Кров, лімфа, тканинна рідина складають внутрішнє середовище організму в якому функціонують клітини і тканини.

Ф-ії крові: транспортна, видільна, терморегуляторна, захисна, корелятивна(постачання гормонів та ферментів), підтримання гомеостазу.

Буферні системи крові: бікарбонатна, фосфатна, буферна система білків плазми крові, метаболічна.

Білки плазми:альбуміни, глобуліни, фібриноген(бере участь у зсіданні крові).

Альбуміни-це водорозчинні білки, глобуліни розчиняються у сольових розчинах.

Білковий коефіцієнт- співвідношення між кількістю альбумінів і глобулінів.

Кров містить продукти розщеплення білків, амінокислоти, сечовину, сечову кислоту, аміак.

У плазмі крові є глюкоза, ліпіди, холестерин.

Кров містить ферменти карбоангідразу, фосфатазу, дегідратазу, трансаміназу.

Значення білків плазми: підвищюють Пш крові, зумовлюють онкотичний тиск, забезпечюють вязкість крові, здійснюють транспортування гормонів, перешкоджають осіданню еритроцитів.

Клітини крові представлені еритроцитами, лейкоцитами і тромбоцитами.

Еритроцити- це червоні кровяні тільця, які становлять основну масу формених елементів крові. Ф-ії: транспорт кисню, вугл.газу та пож. речовин, регуляція Пш крові, адсорбція токсинів, участь у ферментативних процесах, здійснення процесу зсідання крові. У еритроцитах міститься гемоглобін, складається з 96% білка глобіну та 4% фарбуючої речовини-гему.

Лейкоцити- білі кровяні тільця, безбарвні клітини, які мають ядро і протоплазму. Вони поділяють на: зернисті(гранулоцити)-еозинофіли, базофіли, нейтрофіли, незернисті(агранулоцити)- лімфоцити і моноцити.

Ф-ії: захисна, транспортна, метаболічна, регенеративна.

Лейкоцитарна формула-це вміст в крові різних форм лейкоцитів. Вона вказує кількість базофілів, еозинофілів, нейтрофілів, лімфоцитів та моноцитів на 100 клітин всіх лейкоцитів.

Тромбоцити-маленькі пластинчасті ядерні тільця, приймають участь у зсіданні крові. При руйнуванні тробоцитів виділяється фермент-тромбопластин, який утворює кровяний згусток.

У процесі зсідання крові виділяють 3 фази: перша-утворення тромбопластину, друга-перетворення протромбіну в тромбін, третя- утворення з розчиненного в плазмі крові фібриногену нерозчинного фібрину, який окутує місце поранення. Виникає кровяний згусток, який закриває місце травмованої тканини, судини; після фаза- утворений кровяний згусток ущільнюється і при цьому починає виділятися сироватка крові.

Лімфа- прозора рідина, за своєю структурою схожа на плазму крові, проте не містить еритроцитів і тромбоцитів, але містить багато видів лімфоцитів та макрофагів. До її складу входить глюкоза та мінеральні речовини.

Робота 35. Підрахунок кількості еритроцитів

Одержану кров розводять в змішувачах 3%-м розчином хлористого натрію у 200 раз. З свіжої другої краплі (першу знімають ватою) кров насмоктують у меланжер з гумовою трубкою до позначки 0,5; кінчик меланжера витирають ватним тампоном.

Потім опускають кінчик меланжера в посудину з 3%-м роз чином хлористого натрію і насмоктують його у змішувач до поз начки 101. Меланжер закривають великим і середнім пальцями, а його вміст ретельно перемішують протягом 2 хв.

 На поверхню лічильної камери притирають покривне скло. Чет-верту краплю (перші три видувають з кінчика меланжера на ватку) рідини меланжера наносять на середнє поле камери під покривне скло, заповнюючи камеру так, щоб до неї не потрапило повітря.

Лічильна камера являє собою прямокутне шліфоване предметне скельце з трьома прямокутними площинами, розділеними жолобками. Середня площина додатково розділена жолобком на дві частини, на кожній з яких нанесено сітки глибиною 0,1 мм. Сітка Горяєва складається з 225 великих квадратів. Частина великих квадратів розділена на менші, по 16 малих квадратів у кожно-му великому.

