ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.07.2019
Просмотров: 651
Скачиваний: 1
Єдина типологія технологій соціальної роботи принципово неможлива, оскільки будь-який принцип класифікації обирається довільно, у відповідності з метою соціального працівника. Він має значення для наукового дослідження, для навчальної мети; в дійсності ж звернення до того або іншого виду технології залежить від суті соціальної проблеми.
Функції технологій соціальної роботи і їх характеристики:
− аналітико-прогностична: виявлення і облік на підвідомчій території суб'єктів, які відносяться до категорії соціального ризику; визначення потреби в різних видах і формах соціальної підтримки; моніторинг динаміки соціальних процесів, прогноз зміни існуючих параметрів;
− діагностична: аналіз існуючих актуальних і потенційних соціальних проблем, встановлення їх причин, дослідження проблемного поля соціальної ситуації конкретних індивідуальних і групових клієнтів;
− системно-моделююча: визначення характеру, обсягу, форм і методів соціальної допомоги людям і групам, які опинилися в складній ситуації, концептуальне обґрунтовування такої допомоги;
− проектно-організаторська: розробка, ресурсне обґрунтування, реалізація і оцінка соціальних проектів, направлених на вирішення соціальних труднощів, допомога певній категорії клієнтів;
− активізаційна: сприяння активації потенціалу власних можливостей індивіда, сім'ї або соціальної групи, спонукання клієнтів до самостійного вирішення своїх проблем, виходу з важкої життєвої ситуації, організація самодопомоги і взаємодопомоги;
− інструментально-практична: надання різних видів допомоги в ситуаціях життєвих ускладнень, консультації і тренінги для поліпшення стосунків між людьми, сприяння в оформленні документів і інших необхідних дій для здійснення клієнтами своїх соціальних прав, опіка і опікування по відношенню до дітей, які залишилися без батьківського піклування, або до повнолітніх осіб, які мають в цьому потребу тощо;
− розпорядчо-управлінська: менеджмент органів соціального управління, координація діяльності державних і недержавних організацій та установ з надання допомоги в соціальній підтримці громадянам, участь у роботі з формування соціальної політики, підбір і виховання кадрів;
− евристична: нарощення соціального знання, поглиблення розуміння соціальних проблем, поліпшення освітньої і загальної культурної підготовки самих соціальних працівників, підвищення їх кваліфікації.
Моделі практики соціальної роботи. На сьогоднішній день склалися і функціонують три групи моделей соціальної роботи: соціолого-орієнтовані, психолого-орієнтовані і комплексні моделі.
Соціологія
тяжіє до тих теорій соціальної роботи,
які орієнтовані 
переважно
на структурну соціальну роботу і
припускає перш за все зусилля соціальних
працівників оптимізувати діяльність
установ соціальної сфери, які забезпечують
соціальний захист і підтримку різним
соціальним групам, підвищення ефективності
соціальної політики в суспільстві в
цілому. У зв'язку з цим об'єктом
соціологічного аналізу є також і
соціальні передумови, умови здійснення
психосоціальної роботи, тобто технологій
соціальної допомоги конкретним людям,
які описуються в поняттях психосоціальних
теорій соціальної роботи. Аналіз її
сучасних моделей дозволив зробити
висновок про те, що значна їх частина
обумовлена соціологічними концепціями
або такими, які сьогодні, по суті, є ними,
лише певним чином трансформуючись
відносно проблем соціальної роботи.
Тому важливо встановити зв'язок цього
теоретичного знання з основними напрямами
практичної діяльності соціальних
працівників.
Основними соціолого-орієнтованими теоретичними моделями вважають наступні: моделі соціальної роботи на основі теорії систем (соціальний працівник виявляє фактори оточення клієнта, фіксує наявність взаємодії або вплив на клієнта інших людей, а також вплив різних соціальних чинників); «моделі життя» (це екологічні теорії в практиці соціальної роботи, соціальний працівник в рішенні проблем клієнта впливає не тільки на нього, але і на його середовище); вирішуюча модель соціальної роботи (орієнтована як на підтримку різних соціальних груп, так і на вдосконалення різних послуг, що надаються клієнтам, а також на подолання негативного ставлення до тих, хто потребує допомоги соціальних служб, і до самих соціальних працівників); соціально-радикальна модель соціальної роботи (направлена на підвищення рівня і розвитку самосвідомості представників різних соціальних груп; є частиною руху за права людини; направлена на розвиток соціальних здібностей, індивідуальної і соціальної суб'єктності клієнта; не шукає шляхів зміни соціальних структур); марксистська модель соціальної роботи (основу даної моделі складає розуміння діяльності соціального працівника як сили, сприяючої здійсненню спільних колективних дій, що підвищують самосвідомість клієнта і направлених на здійснення позитивних змін у суспільстві на структурному рівні).
Технологічна специфіка психолого-орієнтованих і комплексних моделей соціальної роботи. Досвід розвитку технологій соціальної роботи у XX ст. дає всі підстави виділити в специфічну групу методи надання допомоги клієнтам.
