ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.04.2019
Просмотров: 265
Скачиваний: 1
ТЕМА 9: ВИХОВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У РОБОТІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА
1. Виховні технології та форми роботи
Освіта,
навчання., виховання... Три головні
частини педагогічного процесу. Так
було, так є і так буде. Однак кожна епоха
висуває з названої триєдності на перший
план одну з основних частин, яка в певний
історичний момент є визначальною.
В
сьогоднішніх умовах зростає ціна
моральної спрямованості здобутих знань.
Ще Я. А. Коменський говорив: "Діти
допитливі, з гострим розумом при
правильному вихованні стають великими
людьми". Ось чому чим багатша на знання
людина, тим гостріше ставиться питання
про рівень розвитку її загальнолюдських
цінностей, наприклад таких, як громадянська
активність, відповідальне ставлення
до справи, вміння враховувати загальні
інтереси, вміння підкорятися і керувати.
Ці та інші якості можуть формуватися
при діяльнішому спрямуванні процесу
виховання особистості, що розвивається.
У зв'язку з цим перед педагогами постає
завдання — навчитися мистецтва виховної
роботи, оволодіти новими технологіями
виховного процесу.
Година класного керівника, виховна година
1.
«Виховна година – це одна з найпоширеніших
форм організації фронтальної виховної
роботи». ( М.І. Болдирєв).
2. «Виховну
годину можна назвати спеціально
організованою ціннісно-орієнтованою
діяльністю, що сприяє формуванню у
школярів системи ставлення до навколишнього
світу» (Н. Е. Щуркова, Н.С. Фінданцевич).
3.
«виховна година – це час для спілкування
класного керівника зі своїм колективом,
коли він використовує різноманітні
прийоми, засоби організації взаємодії».
(Е.В. Титова).
4. «Виховна година у
нашому розумінні це не якась певна форма
роботи, а година класного керівника, та
сама «клітинка» виховного процесу, що
дає змогу шкільному педагогові знайти
час для спілкування з вихованцями,
відкрито проголосити й висвітити
заплановане ставлення до певних
цінностей, зробити виховний вплив
систематичним і регулярним, а сам процес
виховання - не хаотичним і випадковим,
а керованим і цілеспрямованим» (Л.І.
Маленкова).
5. «Виховна година є форма
прямого спілкування вихователя зі
своїми вихованцями». (В.П. Сазонов).
6.
Година класного керівника – це форма
виховної роботи, при якій школярі
під керівництвом педагога включаються
у спеціально
організовану
діяльність, що сприяє формуванню в них
системи
ставлення до навколишнього
світу». (Л.В. Байбородова).
Узагальненим
визначенням години класного керівника,
виховної години, опираючись на думку
педагогів-практиків, можна вважати таке
- це спеціально відведений класному
керівникові час для проведення виховної
роботи з учнями класу.
ТЕХНОЛОГІЯ КОЛЕКТИВНОГО ТВОРЧОГО ВИХОВАННЯ (за І. II. Івановим)
Історія
виникнення технології
Першим у
педагогічній діяльності використав
технологію колективного творчого
виховання А. С. Макаренко. Вся діяльність
його колонії імені М. Горького та комуни
імені Ф. Дзержинського була заснована
на ідеях цієї технології: колективне
рішення і виконання всіх дій; зміна
складів зведених загонів; система
перспективних ліній.
Історія
виникнення технології
Навчальне
проектування не є принципово новою
технологією. Метод проектів виник у
20-ті роки нинішнього століття у США.
Спершу його називали "методом проблем"
і розвивався він у межах гуманістичного
напряму у філософії та освіті, в
педагогічних поглядах та експериментальній
роботі Джона Дьюї. У ньому містилися
ідеї побудови навчання на активній
основі, через доцільну діяльність учня,
у співвідношенні з його особистим
інтересом саме в цих знаннях. Надзвичайно
важливо було показати дитині її особисту
зацікавленість у здобутті цих знань,
де і яким чином вони можуть їй знадобитись
у житті. Проблема мусить бути з реального
життя, знайома і значуща для дитини, для
її розв'язання дитині необхідно
застосовувати здобуті знання або ті,
що їх належить здобути.
ТЕХНОЛОГІЯ САМОРОЗВИТКУ (М. Монтессорі)
Історія
виникнення технології
Марія Монтессорі
(1870—1952) — видатний італійський педагог,
реалізувала ідеї раннього розвитку і
вільного виховання.
Марія Монтессорі
народилася в сім'ї інженера-будівельника
Александро Монтессорі і Ренільди
Стоппарі. Матері Марії в освіті було
відмовлено, тому всі її сили були
спрямовані на виховання доньки. Вона
підтримувала в дитині прагнення до
відкриття нового і невідомого, прагнення
до свободи, прищеплювала якості лідера.
Якось, серйозно захворівши, Марія сказала
матері: "Не бійся, мамо, я не можу
померти, мені занадто багато треба буде
зробити".
