Файл: 1. Визначення ступеню опіків, відморожень. Невідкладна допомога 2.docx

План

1. Визначення ступеню опіків, відморожень. Невідкладна допомога

2. Електротравми, невідкладна допомога.

3. Шляхи проникнення отрути в організм людини.

4. Ознаки харчового отруєння, їх профілактика

5. Невідкладна допомога потерпілому при отруєнні невизначеної етіології

6. Отруєння чадним газом, перша допомога

1.

Опіки шкіри

Опіки виникають внаслідок впливу високої температури (термічні опіки), міцних кислот і лугів (хімічні опіки), а також під дією ультрафіолетового й інших видів опромінення (променеві опіки). У мирний час найбільш поширені термічні опіки, які отримуються в результаті побутової необережності (парою, окропом тощо), пожеж; рідко - внаслідок виробничих травм через недотримання вимог безпеки. Найбільш типовими променевими опіками є сонячні. Опіки, як бойові травми, можуть бути обумовлені застосуванням запалювальних сумішей, а також ядерної зброї, світлове випромінювання якої викликає опіки шкіри і ураження органів зору.

Термічні опіки шкіри

Під впливом високих температур відбувається коагуляція білків шкіри. Клітини шкіри гинуть і піддаються некрозу. Чим вища температура травмуючого чинника і триваліша його дія, тим глибше ураження шкіри. Розрізняють чотири ступені опіків. І ступінь -стійка гіперемія, II ступінь - відшаровування епідермісу й утворення пухирів, III ступінь - вигоряння власне шкіри (дерми). їх поділяють на поверхневі - IІІa ступеня і глибокі - ІІІб ступеня; IV ступінь - вигоряння шкіри, підшкірної клітковини і структур, які знаходяться глибше. Опіки 1-ІІ ступеня належать до поверхневих і гояться без утворення рубців. Опіки НІ ступеня є глибокими, супроводжуються рубцюванням. Для їхнього загоєння нерідко доводиться застосовувати вільну пластику шкіри. При опіках IV ступеня може настати некроз кінцівки, що вимагає ампутації.

Симптоми термічних опіків

Для опіків І ступеня характерна стійка гіперемія обпаленої шкіри, сильний біль; при опіках II ступеня на тлі гіперемірованої шкіри розрізняють різної величини пухирі, наповнені прозорою рідиною; при опіках III ступеня на тлі ділянок гіперемії, розкритих пухирів видно ділянки білої ("свинячої") шкіри з обривками епідермісу, опік IV ступеня - обвуглення шкіри. Великі опіки (поверхневі - більш 30% площі шкірних покривів, глибокі - більш 10%) ускладнюються опіковим шоком, що відрізняється тривалою

---

еректильною фазою з психомоторним порушенням, помірно підвищеним артеріальним тиском. Потерпілі сильно страждають від болю, намагаються втікати, погано орієнтуються у місці й обстановці. Порушення змінюється прострацією з падінням артеріального тиску. Для опікового шоку характерне згущення крові внаслідок великих плазмовтрат. Сечі мало, вона значно концентрована, а при важких опіках - темного кольору за рахунок домішок гемолізованої крові.

Діагноз термічних опіків

Якщо факт опіку встановити неважко, то визначити глибину і площу опіку складніше. Ступінь опіку визначають на підставі площі і глибини опіків: площа - за "правилом дев'яток" (голова - 9%, рука - 9%, передня поверхня тулуба 18%, нога - 18%) чи за "правилом долоні", пам'ятаючи, що площа долоні складає приблизно 1% площі поверхні шкіри (рис. 25.12). Глибокі опіки характеризуються: відсутністю пухирів, на тлі обривків епідермісу шкіра бліда з чітким рельєфом, волосся відсутнє, в місцях обвуглення шкіри видно ділянки темного кольору. При опіках важливо діагностувати наявність шоку в потерпілого, з огляду на площу опіку і його глибину, незважаючи на нормальний чи підвищений рівень артеріального тиску.

При вдиханні гарячого диму можуть бути опіки дихальних шляхів з розвитком гострої дихальної недостатності, отруєння чадним газом, якщо потерпілий довгостроково знаходиться в закритому приміщенні, а також при пораженнях напалмом.

