ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.07.2019
Просмотров: 362
Скачиваний: 1
Збудник лістеріозу (Listeria monocytogenes)
Лістеріоз (Listeriosis) – інфекційна хвороба тварин і людини. Характеризується септичними явищами, ураженням центральної нервової системи і статевих органів, широко розповсюджена, небезпечна для людини, завдає значні економічні збитки галузі тваринництва. На території України вперше лістеріоз (у свиней) діагностував завідувач кафедри мікробіології Київського ветеринарного інституту Т.П. Слабоспицький (1936).
Діагностика. В лабораторію надсилають трупи дрібних тварин або головний мозок, шматочки печінки, легень, селезінку, нирку, абортований плід та його оболонки, витіки з статевих органів тварин, що абортували, секрет уражених долей вим»я. Від хворих тварин, в період лихоманки, відбирають кров з метою виділення гемокультури. Для серологічного дослідження надсилають проби сироваток крові.
Готують мазки-відбитки, фарбують за методом Грама. У позитивних випадках виявляють грампозитивні поліморфні бактерії. При наявності відповідних компонентів частину мазків досліджують в РІФ. З метою виділення збудника здійснюють посіви на звичайні та елективні живильні середовища (наприклад печінковий агар з вмістом 1% глюкози та 2 – 3% гліцерину, МПА з телуритом калію і сироваткою крові та ін.). Паралельно здійснюють посів на кров»яний агар. Інкубацію здійснюють при 37 о С в мікроаерофільних умовах (10% СО2). При відсутності ознак росту, посіви витримують у термостаті протягом двох тижнів. Частину патологічного матеріалу зберігають у холодильнику і , при необхідності, здійснюють повторні посіви на живильні середовища. При наявності ознак росту, ретельно аналізують його ознаки. При необхідності вивчають біохімічні властивості. Диференціюють збудника лістеріозу від збудника бешихи.
Біологічне дослідження здійснюють на дорослих білих Мишах або мишенятах 5 – 6-добового віку. Суспензію з патологічного матеріалу 1 : 5 чи 2- добову бульйонну культуру збудника вводять 2 – 3 білим Машам підшкірно або інтраперитонеально в дозі 0,2 – 0,3 мл. При наявності збудника миші гинуть на 2 – 6 добу, мишенята – через 18 – 37 год.
Широко практикують також зараження морських свинок у кон»юнктиву (кон»юнктивальна проба), морських свинок або кролів внутрішньошкірно ( внутрішкірна проба).
На кон»юнктиву ока морської свинки наносять 2 краплі бульйонної культури і злегка масажують повіки, користуючись ватним тампоном. Вірулентні штами лістерій обумовлюють гнійний кератокон»юнктивіт, ознаки якого прояаляються на 2 – 4 добу після зараження.
При постановці внутрішкірної проби , на одному з боків вистригають та вводять 0,3 – 0% мл бульйонної культури. Вірулентні штами збудника лістнріозу обумовлюють появу ознак запалення (через 48 год) , некрозу та утворення струпу.
З метою диференціації лістерій в межах їх роду запропоновано викоритовувати пеціальні живильні середовища з вмістом 0,5% активованого вугілля та без нього. На середовищі з активованим вугіллям Listeria monocytogenes, на відміну від інших представників роду, обумовлює гідроліз лецитину.
В процесі лабораторної діагностики хвороби, диференціації збудників бешихи та лістеріозу можуть бути використані також молекулярно-генетичні методи (ПЛР) та відповідні бактеріофаги.
Серологічну діагностику здійснюють шляхом постановки РА та РЗК, використовуючи діагностичні антигени. Результат вважається позитивним в разі виявлення відповідних антитіл у розбавленні 1 : 200 і вище (вівці, кози, свині), - 1 : 400 і вище ( коні, велика рогата худоба) та 1 : 50 і вище (кролі).
Збудник лептоспірозу (Spirocheta interrogаns)
Діагностику лептоспірозу здійснюють на основі клінічних ознак, патолого-анатомічних досліджень, даних бактеріологічного, 461 молекулярно-генетичного (ПЛР), серологічного і гістологічного методів досліджень з урахуванням епізоотологічних показників.