Історія
виникнення технології
Ідеал виховання
зазнавав історичних змін. Давні індійці
намагалися підпорядкувати людську
натуру школі йоги, за допомогою якої
виховувалися тіло, душа і дух. Давні
греки піклувалися про те, щоб молоді
тіла розвивалися за допомогою гімнастичних
і танцювальних вправ, удосконалювалися
і набували витонченої, гармонійної
форми. Греків здивувала б дитина, яка
тривалий час сидить на одному місці —
за партою. Для греків урок починався б
із перерви, де вихованці гралися б і
бігали. Давньоримським ідеалом були
ритор, оратор (Цицерон, Цезар), у яких
слово мало величезну силу, тому основна
увага приділялася постановці дихання
і голосу, розвитку здатності формулювати
свої думки.
2. Особистісно-орієнтовані технології виховання - запорука
максимального розвитку особистості
Нині одним із пріоритетних завдань школи є реалізація на практиці особистісно-
орієнтованого підходу в освіті. Його суть, в основному, полягає в тому, щоб розглядати учня в
системі освіти не засобом, а метою освіти, тобто він має стати суб'єктом навчання, виховання й
розвитку. І, як часто буває, висунуто хорошу ідею, досить оперативно опрацьовану на
методологічному, теоретичному та методичному рівнях, але на етапі технології процес з різних
причин уповільнюється. Через порушення або незнання технології педагогічного процесу його
результати не відповідають задуму. Проблема полягає в тому, щоб знайти способі механізми,
алгоритми функціонування, які складають технологію педагогічного процесу забезпечує
реалізацію особистісно-орієнтованого підходу, мети освіти, мети школи.
Розгляньмо вихідні позиції, що визначають зміст і логіку підходу до розв'язання
проблеми:
1.Як правило, в основі сучасних (часто кажуть «нових») технологій навчання та
виховання розглядають ті чи інші методи й форми роботи, яким дають оцінку або за процесом
(досягну активність учнів на заняттях), або за зовнішнім результатом (емоційною
задоволеністю уроком педагога й вихованця). Цілком можливий і якийсь інший оцінний
критерій (за мотивами поведінки, за ставленням до події тощо). Але при цьому не приділяють
уваги тому, що має відбуватися з учнем на занятті. Визначивши головну мету виховання як
максимальний розвиток особистості (когнітивний, соціально-моральний, духовний,
фізичний), слід виходити з того, що кожне заняття має забезпечувати когнітивний та
соціальний розвиток особистості. Постійне переведення учня із зони його актуального до зони
найближчого розвитку є основним критерієм ефективності заняття з учнем. У цьому
переведенні з низького на більш високий рівень розвитку й полягає головне призначення
педагогічного процесу. Отже, особистісно-орієнтована технологія - це такий спосіб
організації процесу, який «запускає» внутрішні механізми розвитку особистості. Під
способом організації педагогічного процесу ми будемо мати на увазі таку технологію, яка за
необхідності сприяє запуску механізмів розвитку особистості дитини.
2. Якщо ми з'ясуємо, що якась конкретна технологія забезпечує процес розвитку, то тоді
методи, форми, засоби відповідають розвиваючий технології. Інакше кажучи, методика
виховання, традиційно заснована на зовнішній поведінці учня на заняттях, має змінитися й
сприяти залученню особистості в процес розвитку. Ми пропонуємо одну з науково
обґрунтованих технологій, які пояснюють механізми розвитку особистості, і як приклад
вибудовуємо на її основі методику морального виховання.
3.Як правило, всі нововведення в школі стосуються зміни мети, змісту, форм і методів
навчання й виховання, але зовсім «не реагують» на іншу, відмінну від усталеної, схему освіти.
В існуючих освітніх системах (ми називаємо їх двовимірними освітніми просторами: навчальна
й виховна робота) особистісно-орієнтовані технології або невирішувані (ми таких просто не
знаємо), або поєднують фронтальну та індивідуальну роботу з учнем на уроці та в позаурочний
час. Такий шлях можливий в експерименті, а не в широкій практиці. Він навіть неможливий в
окремо взятій школі. Але не з вини розробників: такою є система освіти з жорсткою
структурою та організацією, і наука обслуговує дану систему в її межах.
Ми припустили, що якщо змінити всю систему освіти, тобто її організаційну структуру,
мету, зміст, методи, форми, умови та організацію процесу так, щоб кожен із названих
компонентів сприяв розвиткові учня, то весь освітній процес являтиме собою особистісно-
орієнтовану технологію. Ми називаємо таку систему адаптивною системою освіти (АСО).
Забезпечити максимальний розвиток особистості - це значить створити для цього реальні
умови. Школа ніколи таких умов не мала і навряд, хоча б у найближчому майбутньому, матиме їх. Вихід можна знайти таким чином. Треба використати всю соціально-культурну, освітню
базу, створену суспільством, як цілісну систему освіти. Ми пропонуємо розв'язання проблеми
знизу - від школи. На наявній базі муніципальної школи № ..., найближчих до неї закладів
додаткової освіти ми розміщуємо весь навчально-виховний процес з різною часткою
відповідальності всіх учасників процесу, залишаючи школі координацію й контроль за
виконанням навчального плану. Виховний процес слід будувати на основі використання всієї
соціально-культурної сфери міста.