Невідкладна допомога

Потерпілого насамперед треба швидко винести із небезпечної зони, погасити на ньому одяг вогнегасником, водою чи цупкою тканиною-чохлом, брезентом, ковдрою, пальтом тощо. Полум'я з одягу можна збити, притискаючи потерпілого до землі, дорожнього покриття. Одяг, що тліє, треба обережно зняти, попередньо розрізавши або розірвавши. Частини одягу, що прилипли до поверхні опіку, відривати не слід, бо це може завдати потерпілому сильного болю і погіршити його стан. При обмежених опіках І ступеня обпечену ділянку обтирають спиртом або одеколоном, а потім накладають на неї стерильну пов'язку.

При наявності різкого болю уводять усередину м'язів знеболювальні засоби (1-2 мл 1% розчину морфіну, 1 мл 2% розчину пантопону чи промедолу), а при збудженні - 2 мл седуксену Усередину м'язів чи внутрішньовенно вводять антигістамінні препарати (димедрол, супрастин).

---

Опіки І ступеня обробляють 33% розчином спирту, ІІ-Ш-ІУ ступеня - 33% розчином спирту і накладають стерильні пов'язки. Розкривати чи зрізати пухирі не потрібно. Невеликі поверхневі опіки кистей рук, ступнів площею не більш 1 -2% можна лікувати амбулаторно. Після обробки обпеченої поверхні накладають стерильну пов'язку з 0,2% фурацил і новою маззю і направляють потерпілого в поліклініку за місцем проживання. При затримці госпіталізації на опікові поверхні накладають пов'язки з 0,2% фурациліновою маззю, 5% стрептоцидовою маззю чи 1 % синтоміциновою емульсією. У разі сильного болю перед накладанням мазі обпечені поверхні в місцях, де розкриті пухирі, обробляють 0,5% розчином новокаїну зі шприца через тонку голку. Зрошення роблять протягом 5-10 хв до стихання болю.

При великих опіках і опіковому шоку внутрівенно переливають кровозамінники, сольові розчини і глюкозу, розраховуючи обсяг рідин за формулою "подвійного нуля". У перші 8 годин після травми обсяг рідини, що вливається, визначають шляхом додавання двох нулів до площі опіку, причому половину обсягу складають 5% розчин глюкози і сольові розчини.

Наприклад, при опіку 20% поверхні тіла потрібно перелити такі рідини: поліглюкін - 500 мл, желатиноль - 500 мл, ізотонічний розчин натрію хлориду - 300 мл, 5% розчин глюкози - 500 мл, 4% розчин гідрокарбонату натрію - 200 мл, - усього - 2000 мл. Кожні 4-6 годин уводять підшкірно наркотичні і ненаркотичні анальгетики: пантопон - 1 мл, анальгін - 2 мл, чергуючи їх, внтурішньом'язово - пеніцилін по 1000 000 одиниць, підшкірно - аналептики (кордіамін - 2 мл чи сульфоркамфокаїн - 2 мл), дають рясне питво (теплий рідкий чай, теплий боржом) невеликими порціями, але часто. При блювоті рідини виводять тільки парентерально.

Госпіталізація

Потерпілі з глибокими опіками будь-якої локалізації повинні бути направлені в опікове відділення чи опіковий центр. Потерпілих у стані опікового шоку з площею поверхневих опіків більше 30%, чи глибоких - більше 10%, госпіталізують у реанімаційне відділення при опіковому центрі. Транспортування потерпілого у положенні сидячи чи напівсидячи здійснюється при опіках верхньої половини тулуба, обличчя, шиї, рук; лежачи наспиш - при опіках передньої поверхні тулуба, ніг; лежачи на животі при опіках задньої поверхні тулуба, ніг; при циркулярних опіках підкладають складений одяг, гумові подушки, щоб більша частина ноги чи тулуба була у висячому положенні і не торкалася нош. Це дозволяє зменшити біль під час транспортування.

---

Хімічні опіки шкіри

Особливістю хімічних опіків є тривала дія на шкірні покриви хімічного агента, якщо вчасно не надана перша допомога. Тому опік може істотно заглибитися за 20-30 хв. Його поглибленню і поширенню сприяє просочений кислотою чи лугом одяг. При хімічних опіках рідко виникають пухирі, тому що, здебільшого, вони належать до опіків III чи IV ступенів. При опіках кислотами утворюється струп, а при опіках міцними лугами - колікваційний некроз.

Діагноз

Важливо не тільки встановити ступінь і площу опіку, але і з'ясувати, чи належить хімічний агент до кислот чи лугів, а також встановити його загальний отруйний вплив на організм.