Використовуючи психолого-орієнтовані теорії і психотехнології, сучасна стратегія психосоціальної роботи орієнтує соціальних працівників на те, щоб допомогти клієнтам оптимізувати власні зусилля, направлені на зміну життєвої ситуації, яка виникла на особистому або соціальному рівнях. Відповідно до цього стають пріоритетними ті теорії соціальної роботи, які дозволяють соціальному працівнику надавати клієнтам допомогу у формуванні і реалізації їх особистих і соціальних ресурсів.
Але аналіз технологій сучасної масової практики соціальної роботи за кордоном свідчить про те, що домінуючою, як і раніше, є психодинамічна модель (заснована на психодинамічній побудові теорії соціальної роботи), а також екзистенціальна модель (використовує відповідні підходи, згідно якими при аналізі поведінки клієнта необхідно враховувати, як клієнт сприймає і інтерпретує оточуючий світ, і як він оцінює свій соціальний статус), гуманістична модель (ґрунтується на прагненні соціальних працівників допомогти клієнтам на основі самопізнання і розуміння значущості свого особистого статусу зрозуміти самих себе і характер впливу оточуючого світу), рольова модель соціальної роботи (ґрунтується на рольовому програванні ситуації клієнта).
Серед комплексних моделей в практиці соціальної роботи найпоширеніша − комунікативна модель. Комунікативна модель соціальної роботи займає особливе місце − вона, з одного боку, об'єднує різні психологічні дослідження засобів, механізмів втручання в проблеми клієнтів; з іншого боку, є так би мовити єднальною ланкою між різними теоріями соціальної роботи. Крім того, ця модель сприяє розумінню соціальними працівниками своєї основної задачі. Особливе місце комунікативної моделі соціальної роботи обумовлено специфікою самої комунікативної теорії соціальної роботи. Комунікативна модель соціальної роботи як би узагальнює всі теорії комунікацій і підкреслює всі переваги чи недоліки аспектів, які розглядаються в них. Таким чином, комунікативна модель є нейтральною відносно інших моделей соціальної роботи, оскільки її методи сприяють підвищенню ефективності використання інших моделей практики соціальної роботи.
Тема 3. Соціальна діагностика в соціальній роботі
План
1. Соціальна діагностика як технологія соціальної роботи: поняття, сутність, види, проблеми і принципи соціальної діагностики.
2. Рівні соціальної діагностики в сфері соціальної роботи: загальносоціальний, регіональний, індивідуальний.
3. Методи, структура і функції соціально-діагностичної діяльності.
4. Методологічні підходи (моделі) до соціальної діагностики.
5. Технологічний процес діагностики в соціальній роботі: етапи та особливості.
Термін «діагностика» (від гр. diagnostikos − здатність розпізнавати) спершу використовувався в медицині для позначення процесу розпізнавання хвороби, постановки діагнозу. Вже наприкінці XIX ст. емпіричні дослідження становища малозабезпечених верств населення в багатьох країнах виявили тісну обумовленість ряду захворювань − туберкульозу, рахіту, венеричних хвороб та ін. низьким матеріальним рівнем (А. Кетле, Е. Дюркгейм, А. Дю-Шатле, Г. Зіммель та ін.).
Сьогодні цей термін застосовується як в медицині, так і в сфері соціальних наук. Соціальними «хворобами» вважають самотність, бідність, голод тощо. Розпізнавання соціальної патології, яку бажано викорінити, або соціальної проблеми, яку необхідно вирішити, викликає в першу чергу питання про те, що розуміється під патологією, нормою, проблемою. В найзагальнішому значенні можна сказати, що патологія − це об'єктивне відхилення від норми, а проблема − це усвідомлена патологія, відхилення, яке викликає тривогу людей, мотивує їх перетворюючу діяльність. Проте це питання досить складне і по-різному розв'язувалося на різних етапах історії суспільства.
Соціальна діагностика − це: 1) діяльність по розпізнаванню і аналізу соціальних патологій і проблем; 2) процес такого аналізу з формулюванням обґрунтованого висновку про предмет розгляду; 3) галузь соціальних наук, присвячена методам отримання знання про суспільство. Оскільки саме поняття вельми багатозначне, то, кажучи про соціальну діагностику, мають на увазі або одиничне дослідження соціальної ситуації клієнта, якому соціальний працівник повинен надати допомогу; або необхідний етап будь-якої дії в соціальній роботі, технологічний імператив соціального обслуговування; або сукупність наукових методів, які обґрунтовують правильність отриманої інформації. Відповідно, цією діяльністю займаються фахівці різних органів і установ, які використовують широкий спектр технологій і методів соціальних (іноді також природничих − у разі медико-соціальної роботи) наук на різних рівнях і з різною метою.
Процедури соціальної діагностики як правило, засновані на таких методах, як аналіз, синтез, вимірювання, порівняння, моделювання, опитування, фокус-групи, експертні оцінки, ділова гра, мозкова атака, соціальний експеримент та ін. По суті, будь-яка діагностична технологія є інтегральною системою методів.
