ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.04.2019
Просмотров: 298
Скачиваний: 1
Сутність формувальних методів полягає у вивченні психологічних особливостей дітей у природних умовах навчально-виховного процесу шляхом активного формування тих психічних якостей, які передусім цікавлять вихователя. Тут важливий не стільки рівень актуального розвитку школяра, скільки "зона його найближчого розвитку", особливості її формування. Тому для цього методу характерні своєрідні назви: навчальний, перетворювальний, виховний, моделювальний експеримент.
Формувальний експеримент виконує одночасно дві функції. З одного боку, він має на меті вивчення психологічних особливостей і механізмів, а з іншого — реалізацію виховних і освітніх завдань, надання допомоги учням у навчально-виховному процесі. Цей метод, допомагаючи простежити за психічними змінами особистості, вдало поєднує психологічний аспект вивчення школярів з пошуком і розробкою оптимальних шляхів навчально-виховної роботи через активне залучення дитини до організованої вчителем-вихователем діяльності та цілеспрямований вплив на неї і дає змогу формувати, помітно змінювати психічні якості, розширювати зону актуального розвитку дитини та ін.
4 Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу здійснюється в такій послідовності:
Перший етап. Визначають сукупність рис і властивостей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал. Коли йдеться про виховання класу, то мають на увазі формування такого колективу, який би за своїми якостями відповідав еталону, виробленому на основі мети виховання, поставленої суспільством перед школою.
Другий етап. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовано, а які перебувають у стадії зародження. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з наміченим ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. Виходячи з цих даних, можна планувати виховну роботу з вихованцем (колективом). Тому важливо, щоб учень (колектив) знав, що пропонує йому вихователь, приймав цей взірець для наслідування і докладав зусиль для досягнення поставленої мети.
Третій етап. Реалізовується програма виховання, тобто заплановані виховні заходи, що передбачає залучення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу.
Четвертий етап. Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості. Коли учень починає займатися самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що у вихованні досягнуто четвертого етапу.
На всіх етапах процесу виховання здійснюють педагогічне керівництво, управління цим процесом.
Управління процесом виховання — діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.
Воно передбачає передусім підбір змісту виховної роботи з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості учнівського колективу взагалі й кожного його члена зокрема. Для реалізації змісту виховання потрібні форми, методи і прийоми виховної роботи, які б імпонували школярам. Усе це допоможе зробити виховний процес цілеспрямованим і систематичним. Суть управління виховним процесом — виявлення виховних можливостей сім'ї, громадських організацій, культурно-освітніх установ, засобів масової інформації для ефективнішого використання Їх впливу на школярів. У процесі управління вихованням важливо організовувати і спрямовувати колективне та індивідуальне життя й діяльність учнів, створювати умови для збагачення їх власного досвіду. Тому першорядне значення має встановлення гармонійних стосунків між вихованцями і вихователями на демократичних і гуманістичних засадах. Авторитарний стиль педагогів призводить до формування безініціативного виконавця чужої волі, невпевненої у власних силах людини. Інша крайність — відсутність вимогливості та контролю за поведінкою дітей, що сприяє формуванню безвідповідальності, недисциплінованості та інших негативних рис у вихованців.
Важливим в управлінні процесом виховання є формування гуманних взаємин між учнями. Треба не лише навчити дітей бути доброзичливими й гуманними до однокласників, а й формувати організаторські навички, виховувати вимогливість до товаришів, непримиренність до порушень дисципліни і порядку в школі та за її межами.
Управління виховним процесом слід спрямовувати на розвиток самостійності, ініціативності школярів. Це можливо за умови, що педагоги націлюють учнів на самостійний пошук цікавих видів діяльності, самостійне забезпечення необхідних для їх здійснення умов. Тому завдання педагогічного колективу — допомогти школярам самостійно організувати діяльність у школі та за її межами. Виховання самостійності, ініціативності школярів не повинно применшувати керівної ролі педагога. Він має залишатися мудрим старшим другом і наставником дітей, але на умовах співпраці з ними.
Управління процесом виховання потребує постійного вивчення результатів виховної роботи, рівня вихованості учнів і колективу, виховних можливостей педагогічного колективу та батьківської громадськості й коригування змісту і методики виховного процесу з метою їх удосконалення.
За концепцією національного виховання-психолого-педагогічний аспект готовності педагога до виховної діяльності поєднує в собі:
- високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології та характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії та сучасного буття;
- втілення типових якостей рідного народу, його духовного, культурного і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;
- високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукову ерудицію, духовне багатство та емоційну культуру вчителя, прагнення до постійного самовдосконалення;
- любов до дітей і високу педагогічну культуру в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;
- досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;
- розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, здатність відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів;
- мистецьке володіння словом, уміння чітко й точно формулювати, дохідливо, образно, емоційно передавати власні думки.
