ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.12.2021
Просмотров: 4371
Скачиваний: 4
Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас, перезабруднення повітря, води й ґрунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та отрутохімікатами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов´язані з воєнними діями).
Нераціональне природокористування може бути зумовлене планово-економічними й проектними прорахунками, тимчасовими й вимушеними позиками у природи (перехідні періоди будівництва нових держав, великі стихійні лиха, війни тощо), недбалими обліком та оцінкою природних ресурсів, недосконалістю природоохоронного законодавства, вузьковідомчими підходами в розвитку економіки, недосконалістю технологій виробництв, браконьєрством, самовільною забудовою та ін.
Що ми позичили в наших дітей? Усе, що успадкували від наших батьків. Життя. Мову, якою говоримо і без якої й не були б людьми. Дороги, що ведуть від міста до міста й далі — до інших країн та інших народів. Ліси й гаї ріки, озера, річки й струмки... Тож хіба не зобов´язані ми залишити нашим дітям хоча б не менше? (Б. Мієрвалдіс, латиський письменник).
Показниками збитків від забруднення довкілля слугують: підвищення рівня захворюваності населення; зниження продуктивності сільського господарства; прискорення зношування основних фондів та ін. Вартість відновлення природи визначається за необхідними затратами на рекультивацію ландшафтів, відновлення водойм або сільськогосподарських угідь, озеленення тощо. Та при цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель від техногенного впливу унікальних геологічних пам´яток чи ландшафтів, зникнення багатьох видів рослин і тварин.
Особливо складно оцінити наслідки антропогенних негативних впливів на природу, коли треба дати довгостроковий прогноз збитків від нераціонального природокористування. Затрати на охорону природи сьогодні можна обчислити досить просто й порівняно точно на підставі чинних стандартів і нормативів із застосуванням низки формул (їх наведено в нових підручниках і посібниках з економіки природокористування).
Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект (заощадження витрат на лікування та соціальне страхування хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродуктивності, облагородження ландшафту тощо), а й соціальний — поліпшення настрою людей, зменшення їх міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності й т. д.
До найважливіших проблем економіки природокористування належить правильна (об´єктивна) оцінка природних ресурсів.
Це слід знати:
Збільшення обсягів виробництва в 10 разів потребує збільшення обсягу знань у 100 разів!
Використання газу замість нафтопродуктів на автотранспорті дало б змогу Україні щорічно заощаджувати близько 10 мли т палива (тобто близько 20 млн. т нафти) й істотно знизити забруднення повітря.
На утримання звалищ і смітників витрачається близько 25 % вартості виробітку продукції.
В Україні назбираюся кілька мільярдів тонн металобрухту. Цього досить, щоб забезпечити роботу підприємств чорної металургії на десятки років (у Німеччині близько 75 % сталі виробляють із металобрухту).
У Японії переробляється більш як 70 % відходів, в Україні — 3—5 %.
Економічна оцінка природних ресурсів — це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об´єкти. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їхнього географічного положення, поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, можливості утилізації відходів, умов переробки.
Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі показники:
– трудові затрати на залучення ресурсу в суспільне виробництво (видобуток мінеральної чи біологічної сировини);
– ефект використання ресурсу у виробництві (цінність одержаних із ресурсів матеріалів, предметів);
– прогнозовані затрати праці на відновлення ресурсу (якщо це можливо);
– прогнозовані витрати на погашення збитків, завданих природному середовищу під час освоєння даного ресурсу.
Оцінка ресурсів може бути індивідуальною та комплексною.
Розрізняють три види індивідуальних оцінок:
1) оцінки суспільної корисності природних ресурсів;
2) вартісні оцінки (податки, ціни);
3) ринкові ціни (ліцензії).
Вони виконуються для кожного окремого елемента довкілля, і їхні значення не завжди збігаються. Виконуючи укрупнені екологічні оцінки негативного впливу людини на довкілля, користуються таким поняттям, як екологічні збитки від забруднення окремих компонентів природи — води, повітря, земельних ресурсів. Екологічні збитки — це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації (насамперед забруднення). їх обчислюють за сумою різних затрат суспільства, пов´язаних зі змінами довкілля й поверненням його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для здоров´я людей.
Для укрупнених оцінок екологічних збитків вдаються до спеціальних формул, за якими можна з´ясувати шкоду земельним ресурсам, шкоду від викидів у атмосферу або у водні об´єкти. Їх наведено в таких документах, затверджених Мінекобезпеки України:
– Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища;
– Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів;
– Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
– Методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті понаднормативних викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря.
Плата за природні ресурси — це затрати підприємства, пов´язані з використанням якихось природних ресурсів, і визначені відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку; при цьому ресурси поділяють на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть безпосередньо у природи, ті, що є власністю виробництва. Ціна таких ресурсів різна.
Екологічні податки бувають кількох видів:
– платежі рентного характеру (наприклад, за використання території для відходів);
– податки і (або) штрафи за забруднення понад установлену норму;
– податки за фактичний обсяг забруднень.