Заповнену розбавленою кров’ю камеру вмішують під мік роскоп і розглядають сітку в полі зору спочатку при малому збільшенні, а по-тім при великому. В камері підраховують еритроцити в п’яти великих квадратах, кожний з яких роз ділений на 16 маленьких, за діагоналлю зверху вниз, зліва нап раво.

Для підрахунку еритроцитів, на аркуші паперу в клітинку, малюють п’ять великих квадратів, розділяючи кожний з них на 16 маленьких. Еритроцити, позначені знаком «+», рахують, а зі знаком «-» ні. Цифри в квадратах означають кіль-кість еритроцитів. В кожний малий квадрат вписують результат під-рахунку. При цьому підраховують еритроцити, які лежать в середині маленького квадрата на його лівому і верхньому боці. Еритроцити, що лежать на правому і нижньому боці не рахують. Цього правила дотримуються для того, щоб запобігти дворазо вому підрахунку еритро-цитів. Кількість еритроцитів в 1 мм3 крові підраховують за формулою

Х = 4x4000x200/80 = 4х 10000,

де X — кількість еритроцитів у 1 мм3,

А — кількість еритроцитів у 80 малих квадратах; 1/4000 мм3 — об’єм малого квадрату; 200 — ступінь розведення крові.

Робота 43. Визначення осмотичної стійкості еритроцитів

В п’ять пробірок піпеткою наливають різну кі лькість 1%-го розчину натрію хлориду: в № 1 — 1, № 2 — 3, № 3 — 5, № 4 — 7, № 5 — 9 мл. Вміст кожної пробірки доводять до 10 мл дистильованою водою. Потім в кожну пробірку вносять по п’ять крапель крові, струшують і ставлять пробірки в штатив на 10–15 хв. При цьому в пробірках № 1 і 2 відбудеться повний гемоліз, в пробірці № 3 — частковий. Вміст пробірок № 4 і 5 не зміниться. Через 60 хв еритроцити осядуть на дно, і розчин зро биться безбарвним. Отже, стійкість еритроцитів зберігається при концентраціях натрію хлориду 0,5–0,7%У здорових тварин мінімальна межа стійкості (резистентності)еритроцитів знаходиться в межах 0,4–0,6%-го розчину натрію хло-риду. При зниженні його концентрації до 0,3–0,2% настає повний гемоліз еритроцитів. Резистентність їх залежить від умов годівлі й утримання тварин.

Робота 44. Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)

Для великих тварин ШОЕ визначають в пробірці Неводова, для малих — в приладі Панченкова. Останній скла дається з штатива і набору капілярів діаметром 1 мм. На кожному капілярі є позначка 50 або буква Р (розчин), а у верхній частині — 0 або буква К (кров).

Визначення швидкості осідання еритроцитів за Панченковим.

Перед роботою капіляр промивають 5%-м розчином лимоннокислого натрію. Потім набирають до позначки Р 5%-й розчин лимоннокислого натрію і виливають на годинникове скло. В той же капіляр двічі набирають кров до

позначки К і виливають на годинникове скло. Кінцем капіляра все змішують. Капіляр наповнюють змішаною з розчином кров’ю до позначки К і ставлять у штатив у вертикальному положенні. Осідання еритроцитів спостерігають протягом години. Висота стовпчика плазми в міліметрах над еритроцитами, які осіли, і є мірою швидкості осідання еритроцитів, що має діагностичне значення у ветеринарній практиці.

Середня ШОЕ у здорових сільськогосподарських тварин така: у коней — 64, великої рогатої худоби — 0,58, свиней — 30, овець — 0,8 мм за 1 год.

Визначення швидкості осідання еритроцитів за Неводовим.

Цим методом визначають ШОЕ у великих сільськогосподарських тварин. Використовують еритроседіометр, що являє собою градуйовану пробірку висотою 17 см і діаметром 0,8–0,9 см з поділками вид 0 до 100 зверху вниз. До еритроседіометра вносять 2 мл 4%-го роз чину лимоннокислого натрію, кров коня з яремної вени до позначки 0. Вміст змішують обереж-ним перевер танням пробірки кілька раз і ставлять її вертикально в штатив. ШОЕ реєструють через кожні 15 хв протягом години і через 24 год.

