ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.07.2019
Просмотров: 652
Скачиваний: 1
I етап − поява соціальної проблеми. На початковому етапі завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органу охорони порядку, педагога тощо.
II етап − збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. Наявність важкої життєвої ситуації констатувати достатньо просто, але, як правило, зовсім не просто визначити її суть, причину і шляхи виходу з неї. Практика показує, що далеко не всі клієнти можуть це зробити самостійно.
Важливе значення на даному етапі має також можливість залучення до соціальної діагностики фахівців суміжних областей діяльності: психолога, психіатра, психолога-педагога, юриста, у ряді випадків (особливо при розгляді ситуації осіб з обмеженими можливостями) фахівець звертається до лікаря.
III
етап
− постановка соціального діагнозу.
Зібрані відомості піддаються аналізу,
проводиться зіставлення ряду даних, їх
сортування на важливі і малозначні,
диференціація ознак. Фахівець 
не
просто робить висновок про суть і причини
життєвих труднощів клієнта, а ранжирує
наявні проблеми, виділяючи головну, від
якої залежить рішення всіх інших або
яка може бути вирішена на даному рівні
можливостей чи заданого рівня знань.
Соціальний діагноз не може вважатися
остаточним, поки фахівець працює з
клієнтом.
Останніми роками в соціальній діагностиці отримали розповсюдження такі технології: зондажно-інформаційне обстеження конкретного соціуму; збір даних про стан, чисельність, склад і динаміку місцевого населення; соціально-історичне дослідження регіону (вивчення історії заселення і освоєння даної території, процесу становлення і зміни складу місцевого населення та його зайнятість, релігійні і побутові традиції місцевих жителів, причини зміни населення регіону тощо); інформаційно-цільовий аналіз різноманітних документів з місцевої і центральної преси, матеріалів електронних ЗМІ; соціальне картографування і т.п.
Тема 4. Технологія соціальної експертизи
План
1. Поняття соціальної експертизи. Функції соціальної експертизи: діагностична, інформаційно-контрольна, прогностична, проектувальна.
2. Специфіка соціальної експертизи і межі її застосування. Мета соціальної експертизи. Суб'єкти соціальної експертизи.
3. Порядок замовлення соціальної експертизи. Методика підбору експертів.
4. Організаційні моделі соціальної експертизи: «рецензія», «моніторинг», «проект» та ін.: суть, критерії, етапи, позитивні моменти та недоліки.
5. Підготовка експертного висновку (експертного спостереження, проектної розробки).
6. Ефективність соціальної експертизи: умови, оцінка.
Соціальна експертиза − це спеціалізована і нормативно оформлена процедура отримання інформації про соціальний об'єкт або спеціальна методика формування оцінки про характер його функціонування за допомогою опитування фахівців, експертів. Вона включає не тільки розгляд або вивчення будь-яких питань, проблем або рішень, для яких потрібні спеціальні знання, але й вироблення на їх основі мотивованого і аргументованого висновку або наукового обґрунтовування.
Класифікація основних видів соціальної експертизи:
− за об'єктом експертизи (науково-технічна, господарсько-економічна, соціальна, політична, організаційно-управлінська, юридична, судова (кримінальна));
− за охватом об'єкту експертизи (аспектна, комплексна);
− за способом взаємодії експертів (на основі особистої взаємодії експертів, без особистої взаємодії експертів);
− за ступенем інформування експертів (з інформуванням експертів, без інформування експертів);
− за кількістю турів (фаз) експертизи (однорівнева, багаторівнева);
− за ступенем формалізації процедур експертизи (нормативна, вільна);
− за типом вирішуваних експертних задач (оціночна, класифікаційна, ранжувальна, інноваційна, змішана) та інші.
Головна специфічна ознака експертизи полягає в тому, що вона є дослідженням задачі, котра погано піддається кількісному аналізу і важко формалізується; яке здійснюється шляхом формування думки (складання висновку) фахівця, здатного заповнити недолік інформації з досліджуваного питання, спираючись на свої знання, інтуїцію, досвід рішення схожих задач і «здоровий глузд», і систематизувати цю інформацію.
Функції соціальної експертизи і їх характеристики:
− діагностична функція − огляд стану соціального об'єкту в момент дослідження;
− інформаційно-контрольна функція − дослідження інформації про соціальний об'єкт і його оточення з метою встановити її достовірність і внести відповідні корективи, якщо інформація містить перекручення;
− прогностична функція − виявлення можливих станів соціального об'єкту в коротко-, середнє- і довгостроковій перспективі та можливих сценаріїв досягнення об'єктом цих станів;
− проектувальна функція − вироблення рекомендацій з тематики експерти соціального об'єкту для соціального проектування й ухвалення управлінських рішень.
Потреба в проведенні соціальної експертизи виникає кожного разу, коли рішення нормативного характеру (прийняте або підготовлене до ухвалення) може позитивно або негативно позначитися на життєдіяльності людей; при цьому у приймаючого рішення органу: немає ясності ситуації; є намір розв'язати проблему; є декілька рішень (проектів), які суперечать одне одному і вимагають наявності зовнішнього арбітра, щоб вибрати якнайкращий варіант.
