ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.03.2024
Просмотров: 70
Скачиваний: 0
Підставою кримінальної відповідальності відповідно до ч.1 ст 2 КК є вчинення особою суспільно- небезпечного діяння, яке містить склад злочину.
Кримінальна реалізується в рамках кримінально-правових відносин, але їх часові межі є різними. Кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання вироком суду законної сили і закінчується з моменту припинення відбування покарання засудженим.
Першою і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням засудженому відповідного виду та строку покарання, яке особою реально відбувається.
Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням відповідного виду та строку покарання з одночасним застосуванням звільнення від реального його відбування (звільнення від відбування покарання з випробуванням, у зв’язку із застосуванням акту амністії, спливом строків давності).
Третю форму становлять випадки засудження винного без призначення покарання і звільнення від покарання на підставі ч.4 ст. 74 КК – у зв'язку із втратою особою, яка вчинила злочин, суспільної небезпечності або у зв'язку із зміною обстановки, що призвело до втрати діянням суспільно-небезпечного характеру.
6. Поняття складу злочину. Види складів злочину. Склад злочину – це сукупність встановлених у законі про кримінальну відповідальність об'єктивних та суб'єктивних юридичних ознак, які дозволяють визначити вчинене суспільне-небезпечне діяння як злочин.
Саме склад злочину (ч.1 ст.2 КК) є єдиною і достатньою підставою для кримінальної відповідальності.
У кожному складі злочину виділяють його елементи, до яких належать об'єкт злочину та об'єктивна сторона злочину (об’єктивні ознаки), суб'єкт злочину та суб'єктивна сторона злочину (суб’єктивні ознаки), які у сукупності і утворюють склад злочину.
Об'єкт злочину — це ті суспільні відносини та блага, що охороняються законом про кримінальну відповідальність і яким завдається шкода злочинним посяганням, або які ставляться під загрозу заподіяння шкоди. Об'єктивна сторона — це зовнішня сторона (прояв) діяння, яка включає в себе діяння (дію або бездіяльність), суспільно-небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням та наслідком, час, місце, спосіб, обстановку вчинення злочину.
Суб'єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин і може нести за нього відповідальність. Ознаки суб’єкта злочину зазначені у 18 КК і до них належать вік та осудність. За загальним правилом, вік з якого особа може нести кримінальну відповідальність становить 16 років. а за окремі злочини настає з досягненням 14 річного віку (ст..22 КК). Разом з тим, суб’єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто така, яка під час вчинення діяння могла усвідомлювати свої дії і керувати ними (ст..19 КК).
Суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, яка характеризує внутрішнє (психічне) ставлення особи до вчиненого нею діяння. Ознаками цього елементу складу злочину є вина (умисел або необережність), мотив, мета та емоційний стан винного.
Склад злочину можє бути класифікований за наступними критеріями.
За ступенем су спільної небезпечності:
1) простий або основний – склад злочину, в якому не передбачені обтяжуючі чи пом'якшуючі обставини;
2) склад злочину із кваліфікуючими ознаками – такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію (крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб);
3) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами (крадіжка вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою);
4) привілейований склад злочину — склад злочину з пом'якшуючими обставинами (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони).
За особливостями конструкції (об'єктивної сторони) виділяються злочини з формальним та матеріальним складом.
Формальні склади злочинів — це такі, що не містять у собі як обов’язкову ознаку суспільно-небезпечні наслідки, а тому момент закінчення такого злочину співвіднесено з моментом виконання винним діяння, яке утворює об'єктивну сторону складу злочину або її частину. Таких злочинів в чинному КК абсолютна більшість ( отримання хабара, розголошення державної таємниці та ін.).
Матеріальні склади злочинів — це такі склади злочинів, в яких в якості обов’язкової ознаки об’єктивної сторони включаються певні суспільно-небезпечні наслідки. Злочин вважається закінченим тільки після настання таких наслідків. До цієї групи складів злочинів належать, зокрема умисне вбивство, завдання тілесних ушкоджень, крадіжка та низка інших злочинів.
7. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова від вчинення злочину. Стадії вчинення злочину – це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу (характером діяння) і моментом його припинення. Оскільки стадії злочину є певним етапом реалізації злочинного умислу, вони можуть мати місце виключно при скоєнні злочинів, вчинених з прямим умислом..
Закон (ст.13 КК) передбачає, що існують закінчений та незакінчений злочини і уточнює, що незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Отже можемо виділити три стадії вчинення злочину: 1) закінчений злочин; 2) готування до злочину; 3) замах на злочин.
Злочин вважається закінченим, якщо він містить у собі всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Момент закінчення злочину в залежності від конструкції складу злочину визначається по різному. Злочин з матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції злочинний наслідок. Наприклад умисне вбивство (ч.1 ст.115 КК) є закінченим з моменту позбавлення людини життя. Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно-небезпечних наслідків. Наприклад розголошення державної таємниці (ч.1 ст. 328 КК) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.