Робота 36. Підрахунок кількості лейкоцитів

Змішувач для лейкоцитів за об’є мом у 10 раз менший за змішувач для еритроцитів. На капілярі змішувача є позначки 0,5 і 1,0, а над ампулоподібним роз ширенням — 11. Кулька для перемішування крові білого кольору. Кров розводять у змішувачі в 10 чи 20 раз.

В змішувач до позначки 0,5 насмоктують кров і розводять її, доводячи рівень до позначки 11, 2%-м розчином оцтової кис лоти, підфар-бованої метиленовою синькою (розведення у 10 раз). Розчин оцтової кислоти гемолізує еритроцити, а ядра лейкоцитів при цьому зафарбо-вуються в блакитний колір і чітко виділяються в полі зору під мікро-скопом. Одну краплю розбавленої крові видувають з меланжера на ватку, а наступну наносять на лі чильну камеру під покривне скельце, як і для підрахунку ерит роцитів. Підрахунок лейкоцитів проводять при малому чи се редньому збільшенні в ста великих квадратах каме-ри Горяєва чи Фукс-Розенталя. Враховуючи, що об’єм одного вели-кого квадрата дорівнює 1/250 мм3, обчислення кількості лейкоцитів здійснюють за формулою

Х = М/250/20/100 = 50 М,

де X — кількість лейкоцитів в 1 мм3 крові; М — кількість лей коцитів у ста великих квадратах; 20 —ступінь розведення крові.

Робота 37. Виведення лейкоцитарної формули

Готують мазок крові. Для цього краплю крові наносять на край сухого знежиреного предметного скельця. Великим і вказівним пальцями правої руки затискають покривне скельце і ведуть його по предметному під кутом 45° до краплі крові, до стикання з її краєм. Коли кров розійдеться по лінії сти кання, тоді покривне скельце повільно рухають в напрямку великого пальця під тим же кутом. Мазок повинен бути рівно мірним і тонким, з рівними краями. Його сушать на повітрі, на ньому тонкою голкою пишуть номер тварини і дату взяття крові.

Для фіксації на мазок наливають 4–5 крапель метилового спирту, а через 3 хв спирт зливають, а мазок підсушують на повітрі. Висушений мазок покривають фарбою Романовського–Гімзи, розведеною дистильованою водою 1 : 3. Через 30 хв мазок промивають дистильованою водою і висушують, а потім розглядають під мікроскопом з імерсійним об’єктивом. Для цього на одну з крайніх ділянок мазка наносять краплю кедрової (імерсійної) олії і опускають об’єктив(х90). Підрахунок лейкоцитів ведуть за ламаною лінією — меандром. На одній ділянці необхідно підрахувати 25 лейкоцитів. Всього на чотирьох ділянках слід підрахувати 100 лейкоцитів. Кожен лейкоцит заносять в табл. 5, що складається з 100 квад ратів: 10 по горизонталі й 10 по вертикалі. Для під рахунку форм лейкоцитів можна використати спеціальний лічильник.

Робота 45. Фагоцитоз

За добу до дослідження у черевну порожнину або в спинний лімфатичний мішок жаби вводять туш. При цьому відбу-вається реакція накопичення в лімфі лейкоцитів з фагоцитованими частинками туші. Перед дослідженням жабу умерт вляють, після чого беруть краплю лімфи з лімфатичного мішка, наносять на предметне скельце і накривають покривним. Пре парат роздивляються під вели-ким збільшенням мікроскопа і зна ходять лейкоцити, заповнені туш-шю. В лімфі контрольної жаби фагоцитованих лейкоцитів не знаходять. Замість лімфи можна взяти краплю крові, відрізавши ножицями палець у жаби, яку потрібно змішати з 0,6%-м розчином натрію хлориду, і роз глянути препарат під мікроскопом з великим збільшенням.

