона здійснює адміністративні функції 23 міжнародних договорів, які стосуються різноманітних аспектів охорони інтелектуальної власності. Країнами-членами ВОІВ являється 179 або 90% всіх країн світу. В Секретаріаті ВОІВ працює 760 чоловік з 83 країн світу. Вищим органом ВОІВ являється Генеральна асамблея, що складається з країн-учасників Конвенції, які являються членами якого-небудь союзу. Скликається конференція країн-учасників Конвенції, незалежно від їх членства в тому чи іншому союзі. Створюється Координаційний комітет, який складається з країн-членів виконкомів Парижського і Бернського союзів. Адміністративний орган ВОІВ – Міжнародне бюро. ВОІВ відрізняється від інших міжнародних урядових організацій тим, що вона в значній мірі існує за рахунок самофінансування. Кошти надходять за рахунок трьох основних реєстраційних систем (85%), продажу публікацій ВОІВ та внесків країн-членів ВОІВ (15%). В останні роки реєстраційні системи постійно розширюються і будуть в подальшому зростати і саме тому доходи ВОІВ зросли 410 до 532 млн шв. франків.

Через свої країни-члени і секретаріат ВОІВ намагається:

• гармонізувати національні законодавства і процедури по

інтелектуальні власності;

• забезпечити обслуговування міжнародних заявок на права

промислової власності;

• обмінюватись інформацією про інтелектуальну власність:

• надавати правову і технічну допомогу країнам що розвиваються та

іншим країнам;

• сприяти вирішенню спорів щодо інтелектуальної власності;

• оволодівати інформаційними технологіями як інструментом для

зберігання, доступу і використання цінної інформації про інтелектуальну власність.

Інтелектуальна власність є джерелом невичерпних можливостей і в

подальшому її роль буде зростати. Перед ВОІВ в майбутньому стоїть багато задач:

• вміння своєчасно зрозуміти пріоритети країн-членів ВОІВ, промисловості, торгівлі, громадянського суспільства, неурядових організацій-партнерів і зосередити свою увагу на проблемах і можливостях, які виникають з появою нових технологій і ділової практики;

• вдосконалення механізмів прийняття рішень країнами-членами ВОІВ, методів роботи з метою їх прозорості, економічності та орієнтації на кінцевий продукт;

• розробка шляхом консенсусу міжнародних узгоджених принципів і норм для країн, що розвиваються, можливостей для обміну інформацією і знаннями;

• укріплення зв´язків між інтелектуальною власністю, з однієї сторони, і міжнародною торгівлею.