Соціальна діагностика як вид людської діяльності носить яскраво виражений дослідницький характер. Суб'єкт соціальної діагностики виявляє і кваліфікує відхилення об'єкту діагнозу від норми, ідеалу, системи тощо.
Більшість дослідників виділяє в структурі соціальної діагностики три блоки елементів-операцій: операції першого блоку складають процес опису реального стану соціального об'єкту відповідно до вибраних параметрів або критеріїв; операції другого блоку орієнтовані на визначення належного або еталонного стану соціального об'єкту по цих же параметрах або територіях; операції третього блоку призначені для порівняння реального і належного стану соціального об'єкту. Залежно від наявності і рівня відмінностей між цими станами роблять висновок про те, що об'єкт функціонує нормально або ж є деякі відмінності, а також указують напрямки і способи його корекції.
Основні функції соціальної діагностики і їх характеристики:
− власне діагностична − дає можливість визначати різні стани соціальних об'єктів і їх основні характеристики;
− прогностична − сприяє формуванню прогнозів відносно майбутніх характеристик соціального об'єкту;
− управлінська − сприяє отриманню важливої інформації для ефективного управління соціальними об'єктами;
− пізнавальна − дає можливість одержувати нові знання про найважливіші характеристики соціальних об'єктів.
Сфери
застосування соціальної діагностики
достатньо різноманітні. До них відносять:
1) соціально-інженерну діяльність, 
2)
управлінське консультування, 3) соціальне
управління, 4) соціальну роботу та ін.
Подальший розвиток соціальної діагностики має два вектори: перший орієнтований на розширення напрямків і сфер її застосування; другий вектор пов'язаний із вдосконаленням техніки і методики діагностичних процедур, оскільки діагностичні методи стають дедалі витонченими, динамічними і технічно оснащеними.
Методи соціальної діагностики ґрунтуються на ряді принципів, як загальних для всіх соціальних наук, так і специфічних:
− принцип об'єктивності − слід розглядати в двох аспектах: по-перше, дослідник не повинен залежати від впливу зовнішніх чинників (наприклад, бажання і переваг начальства); по-друге. соціальний працівник повинен протистояти впливу на результати аналізу, який їм проводиться, внутрішніх чинників − власних забобонів, незнання, аберація власного життєвого, сімейного досвіду. Спотворюючий вплив цих чинників може вплинути як на збір фактів, так і на їх інтерпретацію;
− принцип верифікації соціальної інформації − встановлення її достовірності, можливості перевірки за допомогою інших процедур або інших джерел даних, зіставляти відомості, отримані з різних каналів;
− принцип системності в діагностиці − оскільки абсолютно всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто їх зародження і розвиток визначається не однією причиною, а декількома, часто навіть системою, низкою причин. (Зрозуміло, соціальний працівник жодною мірою не може бути фахівцем у всіх сферах, проте визначити наявність труднощів і порекомендувати професіонала, який здатний провести поглиблену діагностику, він зобов'язаний);
− принцип клієнтоцентризму − розгляд сторін соціальної дійсності, усі зв'язки в соціальної ситуації з погляду інтересів і прав індивідуального або групового клієнта.
Рівні соціальної діагностики відповідно задачам, що вирішуються на цих рівнях, засобам і методам, що використовуються, так і організаційно-управлінській структурі країни розділяють на загальносоціальний рівень соціальної діагностики, регіональний (територіальний) рівень організації соціальної діагностики, локальний та індивідуальний рівень.
Моделі соціальної діагностики. Можна виділити декілька діагностичних підходів, які отримали розповсюдження в практичній діяльності соціологів, соціологів-фахівців у сфері соціальної роботи: перший підхід, направлений на визначення ступеня прояву в об'єкті типових властивостей і закономірностей, характерних для об'єктів даного класу; другий підхід, орієнтований на визначення специфічних властивостей і закономірностей об'єкту; третій підхід є діагностикою за еталоном.
Головна мета соціальної діагностики − визначення соціальної проблеми клієнта і знаходження правильних засобів для її вирішення. Дані загальносоціологічних методів, масштабних дослідницьких технологій використовуються соціальним працівником, але лише як фон, на якому виявляється (і з яким порівнюється) конкретна ситуація клієнта. У зв'язку з цим широко використовуються в першу чергу мікросоціологічні, соціально-психологічні, педагогічні діагностичні процедури. В процесі професійного відбору соціальних працівників широко використовуються спеціальні методики профорієнтацій, спеціальна інтерпретація психологічних методик.
Соціальна діагностика як до вирішуваних на цих рівнях необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-якій сфері обслуговування, з будь-якою категорією клієнтів і будь-яким типом соціальних проблем. Особливість соціальної діагностики − обмежене використовування кількісних співвідношень і математичних методів.
Структура технологічного процесу в соціальній діагностиці. Незалежно від методів будь-який технологічний процес в соціальній діагностиці має схожу структуру, окремі елементи якої змінюються залежно від конкретних умов.