Готування до злочину утворюють дії, спрямовані на: підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, змову на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ч.1 ст.14 КК). Наприклад з метою вчинення вбивства особа купує пістолет або виготовляє з мисливської рушниці обріз, з метою вчинення крадіжки виводить з ладу засоби охоронної сигналізації тощо. Дії, які охоплюються поняттям готування до злочину, не утворюють об'єктивної сторони складу злочину, на вчинення якого спрямований умисел злочинця. Не тягне за собою кримінальної відповідальності готування до злочину невеликої тяжкості.
Замахом на злочин відповідно до ч.1 ст.15 КК є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Отже замах на злочин має місце тоді, коли особа вчиняє діяння, яке передбачене об’єктивною стороною відповідного складу злочину, але з причин, які від не залежать не доводить його до кінця. В кримінальному праві України розрізняють закінчений і незакінчений замах на злочин.
Закінчений замах має місце, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Наприклад злочинець з метою викрадення грошових коштів зламав двері приміщення каси, відкрив сейф, а грошових коштів у сейфі не було (або як варіант – спрацювала сигналізація і він з переляку утік)
Незакінчений замах має місце тоді, коли особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.Наприклад, як у тому ж випадку, що ми розглянули вище – злочинець проник шляхом зламу замків до приміщення каси, де стояв сейф, однак не зміг його відкрити.
Оскільки стадії готування до злочину та замаху на злочин є видами незакінченого злочину, законодавець у ст.17 КК (Добровільна відмова при незакінченому злочині) заохочує дії осіб, які з будь-яких мотивів вирішили відмовитися від доведення злочину до кінця.
Поняття добровільної відмови закріплено у ч.1 ст 17 КК, яка визначає, що добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Проаналізуємо, які умови є необхідними для добровільної відмови.
По-перше, відмова від вчинення злочину здійснюється виключно з волі самої особи (тобто особа свідомо, зі своєї власної волі припиняє злочинну діяльність, при цьому мотив такого припинення не має значення.
По-друге, така відмова повинна бути остаточною, що означає безповоротність та кінцевість такого рішення і відсутність умислу щодо продовження злочину у майбутньому.
По-третє, особа повинна усвідомлювати наявність у неї можливості доведення злочину до кінця – особа усвідомлює відсутність будь-яких перешкод, які би могли завадити їй довести злочин до кінця, проте припиняє злочинну діяльність.
По-четверте, добровільна відмова можлива лише в незакінченому злочині.
Правовий наслідок добровільної відмови полягає в тому, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповіладьності. Виключення становлять випадки, коли фактично вчинене особою діяня містить склад іншого злочину. Наприклад особа викрала зброю з метою здійснення вбивства, але в подальшому від нього відмовилася. В такому випадку від кримінальної відповідальності за готування до вбивства особу буде звільнено, однак вона буде нести відповідальність за викрадення зброї.
8. Співучасть у злочині. Форми співучасті. Ексцес виконавця. В повсякденному житті досить часто трапляються випадки, коли у вчиненні злочину бере участь не одна, а декілька осіб (дві і більше), що й породжує питання про співучасть у злочині.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочин. (ст.26 КК). З цього визначення випливає, що співучасть можлива тільки при вчиненні умисних злочинів. Крім того співучасть має місце лише тоді, коли у вчиненні злочину беруть участь як мінімум дві особи, які можуть бути суб’єктами відповідного складу злочину.
В залежності від того, яку саме роль виконує у злочинному діянні той чи інший співучасник, ч.1 ст.27 КК розрізняє: виконавця, організатора, підбурювача та посібника.
Виконавець (співвиконавець) – це особа, яка у співучасті з іншими особами (які є суб'єктами злочину) безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які не є суб’єктами злочину вчинила конкретний злочин (ч.2 ст.27 КК).
Організатором відповідно до ч.3 ст.27 КК є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором визнається також й та особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації"
Підбурювач — це особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч.4 ст.27 КК). Підбурювання має за мету сформувати в особи стійкий намір вчинити конкретний злочин.
Пособником визнається особа (ч.5 ст.27 КК), яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
Розрізняють фізичне та інтелектуальне пособництво. Фізичне пособництво полягає в: наданні засобів чи знарядь, усуненні перешкод, у сприянні злочину іншим чином, а також у приховуванні злочину. Інтелектуальне пособництво полягає в наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбанні чи збуті таких предметів.
Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними.
За характером виконуваних ролей розріняють: просту та складну співучасть.
Проста співучасть (або співвиконання) має місце тоді, коли всі співучасники злочину виконують роль виконавців, обто приймають безпосередню участь у вчиненні злочинного діяння.
Складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) проявляється в тому, в тому, що разом із виконавцем діють й інші співучасники — організатор, підбурювач, пособник.