Таким є задум про забезпечення особистісно-орієнтованої технології виховання.
Розкриємо суть кожного з напрямів.
Ми пропонуємо наступну технологію процесу розвитку особистості. Вона базується на
поясненні Л. Виготським процесу інтеріоризації (засвоєння та привласнення зовнішніх норм
(цінностей) поведінки). Інтеріоризація цінностей у людини відбувається двічі: спочатку в
соціальному плані» а потім у внутрішньому - психічному. Суть ідеї в тому, що, по-перше,
людина стає особистістю (розвивається) тільки в соціальному середовищі, втрачаючи його,
вона втрачає риси особистості й не розвивається. По-друге, тільки в соціальному оточенні
людина засвоює зразки поведінки й наслідує їх спочатку під зовнішнім «громадським»
контролем, а потім це може стати й основою саморегуляції, тобто вона наслідує ці зразки піл
своїм «внутрішнім» контролем.
У соціальній взаємодії має бути місце для конфлікту як навчального завдання проблеми,
на розв'язання якої спрямовано взаємодію. В цьому разі конфлікт служить механізмом, що
запускає когнітивний і соціальний розвиток. Але, як часто трапляється, те, що добре в теорії, ще
не означає добре на практиці. Вчитель приходить на урок і ставить навчальне завдання перед
дітьми, Педагог на класній годині роз'яснює, що таке добро і зло, а діти не приймають завдання
й не намагаються його вирішити. Конфлікту у взаємодії немає, а значить не вмикаються
механізми розвитку. Природно, виникає бажання залучити учнів до розв'язання конфлікту.
Отже, потрібна мотивація діяльності самих учнів. Як цього досягти?
Із чотирьох способів мотивації: матеріальної, пізнавальної, самореалізації й персоналізації
можна виокремити найвищу для особистості - персоналізацію (визнання, авторитет, значущість,
любов, влада). Цю точку зору раніше висловлював З. Фрейд - прагнення людини до
самоствердження. Отже, якщо ті знання, вміння, навички, способи розумової діяльності, які
формуються в навчально-пізнавальній діяльності школяра, допомагають йому
персоналізуватися в соціальному середовищі, в колективі, в сім'ї, серед друзів, то такий учень
бере активну участь у розв'язанні проблем, поставлених учителем, а це якраз і є основою для
розвитку особистості.
Чи можна очікувати на позитивний результат під час виконання вказаних умов? Як
показали дослідження, необхідна ще одна умова, за дотримання якої вся технологія стає
закінченою, а умови - достатніми. Це умова щодо складу учасників взаємодії та їх кількості. В
групах взаємодії мають бути учні різного рівня розвитку, але вони не повинні відставати від
одного більш ніж на один рівень. Різниця на два кроки (рівні) не дає розвитку. За кількістю
учасників взаємодії їх не повинно бути більш ніж четверо на уроці і не більш ніж шестеро на
позаурочних заняттях.
Визначимо основні етапи процесу, який забезпечує когнітивний і соціальний розвиток
особистості:
- соціальна взаємодія;
- конфлікт (перешкода);
- мотивація;
- різнорівневе, обмежене об'єднання учасників у групи взаємодії.
Ця технологія спирається на основний закон розвитку природи: про нерівномірний і
безперервний розвиток її об'єктів. У природних соціальних умовах саме так і відбувається
розвиток особистості.
Виконання вказаних процедур у навчально-виховному процесі становить технологію
розвиваючого процесу, який розвиває учня.Виходячи із вказаної технології, ми розробили методику морального розвитку
особистості. Вона складається з п'яти елементів: Я-позиція; причина Я - позиції; Я ~ позиція й
суспільна (моральна) норма; особистий вибір; стимулювання суспільне орієнтованої
позиції.
Використання вказаної методики підчас проведення таких загальноприйнятих
традиційних форм занять з учнями як класні години, класні збори дають інші результати, ніж
при авторитарно-наказовому стилі роботи педагога.
Наведемо приклад використання даної методики в одній із шкіл Москви. Класний
керівник одного з 9-х класів стала помічати прогули учнів у січні після канікул, чого раніше не
траплялося. У зв'язку з цим виникла необхідність провести класну годину на тему «Про
прогули». За тиждень до класної години учням у щоденники було записано кількість прогулів, а
за день до неї кожен «прогульщик» отримав аркушик-нагадування про ці прогули (щоб не
забули). На початку класної години всі сіли півколом на чолі з класним керівником. Вона
просила всіх (прогульщиків і непрогульщиків) спочатку відповісти на перше запитання: які
уроки було пропущено, а потім на Друге: чому було пропущено уроки. Після цього всіх учнів
(25 осіб) було розбито на 4 групи, в кожній з яких були як діти, що прогулюють заняття, так і ті,