При наданні першої долікарської допомоги негайно видаляють обривки одягу, просочені хімічним агентом. Шкіру ретельно миють проточною водою. При опіках кислотою накладають стерильні серветки, змочені 4% розчином гідрокарбонату натрію, при опіках лугом серветки змочують слабким розчином хлороводневої, лимонної чи оцтової кислоти. Вводять знеболювальні речовини (анальгін, промедол, пантопон). Після цього проводиться госпіталізація в опікове відділення, а при явищах загального отруєння - у токсикологічне.

Відмороження

Людина найчастіше відморожує обличчя, ніс, вуха, кисті рук і стопи. Розрізняють чотири ступені відмороження. При відмороженні І ступеня хворобливе відчуття холоду в потерпілого змінюється онімінням, а уражена ділянка тіла стає блідою, нечутливою. Після зігрівання тіла з'являється почервоніння і синюшність, набряклість шкіри. Відмороження II ступеня характеризується появою на уражених ділянках після зігрівання пухирів, наповнених прозорою рідиною, великою набряклістю. При відмороженнях III ступеня настає змертвіння епітелію шкіри; при відмороженнях IV ступеня - шкірних тканин, що лежать глибше.

Перша допомога передбачає зігрівання як відмороженої частини тіла, так і всього організму. Хворого треба перевести в тепле приміщення, дати теплого чаю, кави. Відморожену частину обережно розтирають чистими руками (руки потрібно добре вимити, протерти спиртом або одеколоном). Розтирати потерпілого снігом не рекомендується. Коли відновиться кровообіг, з'являться чутливість, почервоніння, відчуття тепла, уражену ділянку протирають спиртом чи одеколоном і накладають стерильну пов'язку. Відморожену ділянку, на якій є пухирі, змертвіння шкіри, розтирати не можна, слід тільки накласти стерильну пов'язку. Змащувати відморожені ділянки жиром, мазями не рекомендується. Потрібно вжити відповідних заходів, щоб запобігти повторному охолодженню хворого.

---

Відмороження - це пошкодження тканин, окремих частин тіла під впливом низької температури або замерзання (на весь організм). Відмороження та замерзання на війні спостерігаються не лише взимку, але і навесні.

У період Другої Світової війни 1941-1945 років відмороження кінцівок поєднувалися з пораненнями у 32,2% випадків. Такий великий відсоток пояснюється знекровленням пораненого та його безпорадністю, через що він довгий час залишався лежати в снігу на замерзлій землі. Таким чином, відмороження вважається частим супутником воєн, іноді має характер епідемій і займає значну частку в структурі санітарних втрат. Відморожуються, переважно, пальці верхніх та нижніх кінцівок, вуха, ніс, іноді зовнішні статеві органи. За статистичними даними воєнного та мирного часу, переважають відмороження нижніх кінцівок.

Можливі причини відмороження/переохолодження:

- вплив низьких температур;

- тривала дія вітру, підвищеної вологості;

- використання тісного та/або мокрого взуття; тривале нерухоме положення постраждалого;

- незадовільний загальний стан постраждалого (хвороба, виснаження, алкогольне сп'яніння, крововтрата тощо) навіть при плюсових значеннях температури навколишнього середовища.

Виникненню відморожень сприяють: вітер, вологе та тісне взуття, вологий одяг, вимушене нерухоме положення тіла, поранення та крововтрата, втома та недоїдання, раніше перенесені відмороження.

У розвитку відморожень розрізняють три періоди: прихований (дореактивний); період тканинної гіпоксії; реактивний (після зігрівання тканин).

У дореактивний період пошкоджені ділянки тіла (вушні раковини, кінчик носа, пальці рук, ніг) білого кольору, холодні на дотик, больове та тактильне відчуття різко знижене або відсутнє.

Після зігрівання білий колір шкіри змінюється на яскраву гіперемію або ціаноз. Відмічаються порушення відчуття – анестезія, гіперестезія, різноманітні парестезії.

Ознакою початку реактивного періоду, поряд з підвищенням температури тканин, є поява та наростання набряку на ділянках відмороження.

Місцеві ознаки, за якими можна говорити про відмирання тканин, з’являються лише через 3-10 днів. Залежно від глибини ураження тканин розрізняють чотири ступені відмороження:

I ступінь (congelatio erythematosa) - шкіра постраждалого блідого кольору, незначно набрякла, чутливість знижена або повністю відсутня; характеризується зворотністю функціональних порушень та морфологічних змін.

---