Файл: idpzk.pdf

них і скороминущих причин; і згідно з цим весь досвід показує, що людство більш схильне терпіти, поки зло терпиме, ніж встановлювати свої права, знищуючи порядки, до яких воно звикло. Але коли ряд зловживань і насильств, незмінно ставлячи все ту ж мету, виявляє намір підкорити людей абсолютному деспотизмові, то їх право, їх обов’я- зок — скинути такий уряд і встановити нових стражів для своєї майбутньої безпеки.

Таке було довготерпіння цих колоній і така необхідність, яка примушує їх змінити свою колишню систему управління. Історія короля Великобританії, який нині править, є історією цілої низки образ і насильств, прямою метою яких було встановлення необмеженої тиранії над нашими штатами...

На кожній стадії цих утисків ми подавали петиції в найшанобливіших висловах про відновлення наших прав; відповіддю на наші неодноразові петиції були тільки неодноразові образи. Державець, характер якого таким способом виявлений усіма вчинками, що показують його як тирана, нездатний бути правителем вільного народу.

Ми не виявляли й браку уваги до наших британських братів. Ми попереджали їх час од часу про намагання їх законодавчих зборів поширити на нас нічим не виправдану юрисдикцію. Ми нагадували їм про умови нашої еміграції і нашого заселення тут. Ми зверталися до їх вродженої справедливості та великодушності і ми закликали їх зв’язками нашого загального споріднення зректися цих насильств, які неминуче порвуть наші зв’язки і зносини. Вони також були глухі до голосу справедливості і крові. Тому ми повинні підкоритися необхідності, яка вказує наше відокремлення, і вважати їх, як ми вважаємо інше людство, ворогами у війні та друзями в мирі.

Тому ми, представники Сполучених Штатів Америки, що зібралися на спільний конгрес, закликаючи найвищого суддю світу у свідки правоти наших намірів, іменем і владою доброго народу наших колоній, урочисто оголошуємо і проголошуємо:

Що наші Сполучені колонії є і по праву повинні бути вільними й незалежними штатами, що вони звільнені від будь-якого підданства британській короні, і будь-який політичний зв’язок між ними й державою Великобританії повинен бути і є цілком знищений; як вільні й незалежні штати вони мають цілковиту владу оголошувати війну, укладати мир, вступати в союзи, встановлювати торгівлю і здійснювати всі інші акти та справи, що їх незалежні держави можуть чинити по праву. За підтримання цієї декларації з твердою надією на опіку божого промислу ми взаємно ручимося один одному нашим життям, нашим майном і нашою священною честю.

Документ № 4

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

(26 серпня 1789 р.)

Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільних лих і псування уряду, вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини з тим, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного організму, безперервно нагадувала їм їх права та їх обов’язки; щоб дії законодавчої і виконавчої влади, будучи щохвилинно порівнювані з метою будь-якого політичного встановлення, були через це більш шановані; щоб вимоги громадян, засновані віднині на простих і безспірних принципах, зверталися завжди до підтримання конституції й до загального щастя.

З огляду на це Національні збори визнають та оголошують перед лицем заступництвом верховної істоти такі права людини і громадянина:

1.Люди народжуються вільними та рівними у правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися тільки на загальній користі.

2.Метою будь-якого політичного союзу є збереження природних та невід’ємних прав людини. Права ці: свобода, власність, безпека та опір гнобленню.

327

3.Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати влади, що не походить прямо від нації.

4.Свобода полягає у праві робити все, що не шкодить іншому; таким чином, здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, котрі забезпечують іншим членам суспільства користування тими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

5.Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Усе, що не заборонено законом, дозволено, ініхто неможе бути примушений робити те, чого законнеприписує.

6.Закон є виразником загальної волі. Усі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те, що всі громадяни перед ним рівні, вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінності в їх доброчинностях і талантах.

7.Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом, і за приписаними ним формами. Ті, хто випрошує, віддає, виконує або примушує виконувати свавільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, викликаний або взятий законно, повинен негайно коритися; чинячи опір, він стає винним.