Серед методів бактеріологічної діагностики головним є виявлення лептоспір у досліджуваному матеріалі за допомогою мікроскопії в темному полі (рис.25) або виділення культури збудника і постановки біопроби.
Для прижиттєвої діагностики від хворих тварин відбирають кров і сечу в період гарячки не пізніше сьомого дня від початку хвороби. Для серологічних досліджень кров беруть не раніше ніж за 7 днів після появи перших клінічних ознак хвороби. Після загибелі або забою тварин відбирають серце, нирку.
Виявляють лептоспіри у досліджуваному матеріалі методом темнопольної мікроскопії. У препаратах типу «роздавлена крапля» або «висяча крапля» збудник має форму спіралеподібних тонких сріблястих ниток, кінці яких зігнуті у вигляді гачка й потовщені. При цьому відмічають інтенсивний рух лептоспір
Для підтвердження патогенності виділених культур ставлять біопробу на морських свинках, золотистих хом'яках, кроленятах, і деяких інших тваринах. У лабораторних умовах найчастіше заражають золотистих хом'яків 20—30 — денного віку й кроленят 10—20-денного віку. Морські свинки 3—5-тижневого віку найбільш чутливі до L. icterоhaemorrhagiae, в меншій мірі —до L. pomona і малочутливі до лептоспір інших серологічних груп. Біопробу ставлять також з метою первинного виділення лептоспір, очищення одержаних культур від сторонньої мікрофлори та диференціації виділених культур від сапрофітів. Біопробу вважають позитивною, якщо виді- лено культуру лептоспір із внутрішніх органів і крові серця, а також встановлюють наявність специфічних антитіл у сироватці крові піддослідних тварин, забитих у другому періоді, в титрах не нижче 1 : 10.
Серологічна діагностика лептоспірозу ґрунтується на дослідженні сироватки крові в реакціях мікроаглютинації (РМА) або макроаглютинації (РА) та ІФА. Краплю суміші сироватка + культура досліджують у темному полі мікроскопа. При наявності в сироватці антитіл відбудеться аглютинація лептоспір з утворенням характерних клубочків у вигляді павучків з наступним лізисом склеєних лептоспір (рис .).
Для виявлення лептоспір (експрес-метод) незалежно від серогрупової належності в патологічному матеріалі і об'єктах зовніш- нього. середовища застосовують імунофлуоресцентний метод, у якому використовують флуоресціюючий глобулін лептоспірозний з міче- ними ФІТЦ-антитілами. Лептоспіри, оброблені специфічним глобуліном, в люмінесцентному мікроскопі зберігають характерну їм форму й світяться порівняно рівномірно зеленуватим світлом.
Викорисовують також РЗК, РНГА, реакцію латекс-аглютинації. Сьогодні найбільш широко в лабораторній практиці застосовується ІФА. В Україні розроблено тест - систему DIA – Leptospirosis – V (тест – система для визначення антитіл класу IgG до патогенних штамів Leptospira icterohaemorrhagiaе в сироватці крові великої рогатої худоби.
ПАТОГЕННІ МІКОПЛАЗМИ
Мікоплазми (плевропневмонієподібні організми — ПППО) — 576 Рlеurорneumonia-lіке оrganism — велика група надзвичайно полі- морфних мікроорганізмів - прокаріотів, що не мають ригідної кліинної стінки. Розмір мікоплазм коливається від 0,7—1 до 8—10 мкм.
Діагностика. Лабораторна діагностика ґрунтується на результатах мікоплазмологічного дослідження.
У лабораторію надсилають вміст ураженої частки вим’я, виділення з очей, суглобів, кров. Від трупів—головний мозок, шматочки паренхіматозних органів, лімфатичні вузли, спинномозкову рідину. Матеріал ^повинен бути абсолютно свіжим. Лише при такій умові вдається виділити збудника.
Спочатку мікроскопують пофарбовані мазки. В позитивних випадках виявляють поліморфні клітини.
Посів здійснюють на спеціальні живильні середовища. Виділити збудника в першому пасажі вдається рідко. Частіше доводиться здійснювати 2—3 послідовних пасажі, а інколи й більше.