Мета соціальної експертизи − встановлення відповідності діяльності органів державної влади та інших владних інститутів соціальним інтересам громадян і задачам соціальної політики, а також формування пропозицій відносно досягнення цієї відповідності.
Мета
і задачі соціальної експертизи мають
межі, інакше її проведення втратить
практичне значення. Тому необхідно
уточнити мету соціальної експертизи,
сформулювавши конкретні задачі, які
вона покликана вирішувати, а саме: дати
аргументований висновок про відповідність
нормативних правових актів і діяльності
органів державної влади, рішень і
діяльності органів місцевого самоврядування
тощо, положенням соціальної політики;
виявити положення документів або факти
діяльності, які можуть мати негативні
соціальні наслідки, і оцінити можливі
масштаби таких наслідків; оцінити на
предмет відповідності законним інтересам
громадян проекти нормативних правових
актів, соціальні проекти і програми та
представити висновок про доцільність
і допустимість їх реалізації; внести
пропозиції за рішенням виниклої
соціальної проблеми. У соціальній
експертизі бере участь велика кількість
суб'єктів експертних оцінок, які в
організаційному відношенні находяться
на двох різних рівнях: 1) орган державної
влади, який формує замовлення на
експертизу, або недержавна структура;
2) в ролі суб'єкта також виступає виконавець
замовлення на соціальну експертизу.
Залежно від характеру замовлення
виконавцем можуть бути: дослідник
(дослідницький колектив), практичні
працівники з системи «замовника»,
авторитетна референтна група.
Ухвалення рішення про проведення експертизи − це типовий управлінський акт з властивими йому характеристиками. Стосовно даної діяльності центральними стають питання компетенції і компетентності, від яких залежать ціленаправленість і досяжність результатів соціальної експертизи.
Порядок замовлення соціальної експертизи припускає наступну послідовність дій органу, який приймає рішення: 1) визначення контурів проблеми; 2) встановлення способів дослідження проблеми і визначення необхідності експертизи; 3) формування частин замовлення, які відповідають компетентності органу; 4) вибір моделі експертного дослідження в залежності від характеру задачі; 5) якщо замовник не задоволений пропозиціями організатора, він веде діалог з ним до досягнення згоди, міняє організатора або відмовляється від проведення експертизи; 6) після узгодження організаційних питань замовник оформляє своє рішення про проведення експертизи, встановлюючи відповідальність організатора але не експертів, відповідальність яких окреслюється окремо, в договірному порядку. Таким чином, експерт (група експертів) виступає як виконавець тільки відносно організатора, але не замовника.
Експерт (від лат. «ехреrtus» − досвідчений) − кваліфікований фахівець із знаннями і досвідом в певній області наукової або практичної діяльності, на основі яких він дає мотивований висновок з цієї або іншої проблеми (дискусійного питання, важкого або багатоваріантного рішення). У теорії соціальних технологій виділяють три групи функцій, які повинні виконувати експерти:
− експерти є джерелом необхідної інформації (недостатньої, коректуючої або прогнозної) в процесі формування управлінського рішення або з'ясування характеру взаємодії об'єкту і суб'єкта управління;
− експерти оцінюють характеристики соціальних об'єктів, подій або управлінських рішень, які відбуваються;
− експерти генерують і висувають нові ідеї, дають свої пропозиції і рекомендації, а також пропонують більш раціональні варіанти рішення соціальних проблем.
Відбір експертів-фахівців може відбуватися на основі самооцінок і взаємних оцінок експертів, з урахуванням досвіду участі фахівця в експертизах, за кількістю публікацій експерта за темою, використовуючи довідники, типу «хто є хто», списки членів професійних груп та ін. Застосовуються й інші спеціальні методи і методики відбору експертів, зокрема метод «сніжної грудки». Слід пам'ятати, що навіть найретельніший відбір експертів не гарантує об'єктивність їх оцінок.
Загальна технологічна модель соціальної експертизи складається з наступних етапів:
1) підготовка експертизи (побудова програми, розробка інструментарію, підбір експертів, їх попереднє опитування і визначення процедури експертного опитування);
2) проведення експертизи (опитування експертів і збір необхідної інформації);
3) аналіз результатів експертизи (аналіз індивідуальних і групових думок експертів, підготовка висновків і практичних рекомендацій, які складають основу експертного висновку).
Цю універсальну модель можна модифікувати залежно від її конкретних різновидів («рецензія», «проект», «мозковий штурм», «метод Делфі», «метод сценаріїв», ділова гра і тощо) або зробити комбінацію моделей.
Через характер соціальної експертизи одним з гарантів її об'єктивності є спільна робота експертів, а також обраний тип організаційної моделі експертизи.