8.Закон повинен встановлювати тільки суворо й очевидно необхідні кари; ніхто не може бути покараний інакше, як з огляду на закон, встановлений та оприлюднений до скоєння злочину й законно застосований.

9.Через те, що кожна людина вважається невинною до того часу, поки її не оголосять винною, в разі необхідності її арешту будь-яка суворість, котра не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна суворо каратися законом.

10.Ніхто не повинен бути занепокоєний за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадською ладу, встановленого законом.

11.Вільний обмін думками та переконаннями є одним із найцінніших прав людини, відтак кожен громадянин може вільно говорити, писати, друкувати за умови відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом.

12.Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила; таким чином, ця сила встановлена для загальної користі, а не дляприватної вигоди тих, комувона доручена.

13.Для утримання громадської сили і для витрат щодо управління необхідне загальне оподаткування; податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами відповідно до їх засобів.

14.Усі громадяни мають право особисто через своїх представників визначати необхідність громадських податків, вільно на них погоджуватися, стежити за їх уживанням, встановлюватиїхрозмір, спосібоподаткування, стягненняітермін, наякийвонивстановлюються.

15.Суспільство має право вимагати звіт у кожної службової особи своєї адміністрації.

16.Кожне суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не встановлено розподіл влади, не має конституції.

17.Через те, що власність є непорушним і священним правом, ніхто не може бути її позбавлений, крім тих випадків, коли того явно вимагає суспільна необхідність, законно засвідчена, і за умов справедливого й попереднього відшкодування.

Документ № 5

КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦІЇ (3 вересня 1791 р.) (витяги)

...Немає більше ні дворянства, ні перства, ні спадкових, ні станових відмінностей, ні феодального порядку, ні вотчинної юстиції, ніяких титулів, звань і переваг, що випливали з цього порядку, ніяких лицарських орденів, ні корпорації, ні вирізних знаків, для

328

яких необхідне було доведення дворянства або шляхетного походження, і ніяких інших переваг, окрім відзнак, даних посадовим особам при виконанні їх обов’язків.

Не існує більше ні продажу, ні успадкування яких-небудь державних посад. Ні для жодної нації, ні для жодного індивіда не існує більше ніяких особливих переваг або винятків із права, спільного для всіх французів.

Не існує більше ні станових цехових управ, ні фахових, художніх або ремісничих корпорацій.

Закон не визнає більше ні релігійних обітів, ні якихось інших зобов’язань, що суперечать природнім правам або Конституції.

РОЗДІЛ 3. ПРО ДЕРЖАВНІ ВЛАДИ

1. Суверенітет належить нації; він єдиний, неподільний, не відчужений, невід’ємний. Ні жодна частина народу, ніяка особа не може привласнити собі його здійснення.

2.... Французька конституція має характер представницький; представниками є законодавчий корпус і король.

3.Законодавча влада належить Національним Зборам, до складу яких входять представники, вільно обрані народом на певний термін.

4.Форма правління монархічна. Влада виконавча належить королю і здійснюється під його зверхністю міністрами та іншими відповідальними органами...

ГЛАВА І. ПРО НАЦІОНАЛЬНІ ЗАКОНОДАВЧІ ЗБОРИ

1. Національні збори, що є законодавчим корпусом, діють постійно у складі однієї палати.

5. Законодавчий корпус не може бути розпущений королем.

Відділ 2. Первинні збори. Обрання виборщиків.

1.Для виборів до Національних законодавчих зборів активні громадяни кожні два роки збираються на первинні збори в містах і кантонах...

2.Активними громадянами є французи за народженням або особи, що набули французького громадянства, котрим виповнилося 25 років, мають місце проживання в місті або кантоні протягом встановленого законом періоду (не менше року), що сплачують у будь-якому місці королівства прямий податок у розмірі не менше вартості трьох робочих днів..., що не є слугами..., внесені до списку Національної гвардії за місцем свого проживання і прийняли громадянську присягу.