Біопробу ставлять на лактуючих козах і козенятах. Патологічний матеріал, звільнений від сторонніх мікроорганізмів за допомогою пеніциліну та ацетату талію або фільтруванням через бактеріальні фільтри, у дозі 5—10 мл вводять підшкірне або в молочну цистерну. Розвиток характерних ознак спостерігається через 2—14 днів після зараження.
Запропоновано також ряд серологічних реакцій (РЗК, РА, РДП) для ретроспективної діагностики захворювання, однак вони не знайшли широкого застосування у практиці.
Хламідії
Діагностика. При діагностиці хламідійних інфекцій спираються на комплекс клінічних та епізоотичних показань, однак основною підставою для постановки діагнозу слугують результати лабораторних досліджень. У лабораторній діагностиці хламідіозу тварин застосовують бактеріологічний та серологічний методи, які використовують у відповідності до „Настанови з лабораторної діанетики хламідіозів сільськогосподарських тварин”, затвердженої Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства АПК України в 2008 році. Для лабораторних досліджень на хламідіоз направляють асептично відібрані шматочки плаценти, легенів, печінки, селезінки, лімфовузлів, вагінально-маточний секрет, сичуг абортованого плоду або цілий плід, сім’яники, ексудат з грудної або черевної порожнин, зіскоби з кон’юнктиви очей, слизової матки, еякулят в об’ємі не меншому 1 см 3 , глибоко заморожену сперму не менш 4 гранул, проби інших органів і таканин. Патологічний матеріал відбирають не пізніше ніж через 2 години після загибелі, забою або аборту в стерильні закриті гумовими пробками флакони. Флакони з патологічним матеріалом або еякулят транспортують в термосі з льодом, глибоко заморожену сперму в контейнері з рідким азотом в день відбору матеріалу, але не пізніше ніж за 24 години після відбору матеріалу, при умові зберігання на холоді з дотриманням застережень, що виключають розповсюдження збудника інфекції.
Залежно від епізоотологічної обстановки захворювання може перебігати в гострій, хронічній і латентній формах. В усіх випадках ураховують те, що інфекція уражує тварин різних вікових груп. При клінічному огляді звертають увагу на наявність у новонароджених тварин бронхопневмоній, ентеритів, кон'юнктивітів, ураження у 10—15 % тварин суглобів і центральної нервової системи. Кількість абортів і мертвонароджень значно коливається. Якщо серед корів протягом року абортують 7—10 %, то серед разових свиноматок цей показник досягає 100 %. Звертають увагу на погіршення якості сперми у плідників, ураження у них статевої сфери, скорочення періоду їх використання.
У лабораторіях ветеринарної медицини діагноз установлюють із застосуванням таких методів:
- ізоляція хламідій на курячих ембріонах, лабораторних тваринах, культурах клітин з наступною ідентифікацією в реакції імунофлюоресценції (РІФ), імуноферментним методом (ІФА), полімеразно-ланцюговою реакцією (ПЛР);
- виявлення антигену хламідій в патологічному матеріалі та в спермі за допомогою РІФ, ІФА, ПЛР;
- виявлення хламідій методами світлової мікроскопії з подальшою ідентифікацією в РІФ;
- виявлення ДНК хламідій в патматеріалі, спермі, зіскобах з кон'юнктиви та слизвох оболонок генітальних органів за допомогою ПЛР;
- виявлення зростання титрів антитіл до хламідій у сироватках крові методами РЗК, РНГА, ІФА при дослідженні парних сироваток крові з інтервалом 2-4 тижні.
Діагноз на хламідіоз вважають установленим при одержанні позитивних результатів в одному з нижченаведених випадків:
- хламідії виділені з патматеріалу або сперми на курячих ембріонах, лабораторних тваринах, у культурах клітин і ідентифіковані в РІФ, ІФА, ПЛР;
- виявлений антиген хламідій методами ІФА, РІФ;
- - хламідії виявлені за допомогою ПЛР.
Із патологічного матеріалу готують мазки, які фарбують методами Стемпа, Маккіавелло, Романовського —Гімза, толуїдиновим синім для звичайної мікроскопії і акридиновим оранжевим — для люмінесцентної. У мазках із плаценти, як правило, виявляють значну кількість хламідій на різних стадіях розвитку: дрібні елементарні тільця розміщуються невеликими скупченнями в цитоплазмі клітин або за їх межами; ініціальні тільця — парами, по чотири, короткими ланцюжками типу диплострептокока, скупченнями по 8,16, інколи й більше часток.