5.Програма вивчення особистості школяра та складання психолого - педагогічної характеристики.
ПРОГРАМА ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ
1. Особистість школяра:
Динаміка потреб, мотивів, інтересів протягом усіх років у школі. Переважаюча направленість особистості, її прояв в різних видах діяльності. Ким бажає бути в колективі: відчутим чи веденим. Переважаючі моральні цінності учня, ставлення до норм і правил поведінки в колективі, до одноліток, дорослих, вчителів. Співвідношення цілей учня з цілями колективу.
Життєві цілі і плани учня, їх соціальна значимість. Бажання і готовність брати участь у корисній справі, бути відповідальним за їх виконання. Емоції та почуття в різних ситуаціях. Вольові особливості та їх прояв у колективі. Схильність учня до самовиховання. Розвиток пізнавальних здібностей (пам’ять, мислення, сприйняття ).
2. Учень в сім’ї:
Коротка характеристика сім’ї як колективу (структур, розподіл ролей, обов’язків, взаємовідносин, традицій, участь у вихованні дітей дідусів та бабусь, культурний рівень сім’ї, погляди батьків на виховання, ставлення до школи ).
Взаємовідносини учня з членами сім’ї. Наявність чи відсутність обов’язків і відповідальності за доручену справу.
Поведінка учня вдома. Позиції в сім’ї (незалежність, слухняність і т. п.). Допомога і контроль дорослих при виконанні домашніх завдань, вимог школи. Моральне виховання і розвиток почуттів у сім’ї.
Методи виховання у сім’ї. Недоліки виховання.
3. Учень в класі:
Позиція учня в ділових і особистих взаємовідносинах у класі за всі роки навчання. Тенденція до висхідної чи низхідної зміни статусу. Сприймання і оцінка учнем своїх товаришів, оцінка власних якостей та позицій в колективі. Ставлення до громадської думки класу. Авторитетність суджень і поведінки учня для інших школярів. Учень у складі угрупування класу. Позитивні та негативні якості учня, що склались під впливом класного колективу. Рівень активності та ініціативи в учнівському самоуправлінні.
4. Навчальна діяльність школяра:
Ставлення школяра до навчання, до різних навчальних предметів. Навчально – пізнавальні інтереси. Мотиви навчання. Характеристика успішності учня в цілому та з окремих предметів. Шляхи здобуття нових знань. Поведінка учня на уроках різних вчителів протягом усіх років перебування в школі. Участь у колективній пізнавальній діяльності, відповідальність, творча ініціатива, готовність прийти на допомогу товаришу, усвідомлення цінності знань однієї людини для потреб колективу та інше. Учень у ролі консультанта. Рівень сформованості у ньому вмінь організовувати спільну навчальну роботу товаришів. Особливості розвитку у навчальній діяльності особистості невстигаючих школярів та учнів, непопулярних у колективі.
5. Учень у суспільно- корисній діяльності:
Переважаючі види діяльності і форми занять учня, їх вікова динаміка, розвиток інтересів, нахилів, професійних намірів, спеціальних вмінь та навичок, формування мотивів суспільно – корисної діяльності.
Поведінка учня на заняттях гуртка, секції, студії. Особливості спілкування з однолітками і дорослими в період виконання справ. Вміння знайти своє місце в колективній справі. Готовність взяти на себе функції організатора. Вміння розділити успіх або взяти частину вини за невдачу у суспільній діяльності. Самооцінка своєї роботи у справі.
6. Учень поза школою:
Позашкільні заклади, які відвідує учень. Характер їх впливу на формування особистості школяра. Вільне спілкування за місцем проживання. Характеристика компаній та угрупувань з точки зору їх згуртованості і впливу на підлітка. Види діяльності і форми занять у вільний час. Особливості входження учня в групи. Способи самоутвердження. Зміни у зовнішності , звичках, лексиконі. Лідер групи, характеристика його поведінки, якостей, особистості. Вплив дорослих на поведінку і особистість учня.
7. Взаємовідносини учня і вчителів:
Динаміка взаємовідносин учня з вчителями, класним керівником, адміністрацією школи протягом навчання. Висловлювання і форми поведінки в спілкуванні. Сприймання і оцінка учнем педагогів школи.
Сприймання вчителями учня. Протиріччя, конфлікти на основі вибору методів впливу на учня. Помилки, що допустили педагоги відносно учня, їх наслідки. Спільні зусилля класного керівника і шкільного учнівського колективу. Врахування вікових та індивідуальних особливостей, потенціальних здібностей, перспектив розвитку особистості школяра.
8. Підсумок
.