ГЛАВА 2. ПРО КОРОЛІВСЬКУ ВЛАДУ, ПРО РЕГЕНТСТВО ТА ПРО МІНІСТРІВ

Відділ 2. Про королівську владу і короля

1.Королівська влада неподільна — вона ввірена спадково правлячому дому й переходить по чоловічій лінії в порядку старшинства...

2.Особа короля недоторкана і священна...

3.Король править лише відповідно до закону, і тільки іменем закону він може вимагати покори.

Відділ 4. Про міністрів

1.Призначення і звільнення міністрів належить повністю королю.

ГЛАВА 3. ПРО ЗДІЙСНЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ

Відділ 1. Повноваження та обов’язки Національних законодавчих зборів

1. Конституція дає виключно законодавчому корпусові такі повноваження та обов’язки:

1) законодавчу ініціативу і прийняття законів; король може тільки просити законодавчий корпус розглянути те чи інше питання;

329

2)визначення державних витрат;

3)встановлення державних податей;

5) прийняття постанов про уведення та ліквідацію державних посад; 8) щорічне прийняття, на прохання короля, постанов про кількість особистого скла-

ду і кількість суден, що утворюють сухопутні й морські сили.

2.Рішення почати війну може бути прийняте лише після затвердження королем постанови законодавчого корпусу, прийнятого обов’язково за формальною пропозицією короля.

3.Законодавчому корпусові належить ратифікація мирних, союзних і торгових договорів; жоден з договорів не набере чинності без такої ратифікації.

Відділ 3. Про санкції короля

1.Постанови законодавчого корпусу надходять королю, який може з ними не погодитися.

2.У випадку, якщо король не дасть своєї згоди, така відмова має лише суспензивне (відтягнення, призупинення) значення. Якщо дві легіслатури (тобто два скликання законодавчого корпусу), що відбудуться за тією, що прийняла таку постанову, послідовно приймуть ту ж постанову і в тих же висловлюваннях, то вважається, що король дав свою згоду.

ГЛАВА 4. ПРО ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

1.Вища виконавча влада зосереджується в руках короля. Турбота про охорону громадського порядку і спокою довірені йому. Король — верховний головнокомандуючий сухопутними й морськими військовими силами. Королю передано оборону зовнішньої безпеки королівства, охорону його прав та володінь.

2.Король призначає послів та інших агентів міжнародних зносин, командуючих армією і флотом.

ГЛАВА 5. ПРО СУДОВУ ВЛАДУ

1.Влада судова... не може здійснюватися ні законодавчим корпусом, ні королем.

2.Правосуддя буде здійснюватися безмитно суддями, які обираються народом і затверджуються на посаді королем.., судді не можуть бути усунуті інакше, як за злочини на посаді, що належним чином встановлені в судовому порядку, ні тимчасово усунені з посади інакше, як унаслідок порушення проти них звинувачення. Громадський обвинувач призначається народом.

Суди не можуть ні втручатися у здійснення законодавчої влади, ні призупиняти застосування законів, ні втручатися в діяльність органів управління...

Документ № 6

ДЕКРЕТ КОНВЕНТУ ПРО РЕОРГАНІЗАЦІЮ РЕВОЛЮЦІЙНОГО ТРИБУНАЛУ (10 червня 1794 р.) (витяги)

Ст. 1. Буде існувати революційний трибунал, що складається з одного голови, трьох товаришів голови, одного громадського обвинувача і дванадцяти суддів.

Ст. 4. Революційний трибунал створено для того, щоб карати ворогів народу.

Ст. 5. Ворогами народу оголошуються ті, хто силою або хитрістю прагне знищити суспільну свободу.

Ст. 6. Ворогами народу визнаються особи, що закликають до відновлення королівської влади або ж намагаються знищити й розпустити Національний Конвент і революційний республіканський уряд, центром котрого він є.

330