Робота
над експертним висновком ведеться
різними способами, 
кожний
з яких має свою специфіку і певну
технологію. Наприклад, якщо використовується
організаційна модель «Рецензія», то
технічні прийоми такої роботи достатньо
прості та загальновідомі. У цьому випадку
додатковим засобом може бути пам'ятка
експерту, в якій зазначається, які пункти
повинен містити текст висновку і на які
питання слід відповісти обов'язково.
Модель «Моніторинг» і особливо модель «Проект» вимагають складнішої роботи з експертами, активізації їх креативних (творчих) здібностей, якщо йдеться про фахівців.
Виділяють також очну і заочну форми роботи з експертами. Застосовуючи ці та інші методи (зокрема, «метод експертних оцінок», «ділову гру», «мозкову атаку», «метод сценаріїв» та ін.), експерт створює кінцеву продукцію експертизи -думку, представлену в певній формі. Найчастіше це експертний висновок, але використовуються також форми експертного спостереження і проектної розробки.
Експертний висновок може застосовуватися при аналізі нормативних актів, прийнятих (підготовлюваних до ухвалення) на національному, регіональному або місцевому рівнях.
Експертне спостереження − форма підсумкового документа рекомендаційного характеру, в якому основна увага експерта зосереджена на виробленні конструктивних пропозицій, направлених на вирішення даної проблеми - використовується при формуванні загального уявлення про стан проблеми і при виробленні рекомендацій, у тому числі при підготовці тих чи інших рішень (в ході законопроектних робіт тощо).
Проектна розробка виходить за межі задач соціальної експертизи і в цьому значенні не може бути затребувана як форма представлення експертної оцінки. Ініціатива представлення експертизи у вигляді проектної розробки може виходити тільки від самого експерта (експертної групи). Але така ініціатива також може бути, у свою чергу, ініційована системою організації експертної роботи, якщо ця система спирається на творчі можливості експертів і мобілізує їх новаторський потенціал.
При підготовці кінцевої продукції експертизи, в якій би з трьох названих форм вона ні створювалася, передбачається подвійне оформлення результатів експертизи. Перший етап експертизи − фінальний матеріал експерта, виконаний в звичних для нього формах, термінах і т.п. Другий етап експертизи − висновок (спостереження, проект), перероблений відповідно до вимог інтерфейсу. Оскільки мова, прийнята в наукових колах, і мова, якою користуються в ухвалюючих рішення органах, розрізняється, експертна робота повинна бути зрозумілою як для професіоналів, так і для замовника, який би зміг з її допомогою коректував свої дії.
Ефективність соціальної експертизи. Її дійсними показниками є: облік її підсумків для обмеження вибору стратегій; застосування її підсумків для коректування вибраної стратегії.
Тема 5. Соціальне передбачення і соціальне проектування як технології соціальної роботи
План
1. Соціальне передбачення і соціальне проектування, передбачення як технології соціальної роботи. Визначення понять «проектування» та «передбачення».
2. Діяльність і проекти «Римського Клубу».
3. Соціальне прогнозування як різновид діагностичних технологій.
4. Основні види соціальних прогнозів.
5. Функції соціального прогнозування.
6. Етапи та методи соціального прогнозування.
7. Поняття моделі. Моделювання соціальних відносин і структур.
8. Соціальне проектування як соціальна технологія: особливості, класифікація соціальних проектів, види проектних стратегій.
9. Основні принципи, етапи, стратегії соціального проектування.
10. Методи і методики соціального проектування.
Технології соціального передбачення. Соціальне передбачення − випереджаюче відображення соціальної дійсності. Соціальне передбачення розділяється на два напрямки: реалістичне (наукове і буденне) і фантастичне (різного роду утопії, містичні пророцтва, релігії тощо).
Наукове соціальне передбачення ґрунтується на знанні законів функціонування і розвитку суспільства. В науковій літературі представлені типології наукового соціального передбачення: типології пророцтва і програмування; типології прогнозування. Форми наукового соціального передбачення: гіпотеза, прогноз, план.
Технології соціального прогнозування (від гр. prognosis − передбачення, прогноз) − незамінний інструментарій соціального передбачення, дослідження і вирішення соціальних проблем сучасного світу. В широкому значенні соціальне прогнозування це розробка прогнозів. У вузькому значенні під соціальним прогнозуванням розуміють спеціальне наукове дослідження конкретних перспектив розвитку соціальних об'єктів, явищ чи процесів, переважно з якісними оцінками і вказівкою певних термінів їх зміни.
Мета прогнозування − це не просто передбачати ті або інші явища майбутнього, а сприяти більш ефективній дії на них в потрібному напрямі.
Соціальне прогнозування тісно пов'язано з інноваційною діяльністю, оскільки є прийомами, направленими на технологічне забезпечення реалізації ініціатив, які викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, приводять до раціонального використовування прогностичних знань, матеріальних і інших ресурсів суспільства.
Перші масштабні наукові технології соціального прогнозування глобальних процесів були розроблені і представлені членами Міжнародної футурологічної організації «Римський клуб». Це роботи Всесвітньої федерації дослідників майбутнього, Міжнародного центру «Людство в 2000 році», Міжнародного інституту життя.