Після обробки акридиновим оранжевим зрілі елементарні тільця у люмінесцентному мікроскопі флуоресціюють зеленим кольором, проміжні форми відрізняються чергуванням оранжевих і жовтих тонів.
Концентрація тілець хламідій значно нижча в інших матеріалах порівняно з плацентою. Методами Стемпа і Маккіавелло тільця хла- мідій фарбуються у червоний колір на синьому фоні, за Романовським—Гімза — в синьо-фіолетовий.
Важливе діагностичне значення має реакція імунофлуоресценції (РІФ), яку можна проводити в прямому і непрямому варіантах. У пер- шому випадку використовують імунні хламідійні глобуліни, мічені ФІТЦ, які зв'язуються з тільцями, хламідій як з антигеном, що й сприяє їх інтенсивному світінню в люмінесцентному мікроскопі (рис. ). Такі глобуліни можуть виявляти хламідії незалежно від їх походження.
Виділяти хламідії можна лише в спеціальних режимних лаборато- ріях. З цією метою спеціально обробленою суспензією патологічного матеріалу, звільненого від бактерій і грибів, заражають у жовтковий міхур 6—7-денні курячі ембріони. Специфічна загибель останніх розпочинається на 3—4-й день і триває до 10—12-го дня після зара- ження. У мазках із стінки жовткового міхура загиблих ембріонів виявляють тільця хламідій, які частіше розміщуються у вигляді на- миста по периферії епітеліальних клітин.
Більшість штамів хламідій виявилися патогенними для молодняку білих мишей при різних способах їх зараження.
ЦПД в культурах клітин з'являються не раніше 4-го дня після зараження й характеризуються округленням клітин, які стають більш темними і відшаровуються від скла. В цитоплазмі клітин виявляють скупчення хламідій у вигляді колоній.
Виділені за допомогою курячих ембріонів, лабораторних тварин або культур клітин штами ідентифікують як хламідії на підставі мор- фологічних, тинкторіальних ознак та за антигенною структурою. При ідентифікації хламідій достовірні результати також одержують від застосування імуноферментного аналізу (ІФА). Допоміжне значення при діагностиці хламідіозу мають реакції дифузійної преципітації (РДП), гемаглютинації і її затримки (РГА та РЗГА), пасивної гемаглютинації (РПГА). Для серологічнії діагностики хламідіозу найбільш вживаною є реакція зв'язування комплементу (РЗК) та її модифікації — інгібіторна РЗК і реакція тривалого зв'язування комплементу.
Алергічна діагностика хламідіозу майже не розроблена і застосо- вують її тільки для виявлення орнітозу у людей.
Рикетсії
Своєрідна група мікроорганізмів, які разом з хламідіями займають проміжне еволюційне місце між бактеріями та вірусами. Вперше описані американським дослідником Х. Рикетсом в 1906 p. при вивченні етіології гарячки Скалистих гір і мексиканського 434 висипного тифу. Бразильський мікробіолог Роша Ліма, який зробив значний внесок у вивчення подібних захворювань запропонував називати їх рикетсіозами, а збудників — рикетсіями.
Діагностика повинна бути комплексною і ґрунтуватися на клініко-епізоотологічних, епідеміологічних данних та на результатах лабораторних досліджень. Для виділення збудника використовують кров, яку відбирають у підозрюваних на захворювання тварин у період підвищення температури тіла. Кров вводять морським свинкам у внутришньочеревно в дозі 5 мл або підшкірно та на слизові оболонки. Спостерігають за піддослідними тваринами протягом 5 днів. У тварин підвищується температура тіла більш ніж до 39,5 °С і тримається до двох тижнів часто без ознак гарячки. У заражених тварин виявляють переповнення кров'ю внутрішніх органів, помітне збільшення регіонарних лімфатичних вузлів і селезінки. Через 2—3 тижні після зараження у сироватці крові морських свинок за допомогою РА і РЗК знаходять антитіла проти збудника в титрах до 1 : 160. Для виділення збудника заражають у жовтковий міхур також курячі ембріони, які зазвичай гинуть через 6 — 9 діб.