Робота 46. Визначення швидкості зсідання крові

 Найпростішим методом визначення швидкості зсідання крові є метод Мелана, за яким час зсідання визначається за ступенем деформації краплі крові, що знаходиться на предметному скельці Скарифікатором проколюють палець. На шість предметних, попередньо знежирених, скельць наносять по краплі крові, відмічаючи час взяття кожної. Предметні скельця з краплями крові накривають лійкою, в звуженій частині якої знаходиться зволожена водою мар-ля (запобігання підсиханню крові). Через кожну хвилину нахиляють предметне ске льце і спостерігають форму краплі. Якщо при цьому крапля крові змінює свою форму, то це скельце відкладають в бік. Таку ж ма ніпуляцію через 1 хв послідовно пророблюють з кожним ске льцем, поки на одному з них крапля крові не буде змінювати свою форму. Час від нанесення крові на скельце до її зсідання і буде відпо-відати швидкості зсідання крові. В нормі швидкість зсідання крові коней в середньому дорівнює 9–12 хв; великої рогатої худоби — 6,5; свиней — 3,5; собак — 2,4; птиці — 0,5–2 хв.

Робота 38. Визначення кількості гемоглобіну в крові

В градуйовану пробірку гемометра до нижньої мітки наливають 0,1 н. розчин соляної кислоти. В капілярну піпетку через гу мову трубочку насмоктують 20 мм3 крові й видувають її в пробірку при ладу. Не виймаючи піпетки з роз чину, кілька раз промивають її. Ка піляр виймають зпробірки, скляною паличкою ретельно перемішують її вміст і ставлять пробірку в штатив приладу на 5 хв. При цьому в пробірці утворюється солянокислий гематин, який надає гемолізованій крові коричневого забарвлення, через 5 хв у пробірку по краплях (постійно мішаючи скляною паличкою) додають дистильовану воду до збігу кольору розчину зі стандартом. Поділки на шкалі пробірки, до якої піднялася рідина, показують кількість гемоглобіну в грам-відсотках і одиницях Салі. Перерахунок з однієї шкали на іншу простий, наприклад: 15 г-%х6 = 90 од., a 75 од. : 6 = 12,5 г-%. Вміст гемоглобіну в крові головним чином визначається у грам-відсотках. Крім гемометра Салі, для визначення кількості гемоглобіну в крові сільськогосподарських тварин використовують інші прилади: еритрогемометри і фотоелектрокалориметри.

Вміст гемоглобіну в крові сільськогосподарських тварин становить 10-15 г-%.

У еритроцитах міститься гемоглобін, складається з 96% білка глобіну та 4% фарбуючої речовини-гему.

Сполки гемоглобін з вугл.газом- карбогемоглобін, з киснем-оксигемоглобін, з чадним газом- карбоксигемоглобін, з сильним окислювачем- метгемоглобін.

Ф-ії: транспорт кисню і вугл.газу, участь у підтримці пш організму,

Робота 40. Спектральний аналіз крові

Сполуки гемоглобіну визначають спектроскопом , який складається з двох металевих трубок 1 з набором призм; рукоятки-заслінки 2; лапки 3; дзеркала 4; окулярів 5 та гвинта 6. Призми розкладають білий колір на всі складові кольори, які утворюють спектр. Прилад обладнаний пристосуванням, яке регулює ширину щілини. Спектроскоп закріплюють на штативі, відкривають щілину й освітлюють її. Встановлюють окуляр 5 так, щоб чітко можна було розрізнити спектр. У пробірку № 1, в якій визначають оксигемоглобін, наливають 8 мл дистильованої води, вносять дві краплі крові й збовтують. Пробірку з розчиненою кров’ю підносять до об’єктива спектроскопа і розглядають спектр: у зелено-жовтій частині спектра — дві смуги поглинання. В про-бірці № 2 визначають відновлений гемоглобін. Відновлюють його до-данням до розбавленої крові (4 мл дистильованої води і 10 крапель крові) п’яти крапель відновлювача — реактиву Стокса, який складається з однієї частини залізного купоросу і двох частин винної кислоти, розчи-нених у 15 частинах дистильованої води. Перед використанням до реактиву додають аміак до слабколужної реакції. Після додання до розбавленої крові кількох крапель реактиву Стокса яскраво-червоне забарвлення змінюється на синювато-червоне, характерне для гемоглобіну. Спектр відновленого гемоглобіну має одну широку смугу поглинання.