При цьому податок за забруднення середовища має бути досить високим, щоб підприємствам було вигідніше охороняти довкілля, ніж забруднювати його. Екологічні ліцензії (ЕЛ) — це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах. Ці права можуть продаватися державним органом підприємствам і одним підприємством іншому. Ціна ЕЛ залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні.
Торгівля квотами на забруднення — найгнучкіший з усіх відомих методів економічного регулювання якості природного середовища.
Додатком до ЕЛ є страхування екологічної невизначеності.
Останнім часом уводяться ліцензії на родовища — цінні папери, що дають право на видобування й продаж корисних копалин.
У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів передбачається виконання таких процедур:
– визначення чистого економічного ефекту;
– оцінка варіантів очищення промислових стічних вод;
– оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень;
– оцінка варіантів переробки відходів;
– оцінка технологічних рішень;
– оцінка конструкторських рішень;
– екологічна експертиза проектів;
оцінка ризику аварій.
В Україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності:
– вводяться платежі за використання природних ресурсів та забруднення природного середовища;
– створюються екологічні фонди, банки;
– розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.
У зв´язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й екологічного, треба враховувати таке:
– ринок може бути використаний для ефективного обмеження руйнування природи;
– сам механізм стихійних ринкових попиту й пропозиції не забезпечує захисту природи — необхідне втручання ззовні;
– ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів можуть використовуватися для регулювання природокористування;
– економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка передбачає позаринкові форми контролю;
– для дійового екологічного управління економічним розвитком потрібні політично організовані сили, які представляють нагальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто — прямо чи опосередковано — має зиск від виробництв-забруднювачів.
М. Ф. Реймерс сформулював 15 законів природокористування, серед яких можна назвати:
– Закон вичерпності природних ресурсів;
– Закон зростання наукоємності суспільного розвитку;
– Закон зниження природно-ресурсного потенціалу;
– Закон сукупної дії природних факторів;
– Закон спадної (природної) родючості;
– Закон зростання темпів обігу залучених природних ресурсів;
– Закон неминучих ланцюгових реакцій «жорсткого» управління природою;
– Закон територіальної екологічної рівноваги;
– Закон спадної віддачі.
5.4. Правові засади природокористування
Ступінь цивілізації вимірюється не лише кількістю кіловат, що їх виробляють енергоустановки. Вона вимірюється також низкою моральних і духовних критеріїв, мудрістю людей, які просувають уперед цивілізацію, намагаються забезпечити їй довговічність у найсприятливішому для її процвітання середовищі, у цілковитій гармонії із законами природи, від яких людина ніколи не звільниться. (Ж. Дорст, французький зоолог, громадський діяч).
Закони про охорону природи.
Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної й міжнародної ваги. В них наводяться обов´язкові для всіх громадян вимоги, націлені на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафів, адміністративних і кримінальних покарань порушників.
Екологічне право — це порівняно молода, але дуже важлива галузь юриспруденції, що розвивається, покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.
Основний законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій державі сьогодні — Закон України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов´язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повноваження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, питання екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання використання природних ресурсів, економічних механізмів забезпечення охорони природи. Наведено також положення про заходи, пов´язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства та про міжнародні зносини України у сфері охорони довкілля.
Незважаючи на потужну правову базу, поки що не визначено правових норм прямої дії багатьох положень указаного Закону, а це ускладнює його виконання й робить малоефективним. Тому до нього слід розробити й ухвалити пакет із кількох десятків супутніх законів і підзаконних актів, які б чітко регламентували застосування всіх положень основного Закону.
До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992), Водний кодекс України (1995), закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), Лісовий кодекс України (1994), кодекси України «Про надра» (1994), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995), «Про плату за землю» (1996), «Про відходи» (1998), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000), «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру» (2000), «Про об´єкти підвищеної небезпеки» (2000), «Про екологічну мережу» (2001).
Останніми роками в Україні прийнято низку законів і постанов Кабінету Міністрів із питань метрології, стандартизації та сертифікації в галузі природокористування й охорони довкілля з метою наближення до світових норм, особливо норм країн — членів Європейського Союзу. З 1990 по 2002 р. Верховною Радою України було ухвалено понад 25 природоохоронних законів, зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується створення екологічної прикордонної служби.
Загалом в Україні сьогодні сформовано одну з найрозвиненіших у Європі систему екологічного законодавства, визначено основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і піклування про екологічну безпеку, розроблено кілька проектів природоохоронних програм для найнеблагополучніших районів.
Стає загальновизнаним, що одним із найсуттєвіших проявів мудрості сучасної людини є її екологічна компетентність. (М. М. Кисельов, український філософ).
Цілу низку законів і нормативних актів, спрямованих на охорону природи й раціональне використання її ресурсів, було прийнято регіональними міжнародними організаціями, такими як СНД, ООН, Європейська економічна співдружність, Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК) та ін. До таких найважливіших документів належать міжнародно-правові акти ООН, ухвалені більшістю країн світу, Декларація та Програма Дій Людства в XXI столітті (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція з морського права (1984), Монреальський Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987), та ін.
Система екологічних стандартів — найважливіша складова частина природоохоронного законодавства. Недотримання стандартів карається законом.
Екологічні стандарти — єдині й обов´язкові для всіх об´єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.